Рішення

від 02.12.2020 по справі 910/8697/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2020Справа № 910/8697/20 За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго

до Товариства з обмеженою відповідальністю Столичний комфорт

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Акціонерне товариство К.ЕНЕРГО

про стягнення 682 197, 16 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судового засідання Саницька Б.В.

представники учасників справи:

від позивача: Прокопчук А.Л.;

від відповідача: Науменко С.В.;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: не з`явився ;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Столичний комфорт (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 682 197, 16 грн, з яких: 618 817, 34 грн основний борг, 38 661, 03 грн інфляційні втрати та 24 718, 79 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 525, 526, 610, 625, 629 Цивільного кодексу, ст.216, 230, 231 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх обов`язків за договором №8242191 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.03.2013, у частині повної та своєчасної оплати спожитої теплової енергії. При цьому, як зазначає позивач, право вимоги щодо виконання грошових зобов`язань за вказаним договором набуто ним на підставі укладеного з Публічним акціонерним товариством "Київенерго" договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/8697/20, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

15.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позову та, зокрема, зазначив, що ПАТ "Київенерго" не мало права передавати третім особам свої права за договором №8242191 від 20.03.2013 без згоди відповідача та не повідомляло його про відступлення права вимоги. Також на думку відповідача вказаний договір відступлення є за своєю правовою природою договором факторингу. Крім цього до позовної заяви не додано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували обсяг спожитої енергії. Зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності за період з 01.10.2016 по 30.04.2017. Також відповідачем подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.08.2020.

17.08.2020 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, а також поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив, з посиланням на те, що строк надання відповіді на відзив припадає на період карантину в підрозділі позивача, який обумовлений спалахом захворюваності на коронавірус.

У підготовче засідання 18.08.2020 учасники справи не з`явився про день та час розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, представник позивача звернувся з вищевказаним клопотання про відкладення розгляду справи, відповідач причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2020, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерне товариство К.ЕНЕРГО (первісного кредитора - ПАТ КИЇВЕНЕРГО , яке на даний час змінило організаційно-правову форму та найменування на Акціонерне товариство К.ЕНЕРГО ) (надалі - третя особа) та відкладено підготовче засідання на 23.09.2020.

26.08.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та зазначає, що в додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018 вказаний номер основного договору, зобов`язання за яким відступлене, а також сума заборгованості (відступленого зобов`язання), що є достатнім для ідентифікації основного договору. Також вказує, що за договором цесії на його користь було відступлено не лише основний борг (заборгованість за спожиті послуги), але також право вимоги до відповідача щодо сплати штрафних санкцій та матеріальних втрат (3% річних, інфляційна складова боргу), передбачених договором та чинним законодавством, за неналежне виконання грошового зобов`язання, а тому заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими. Щодо відсутності первинних бухгалтерських документів у матеріалах справи позивач вказав, що третя особа передала позивачу програмний комплекс (бази даних ПК БІТеК та ПК Уніван-Термал ), до якого надавачем послуг вносились відомості про обсяг спожитих відповідачем послуг та їх вартість. Таким чином, нарахування вартості послуг було здійснено третьою особою, а позивач лише сформував довідку про розмір заборгованості, яка є відображенням вказаної бази даних.

Крім того, в поданій відповіді на відзив позивач вказав, що повідомив відповідача про зміну кредитора в зобов`язанні належним чином. Вважав, що позов поданий вмежах строку позовної давності, оскільки відповідач здійснював оплату теплової енергії, тобто вчиняв дії щодо визнання боргу та як наслідок переривання строку позовної давності.

23.09.2020 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.09.2020 у справі №910/17662/19.

Засідання призначене на 23.09.2020 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 підготовче засідання призначено на 18.11.2020.

17.11.2020 від представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд витребувати в позивача для огляду оригінали документів, а саме: облікові картки за кожним особовим рахунком за розрахунковий період (місця), рахунки-фактури, акти звіряння розрахунків, акти приймання-передачі товарної продукції, первинну бухгалтерську документацію на підтвердження заявленої до стягнення заборгованості. Крім цього просить суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

17.11.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку із зайнятістю в іншій справі.

