Постанова

від 02.12.2020 по справі 190/570/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8976/20 Справа № 190/570/20 Суддя у 1-й інстанції - Митошоп В. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря - Солодової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 . Після смерті матері відкрилася спадщина яка складається із земельної ділянки загальною площею 6,480 га, що розташована на території Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, кадастровий номер якої 1224555600:02:001:0015, яка належала останній на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. Єдиним спадкоємцем після смерті матері являється позивач. У визначений законодавством 6-ти місячний термін не звернувся до нотаріальної контори, оскільки його мати померла на території Російської Федерації, але вона залишилася громадянкою України та була зареєстрована в Україні, а на території РФ у неї була тимчасова реєстрація, звернутися за місцем знаходження спадкового майна та місцем постійної реєстрації проживання спадкодавця не міг через віддаленість його місця проживання та станом його здоров`я, так як являється інвалідом І групи, безстроково. 12.02.2020 року він звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті матері в м.Москва, а 14.05.2020 року його представник за дорученням звернувся до П`ятихатської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою державного нотаріуса його представнику ОСОБА_3 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 , оскільки ним пропущений встановлений законом 6-ти місячний строк для прийняття спадщини.

Зважаючи на викладене вище, позивач просив судвизнати причини пропуску ним строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом, що залишилася після смерті матері поважними та визначити йому додатковий строк в три місяці з дня вступу рішення суду в законну силу для подання ним заяви про прийняття спадщини за законом, що залишилася після смерті матері.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2020року в задоволенні позову відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористались.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно копії свідоцтва про народження були: батько - вказано лише ім`я ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_2 .

Згідно копії свідоцтва про смерть - ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Москва РФ, померла ОСОБА_2 .

Згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №082039 від 20.04.2005 року ОСОБА_2 мала у приватній власності земельну ділянку площею 6,480 га, яка розташована на території Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1224555600:02:001:0015, виданий П`ятихатською районною державною адміністрацією 20.04.2005 року.

Згідно копії Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 14.05.2020 року після смерті ОСОБА_2 , заведено спадкову справу №70/2020.

Згідно ксерокопії виписного епікризу медичної карти стаціонарного хворого №17821 ОСОБА_1 в період з 12.07.2007 року по 30.07.2007 року знаходився на стаціонарному лікуванні у міській лікарні м.Москви.

Згідно ксерокопії довідки МСЕ -2017 №0104522 від 23.11.2018 року ОСОБА_1 є інвалідом І групи.

Згідно копії постанови державного нотаріуса П`ятихатської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 14.05.2020р. представнику позивача відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері позивача ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позивачем пропущений встановлений законом 6-ти місячний строк для прийняття спадщини.

Згідно копії спадкової справи №70/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , єдиним спадкоємцем який подав заяву про прийняття спадщини є позивач. Заява про прийняття спадщини подана позивачем - посвідчена нотаріусом м. Москви - 12.02.2019р. та зареєстрована П`ятихатською державною нотаріальною конторою 14.05.2020р.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на недоведеність та необгрунтованість позовних вимог, зокрема, на те, що позивачем не доведені поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, які давали б підстави для надання додаткового строку для прийняття спадщини понад установлений законом шестимісячний строк.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги епікріз медичної карти стаціонарного лікарняного № 17821, виданий міською клінічною лікарнею № 67, м. Москви, відповідно до якого ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в ортопедичному відділенні МКЛ № 67 з 12.07.2007 року по 30.07.2007 р. Апелянт зазначає, що у зв`язку з вказаними обставинами він був позбавлений можливості звернутися до П`ятихатської ДНК з заявою про прийняття спадщини, після смерті своєї матері у шестимісячний строк, через стан здоров`я та віддаленості місця проживання.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з наступних підстав.

Відповідно до змісту статей 1216 , 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу . Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України ).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини.

Разом з тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки факт перебування апелянта на лікуванні з 12.07.2007 року по 30.07.2007 р. колегія суддів вважає таким, що не доводить існування поважних, об`єктивних та непереборних обставин, які зумовили пропуск строку для прийняття спадщини.

Крім того, відсутні підстави для висновку, що зазначені апелянтом обставини викликали у останнього істотні труднощі для вчасного звернення до нотаріуса та прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Після смерті матері позивач звернувся до нотаріальної контори лише через 13 років.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 656/399/19 (провадження № 61-633св20).

А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2020 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова