Рішення

від 02.12.2020 по справі 910/10074/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2020Справа № 910/10074/20 Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВ ПАЛАС"

вул. Клочківська, буд. 67, м. Харків, 61058

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТ-Н"

вул. Панаса Мирного, буд. 11, м. Київ, 01011

про стягнення 402 523,23 грн.

Без участі учасників справи у зв`язку з їх неявкою

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВ ПАЛАС" (далі-позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТ-Н" (далі-відповідач) про стягнення 402 523,23 грн. заборгованості за Договором поставки №08/04-2019 від 08.04.2019.

Ухвалою суду від 20.07.2020 вирішено здійснювати розгляд справи №910/10074/20 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 02.09. 2020.

01.09.2020 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 02.09.2020 підготовче засідання відкладено на 30.09.2020.

03.09.2020 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, в котрому останній зазначає що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

30.09.2020 року підготовче судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 21.10.2020.

21.10.2020 судом ухвалено закрити підготовче провадження та призначено справу №910/10074/20 до судового розгляду по суті на 18.11.2020.

17.11.2020 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 18.11.2020 судом завершено дослідження доказів і з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами та ухвалено відкласти судове засідання на 02.12.2020.

01.12.2020 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання призначене на 02.12.2020 представники сторін не з`явилися, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином ухвалою суду від 18.11.2020.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Дослідивши підстави поданого відповідачем клопотання, суд дійшов висновку про його необґрунтованість, а саме з мотивів не доведення заявником факту об`єктивної неможливості прибуття представника відповідача у судове засідання.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 02.12.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

08 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВ ПАЛАС" ( Покупець , позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РОСТ- Н" ( Постачальник , відповідач) було укладено договір поставки № 08/04-2019 (далі по тексту Договір ). В подальшому сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 13.08.2019 року (втратила юридичну силу на підставі п.1.1 Додаткової угоди № 2) та Додаткову угоду № 2 до Договору від 16.09.2019 року.

Згідно із Договором, Постачальник зобов`язується у зумовлені строки передавати у власність (поставляти) Покупцеві текстильну продукцію (далі - Товар ), а Покупець обов`язується приймати Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору). Поставка товару Постачальником Покупцю здійснюється окремими партіями на підставі замовлення Покупця. Замовлення Покупець оформляє шляхом підписання відповідної Специфікації (п.п. 2.1. - 2.2. Договору).

Відповідно до умов п.п. 2.3. - 2.4. Договору, Постачальник зобов`язується здійснити поставку Товару на склад Покупця у строк та на умовах, зазначених Сторонами у Специфікації.

Згідно із п. п. 7.3. Договору, оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. За п. 7.4. Договору з урахуванням змін п. 1.4. Додаткової угоди № 2 до Договору), днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті відповідно до Специфікації, поступила на рахунок Постачальника.

Згідно із п. 3 Специфікації до Договору з урахуванням п. 1.10. Додаткової угоди № 2 до Договору, ціни вказані у Специфікації із урахуванням ПДВ. Оплата товару здійснюється у наступні етапи:

передплата у розмірі 35% від загальної вартості товару - протягом 10 робочих днів з дати підписання Специфікації;

остаточна оплата за товар у розмірі 65% від загальної вартості товару здійснюється протягом 10 робочих днів з дати поставки усього Товару, передбаченого Специфікацією. Сторони домовилися, що поставка Товару здійснюється силами та за рахунок Постачальника у місце поставки (м. Харків, пр-т Незалежності, буд. 2) у строк до 21 жовтня 2019 року (включно).

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, виконуючи умови Договору, 19 квітня 2019 р. Покупець сплатив Постачальнику передплату у розмірі 155800,79 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 303044 від 19.04.2019 р.. Вказана сума передплати (35% * 445145,10 грн. (загальна вартість товару)) розрахована, виходячи із чинних на той момент п.п. 1 та 3 Специфікації до Договору - до прийняття Додаткових угод №1 та №2.

Таким чином, суд погоджується із твердженням позивача, що проведення передплати Покупцем стало підставою для поставки Товару Постачальником щонайдовше через 2 місяці з дати отримання передплати (п. 2.4. Договору та п. 3 Специфікації у первинній редакції, чинній на дату передоплати).

