ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
01.12.2020 Справа № 920/1193/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі
головуючого судді Заєць С.В.,
судді Жерьобкіної Є.А.,
судді Соп`яненко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Гордієнко Ж.М.,
розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Главспецснаб
до відповідача - фізичної особи-підприємця Яременка Володимира Михайловича,
про розірвання договору та стягнення 165232 грн 28 коп.
За участю представників сторін:
від позивача - не прибув,
від відповідача - Молібог Ю.М.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Позивач 02.12.2019 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд розірвати договір надання послуг по виготовленню готової продукції № ГСС/02 від 01.08.2017, який укладений між сторонами (надалі - Договір), а також стягнути з відповідача на користь позивач 36000 грн авансового платежу, 1100 грн вартість зіпсованих матеріалів, 121465 грн 40 коп. штрафних санкцій, 1973 грн 3% річних, 4693 грн 88 коп. інфляційних витрат за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено Договір. Відповідач повинен був поставити позивачу товар. Позивач за товар сплатив. Проте відповідач поставив позивачу неякісну продукцію. Тому позивач постійно просив розірвати договір з відповідачем в односторонньому порядку, надсилав листи, претензію, якими намагався повернути авансовий платіж та вартість тканини, яка була витрачена на виготовлення товару неналежної якості, на що відповідач не погодився. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 03.12.2019 було залишено позовну заяву без руху. 16.12.2019 позивач усунув недоліки позовної заяви. Ухвалою суду від 19.12.2019 було відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 06.02.2020 було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
07.02.2020 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує (а.с.93-94, том 1). Відповідач зазначає, що викладені в позовній заяві обставини є надуманими та не доведені належними засобами доказування.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2020 суддею по справі було визначено суддю Заєць С.В.
17.03.2020 позивач надав до суду заяву про забезпечення позову (а.с.110-111, том 1). Ухвалою суду від 19.03.2020 у задоволенні вказаної заяви судом було відмовлено.
14.04.2020 відповідач надав до суду пояснення по справі (а.с.129-130, том 1).
Ухвалою суду від 12.05.2020 було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
26.05.2020 позивач надав до суду пояснення по справі (а.с.160-162, том 1).
Відповідач 26.05.2020 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує (а.с.164-165, том 1).
04.06.2020 відповідач надав до суду клопотання про витребування документів та відкладення розгляду справи.
22.06.2020 позивач надав відповідь на відзив (а.с.195-197, том 1).
Ухвалою суду від 22.06.2020 було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів по справі (а.с.214, том 1). Ухвалою суду від 13.07.2020 було повторно витребувано у позивача докази по справі.
13.07.2020 позивачем була надана відповідь на ухвалу про витребування доказів (а.с.1, том 2).
Ухвалою суду від 28.07.2020 було вирішено розглядати справу у складі колегії суддів, призначено розгляд справи спочатку та призначено підготовче засідання, а також повторно витребувано у позивача докази.
17.08.2020 відповідач надав клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Ухвалою суду від 27.08.2017 було призначено підготовче засідання по справі та задоволено вищезазначене клопотання.
Ухвалою суду від 07.09.2020 було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та повторно витребувано у позивача докази по справі.
Відповідач 10.11.2020 надав до суду письмові пояснення по справі (а.с.73-77, том 2).
Ухвалою суду від 10.11.2020 було відкладено розгляд справи.
В даному судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення по справі.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Щодо стягнення авансового платежу та вартості зіпсованих матеріалів.
01.08.2017 між сторонами було укладено договір надання послуг по виготовленню готової продукції № ГСС/02. Вищезазначений факт підтверджується копією вказаного договору (а.с.15-23, том 1).
Суд дійшов висновку, що Договір є правомірним, оскільки він не визнаний судом недійсним - не спростовано презумпцію правомірності правочину.
Відповідно до п. 1.1 Договору предметом договору є надання виконавцем по завданню замовника за плату послуг по виготовленню готової продукції з сировини замовника, протягом терміну дії цього Договору.
Позивач вказує, що надіслав замовлення відповідачу по виготовленню готової продукції.