18.11.2020 у підготовче засідання з`явились представники позивача та відповідача. Третя особа на стороні позивача в засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомила. Протокольною ухвалою клопотання представника відповідача про витребування доказів залишено без задоволення, в зв`язку із пропуском установленого ГПК України строку. Також у підготовчому засіданні представник позивача просила долучити до матеріалів справи копію листа від 16.04.2020 за №30/1/1/5082 та копію рекомендованого повідомлення про його вручення відповідачу, які судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.12.2020.

30.11.2020 від представника позивача надійшла заява, в якій останнім викладено свої доводи та міркування щодо питань, які виникли 18.11.2020 під час розгляду справи.

У судовому засіданні 02.12.2020 представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просили позов задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позов, просив відкласти розгляд справи для надання можливості підготуватися до судових дебатів.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка представника третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 02.12.2020 судом задоволено клопотанням представника відповідача та оголошено перерву до 14:00 год. 02.12.2020.

Після оголошення перерви в судове засідання 02.12.2020 з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 02.12.2020 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.03.2013 між третьою особою (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір №8624053 на постачання теплової енергії в гарячій воді (надалі-договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Згідно з п. 2.1 договору при виконанні його умов, а також вирішенні усіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватись тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією (далі - Правила), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії.

Пунктом 2.2. договору на постачальника, в тому числі, покладений обов`язок безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності зі споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону, для гарячого водопостачання - протягом року, згідно з заявленим споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у додатку 1.

Відповідно до довідки (додаток № 6 до договору) постачальник зобов`язувався здійснювати постачання теплової енергії за адресою: вул. Шамрила, 4В (зони І, ІІ).

У свою чергу, на споживача покладений обов`язок забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру (ГІОЦ) КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію, а також своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарям, та обов`язок прийняття усіх заходів (у т.ч. примусових) для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України (п. 2.3.5. договору).

Крім того, згідно з п. 9 додатку №2 до договору Тарифи та порядок розрахунків споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в РТМ Нивки за адресою: вул. Бакинська, 2А, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 вищевказаного додатку до договору встановлено, що споживач забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, та до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Згідно з п.п. 4.1., 4.3. договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2013. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією зі сторін про його припинення.

Відповідно до п. 4.6 вищевказаного договору жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки за даним договором іншій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Припинення дії договору не звільняє споживача від обов`язку повної сплати вартості спожитої теплової енергії (п. 4.10. договору).

Додатковою угодою від 28.10.2013 постачальник та споживач внесли зміни до договору, а саме: змінили номер договору з 8624053 на 8242191.

Позивач обґрунтовуючи позов зазначає, що протягом періоду з жовтня 2016 року по квітень 2017 року третя особа поставила, а відповідач спожив теплову енергію загальною вартістю 3 605 255, 78 грн, проте своєчасно не оплатив її вартість, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість перед постачальником у сумі 618 817, 34 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає про відсутність в матеріалах справи належних доказів наявності заборгованості з оплати спожитої теплової енергії у гарячій воді, яка заявлена до стягнення.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Суд звертає увагу відповідача на те, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню. Тобто, означене вказує на те, що будь-яке заперечення сторони у справі повинно бути доказово обґрунтоване.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості позивачем подано суду: довідку про стан розрахунків, довідки про нарахування за теплову енергію, облікові картки за спірний період, корінці нарядів на підключення та відключення теплопостачання за спірний період, а також акти про готовність вузлів комерційного обліку споживача до роботи.

Суд зазначає, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі №910/17662/19).

Відповідачем доказів, які б спростовували наведені в доданих позивачем до матеріалів справи облікових картках обсяги споживання теплової енергії, в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України надано не було.

Також суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача надані в судовому засіданні, що приміщення де знаходилися документи, які могли підтвердити обсяги споживання теплової енергії, було затоплене, а тому такі документи не збереглися, оскільки на підтвердження даних обставин, зокрема акту про затоплення, акту комісії з переліком втрачених документів, тощо, останнім суду надано не було.

При цьому, судом враховано, що облікові картки з боку відповідача не підписані, однак з огляду на положення п. 9 додатку № 2 до договору, згідно з якими обов`язок отримати платіжну вимогу-доручення, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, покладений на відповідача (споживача), а відповідач отримання послуг та розмір їх вартості не заперечував, суд дійшов висновку про те, що факт споживання відповідачем протягом спірного періоду теплової енергії загальною вартістю 3 605 255, 78 грн є не спростованим відповідачем належними та допустимими доказами.

З тих же підстав суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів на підтвердження розміру заборгованості, адже відсутність підписаних обома сторонами табуляграм фактичного споживання та актів звіряння є наслідком, у тому числі, бездіяльності відповідача та невиконання ним свого обов`язку, встановленого пунктом 9 додатку № 2 до договору № 8242191 від 20.03.2013.

Відповідач, у порушення умов укладеного сторонами договору, спожиті послуги оплатив частково та з порушенням строку оплати.

Так, згідно з наданою позивачем довідкою про стан розрахунків за спожиту від третьої особи теплоенергію до 01.05.2018 за період з жовтня 2016 року по жовтень 2018 року загальний розмір здійснених відповідачем оплат, а також перерахованих надавачу послуг субсидій та пільг, становить 3 199 566, 69 грн.

Крім того, з довідки про стан розрахунків за спожиту від ПАТ Київенерго теплоенергію за період з жовтня 2016 року по жовтень 2018 року вбачається, що між відповідачем та ПАТ Київенерго був укладений договір реструктуризації боргу № Р33833708-10/16 від 21.10.2016, розмір заборгованості відповідача за попередні періоди станом на початок спірного періоду становив 213 128, 25 грн.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед третьою особою за теплову енергію, спожиту відповідачем протягом спірного періоду з жовтня 2016 року по квітень 2017 року, становить 618 817, 34 грн (3 605 255, 78 + 213 128, 25 - 3 199 566, 69).

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед третьою особою в повному обсязі або спростовували наявність такої заборгованості, суду не надав.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

11.10.2018 між третьою особою, як кредитором та позивачем, як новим кредитором, укладено договір №601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (надалі - договір відступлення права вимоги).

За умовами п.1.1. договору відступлення права вимоги кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку №1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку №1 до цього договору (п.1.2. договору відступлення права вимоги).

З укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку №1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором (п.1.3. договору відступлення права вимоги).

Пунктом 2.1. договору відступлення права вимоги передбачено, що в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн, новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18.

Відповідно до п.3.1.1. договору відступлення права вимоги сторони договору підтверджують, що на дату підписання додатку №1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення зі споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладання цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).

Згідно з додатком №1 до договору цесії позивач прийняв право вимоги до відповідача на суму 618 817, 34 грн за договором №8242191 (споживач (боржник) Товариство з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт") (а.с.66)

Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень статей 599, 610, 611 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що зобов`язання вважається таким, що припинилося виконанням, проведеним належним чином, лише у разі, якщо воно виконано в повному обсязі у встановлений строк.

Відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (частина 2 статті 517 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 518 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

З правових конструкції відповідних правових норм випливають як обов`язки нового кредитора у зобов`язанні, зокрема, на нового кредитора покладається обов`язок повідомити боржника про перехід прав у зобов`язанні, оскільки в протилежному випадку новий кредитор несе ризик настання для себе різного роду несприятливих правових наслідків, так і права боржника у такому зобов`язанні, за якими, боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором, не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні або виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові.

Листами від 08.04.2019 за №1/5-8242191 та від 16.04.2020 за №30/1/1/5082 новий кредитор - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" повідомив відповідача про заміну кредитора та висунув вимогу про погашення заборгованості в сумі 618 817, 34 грн.

Проте, вказані вимоги позивача були залишені відповідачем без задоволення, заборгованість з оплати спожитої теплової енергії за період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року на підставі договору №8242191 від 20.03.2013 в сумі 618 817, 34 грн не погашена.

Щодо тверджень відповідача про те, що укладений між третьою особою та позивачем договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018 є за своєю правовою природою договором факторингу, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III Про банки і банківську діяльність , у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як убачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, з частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України Про банки і банківську діяльність вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається за номінальною вартістю без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування вказаних вище видів договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України Про банки і банківську діяльність кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 909/968/16.

Враховуючи наведене та зважаючи на умови укладеного між третьою особою та позивачем договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018, суд дійшов висновку про те, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором цесії, а не договором факторингу, як стверджує відповідач, а тому відповідні заперечення, викладені відповідачем у його відзиві на позовну заяву, не беруться судом до уваги як необґрунтовані.

Крім того, в поданому відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що за умовами договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №8242191 від 20.03.2013 заміна сторони в зобов`язанні можлива лише за наявності письмової згоди іншої сторони, проте відповідач не надавав третій особі згоду на заміну кредитора в зобов`язанні, а тому третя особа не мала права відступати свої права за вказаним договором на користь позивача.

Судом встановлено, що згідно з п. 4.6 вищевказаного договору жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки за даним договором іншій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас за приписами ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Таким чином, згідно з приписами чинного господарського процесуального законодавства суд позбавлений права самостійно, з власної ініціативи визнавати недійсним правочин, пов`язаний з предметом спору.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12, від 16.04.2019 по справі №916/1171/18

Відповідач не надав суду доказів оскарження або визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018 з підстав його невідповідності вимогам законодавства, а саме положенням ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу відповідача на те, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом, і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора. За змістом ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду (п. 2.5.2 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013).

Отже, невідповідність положень правочину вимогам законодавства є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку, однак не свідчить про його нікчемність. За таких обставин суд позбавлений можливості взяти до уваги відповідні заперечення відповідача про недійсність договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018, адже вказаний договір недійсним судом не визнавався, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Наявність в договорі №8242191 від 20.03.2013 п.4.6, яким передбачено, що жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов`язки за даним договором іншій особі без письмової згоди іншої сторони, презумпції правомірності договору відступлення права вимоги не спростовує.

Наразі, суд зазначає, що посилання відповідача на те, що договір про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 суперечить приписам ст.512, 516 Цивільного кодексу України, оскільки укладений без письмової згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт", не спростовують обставин переходу до позивача права вимоги до відповідача за договором №8242191 від 20.03.2013 в сумі 618 817, 34 грн.

За таких обставин, з огляду на викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" в частині стягнення основного боргу в сумі 618 817, 34 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 24 718, 79 грн розрахованих за період з 01.11.2018 по 01.03.2020.

Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем за період 01.11.2018 по 01.03.2020, суд встановив, що він є арифметично вірним, розрахованими згідно вимог чинного законодавства, в зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 24 718, 79 грн 3 % річних підлягає задоволенню.

Також, позивач згідно наданого власного розрахунку просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в розмірі 38 661, 03 грн за період з листопада 2018 року по лютий 2020 року.

Суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, за результатами якого суд погоджується із сумами нарахувань за період листопада 2018 року по лютий 2020 року в загальній сумі 38 661, 03 грн, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як установлено судом вище, позивачем у позові заявлено вимоги про стягнення заборгованості з оплати спожитої теплової енергії за період з жовтня 2016 по квітень 2017.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 19.06.2020, що підтверджується відтиском печатки реєстрації вхідної документації суду.

Судом враховано, що згідно ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 Цивільного кодексу України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.

Як убачається з наявних в матеріалах справи документів, а саме довідки про стан розрахунків за спожиту теплову енергію (відомості щодо обсягів оплат за якою відповідачем не заперечувались) як протягом спірного періоду, так і після квітня 2017 року відповідачем кожного місяця вносились оплати, які зараховувались позивачем в рахунок погашення заборгованості за спірний період, зокрема останній раз 31.01.2018.

До того ж, у даному випадку судом враховано, що предметом спору у межах справи є періодичні платежі, проте, відповідачем обставин внесення у вказані вище дати оплати за певний період (призначення платежу) доведено суду не було, а отже, у суду відсутні підстави вважати необґрунтованими здійснення позивачем зарахування часткової оплати за місяць споживання, в який остання вчинена та формування загальної суми боргу наростаючим підсумком.

Вказані обставини свідчать про перевивання строків позовної давності, а останньою датою такого переривання є 31.01.2018, тобто, виходячи з приписів ст.264 Цивільного кодексу України з вказаної дати перебіг строку позовної давності розпочався заново.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 618 817, 34 грн основного боргу, 24 718, 79 грн 3% річних та 38 661, 03 грн інфляційних втрат.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на висновки суду щодо задоволення позовних вимог судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Столичний комфорт (03115, місто Київ, вулиця Верховинна, будинок 37, ідентифікаційний код 33833708) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 618 817 (шістсот вісімнадцять тисяч вісімсот сімнадцять) грн 34 коп. заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді, 38 661 (тридцять вісім тисяч шістсот шістдесят одну) грн 03 коп. інфляційних втрат, 24 718 (двадцять чотири тисячі сімсот вісімнадцять) грн 79 коп. 3% річних та 10 232 (десять тисяч двісті тридцять дві) грн 96 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 11.12.2020.

Суддя Я.А.Карабань