В свою чергу ані через 2 місяці, ані пізніше Постачальник так і не передав Товар Покупцю за Договором.

Після неодноразових нагадувань щодо виконання взятих на себе ТОВ "РОСТ-Н" зобов`язань позивачем було отримано гарантійний лист Вх. № 747 від 19.08.2019 року, в якому ТОВ "РОСТ-Н": підтверджує отримання 19.04.2019 року попередньої плати за Договором; посилається на непереборні обставини, через які строки поставки Товару затягнулися; запевняє, що повністю виконає всі зобов`язання за Договором; просить узгодити Додаткову угоду до Договору (Додаткова угода № 1 до Договору) (копія листа додається).

Однак і після цього ТОВ "РОСТ-Н" не виконав зобов`язань за Договором, натомість надіславши наступного гарантійного листа з проханням узгодити Додаткову угоду № 2 до Договору від 16.09.2019 року та встановити дату поставки - 21 жовтня 2019 року.

У листі Вих. № 306-01 від 17.09.2019 року позивач погодився підписати Додаткову угоду № 2 до Договору від 16.09.2019 року в запропонованій позивачем редакції, просив відповідача надати на офіційному бланку гарантійний лист щодо нового строку поставки.

Позивач надіслав ТОВ "РОСТ-Н" лист - претензію Вих. № 71 від 27 лютого 2020 року з вимогою поставити Товар у граничний строк - до 10 березня 2020 року (включно). Претензія відповідачем отримана 10 березня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на момент звернення до суду, Постачальник так і не передав Товар Покупцю за Договором, суму попередньої оплати так і не повернув.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання зобов`язання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач надіслав ТОВ "РОСТ-Н" лист - претензію Вих. № 71 від 27 лютого 2020 року з вимогою поставити Товар у граничний строк - до 10 березня 2020 року (включно). Однак, з тверджень позивача вбачається, що товар так і не був поставлений.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з повернення попередньої оплати у сумі 155 800,79 гривень відповідачем не виконано.

Доказів повного поставки товару або повернення частини попередньої оплати матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 155 800,79 гривень документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено до стягнення із відповідача пені - 57 536,78 грн. на підставі п.8.4. Договору.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.4. Договору (з урахуванням змін внесених п. 1.5. Додаткової угоди № 2 до Договору) передбачено, що у разі порушення терміну поставки товару, Постачальник сплачує Покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення, від ціни непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, а також штраф в розмірі 5% від ціни товару, вказаної у відповідній Специфікації. У випадку прострочення Постачальником виконання зобов`язання з поставки Товару згідно умов цього Договору більше ніж на 5 (п`ять) календарних днів, Постачальник сплачує на вимогу Покупця штраф у розмірі 50% (п`ятдесяти відсотків) від ціни Товару, вказаної у відповідній Специфікації. Нарахований покупцем штраф може утримуватись із сум, що підлягають оплаті за Товар по Договору.

Водночас суд зауважує, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд зазначає, що позивачем не вірно визначено період нарахування пені з перевищенням 6-ти місячного строку. Суд, здійснивши власний перерахунок, вважає що до стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 48 310,35 за період з 22.10.2018 по 21.04.2020.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Стосовно розрахунку штрафу у розмірі 50% від ціни Товару суд, перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок зазначає, що належною до стягнення з відповідача є сума штрафу у розмірі 50 % від ціни Товару, а саме - 189186,66 грн.

Таким чином вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач в попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат заявляє розмір витрат на правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн. та просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

При зверненні до суду із позовом, Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВ ПАЛАС" заявлено в попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу. Водночас, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження понесення Товариством позивача вказаних витрат у сумі 20 000,00 грн.

Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВ ПАЛАС" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 5899,47 грн. покладається на відповідача. Решта судового збору залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВ ПАЛАС" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТ-Н" (Код ЄДРПОУ - 40983492, місцезнаходження: вул. Панаса Мирного, буд. 11, м. Київ, 01011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВ ПАЛАС" (Код ЄДРПОУ - 37764848, місцезнаходження: вул. Клочківська, буд. 67, м. Харків, 61058) 155800,79 грн. - передплати, 48310,35 грн. - пені, 189186,66 грн. - 35% штрафу та 5899,47 грн. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення 11.12.2020

Суддя М.О. Лиськов