Ухвала

від 03.12.2020 по справі 17/173-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"03" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 17/173-09

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Бондаренко О.М., розглянув подання Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа (вх. № 26553/20 від 30.11.2020) у справі № 17/173-09

стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма-Світанок"

про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа

за участі представників :

відділу державної виконавчої служби - не зв`явився;

встановив:

30.11.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшло подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа (вх. № 26553/20 від 30.11.2020), в якому державний виконавець заявляє суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма-Світанок" до виконання зобов`язань, покладених на нього рішеннями Господарського суду Київської області в межах зведеного виконавчого провадження про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма-Світанок" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" боргів у загальному розмірі 668055,69 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.12.2020 подання Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа (вх. № 26553/20 від 30.11.2020) призначено до розгляду у судовому засіданні на 03.12.2020 о 12:00 за участі державного виконавця, в порядку частини 4 статті 337 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшло клопотання (вх. № 26862/20 від 02.12.2020) про розгляд справи без участі уповноважених представників.

За результатами розгляду подання суд зазначає таке.

Статтею 337 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом до закриття провадження у справі про неплатоспроможність такої фізичної особи в порядку, визначеному Кодексом України з процедур банкрутства.

До матеріалів справи долучено: постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 16.03.2020, постанову про арешт коштів боржника від 12.03.2020, постанову про арешт майна боржника від 16.03.2020, постанову про арешт коштів в касі боржника від 16.04.2020, виклик державного виконавця від 22.04.2020 з вимогою надати фінансові документи та письмові пояснення, документи відносно відсутності у боржника рухомого та нерухомого майна та довідку Державної прикордонної служби України про перетинання керівником боржника ОСОБА_1 - 13.09.2018 КПВВ Чонгар та дату повернення - 13.09.2018.

Подання обґрунтовано тим, що боржник ухиляється від виконання рішень судів і не вживає заходів щодо виконання рішень за рахунок належного йому майна і доходів.

Крім того, на адресу боржника направлено виклик державного виконавця від 22.04.2020 № 12640 з вимогою надати документи, які підтверджують або спростовують можливість виконання виконавчих документів, зокрема довідку про доходи, податковий звіт, бухгалтерські, податкові документи та письмові пояснення, проте, жодних документів на адресу державного виконавця не надходило.

За приписами пункту 19 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження, з-поміж іншого, має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, поняття ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

На виконання статті 2 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" від 24.03.2008 № 261/2008 стосовно врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 № 25-32/463 та № 25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Відповідно до вищезазначеного, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

У листі Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Отже, Законом України "Про виконавче провадження" закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Поряд з цим, згідно з правилами статті 337 Господарського процесуального кодексу України, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи може мати місце виключно у випадку, коли ця особа є боржником; невиконання нею судового рішення, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним.

Статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України" передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.

Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території (пункт 1). Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною (пункт 2). На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункт 3). Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві (пункт 4).

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі Гочев проти Болгарії Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою Напияло проти Хорватії (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою Луордо проти Італії (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії , § 121).

Надалі, у пункті 50 вказаного рішення, Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії , §124 і вказане вище рішення Європейського Суду Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии , §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою Сіссаніс проти Румунії ), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 року за справою Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)... .

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Отже, за результатами дослідження та оцінки матеріалів справи з урахуванням вищевикладених вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення подання про тимчасове обмеження виїзду керівника боржника, з огляду на те, що заявником не підтверджено конкретними доказами ухилення боржника від виконання рішень судів, а ненадання боржником фінансової звітності на вимогу державного виконавця не є підставою для обмеження виїзду за межі країни, з огляду на те, що під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних, крім того, держаним виконавцем накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що, у свою чергу, забезпечить виконання рішення суду.

Одночасно, суд звернув увагу на те, що у поданні державний виконавець заявляє суду про обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма-Світанок - ОСОБА_2 , яка не є фізичною особою - боржником за спірними у справі наказами.

Статтею 337 Господарського процесуального кодексу України передбачено тимчасове обмеження фізичної особи - боржника і вказана стаття не містить поняття "керівник боржника" (остання редакція 18.10.2018).

Право виконавця під час здійснення виконавчого провадження, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів встановлено пунктом 19 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (остання редакція 21.12.2016).

У листі Міністерства юстиції України від 26.12.2008 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії", який носить інформаційний характер, зазначено, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням "застарілих" норм з одного й того ж питання.

Крім того, стаття 337 Господарського процесуального кодексу України як процесуальна норма - імперативна та не підлягає тлумаченню.

Проте, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2020 у справі № 910/8130/17 звернуто увагу на те, що Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто вказаним Законом врегульовано права та обов`язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права.

Відтак, якщо спеціальною нормою права (пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження") передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України "Про виконавче провадження".

З урахуванням усього вищевказаного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення подання Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника без вилучення паспортного документа у справі № 17/173-09 оскільки законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, проте, суду не наведено достатньо підтверджених відомостей про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково: її активних дій (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо) чи пасивних дій (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Керуючись статтями 234, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

У задоволенні подання (вх. № 26553/20 від 30.11.2020) Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа у справі № 17/173-09 відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 10.12.2020 та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів.

Суддя С.О. Саванчук