Рішення

від 11.12.2020 по справі 910/12883/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2020Справа № 910/12883/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський картонно-паперовий комбінат" вул. Київська 130, м. Обухів, Київська область, 08700

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТО-ПОЛІГРАФ" вул. Героїв Дніпра буд.7, м. Київ, 04209

про стягнення 35 555,89 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Київський картонно-паперовий комбінат" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТО-ПОЛІГРАФ" про стягнення 35 555,89 грн., а саме 22 780,20 грн. основного боргу, 8 642,59 грн. пені, 2 189,18 грн. штрафу, 979,54 грн. процентів річних, 964,38 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 1389/26/0618 від 04.06.2018 та Специфікації № 3 від 12.03.2019 в частині своєчасного виконання передбачених умовами договору робіт у відповідності до здійсненої передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у сумі неповерненої переплати. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені та штрафу внаслідок неналежного виконання зобов`язання з виконання робіт, а також процентів річних та втрати від інфляції за невиконання грошового зобов`язання з повернення коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12883/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь -якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/12883/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 02.09.2020 про відкриття провадження у справі № 910/12883/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 04209, місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок 7, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105474209659 була отримана останнім 07.09.2020.

Приймаючи до уваги дату отримання ухвали суду від 02.09.2020 (07.09.2020) та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 02.09.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", та змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020 та № 1100 від 11.11.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо введення адаптивного карантину, враховуючи постанови Кабінету Міністрів України № 477 від 12.06.2020 року, № 480 від 12.06.2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року та постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, зокрема, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України після послаблення дії частини карантинних обмежень та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "СТО-ПОЛІГРАФ" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 04 червня 2018 року між Приватним акціонерним товариством "Київський картонно-паперовий комбінат" (позивач у справі, замовник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТО-ПОЛІГРАФ" (відповідач у справі, виконавець за Договором) укладено Договір № 1389/26/0618 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого замовник зобов`язується своїм силами і на свій ризик виконати роботи по гумуванню і шліфуванню валів, роликів (далі - обладнання) за адресою: 04074, м. Київ, вул. Шахтарська, 5, згідно з наданими замовником технічного завдання, технічними умовами та кресленнями, а замовник зобов`язується прийняти виконання робіт і оплатити їх вартість на умовах даного договору.

Сторони погодили, що даний Договір, а також всі додаткові угоди та специфікації, які являються його невід`ємною частиною, підписуються уповноваженими на це особами і в обов`язковому порядку скріплюються печатками сторін (пункт 10.4 Договору).

Розділами 2 - 11 Договору сторони узгодили умови виконання і приймання робіт, якість робіт, гарантійні зобов`язання, вартість робіт і порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, конфіденційність, порядок вирішення спорів, обставини непереборної сили, термін дії договору, заключні положення тощо.

За умовами пункту 10.1 Договору сторони визначили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.08.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, в тому числі, виконання гарантійних зобов`язань.

Відповідно до пункту 10.2 Договору будь-які зміни й доповнення до даного договору дійсні лише за умови, якщо вони складені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками сторін. Письмовою формою для цілей даного договору розуміється як складання єдиного документа, так і обмін листами й повідомленнями з використанням засобів телеграфного й факсимільного зв`язку, належним чином відтворюючі підписи повноважних представників сторін.

Вказаний договір підписаний представниками замовника та виконавця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, виходячи з предмета та правової конструкції, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно п. 1.2 Договору перелік, найменування, склад робіт за кількістю, що складають предмет Договору та термін виконання робіт визначено сторонами в Специфікаціях до даного Договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами частин 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Так, на виконання умов Договору сторонами узгоджено та підписано, серед інших, Специфікацію № 3 від 12.03.2019 до Договору, за умовами якої сторони узгодили виконання робіт на гумування валів, а саме: вал подаючий ЕМВА-244, кресл.7251.00.000 СБ Ф165хФ115х2452х2452, Шор 40, канавки - 1 шт., на загальну суму 33422,40 грн.; Вал друкувальної секції FFG-618, кресл. 7872/00/001-01, Шор 60-65, бомбировка - 1 шт. на загальну суму 24 138,00 грн.

Загальна вартість робіт за Специфікацією № 3 від 12.03.2019 до Договору становить 57 560,40 грн.

Частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ч. 2 ст. 854 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.1. Договору сторони узгодили, що вартість одиниці робіт, загальна вартість виконаних робіт, порядок та строки розрахунків за даним договором визначається Специфікаціями, що підписується уповноваженими представниками сторін та які є невід`ємною частиною даного Договору.

Як визначено умовами Специфікації № 3 від 12.03.2019 до Договору платежі по договору здійснюються замовником у вигляді попередньої оплати: - 50 % попередньої оплати від вартості гумування вала за даною Специфікацією до договору - протягом 5 банківських днів після підписання даної Специфікації; - 50 % фактичної оплати від вартості гумування вала за даною Специфікацією до договору - протягом 10 банківських днів після прийняття робіт та підписання актів виконаних робіт.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Специфікації № 3 від 12.03.2019 до Договору позивачем належним чином та у повному обсязі сплачено авансовий платіж на суму 28 780,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 26.03.2019 № 1271 на відповідну суму, копія якого наявна в матеріалах справи.

В свою чергу будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання Приватним акціонерним товариством "Київський картонно-паперовий комбінат" умов Договору в частині здійснення передоплати відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення 50 % попередньої оплати від вартості робіт в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та Специфікації № 3 від 12.03.2019 до Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

У відповідності до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Пунктом 2.3 Договору сторони встановили, що виконавець зобов`язується виконати роботи в строки і на умовах, вказаних в Специфікаціях до даного Договору.

Як визначено умовами Специфікації № 3 від 12.03.2019 до Договору виконання робіт здійснюється в строк 30 робочих днів з моменту перерахування попередньої оплати в розмірі 50 %.

Докази того, що сторони узгодили інший термін виконання робіт за Специфікацією № 3 від 12.03.2019 до Договору в матеріалах справи відсутні.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Тобто, за висновками суду з урахуванням умов пункту 2.3 Договору та Специфікації, а також дати фактичного здійснення передплати 26.03.2019, виконавець зобов`язаний виконати роботи до 10.05.2019 включно.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору та Специфікації відповідачем роботи, передбачені Договором, зокрема, Специфікацією, виконані не були.

Доказів виконання робіт як у встановлені в Специфікації до Договору строки, так і поза ними відповідачем під час розгляду справи не надано.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи відповідач свої зобов`язання за Договором в частині виконання робіт, обумовлених в Специфікації № 3 від 12.03.2019 до Договору, в строк до 10.05.2019 включно не виконав, в зв`язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 26-6059 від 20.05.2019 з вимогою про виконання умов Договору в частині виконання робіт, за результатами розгляду якого відповідач листом № 23-0519 від 23.05.2019 повідомив, що гарантує виконання робіт в строк до 05.06.2019 та готовий компенсувати збитки у вигляді пені та штрафу згідно з умовами, визначеними у Договорі.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором позивач листом № 26-7073 від 13.06.2019 звернувся до відповідача з вимогою про повернення перерахованих коштів (суми попередньої оплати за Специфікацією № 3 від 12.03.2019 до Договору) у розмірі 28 780,20 грн.

У відповідь на вимогу позивача від 13.06.2019 про повернення перерахованих коштів відповідач надав гарантійний лист № 23-1219 від 23.12.2019, яким повідомив про економічні труднощі та просив відстрочити існуючу заборгованість, а також гарантував оплатити її у повному обсязі протягом 3-5 місяців.

При цьому відповідачем відповідно до платіжного доручення № 455 від 24.12.2019 було повернуто частину сплаченої позивачем попередньої оплати у розмірі 6 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу повернення коштів згідно листа № 26-7073 від 13.06.19…

Також, у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Специфікацією № 3 від 12.03.2019 до Договору позивачем 16.06.2020 засобами поштового зв`язку було направлено на адресу відповідача претензію № 26-6978 від 15.06.2020 про повернення коштів в сумі 22 780,20 грн., а також сплату пені та процентів річних, факт надсилання якої підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 16.06.2020, опису вкладення в цінний лист від 16.06.2020, списку № 1 поштових відправлень з описом від 16.06.2020 та накладної № 0870005893911 від 16.06.2020.

Як свідчить копія поштового конверту, вказана претензія була повернута позивачу відділенням поштового зв`язку 02.07.2020 неврученою адресату у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

В подальшому з метою досудового врегулювання спору та належного повідомлення відповідача про намір позивача відновити порушені права та законні інтереси 09.07.2020 позивачем було нарочно вручено представнику відповідача вказану претензію № 26-6978 від 15.06.2020 про повернення коштів в сумі 22 780,20 грн., сплату пені та процентів річних.

Проте, зазначену претензію залишено відповідачем без задоволення, повернення сплачених позивачем коштів в сумі 22 780,20 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю "СТО-ПОЛІГРАФ" здійснено не було.