Позивач перерахував відповідачу, відповідно до п. 7.2 Договору, авансовий платіж в розмірі 36000 грн. Вищезазначений факт підтверджується копією платіжного доручення № 61 від 03.10.2017 (а.с.24, том 1).
Позивач стверджує, що відповідач, за попередньою домовленістю з позивачем, закупив матеріали, за що позивач розрахувався, що підтверджується прибутковою накладною № 96 від 01.12.2017. Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять вказаної прибуткової накладної. Однак в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення № 168 від 22.12.2017 про сплату позивачем відповідачу 1100 грн (а.с.25, том 1).
15.11.2017 позивач звертався до відповідача з листом про передачу готової продукції (а.с.31, том 1).
31.01.2018 відповідач відправив позивачу партію товару, що підтверджується експрес-накладною № 59998058287438. Товар надійшов у відділення ТОВ Нова пошта 06.02.2018 (а.с.29-30, том 1).
Відповідачем до матеріалів справи надана копія накладної від 29.01.2018 (а.с.166, том 1).
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Вищезазначені обставини сторонами заявах по суті визнаються, а тому є такими, що встановлені судом.
Позивач стверджує, що товар виявився незадовільної якості, проте оскільки це стало помітно після оплати товару і партія не була великою, то позивач прийняв товар без претензій але повідомив відповідача про те, що якість виконаних робіт не влаштовує позивача з проханням повернути авансовий платіж. Вищезазначене підтверджується копією листа (а.с.33, том 1).
До матеріалів справи позивач надає фотокартки неякісного товару (а.с.26-28, том 1).
Згідно з ст. 77 ГПК України (Допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд дійшов висновку, що надані позивачем фотознімки неякісної продукції не є допустимими доказами, оскільки неякісність продукції повинна доводитись відповідними документами, які передбачені Договором та нормами чинного законодавства.
Відповідно до п.3.12 Договору з моменту підписання усіх відвантажувальних документів продукція вважається переданою виконавцем та прийнятою замовником за кількістю та якістю.
Згідно з п. 3.17 Договору виготовлена продукція, яка не відповідає державним стандартам - ДСТУ (неякісна продукція, брак) повинна бути перероблена за рахунок виконавця. Спірні питання по якості можуть бути врегульовані в арбітражній лабораторії Центру контролю якості продукції та підтверджуватись протоколами випробувань лабораторії акредитованих у цій сфері діяльності. Вартість експертизи сплачує сторона, яка порушила стандарти якості продукції.
Відповідно до ст. 76 ГПК України (Належність доказів) належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Суд дійшов висновку, що сторонами у Договорі самостійно визначено порядок визначення якості продукції та момент переходу права власності. Позивачем не надано належних доказів дотримання п. 3.17 Договору, стосовно визначення якості продукції, а тому не доведено, що отримана позивачем від відповідача продукція була неналежної якості. Тому вказаний факт позивачем перед судом не доведено належними та допустимими доказами.
Позивачем до матеріалів справи було надано нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.9-12). В заявах зазначено, крім іншого, що товар, що надійшов від відповідача, не відповідав вимогам та стандартам, які повинні звичайно ставитись для приймання продукції за якістю.
Суд повторно зазначає, що сторонами було визначено у Договорі чіткий алгоритм встановлення якості продукції, однак позивачем вказаний порядок дотриманий не був. Тому суд не приймає вказаний доказ, як доказ того, що поставлений відповідачем товар був неякісний.
Крім того, в заявах вказано, що представниками позивача було складено акт про повернення неякісного товару та вкладено у це відправлення, за участі зазначених свідків.
В даному випадку вказані пояснення свідків не є допустимими доказами такого відправлення, а належним доказом можуть бути саме акт про повернення товару та докази такого направлення.
Також, відповідно до п. 3.19 Договору у разі повернення продукції, виконавець самостійно здійснює приймання продукції по накладній на повернення замовника. Зворотна накладна замовника повинна містити інформацію про реквізити (дата, номер) первинних документів (накладна, податкова накладна), на підставі яких така продукція булла отримана замовником.
