Рішення

від 18.11.2020 по справі 911/1727/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/1727/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луб`янської сільської ради Рокитнянського району Київської області до Товариства з додатковою відповідальністю Синявське Державного реєстратора сектору державної реєстрації відділу адміністративних послуг Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни провизнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Телющенко П.П.;

від відповідача-2: не з`явився;

прокурор: Козачук В.Б.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луб`янської сільської ради Рокитнянського району Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою 1) Товариства з додатковою відповідальністю "Синявське" та Державного реєстратора сектору державної реєстрації відділу адміністративних послуг Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Підставою заявлених вимог, на думку позивача, є порушення державним реєстратором вимог ст. ст. 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1727/20 від 22.06.2020 позовну заяву Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луб`янської сільської ради Рокитнянського району Київської області залишено без руху.

07.07.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 22.06.2020.

Ухвалою суду від 13.07.2020 було відкрито провадження у справі № 911/1727/20 та призначено підготовче засідання на 27.08.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

13.08.2020 до канцелярії суду від відповідача-1 надійшли клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву разом із відзивом на позовну заяву, відповідно до якого останній проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

27.08.2020 в судове засідання з`явився представник відповідача-1. Представники позивача, відповідача-2 та прокурор в судове засідання не з`явились, вимоги ухвали про відкриття провадження у справі не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 27.08.2020 судом розглянуто та задоволено клопотання відповідча-1 та долучено до матерів справи відзив на позовну заяву, а також оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 17.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення учасників судового процесу, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 31.08.2020.

14.09.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

16.09.2020 на електронну адресу суду від прокурора надійшла відповідь на відзив, із наведенням спростування інформації, викладеної у відзиві на позовну заяву.

17.09.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив із наведенням спростування інформації, викладеної у відзиві на позовну заяву.

17.09.2020 на поштову адресу суду від позивача надійшла заява, яка була подана 14.09.2020 в електронному вигляді, про розгляд справи без участі позивача та його представника.

17.09.2020 в судове засідання з`явились прокурор та відповідач-1. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки повідомив суд поданими раніше заявами. Представник відповідача-2 також в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні судом оголошено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження та про відкладення підготовчого судового засідання на 15.10.2020.

З метою повідомлення позивача та відповідача-2 про наступне судове засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 17.09.2020.

21.09.2020 на поштову адресу суду від прокуратури та позивача надійшли відповіді на відзив на позовну заяву, які були надіслані раніше на електронну пошту суду.

15.10.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

В судове засідання 15.10.2020 з`явились прокурор та відповідач-1. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки повідомив суд поданими раніше заявами. Представник відповідача-2 також в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 15.10.2020 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.11.2020.

З метою повідомлення позивача та відповідача-2 про наступне судове засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 19.10.2020.

11.11.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

В судове засідання 11.11.2020 з`явились прокурор та відповідач-1. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки повідомив суд поданим раніше заявами. Представник відповідача-2 в четверте в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 12.11.2020 судом оголошено перерву до 18.11.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача та відповідача-2 про наступне судове засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 19.10.2020. Однак, у зв`язку з відсутністю фінансування суду, зазначену ухвалу-повідомлення не було відправлено поштою, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою суду від 18.11.2020. Наряду з цим, з метою належного повідомлення учасників судового процесу про дату наступного судового засідання, секретарем судового засідання здійснено позивачу та відповідачу-2 телефонограми, які долучені до матеріалів справи.

18.11.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника

В судове засідання 18.11.2020 з`явились прокурор та відповідач-1. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки повідомив суд поданими раніше заявами. Представник відповідача-2 в четверте в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Наразі, суд наголошує, що представник відповідача-2, в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, позовних вимог не оспорив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Приймаючи до уваги, що відповідач-2 у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, проте, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 18.11.2020 прокурор надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю, посилаючись на наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі, прокурор зазначає, що під час здійснення Кагарлицькою місцевою прокуратурою перевірки щодо додержання вимог земельного законодавства на території Луб`янської сільської ради Рокитнянського району Київської області, було встановлено порушення вимог законодавства у сфері земельних відносин при відчуженні земель у приватну власність Товариства з додатковою відповідальністю Синявське (далі-ТДВ Синявське ). Зокрема, прокуратурою було виявлено, що 28.12.2018 державним реєстратором Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко М.І., всупереч вимог законодавства (без наявності правових підстав), прийняті рішення про державну реєстрацію права приватної власності за ТДВ Синявське на спірні земельні ділянки, перелік яких наведено у позовній заяві.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, прокурор вважає, що судом мають бути визнані незаконним та скасовані наступні рішення державного реєстратора Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни:

- індексний номер: 44890057 від 28.12.2018, про реєстрацію права приватної власності за товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223782503:02:004:0005, площею 0,3886 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області;

- індексний номер: 44889876 від 28.12.2018, про реєстрацію права приватної власності за товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223782503:02:003:0014, площею 0,6418 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області;

- індексний номер: 44890273 від 28.12.2018, про реєстрацію права приватної власності за товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223782503:02:003:0011, площею 0,0454 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області.

В свою чергу, представник відповідача-1 в судовому засіданні 18.11.2020 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на наступне. На думку відповідач-1, право або інтерес позивача, який вважає себе власником майна, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності іншої особи. При цьому, як стверджує відповідача-1, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому, на переконання відповідача-1, скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав є неналежним способом захисту права або інтересу позивача. В підтвердження зазначеної правової позиції, відповідач-1 посилається на постанови Великої палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, провадження № 12-158 гс 18 та від 16.01.2019 по справі № 755/9555/18, а також на постанови Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 12.06.2019 у справі №910/11518/18 та від 04.06.2019 у справі№910/9044/18.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 18.11.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Кагарлицькою місцевою прокуратурою, під час здійснення перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Луб`янської сільської ради Рокитнянського району Київської області, було встановлено порушення вимог законодавства у сфері земельних відносин при відчуженні земель комунальної власності у приватну власність Товариства з додатковою відповідальністю Синявське (далі-ТДВ Синявське ). Зазначене вибуття земель із комунальної власності, на думку прокурора, без належних на те правових підстав та поза волею розпорядника землі, порушує інтереси Держави.

Наведені обставини і стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача з позовом про визнання незаконними та скасування спірних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Щодо наявності підстав для звернення саме прокурора до суду в інтересах позивача, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, "інтереси держави" є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Луб`янської сільської ради Рокитнянського району Київської області.

Статті 13 13, 14 Конституції України, ст.ст. 1-3 ЗК України, ст. 324 ЦК України визначають, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування с рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Таким чином, інтереси держави порушені у зв`язку з незаконним вибуттям з комунальної власності земельних ділянок, розпорядником яких є позивач, що спричинило безпідставну втрату нерухомого майна у вигляді земельних ділянок.

Зважаючи на викладене, спеціально уповноваженого суб`єкта владних повноважень на розпорядження землями комунальної власності, до компетенції якого належить вжиття заходів реагування на виявлені порушення, є Луб`янська сільська рада Рокитнянського району Київської області

Так, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган " державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи із змісту рішення Конституційного суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Європейський Суд з прав людини звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3,4 ст. 53 ГПК України, ч. З ст, 23 Закону України "Про Прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. ст. 23, 24 Закону України "Про прокуратуру").

По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

31.10.2019 Кагарлицькою місцевою прокуратурою було направлено до Луб`янської сільської ради Рокитнянського району Київської області лист за № 36/3-135-вих.-9 про необхідність звернення до суду за захистом порушеного права територіальної громади.

01.11.2019, Лубянською сільською радою Рокитнянського району Київської області, на зазначений лист надано відповідь за № 225, з якої вбачається, що вказаним органом місцевого самоврядування заходи, щодо скасування в судовому порядку рішень про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки, не вживалися. Крім того, у зазначеному листі сільська рада звертається до Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області з проханням вжиття заходів представницького характеру в інтересах сільської ради.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, судом встановлено, що Луб`янською сільською радою Рокитнянського району Київської області не вжито жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави та щодо поновлення зазначеного права держави, що свідчить про бездіяльність позивача щодо нездійснення останнім захисту інтересів держави.

З огляду на зазначені обставини неналежного здійснення Луб`янською сільською радою Рокитнянського району Київської області функцій у спірних правовідносинах, з урахуванням визнання уповноваженим органом фактичної неможливості самостійного належного захисту майнових інтересів держави, 12.05.2020 прокуратурою було складено та направлено позивачу лист, в якому повідомлено про здійснення представництва інтересів держави в особі позивача до відповідачів про визнання незаконними та скасування спірних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України "Про прокуратуру" та Господарського процесуального кодексу України, при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані.

Як вже було встановлено судом та зазначено вище, прокурор звернувся до господарського суду про визнання незаконними та скасування спірних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з огляду на що, суд встановив наступне.

28.12.2018 державним реєстратором Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко М.І. (далі - державний реєстратор) прийняті рішення про державну реєстрацію права приватної власності за ТДВ Синявське за № 44890057, № 44890273 та № 44889876 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223782503:02:004:0005; 3223782503:02:003:0011 та 3223782503:02:003:0014 відповідно, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області.

При цьому, підставами внесення вищенаведених записів реєстрації права власності, державним реєстратором зазначено - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексні номери: 44890057, 44890273 та 44889876 від 28.12.2018.

В свою чергу, підставами виникнення права власності у Товариства з додатковою відповідальністю Синявське , державний реєстратор зазначив у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наступні документи: акт прийому-передачі, серія та номер:, видавник: Відкрите акціонерне товариство Синявське ; акт прийому-передачі державного майна, серія та номер:-, виданий 06.11 2001, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; договір безоплатної передачі акцій, серія та номер: 48, виданий 02.04.1997, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; свідоцтво про право власності, серія та номер: 17- ВП-ЗД, виданий 06.11.2001, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; наказ, серія та номер: 71-Г, виданий 23.09.2011, видавник: Відкрите акціонерне товариство Синявське ; наказ органу Фонду державного майна, серія та номер: 8/64-ВП, виданий 17.06.1996, видавник Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області; витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-3213178172018, виданий 19.12.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Вирішуючи питання наявності або відсутності у відповідача-1 права володіння спірними земельними ділянками, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 82 Земельного кодексу України, юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних; ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до статей 125 та 126 Земельного кодекс України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності:

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно п. 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 року встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з вимогами статті 22 Земельного кодексу України (в редакції від 05.05.1993), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, Статтею 23 цього Кодексу передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються місцевими радами.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин № 6 від 17.05.2011 зазначено, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування, юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Тобто, відповідно до приписів чинного законодавства України, для користування земельною ділянкою потрібно набути на це право у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково- дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя Господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та Інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під Інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідні до п. б ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

Згідно з ст. 28 Земельного кодексу України, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Луб`янської сільської ради народних депутатів Рокитнянського району Київської області від 21.03.1995 року, спірні земельні ділянки були передані у постійне користування Державному підприємству "Синявський бурякорадгосп", для ведення сільськогосподарського виробництва та на підставі цього видано державний акт серії КВ на право постійного користування землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 10 від 25.05.1995 (копія наявна у матеріалах справи).

Одночасно, суд зазначає, що вказані земельні ділянки не підлягали паюванню, не були розпайовані та не передавались у приватну власність, а перебували виключно на праві постійного користування у Державного підприємства Синявський бурякорадгосп .

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 8/64-ВП від 17.06.1996 року Державне підприємство Синявський бурякорадгосп перетворено у Відкрите акціонерне товариство Синявське .

02.04.1997 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та Відкритим акціонерним товариством Синявське був укладений договір № 48 безоплатної передачі акцій, згідно якого було передано Відкритому акціонерному товариству Синявське акції.

05.07.1997 на зборах акціонерів Відкритого акціонерного товариства Синявське прийнято статут Відкритого акціонерного товариства Синявське .

Відповідно до п. 1.1. зазначеного статуту, ВАТ Синявське засноване відповідно до рішення регіонального Фонду державного майна України по Київській області від 17.06.1996 року № 8/64-ВП, шляхом перетворення Державного підприємства "Синявський бурякорадгосп" у Відкрите акціонерне товариство Синявське , згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 51-93 Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі та Порядком перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 року № 686, згідно плану приватизації затвердженого регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області 05.06.1996 року, погодженого з Кабінетом Міністрів України.

В пункті 3.3. Статуту ВАТ Синявське зазначено, що Товариство є правонаступником державного підприємства Синявський бурякорадгосп .

Крім того, пунктом 3.4. Статуту встановлено, що Товариство є власником свого майна і здійснює права власника у відповідності з цілями і напрямками своєї діяльності. Майно Товариства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображено в балансі Товариства.

Згідно з свідоцтвом про право власності № 17-ВП-ЗД від 06.11.2001 року, виданого Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, Відкритому акціонерному товариству Синявське , що є правонаступником прав та обов`язків державного підприємства Синявський бурякорадгосп , вбачається те, що майно зазначеного Товариства є колективною власністю акціонерів товариства, які придбали акції відповідно до Закону України Про приватизацію майна державних підприємств .

Згідно акту прийому-передачі державного майна Відкритого акціонерного товариства Синявське від 06.11.2001 року, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області передало у власність ВАТ Синявське (правонаступнику Синявського бурякорадгоспу) державне майно.

Згідно зі ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України, і їх перелік є вичерпним: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

З наведеного вище вбачається, що порядок набуття, виникнення, а також припинення права постійного користування земельною ділянкою, що, зокрема, перебуває у комунальній власності, врегульований нормами ЗК України.

Наразі, господарський суд зазначає, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Державному підприємству Синявський бурякорадгосп лише посвідчує факт надання такого права конкретній юридичній особі, в той час, як порядок отримання, виникнення та оформлення такого права визначений нормами ЗК України, зокрема, в ст. 123 ЗК України.

Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності, зокрема, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво.

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 925/361/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18.

Водночас, 10.08.2007 року, між Луб`янською сільською радою Рокитнянського району (Орендодавець) та ВАТ Синявське , на підставі Законів України Про місцеве самоврядування в Україні , Про оренду землі та рішення Луб`янської сільської ради від 18.05.2007 за № 60-Х-У ВАТ, укладено договір оренди земельної ділянки. Відповідно до умов зазначеного договору, Відкритому акціонерному товариству Синявське передано у строкове платне користування (оренду) земельні ділянки загальною площею 6,0451 га в с.Першотравневе) Луб`янської сільської ради) під господарськими будівлями та дворами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, терміном дії договору на 10 років. 03.09.2007 проведено державну реєстрацію вказаного договору за реєстраційним номером 040734700006 та згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 23.08.2007, в тому числі спірні земельні ділянки, були передані в оренду ВАТ Синявське .

В подальшому, ВАТ Синявське було перетворено в ТДВ Синявське (відповідача-1 у справі), що підтверджується наказом директора ВАТ Синявське № 71-Г від 23.09.2011 (копія наявна у матеріалах справи).

17.08.2015 у Державному земельному кадастрі були зареєстровані земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами №№ 3223782503:02:004:0005; 3223782503:02:003:0011 та 3223782503:02:003:0014, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області, з визначенням власника - Луб`янської сільської ради, якій належали ці земельні ділянки на підставі права власності. Зазначене підтверджується наявними копіями у матеріалах справи витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Реєстрація відбулась на підставі технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Копії технічних документацій також містяться у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

10.08.2018 між Луб`янською сільською радою та ТДВ Синявське укладено додаткову угоду про поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки від 10.03.2007, згідно якої поновлено право ТДВ Синявське оренди землі до 04.09.2027 року. Відповідно до п. 2 зазначеної додаткової угоди, контрагенти узгодили, що будь-які посилання в тексті договору оренди землі від 10.08.2007 на Відкрите акціонерне товариство Синявське слід вважати такими, що стосуються Товариства з додатковою відповідальністю Синявське .

Згідно ч. 2 ст. 120 ЗК України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою , на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Судом встановлено, що на спірних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна, які на підставі акту прийому-передачі державного майна були передані Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області у власність Відкритого акціонерного товариства Синявське (копія акту прийому-передачі від 06.11.2001 наявна у матеріалах справи).

Отже, враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що на момент здійснення державним реєстратором оскаржуваних записів, спірні земельні ділянки, які є землями комунальної власності, перебували у ТДВ Синявське виключно на праві оренди.

А, в свою чергу, власником спірних земельних ділянок, як на момент прийняття державним реєстратором спірних рішень так і на момент винесення судом рішення, є територіальна громада Рокитнянського району Київської області, від імені та в інтересах якої права суб`єкта комунальної власності здійснює Луб`янська сільська рада.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в подальшому, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 вищевказаного Закону встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Право приватної власності підлягає державній реєстрації (ст. 4 вказаного Закону).

Статтею 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовленні електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Частиною 1 ст. 27 вказаного закону визначено документи, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності. До них, зокрема, відносяться, державний акт на право приватної власності на землю, державний акта на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування - землею, виданих до 1 січня 2013 року; рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно та ін.

Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Пунктом 40 вищевказаного Порядку передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Згідно пункту 6 Порядку, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до п. 81 1 Порядку, державна реєстрація права власності на земельну ділянку, реєстрацію якого не проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент його набуття, проводиться за умови встановлення факту переходу прав від особи, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі, до особи, що заявляє свої права.

Для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування (п. 81 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127).

Наразі, господарський суд зазначає, що будь-якого рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу спірних земельних ділянок у власність відповідча-1 або про затвердження документації із землеустрою щодо формування спірних земельних ділянок та передачу їх у власність відповідача-1 матеріали справи не містять.

Оскільки судом встановлено, що на момент здійснення державним реєстратором оскаржуваних записів, спірні земельні ділянки, які є землями комунальної власності, перебували у ТДВ Синявське виключно на праві оренди, а, в свою чергу, документи, визначені державним реєстратором, в якості належних та допустимих доказів наявності права власності на спірні ділянки у відповідача-1, не є належним доказами виникнення права власності, в розумінні ЦК України та ЗК України, у зв`язку із чим вони не підтверджують наявність у Товариства з додатковою відповідальністю права власності на спірні земельні ділянки, тому, господарський суд встановив, що спірні рішення державного реєстратора прийняті незаконно. Протилежного суду не доведено. Інших доказів, на підтвердження наявності у відповідача-1 права власності на спірні земельні ділянки до суду не подано.

Крім того, судом встановлено, що державний реєстратор, під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав, з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Таким чином, здійснення запиту для встановлення наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав на об`єкт нерухомого майна є не правом, а обов`язком державного реєстратора.

Проте, доказів дотримання відповідачем-2 вимог ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та змінення перевірки державним реєстратором інформації про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав, під час прийняття рішення про здійснення реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, матеріали справи також не містять.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, рішення державного реєстратора державного реєстратора Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни:

- індексний номер: 44890057 від 28.12.2018, про реєстрацію права приватної власності за товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРГІОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223782503:02:004:0005, площею 0,3886 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області;

- індексний номер: 44889876 від 28.12.2018, про реєстрацію права приватної власності за товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223782503:02:003:0014, площею 0,6418 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області;

- індексний номер: 44890273 від 28.12.2018, про реєстрацію права приватної власності за товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223782503:02:003:0011, площею 0,0454 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області є незаконним, а тому підлягають скасуванню.

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача-1 про обрання позивачем у спірних правовідносинах неналежного способу захисту порушеного права через вимогу позивача про скасування оспорюваних рішень держреєстратора, а не запису про проведену реєстрацію права згідно з цими рішеннями, з огляду на таке.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію" № 1952 викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав , державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначених правових норм переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону про державну реєстрацію № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16.01.2020, тобто на час прийняття судом рішення у справі, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак, відповідача-1 помилково вважає неправильним застосування позивачем такого способу судового захисту, оскільки цей спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а тому, не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, за наслідками розгляду спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, у зв`язку з доведеністю сукупністю наданих прокурором та позивачем доказів та встановлених судом фактичних обставин відсутності у відповідача-1 права власності на спірні земельні ділянки, що свідчить про протиправність дії державного реєстратора щодо прийняття рішень про державну реєстрацію за відповідачем-1 права власності на спірні земельні ділянки.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44890057 від 28.12.2018, про реєстрацію права приватної власності за Товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223782503:02:004:0005, площею 0,3886 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області.

3. Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44889876 від 28.12.2018, про реєстрацію права приватної власності за товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223782503:02:003:0014, площею 0,6418 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області.

4. Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44890273 від 28.12.2018, про реєстрацію права приватної власності за товариством з додатковою відповідальністю Синявське (09602, Київська область, Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Зарічна, 2, ЄДРПОУ 00385856) на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3223782503:02:003:0011, площею 0,0454 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в с. Першотравневе Рокитнянського району Київської області.

5. Стягнути солідарно з Товариства з додатковою відповідальність Синявське (місцезнаходження: 09602, Київська обл., Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Зарічна, 2; код ЄДРПОУ 00385856) та Державного реєстратора сектору державної реєстрації відділу адміністративних послуг Сквирської районної державної адміністрації Київської області Харченко Марини Ігорівни (місцезнаходження: АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Київської області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) судовий збір у розмірі 6 306,00 грн.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко