Рішення

від 09.12.2020 по справі 910/13704/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2020Справа № 910/13704/20

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О. , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНПАК (вул. Білоцерківська, буд. 3, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08130) до Товариства з обмеженою відповідальністю ОФІС ЛАЙФ ПЛЮС (вул. Котельникова, буд. 7, кв. 121, м. Київ, 03115) про стягнення 80397,10 грн,

Без виклику сторін

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ІНПАК , звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ОФІС ЛАЙФ ПЛЮС , в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОФІС ЛАЙФ ПЛЮС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІНПАК заборгованість у сумі 80397,10 грн, а саме: 28463,10 грн - заборгованості згідно договору поставки № 16032020 від 16.03.2020, 1926,11 грн - пені за прострочення оплати товару, 50007,89 грн - відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 16032020 від 16.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 позовна заява прийнята до розгляду, у вказаній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу запропоновано у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати відповідь на відзив в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, позивачем додаткових заяв, клопотань не подано.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі направлено відповідачу за юридичною адресою згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (вул. Котельникова, буд. 7, кв. 121, м. Київ, 03115). Відповідачем копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано не було, конверт з копією ухвали повернувся до суду із відміткою поштового повідомлення за закінченням терміну зберігання .

Статтею 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Факт неотримання адресатом поштової кореспонденції, враховуючи, що суд, з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

При цьому за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує mutatismutandis висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).

Також за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку Суд застосовує як джерело права, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 41 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, заява № 3236/03).

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

16.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю ІНПАК (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОФІС ЛАЙФ ПЛЮС (покупець) укладено договір поставки № 16032020, за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах цього договору передавати у власність покупцеві, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах цього договору приймати та оплачувати товар, що зазначається в специфікаціях та/або рахунках на оплату, які є невід`ємною частиною цього договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 01.01.2021, але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (п. 7.1. розділу 7 договір).

Відповідно до п. 4.1. розділу 4 договору ціна на товар є договірною. Кількість та ціна товару вказується в специфікаціях та/або рахунках на оплату, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно із п. 5.1. розділу 5 договору покупець здійснює оплату у розмірі 100% від вартості товару не пізніше 14 календарних днів з моменту отримання товару від постачальника.

На виконання укладеного між сторонами договору, за період березня 2020 року, позивачем поставлено на користь відповідача, а відповідачем прийнято товар на загальну вартість 45219,10 грн з ПДВ, про що свідчать видаткові накладні:

1. видаткова накладна № 2375 від 16.03.2020 на суму 14201,55 грн з ПДВ;

2. видаткова накладна № 2646 від 20.03.2020 на суму 15000,00 грн з ПДВ;

3. видаткова накладна № 2710 від 24.03.2020 на суму 8817,00 грн з ПДВ;

4. видаткова накладна № 2711 від 24.03.2020 на суму 2939,00 грн з ПДВ;

5. видаткова накладна № 2712 від 24.03.2020 на суму 4261,55 грн з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем за поставлений товар здійснено такі оплати у загальному розмірі 16756,00 грн, про що свідчать платіжні доручення:

- згідно рахунку № 3913 від 20.03.2020 відповідачем сплачено 2000,00 грн (платіжне доручення № 9140 від 17.06.2020), 500,00 грн (платіжне доручення № 9284 від 16.07.2020), 500,00 грн (платіжне доручення № 9320 від 23.07.2020), 500,00 грн (платіжне доручення № 9346 від 28.07.2020), 500,00 (платіжне доручення № 9431 від 21.08.2020), 500,00 грн (платіжне доручення № 9436 від 25.08.2020), 500 грн (платіжне доручення № 9448 від 28.08.2020);

- згідно рахунку № 4220 від 24.03.2020 відповідачем сплачено 8817,00 грн (платіжне доручення № 8789 від 24.03.2020);

- згідно рахунку № 4234 від 24.03.2020 відповідачем сплачено 2939,00 грн (платіжне доручення № 8790 від 24.03.2020).

09.07.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач у позовній заяві зазначає, що в порушення умов розрахунків за договором поставки за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 28463,10 грн, яку позивач просить стягнути з урахуванням пені та відсотків.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку .

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджується факт укладення між сторонами договору поставки № 16032020 від 16.03.2020, за яким позивачем поставлено на користь відповідача товар на загальну вартість 45219,10 грн з ПДВ, про що свідчать видаткові накладні № 2375 від 16.03.2020 на суму 14201,55 грн з ПДВ; № 2646 від 20.03.2020 на суму 15000,00 грн з ПДВ; № 2710 від 24.03.2020 на суму 8817,00 грн з ПДВ; № 2711 від 24.03.2020 на суму 2939,00 грн з ПДВ; № 2712 від 24.03.2020 на суму 4261,55 грн з ПДВ.

При цьому відповідачем за поставлений товар здійснено оплату лише у розмірі 16756,00 грн, про що свідчать платіжні доручення № 9140 від 17.06.2020, № 9284 від 16.07.2020, № 9320 від 23.07.2020, № 9346 від 28.07.2020, № 9431 від 21.08.2020, № 9436 від 25.08.2020, № 9448 від 28.08.2020); № 8789 від 24.03.2020; № 8790 від 24.03.2020.

Таким чином, вартість поставленого товару у розмірі 28463,10 грн відповідачем не оплачена, матеріали справи таких доказів оплати не містять у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 28463,10 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем також нараховано до сплати відповідачу пеню у розмірі 1926,11 грн та 50007,89 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 552 Цивільного кодексу України визначено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2. розділу 6 договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України. Винна сторона в повному обсязі відшкодовує збитки, заподіяні іншій стороні неналежним виконанням зобов`язань, а також сплачує штрафні санкції, передбачені цим договором. За несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальникові пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період за який нараховується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно із п. 6.4. розділу 6 договору у разі прострочення оплати поставленого товару, покупець згідно ст. 692 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Наданий позивачем розрахунок пені відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 1926,11 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Відповідачем у справі не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Щодо проведеного позивачем розрахунку відсотків за користування коштами, то вказаний розрахунок не є арифметично вірним. Позивачем при здійсненні розрахунку взято в основну розрахунку розмір заборгованості за відповідні періоди прострочення, при цьому розрахунок здійснено без урахування прострочення за кожну із видаткових накладних, в той час як за видатковими накладними період прострочення є різним.

Так, за видатковою накладною № 2375 від 16.03.2020 період прострочення оплати складає з 31.03.2020 до 08.09.2020 (162 дні) у зв`язку з чим розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення складає 62,86 грн; за видатковою накладною № 2646 від 20.03.2020 загальний період прострочення складає з 04.04.2020 до 08.09.2020 у зв`язку з чим розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення за означений період складає 70,24 грн; за видатковою накладною № 2712 від 24.03.2020 період прострочення складає з 08.04.2020 до 08.09.2020 (154 дні) у зв`язку з чим розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення складає 17,93 грн. В той же час прострочення за видатковою накладною № 2710 від 24.03.2020 та видатковою накладною № 2711 від 24.03.2020 з боку відповідача, враховуючи дату рахунків на оплату та дату оплат, відсутнє.

Таким чином, загальний розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення складає 151,03 грн, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 120, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОФІС ЛАЙФ ПЛЮС (вул. Котельникова, буд. 7, кв. 121, м. Київ, 03115, ідентифікаційний код 41494176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІНПАК (вул. Білоцерківська, буд. 3, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08130, ідентифікаційний код 25268212) заборгованість у розмірі 28463 грн 10 коп, пеню у розмірі 1926 грн 11 коп, відсотки у розмірі 151 грн 03 коп та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 798 грн 48 коп, а всього 31338 (тридцять одну тисячу триста тридцять вісім) грн 72 (сімдесят дві) коп.

3. В решті позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Дата складення та підписання рішення 09.12.2020.

Суддя В.О.Демидов