Натомість в матеріалах справи наявний гарантійний лист відповідача від 30.07.2020 року № 30-0720, в якому ТОВ Сто-Поліграф у зв`язку з економічними труднощами через введення карантину просить відстрочити оплату залишку заборгованості та гарантує оплату на протязі 3-х місяців в повному обсязі.

Доказів узгодження позивачем відстрочки сплати боргу за Договором матеріали справи не містять.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо виконання обумовлених Договором та Специфікацією № 3 від 12.03.2019 до Договору робіт у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та відповідно до здійсненої передплати відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі здійсненої позивачем передплати (авансового платежу) у розмірі 22 780,20 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 1389/26/0618 від 04.06.2018 та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Так, судом на підставі правової оцінки положень Договору встановлено, що викладені в договорі умови були визначені та погоджені сторонами. Отже, сторони, відповідно до вимог статті 180 Господарського кодексу України, погодили істотні умови договору, а саме предмет, ціну та строк виконання робіт, порядок передачі виконаних робіт та їх оплати, строк дії Договору тощо.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Так, згідно умов пункту 10.3 Договору сторони узгодили, що кожна сторона має право достроково розірвати договір, письмово сповістивши про це за 30 календарних днів, до запланованої дати розірвання.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Юридичний аналіз статті 837, частин 2, 4 статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Зокрема, законодавцем чітко визначено правові наслідки порушення сторонами зобов`язань за договором підряду відповідно до статті 849 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 1 зазначеної норми замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3 статті 849 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 4 статті 849 цього Кодексу замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Суд наголошує, що загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність мають фундаментальний характер. Тому інші джерела правового регулювання мають відповідати їх змісту, в тому числі щодо наслідків невиконання робіт за договором та, відповідно, вимог про повернення грошових коштів.

В свою чергу оцінюючи фактичні обставини справи та вчинені сторонами правочини суд повинен оцінювати останні з точки зору відповідності їх внутрішній волі сторін та мотивів такої поведінки, незважаючи на відсутність юридичної грамотності та розуміння правової природи такого правочину.

Наразі судом встановлено згідно матеріалів справи, що позивачем та відповідачем відповідно вчинені обопільні дії щодо відмови від подальшої реалізації Договору підряду в порядку, передбаченому частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України, до моменту звернення з даним позовом до суду, а саме шляхом звернення позивача до відповідача з вимогами про повернення передплати у зв`язку з невиконанням ним взятих на себе зобов`язань щодо виконання робіт за Договором в обумовлені строки та здійснення останнім відповідного повернення позивачеві отриманих в якості попередньої оплати грошових коштів в частині 6000,00 грн., за умови одночасного підтвердження наміру повернення коштів у листі - відповіді від 23.12.2019 № 23-1219 на адресу позивача.

Таким чином, в даному випадку передумовами розірвання спірного Договору підряду є вчинення замовником правочину, який, в сою чергу, тягне припинення зобов`язань його сторін, за умови відповідного прийняття таких дій відповідачем.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Зокрема, про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначається також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Як свідчать матеріали справи, позивач як замовник скористався власним безумовним правом, передбаченим частиною 4 статті 849 ЦК України щодо розірвання Договору № 1389/26/0618 від 04.06.2018 в односторонньому порядку та відповідач прийняв умови такого розірвання шляхом письмової відповіді на вимогу позивача та здійснення часткового повернення грошових коштів в сумі 6000,00 грн., що в подальшому зумовило звернення замовника до суду з позовними вимогами про повернення решти суми передплати.

З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України, в зв`язку з чим зазначає про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 22780,20 грн. безпідставно отриманих коштів.

Аналогічних правових висновків щодо застосування положень частини 4 статті 849 ЦК України та можливість стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 10.05.2018 у справі №916/1591/17, від 11.11.2018 у справі №910/13332/17 та від 14.06.2018 у справі №912/2709/17.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів виконання робіт або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 22780,20 грн. перерахованих коштів (передплати) за невиконані за вказаним Договором роботи підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

При цьому, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 у справі № 904/4156/18, необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов`язань є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Згідно з частиною 1 статті 546, статтею 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк виконання робіт не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України.

У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п. 6.3, 6.5 Договору.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі (частина 2 статті 883 ЦК України).

Так, відповідно до пункту 6.3 Договору сторони погодили, що у випадку не виконання робіт (несвоєчасного виконання робіт) у терміни за даним договором, виконавець сплачує замовникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не виконаних робіт (несвоєчасно виконаних робіт) за кожен день прострочки.

Згідно з пунктом 6.5 Договору у випадку порушення термінів виконання робіт понад 10 календарних днів, виконавець зобов`язаний понад пеню виплатити замовнику штраф у розмірі 3 % від суми невиконаних робіт (несвоєчасно виконаних робіт).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо своєчасного виконання обумовлених Договором робіт у визначені строки та згідно здійсненої передплати, оскільки виконавцем не здійснено повернення отриманих від позивача в якості передплати грошових коштів в сумі 22 780,20 грн., останнім на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 979,54 грн. процентів річних та 964,38 грн. втрат від інфляції за період з 11.05.2019 по 16.08.2020, а також на підставі статті 549 Цивільного кодексу України та п.6.3 Договору внаслідок неналежного виконання зобов`язання з виконання робіт 8 642,59 грн. пені за період з 11.05.2019 по 16.08.2020 та на підставі п. 6.5 Договору 3 % штрафу за період з 11.05.2019 по 16.08.2020 в сумі 2189,18 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданих розрахунків.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Як встановлено судом за змістом п. 6.5 Договору, сторони визначили відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 3% від суми невиконаних робіт (несвоєчасно виконаних робіт), тобто передбачили єдиноразове нарахування штрафу, що відповідає законодавчо визначеному змісту таких санкцій.

Натомість позивачем при здійсненні нарахування штрафу в розмірі 3% від суми невиконаних робіт застосовано порядок нарахування за кожен день прострочення, який охоплюється визначенням пені.

Таким чимном, за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення штрафу судом встановлено, що розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до умов п. 6.5 Договору та приписів чинного законодавства, становить 1726,81 грн., отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу за порушення термінів виконання робіт за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 1726,81 грн.

Також суд зазначає, що згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Натомість позивачем при здійсненні розрахунку пені згідно умов п.6.3 Договору застосовано період нарахування з 11.05.2019 по 16.08.2020, що не відповідає зазначеним приписам законодавства, а тому нарахування пені за невиконання відповідачем зобов`язань з виконання робіт за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням суми не виконаних робіт в розмірі 28780,20 грн., від вартості яких нараховується пеня позивачем, та встановленого судом періоду нарахування з 11.05.2019 по 11.11.2019, становить 4932,85 грн., а отже є меншим, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за невиконання робіт підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 4932,85 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції враховуючи фактичні обставини звернення позивача до відповідача з листом від 13.06.2019 року № 26-7073 про повернення перерахованих коштів в сумі 28780,20 грн., а також зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів надсилання вказаного листа та дати його отримання ТОВ СТО-Поліграф , суд визначає граничний строк виконання відповідачем зобов`язання з повернення грошових коштів в сумі 22780,20 грн. як безпідставно отриманих датою відповіді відповідача № 23-1219 на зазначену вимогу позивача про повернення коштів, а саме 23.12.2019 року. Відповідно, за урахуванням приписів ст. 253 ЦК України наступну дату суд визначає початком періоду прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів в сумі 28780,20 грн. та можливого періоду нарахування згідно ст. 625 ЦК України процентів річних та втрат від інфляції в разі прострочення такого виконання.

Враховуючи вищевикладене та за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що перерахований у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення в межах зазначеного позивачем періоду розмір процентів річних та втрат від інфляції становить 442,57 грн. та 272,78 грн. відповідно, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині процентів річних та втрат від інфляції підлягають стягненню в сумах, нарахованих судом, а саме 442,57 грн. процентів річних та 272,78 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТО-ПОЛІГРАФ" (04209, місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок 7, код ЄДРПОУ 36697954) на користь Приватного акціонерного товариства "Київський картонно-паперовий комбінат" (08700, Київська область, місто Обухів, вулиця Київська, будинок 130, код ЄДРПОУ 05509659) 22780,20 грн. (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят грн. 20 коп.) боргу, 1726,81 грн. (одну тисячу сімсот двадцять шість грн. 81 коп.) штрафу, 4932,85 грн. (чотири тисячі дев`ятсот тридцять дві грн. 85 грн.) пені, 442,57 грн. (чотириста сорок дві грн. 57 коп.) процентів річних, 272,78 грн. (двісті сімдесят дві грн. 78 коп.) втрат від інфляції та 1782,72 грн. (одну тисячу сімсот вісімдесят дві грн. 72 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 11 грудня 2020.

Суддя А.М. Селівон