В позові позивачем зазначається, що довідовшись про неякісність продукції представником позивача прийняте рішення про її повернення. Однак позивачем не зазначено, яку кількість мали намір повернути, на якій підставі повертати, кому саме та, найголовніше, повернення не оформлювалось належним чином як то передбачено в п. 3.19 Договору.
До матеріалів справи позивачем надані листи, які він направляв відповідачу, про відмову від прийняття товару та акт повернення (а.с.199-200, т. 1). Листи датовані 03.03.2018, однак відсутні будь-які документи про направлення цих листів відповідачу.
Також, як вже зазначалось, позивачем надані заяви двох осіб, підпис на яких посвідчений нотаріально, при цьому, в акті на повернення один зі свідків взагалі не вказаний (свідок ОСОБА_3 зазначений в письмовому акті про повернення, а нотаріальна заява посвідчена зі слів свідка ОСОБА_1 ).
У відповіді на відзив позивач зазначає, що повернув товар відповідачу 03.03.2020, при цьому не надає жодних документів на підтвердження вказаних обставин. Із накладних наданих позивачем на виконання ухвали суду про витребування документів (а.с.16-20, том 2) вбачається, що вони стосуються відправлення документів, про що зазначено в самій накладній, а не самого товару.
Також, суд погоджується з доводами відповідача, що відповідач, як виконавець замовлення, мав виготовити продукцію із сировини, наданої позивачем як замовником. При цьому, відповідно до абзацу 2 п. 9.1 Договору замовник зобов`язаний надати виконавцю необхідні сертифікати якості на сировину. Виконавець зобов`язаний надати замовнику або його партнерам (за проханням замовника) необхідні сертифікати якості, а також гарантійні зобов`язання на виготовлену продукцію.
Зі змісту вказаного пункту вбачається те, що сертифікат на сировину має бути обов`язково, а на виготовлену продукцію - за проханням замовника. Позивачем до суду не надано доказів направлення відповідачу прохання про надання сертифікату. Із наданих до суду листів не вбачається, що позивачем ставилось взагалі питання надання сертифікатів якості на продукцію.
Позивач зазначає, що просив відповідача повернути авансовий платіж та вартість тканини, а також розірвати договір, у зв`язку з його неналежним виконанням, про що звертався до відповідача з листами і претензіями (а.с.34-37, том 1). Оскільки сторони спір не вирішили, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Позивачем до матеріалів справи надана довідка про заборгованість (а.с.1, том 2). Суд звертає увагу, що вказаний доказ не є належним та допустимим доказом, який підтверджує заборгованість відповідача перед позивачем.
Також, позивачем надана видаткова накладна № 2 від 01.12.2017 (а.с.3, том 2). Позивачем надані рахунки на оплату №№ 3,1,3,54 (а.с.4-7).
Позивачем наданий акт звірки взаємних розрахунків (а.с.8, том 2). Суд не приймає вказаний доказ, як один із доказів на підтвердження заборгованості позивача, оскільки вказаний акт підписаний лише позивачем.
Також, позивачем надано до суду скріншот листа з претензіями відповідачу (а.с.13, том 2).
Відповідно до ст. 96 ГПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом.
Суд звертає увагу, що роздруковані скріншоти - це письмові докази, а електронні докази подаються до суду на електронних пристроях.
Суд дійшов висновку, що зазначений доказ не відповідає вимогам, які зазначені в ГПК України, а також з вказаного доказу неможливо встановити обставини направлення позивачем претензій позивачу. Тому вказаний доказ судом до уваги не приймається, оскільки є неналежним доказом.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.
Згідно з ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд погоджується з твердженнями відповідача, що ним виконані в повному обсязі зобов`язання по Договору, що підтверджується відповідною експрес-накладною (а.с.96, том 1). Позивачем факт отримання продукції не спростовується. В той же час, факт того, що продукція була неякісною позивачем не доведена.
Відповідачем до матеріалів справи надано акт звірки взаємних розрахунків від 28.02.2018, в якому сторони засвідчили відсутність грошових претензії між ними (а.с.95, том 1).
Також, як зазначає сам позивач, оскільки відповідач відмовився отримати товар на складі перевізника, який був неприйнятий позивачем, то він надійшов назад у відділення ТОВ Нова Пошта 07.03.2018, про що свідчить експрес накладна № 5900377455820, але оскільки а ні позивач, а ні відповідач не виявили бажання забрати його зі складу перевізника, то його було утилізовано працівниками пошти разом з документами, які було надіслано позивачем відповідачу (а.с.198-203, том 1).
Відповідно до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі.
Однак сторонами до суду клопотань про призначення експертизи по даній справі надано не було.
Стосовно того, що суд має право призначити експертизу з власної ініціативи, то така експертиза призначається для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право.
В даному випадку, відсутні підстави для призначення експертизи з ініціативи суду, стосовно якості продукції, а також, як зазначає сам позивач, відсутні самі об`єкти для експертного дослідження.
Також, в матеріалах справи (а.с.31, том 1) наявний лист позивача відповідно до якого він замовляє пощив 203 одиниць продукції у строк до 30.12.017. Однак сировина для виготовлення продукції надана позивачем лише 01.12.2017, про що свідчить видаткова накладна № 96 (а.с.3, том 2). Станом на 15.11.2017 (день замовлення продукції) відповідач не отримав сировини. Тканина була надана лише 01.12.2017. Тому цілком логічно, що строк виконання замовлення встановлений протягом 45 днів з моменту отримання продукції. Сам позивач зазначає, що замовлення узгоджено лише 20.12.2017 (а.с.160-165, том 1). Отже, твердження позивача, що товар мав бути поставлений у строк до 30.12.2017 є необгрунтованим.
Також, заслуговує на увагу твердження відповідача, що відповідно п. 3.14 Договору замовник зобов`язується забрати продукцію зі складу виконавця. Проте, оскільки замовником не вчинено дій по отриманню продукції на складі виконавця, то відповідачем направлено продукцію ТОВ Нова Пошта .
Згідно з ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, оскільки позивачем не доведено факту порушення відповідачем зобов`язань по Договору, в той же час, докази, які надані відповідачем, є більш вірогідними, то вимога про стягнення 36000 грн авансового платежу та 1100 грн вартості зіпсованих матеріалів є неправомірною, необгрунтованою та задоволенню не підлягає.
Щодо розірвання договору.
Позивач у позовній заяві зазначає, що неодноразово просив відповідача розірвати договір в односторонньому порядку. Доказів вказаних звернень позивачем до суду надано не було.
З аналізу норм статей 651 ЦК України та 188 ГК України вбачається, що за загальним правилом, встановленим чинним як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, на яку посилається позивач (а.с.162, том 1), зазначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідач зазначає, що є безпідставною позовна вимога про розірвання Договору. Зважаючи на те, що відповідач виконав всі взяті на себе зобов`язання за Договором.
Як вже зазначалось, позивачем перед судом не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем було вчинено порушення, внаслідок якого завдано шкоди другій стороні і сторона значною мірою позбавилась того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тому вимога про розірвання договору є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Враховуючи те, що для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат (загальний період з 09.02.2018 по 18.11.2019) позивач повинен довести факт порушення відповідачем зобов`язання перед позивачем по Договору, однак позивачем перед судом не доведено факту порушення відповідачем грошового зобов`язання на суму, з урахуванням якої здійснюється розрахунок штрафних санкцій, то вимога позивач про стягнення з відповідача 121465 грн 40 коп. штрафних санкцій, 1973 грн 3% річних, 4693 грн 88 коп. інфляційних витрат є неправомірною, необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, то на позивача покладаються витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
В И Р І Ш И В :
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Главспецснаб до фізичної особи-підприємця Яременка Володимира Михайловича про розірвання договору та стягнення 165 232 грн 28 коп. - відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 3438 грн 99 коп. покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Главспецснаб .
3. Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п.п.17.5 п. 17 Розділу ХІ (Перехідні положення) Кодексу.
Повне судове рішення складено 11.12.2020.
Суддя С.В. Заєць
Суддя Є.А. Жерьобкіна
Суддя О.Ю. Соп`яненко
Суд | Господарський суд Сумської області |
Дата ухвалення рішення | 01.12.2020 |
Оприлюднено | 11.12.2020 |
Номер документу | 93466134 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Сумської області
Заєць Світлана Володимирівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні