Рішення

від 11.12.2020 по справі 911/2918/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2020 р. м. Київ

Справа № 911/2918/20

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія «Столичний» про стягнення 2071,51грн, без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України» ) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія «Столичний» (далі - ТОВ «Житлово-експлуатаційна компанія «Столичний» ) про стягнення 2071,51грн, що складається з: 1 706,93грн - пеня та 364,58грн - 3% річних, які нараховані за період з 27.11.2018 по 14.03.2019.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором №2527/18-ТЕ-17 від 03.10.2018 в частині оплати переданого природного газу у встановлений договором строк (а.с.1-8).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.10.2020 відкрито провадження у даній справі, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (а.с.207-208).

Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем - 16.10.2020, а відповідачем - 28.10.2020, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень за №№0103274849758, 0103274850047 (а.с.210-211).

12.11.2020 від відповідача в строк для подання відзиву, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України, надійшла заява про визнання позову (здано для відправлення до суду відділенню зв`язку №6 м. Васильків 10.11.2020), відповідно до якої відповідач визнає заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення 2 071,51грн у повному обсязі. Також, у поданій заяві відповідач просить суд повернути позивачу з державного бюджету 50% сплаченого за подання даного позову судового збору, враховуючи визнання позову до початку розгляду справи по суті (а.с.216-217).

Ухвалою від 18.11.2020 судом відповідачу роз`яснено наслідки визнання ним позову, а також встановлено строки для подання заяви про підтримання заяви щодо визнання позову або відмови від такої заяви (а.с.225-226).

У встановлений вищевказаною ухвалою строк від відповідача надійшла заява від 19.11.2020 (здана до відправлення відділенню зв`язку №6 м. Васильків 20.11.2020) (а.с.232), якою відповідач підтримав раніше подану ним заяву.

Дослідивши зібрані у справі документи і матеріали, суд встановив наступні обставини.

03.10.2018 між сторонами у справі - Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (назва якого змінена на Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України ) та ТОВ «Житлово-експлуатаційна компанія «Столичний» укладено договір №2527/18-ТЕ-17 постачання природного газу (а.с.18-28, далі - договір).

За умовами договору позивач (постачальник) взяв на себе зобов`язання поставити відповідачу (споживачеві) у 2018 році природний газ, а відповідач (споживач) - оплатити його на умовах договору (п. 1.1 договору).

Згідно п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

В силу п. 2.1 договору позивач передає відповідачу з 01.10.2018 по 17.10.2018 природний газ орієнтовним обсягом до 10,0 тис.куб.м.

Поряд з цим, додатковими угодами до вказаного договору №№1-10, 15-18 (а.с.29-55) сторонами змінювався період постачання природного газу за відповідним договором, а також його обсяги.

Як визначено п. 5.2 договору, ціна за 1000куб.м на дату його укладання складає - 5930,40грн з ПДВ. Між тим, вищевказаними додатковими угодами до даного договору сторонами змінювалась ціна за 1000куб.м природного газу (п. 4.1 в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.20180).

Відповідно до п. 5.4 договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Сторонами у п. 6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.2018 п. 6.1 став пунктом 5.1).

Договором (з урахуванням додаткових угод до нього) встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації газу з 01.10.2018 по 30.09.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору, який в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.2018 став розділом 11).

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач у період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року за відповідним договором поставив, а відповідач - прийняв природний газ на суму 2 460 103,48грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.56-67).

Відповідач станом на 21.10.2019 повністю розрахувався за природний газ, поставлений у відповідний період. Такий факт підтверджується виписками з рахунку позивача (а.с.78-203) та відповідні операції відображено в його бухгалтерському обліку (а.с.69-70).

Проте, позивач вказує, що відповідач, розраховуючись за поставлений у відповідному періоді природний газ, не завжди дотримувався строку, встановленого договором для виконання зобов`язання з оплати поставленого природного газу. Так, позивач зазначає, що за газ, поставлений з жовтня 2018 року по січень 2019 року, відповідач частково розрахувався з простроченням встановленого договором строку.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за порушення зобов`язання.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Під час розгляду даної справи встановлено, що відповідач невчасно розрахувався за переданий природний газ, поставлений позивачем в період з жовтня 2018 року по січень 2019 року, допустивши прострочення, що ним визнано.

Отже, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений п. 6.1 відповідного договору, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами, - до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, відповідач допустив порушення зобов`язання.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 364,58грн - 3% річних, які нараховані за період з 27.11.2018 по 14.03.2019.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначає, що такий розрахунок виконано позивачем арифметично вірно, відповідно вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 364,58грн є обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 706,93грн пені за період з 27.11.2018 по 14.03.2019.

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В силу чч. 2, 3 вказаної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено також ст.3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Договором визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п.8.2 договору, в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.2018 такий пункт став пунктом 7.2 відповідно).

Встановлений договором розмір пені у період прострочення не перевищував максимальний розмір пені, визначений вищенаведеними нормами.

При цьому, згідно абз. 2 п.6.1 договору у відповідний редакції, нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.

Таким чином, зважаючи на порушення строку виконання зобов`язань, позивач набув права вимагати від відповідача сплати пені у встановленому договором розмірі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позивачем арифметично вірно розраховано розмір таких вимог та нарахування пені не здійснювалось на оплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.

З урахуванням зазначеного, вимоги про стягнення 1706,93грн пені, є обґрунтованими.

Пі час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, як визначено ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У даній справі до початку розгляду справи по суті, який почався після спливу 30 днів з дня відкриття провадження у справі - 11.11.2020 позивач подав заяву про визнання позову у повному обсязі.

Відповідно до ч.4 ст.191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позов, однак, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Зважаючи на те, що заява про визнання позову подана особою, яка наділена повноваженнями діяти від імені відповідача, до початку розгляду справи по суті і визнання позову у даному випадку не суперечить закону, а також не порушує права чи інтереси інших осіб, позивачу роз`яснені наслідки таких його дій, суд вважає, що підстав для відмови у прийнятті визнання позову відповідачем не має і заявлені вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ч.1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма, закріплена ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір , у відповідності до якої, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, позивачу з державного бюджету підлягає поверненню 50% судового збору, який ним сплачений з відповідного позову згідно з платіжним доручення №0000009975 від 25.09.2020, що становить 1 051,00грн, Інша частина судового збору - 1 051,00грн, враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає покладенню на відповідача

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 130, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір , суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія «Столичний» (ідентифікаційний код 38692937; 08600, Київська обл., м.Васильків, вул. Декабристів, 151) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720; 01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6) 1706,93грн пені та 364,58грн - 3% річних, а також 1 051,00грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. Повернути Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (ідентифікаційний код 20077720; 01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6) з державного бюджету України (Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області; місцезнаходження - пл. Лесі Українки, 1, м. Київ, 01196; ідентифікаційний код 37955989, рахунок UA708999980313181206083010001 в ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 899998) 1 051,00грн (одну тисячу п`ятдесят одну гривню) - 50% судового збору, перерахованого відповідно до платіжного доручення №0000009975 від 25.09.2020.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова