Рішення

від 10.12.2020 по справі 922/3183/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3183/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Харківенергозбут , м.Харків,

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій - 2006", м.Харків,

про стягнення 59 322,09 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут", звернувся до господарського суду Харківської області із позовної заявою до відповідача, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій - 2006" про стягнення заборгованості за електричну енергію в сумі 52 225,82 грн., пеню в сумі 3 936,64 грн., 3% річних в сумі 1 763,67 грн., інфляцію в сумі 1 405,96 грн.

15 жовтня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства Харківенергозбут до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3183/20. Розгляд справи № 922/3183/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверт, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, повернулась з поштовою відміткою про невручення - "повертається - уточнити номер квартири". 28 жовтня 2020 року суд здійснив запит до АТ "Укрпошта" з метою отримання інформації щодо підстав невручення поштового відправлення, яке скерувалось на адресу відповідача. 10 листопада 2020 року, у відповідь на запит, АТ "Укрпошта" надало лист (вх. № 26167) в якому зазначено, що за адресою Харків, вулиця Олімпійська, будинок 9-А відсутнє будь-яке підприємство. До пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження. Отже, з моменту проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи, починається обрахунок строку, обумовленого статтею 251 Господарського процесуального кодексу України, для подачі відповідачем відзиву. При цьому відповідач не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про рух справи відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався. Таким чином, відповідача було повідомлено про розгляд справи та останній, як сторона у справі, повинен був вживати заходів, щоб дізнатися про стан провадження. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30 вересня 2020 року у справі № Б-39/159-10. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів учасників справи фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

Як свідчать матеріали справи, Приватне акціонерне товариство Харківенергозбут (далі по тексту - позивач), як постачальник універсальних послуг, здійснює постачання електричної енергії з 01 січня 2019 року у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Таким чином, розрахунки за поставлену електроенергію зі споживачем позивач проводить на підставі переданих від оператора системи розподілу показів приладу обліку у відповідності до наведених вимог згідно з умовами договору. Згідно з частини 4 статті 63 Закону України Про ринок електричної енергії , постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті. Згідно з пунктом 13 розділу ХVII зазначеного Закону, фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії. У відповідності до підпункту 4.12, 4.13 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312 (далі -Правила) розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Згідно з пунктом 4.3 Правил дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 311 (далі - Кодекс комерційного обліку). На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Згідно з вимогами пункту 1.1 Розділу IX Кодексу комерційного обліку обмін даними між адміністратором комерційного обліку, постачальником послуг комерційного обліку та учасниками ринку здійснюється у вигляді електронних документів відповідно до стандартів інформаційного обміну Датахаб, що розробляються адміністратором комерційного обліку та затверджуються Регулятором. Пункт 10 Правил наголошує, що до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу, яким на території Харківської області є АТ Харківобленерго. Таким чином у відповідності до встановлених норм оператором системи розподілу АТ Харківобленерго адмініструє точки комерційного обліку електроенергії, отримує від споживача або самостійно здійснює зняття показників засобів обліку електричної енергії, визначає обсяги електричної енергії, спожитої споживачем, та надає цю інформацію постачальнику електроенергії, на підставі яких ПрАТ Харківенергозбут і проводить розрахунки зі споживачами згідно з умовами договору. За переданими даними від оператора системи розподілу Акціонерного товариства Харківобленерго з 01 січня 2019 року відповідач споживає електричну енергію у постачальника універсальних послуг (позивача по даній справі) та відповідно є таким, що акцептував розміщений за посиланням zbutenergo.kharkov.ua договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01 січня 2019 року за № 011455 (далі - договір) на умовах комерційної пропозиції № 9 для установ та організації, які утримуються за рахунок коштів (внесків) населення (яка є невід`ємним додатком до договору). Згідно з умовами даного договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 2.1 договору). За змістом пунктів 5.1, 5.8 договору споживач розраховується с постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Пунктами 5.9 та 5.13 договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Споживач здійснює оплату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії через постачальника. При цьому, відповідно до пункту 3 комерційної пропозиції № 9 для установ та організації, які утримуються за рахунок коштів (внесків) населення, що є невід`ємним додатком до договору (далі за - текстом комерційна пропозиція) розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата електричної енергії, в тому числі послуги з розподілу електричної енергії, здійснюється споживачем один раз за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунка споживачу постачальником, в якому зазначаються сума до сплати за електричну енергію, в тому числі послуги з розподілу електричної енергії. Рахунок за спожиту електричну енергію надається споживачу протягом 5 робочих днів від дня закінчення розрахункового періоду. Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем. Рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника. В разі неотримання споживачем рахунків постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв`язком. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення. Звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії здійснюється шляхом фактичного обсягу спожитої електричної енергії оформлення між споживачем та постачальником "Акту прийому-передачі електричної енергії", сформованого згідно з даними на останній день розрахункового періоду споживача (пункт 4-5 комерційної пропозиції). За змістом пункту 7 комерційної пропозиції, у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії в тому числі послуги з розподілу електричної енергії, передбачених пунктом 4 комерційної пропозиції постачальник проводить нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочки; 3% річних з простроченої суми. При цьому сума грошового зобов`язання за договором повинна бути оплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції. Суми пені, З% річних, інфляційних зазначаються у розрахунковому документі окремим рядком, та повинні бути сплачені протягом 10 робочих днів від дня його отримання споживачем. Як свідчать матеріали справи, позивач, на виконання умов договору, протягом листопада 2019 - серпень 2020 року здійснював постачання на користь відповідача електроенергії, про що позивачем були сформовані та направлені наступні рахунки на оплату електричної енергії: нараховану в листопаді 2019 року електричну енергію у розмірі 11 274,48 грн. (рахунок направлено споживачу 04 грудня 2019 року); нараховану в грудня 2019 року електричну енергію у розмірі 7 780,08 грн. (рахунок направлено споживачу 08 січня 2020 року); нараховану в січні 2020 року електричну енергію у розмірі 15 778,56 грн. (рахунок направлено споживачу 07 лютого 2020 року); нараховану в лютому 2020 року електричну енергію у розмірі 5 508,72 грн. (рахунок виставлено представнику споживача 04 березня 2020 року); нараховану в березні 2020 року електричну енергію у розмірі 5 814,48 грн. (рахунок направлено споживачу 31 березня 2020 року); нараховану в квітні 2020 року електричну енергію у розмірі 12 227,04 грн. (рахунок направлено споживачу 07 травня 2020 року); нараховану в травні 2020 року електричну енергію у розмірі 4 626,72 грн. (рахунок направлено споживачу 03 червня 2020 року); нараховану в червні 2020 року електричну енергію у розмірі 3 660,72 грн. (рахунок направлено споживачу 07 липня 2020 року); нараховану в липні 2020 року електричну енергію у розмірі 3 682,56 грн. (рахунок направлено споживачу 07 серпня 2020 року); нараховану в серпні 2020 року електричну енергію у розмірі 1 794,24 грн. (рахунок направлено споживачу 17 вересня 2020 року). В рамках договірних правовідносин, позивачем було сформовано за період з листопада 2019 року по серпень 2020 року акти прийому-передачі електричної енергії на останній день розрахункового періоду споживача (відповідача по даній справі). У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язань, що мали місце в процесі виконання умов договору, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України, нараховано до стягнення з відповідача заборгованості за електричну енергію в сумі 52 225,82 грн., пеню в сумі 3 936,64 грн., 3% річних в сумі 1 763,67 грн., інфляцію в сумі 1 405,96 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, Законом України Про ринок електричної енергії . Порядок постачання електричної енергії та взаємовідносин зі споживачами усіх форм власності регулюється спеціальним законодавством, що передбачає здійснення постачання (продаж) електричної енергії споживачу за договором про постачання електричної енергії.

Відповідно до статті 4 Закону України Про ринок електричної енергії учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (частина 1 статті 63 вказаної Закону). З 01 січня 2019 року відповідач споживає електричну енергію у постачальника універсальних послуг (позивача по даній справі) та відповідно є таким, що акцептував, розміщений за посиланням zbutenergo.kharkov.ua договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах комерційної пропозиції № 9 (яка є невід`ємним додатком до договору). Крім того, у зв`язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функції постачання електричної енергії, що визначено нормами Законом України "Про ринок електричної енергії", з 01 січня 2019 року позивач є постачальником електричної енергії за вільними цінами, а Акціонерне товариство "Харківобленерго" продовжує виконувати функції з розподілу електричної енергії на території Харківської області. Отже, з 01 січня 2019 року позивач є постачальником універсальних послуг та здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному нормами чинного законодавства та умовами договору. Таким чином, фактично споживши електричну енергію з січня 2019 року, відповідач приєднався до публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, яким є позивач. Згідно з статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. Так, згідно з пункту 4 Комерційної пропозиції рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем. Необхідно зазначити, що платіжний документ рахунок на оплату, за своїм сутнісним змістом засвідчує факт отримання споживачем електроенергії та зобов`язує останнього сплатити грошові кошти за спожиту електричну енергію, відповідно до укладеного договору. Так, згідно рахунків за електричну енергію, нараховану за період з листопада 2019 року по серпень 2020 року, постачальник продав, а споживач спожив електричну енергію, однак в порушення умов договору не здійснив повну та своєчасну оплату спожитої електричної енергії, що є поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці і є недобросовісною. При цьому, суд звертає увагу, що за умовами 4 комерційної пропозиції, рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника. В разі неотримання споживачем рахунків постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв`язком. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення. Матеріали справи свідчать, що лише рахунок за лютий 2020 року був отриманий представником споживача особисто 04 березня 2020 року, інші рахунки - були сформовані та направлені споживачу шляхом поштового зв`язку та вважаються такими, що отримані споживачем з дня їх відправлення, про що свідчить умова 4 комерційної пропозиції, яка є невід`ємною частиною договірних правовідносин між сторонами по даній справі. Тобто, з моменту направлення рахунку, рахується п`ятиденний строк робочих днів на оплату споживачем (відповідачем) рахунків за спожиту електричну енергію. Враховуючи, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором та за період листопад 2019 року - серпень 2020 року продав відповідачу електричну енергію, у відповідача виникає зустрічний обов`язок - здійснити у визначений строк своєчасну оплату спожитої електричної енергії. Також, як свідчать матеріали справи, позивач, виконуючи обов`язкові до застосування умови договору за листопад 2019 по серпень 2020 року сформував акти прийняття-передавання електричної енергії (далі за текстом - акти), однак дані акти залишились не підписаними з боку відповідача. Як-то вказано у Розділі 6 споживач має право вимагати від постачальника пояснень щодо отриманих рахунків і у випадку незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою вимагати організації та проведення звіряння розрахункових даних. Доказів звернення відповідача до позивача з приводу незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою вказаною у рахунках на оплату за листопад 2019 р. по серпень 2020 року матеріали справи не містять. Відповідно до викладеного, відповідач взяв на себе обов`язки на досягнення мети - сплатити грошову суму за спожиту електричну енергію у листопаді 2019 - серпні 2020 року. Отже, в разі бездіяльності споживача, яка проявляється у неповерненні акту, даний акт є таким, що ним підтверджений. Відповідно до викладеного, відповідач, втратив можливість заперечувати проти сформованих даних позивачем даних та заперечувати проти визначеної вартості використаної (купленої) електричної енергії. Таким чином, відповідач, не здійснивши активній дії, покликаних на підписання акту у листопаді 2019 року - серпні 2020 року, погодився із визначеним даними та відповідно взяв на себе обов`язки на досягнення мети - сплатити грошову суму за спожиту електричну енергію.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо оплати позивачу спожитої електричної енергії у листопаді 2019 - серпні 2020 року, у визначений за домовленістю сторін строк. В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну та повну оплату проданої електричної енергії за визначений період.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження оплати спожитої електричної енергії позивачу у встановлені договором строки, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 52 225,82 грн. такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України). Сторонами погоджено у пункті 7 комерційної пропозиції, у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії в тому числі послуги з розподілу електричної енергії, передбачених пунктом 4 комерційної пропозиції постачальник проводить нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочки. Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7 комерційної пропозиції.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з пункту пункті 7 комерційної пропозиції, приписів статті 231 Господарського кодексу України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору. Під час перевірки розміру штрафної санкції, суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 3 936,64 грн. та відповідно в даній сумі задовольняє позовні вимоги.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та індексу інфляції, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми . Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16. Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та сум інфляційних нарахувань є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 763,67 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 405,96 грн.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування (листопад 2019 року - серпень 2020 року) та суми прострочення оплати спожитої електричної енергії, господарський суд зазначає, що позивачем арифметично вірною визначено дані суми до стягнення, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги щодо стягнення 1 763,67 грн. 3% річних та 1 405,96 грн. інфляційних втрат.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов`язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов`язання та умовами обороту.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов`язань перед позивачем. Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження оплати спожитої електричної енергії позивачу у встановлені договором строки, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Suominen v. Finland від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки щодо оплати спожитої електричної енергії, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з урахуванням наведеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" (61060, місто Харків, вулиця Олімпійська, будинок 9-А, ідентифікаційний код юридичної особи 34390375) на користь Приватного акціонерного товариства Харківенергозбут (61037, місто Харків, улиця Плеханівська, будинок 126, ідентифікаційний код юридичної особи 42206328) заборгованості за електричну енергію в сумі 52 225,82 грн., пеню в сумі 3 936,64 грн., 3% річних в сумі 1 763,67 грн., інфляцію в сумі 1 405,96 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено 10 грудня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

cправа № 922/3183/20