Рішення

від 23.11.2020 по справі 910/12964/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2020Справа № 910/12964/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Фізичної особи-підприємця Кулаксиз Михайла Михайловича

до відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОЛІМПІАС ГРУП"

про стягнення 429 998,47 грн.,

за участю представників:

від позивача: Галюров М.Ю.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Кулаксиз Михайло Михайлович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОЛІМПІАС ГРУП" про стягнення заборгованості за договором оренди №17/10/2019 від 17.10.2019 у розмірі 429 998,47 грн., з яких: 149 880,00 грн. - сума основного боргу, 274 280,40 грн. - пеня, 2 413,07 грн. - інфляційні втрати, 3 425,00 - 3% річних.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач не виконав договірні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати сільськогосподарських робіт, які були надані позивачем на орендованій відповідачем сільськогосподарській техніці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2020 залишено без руху позовну заяву, надано позивачу строк для усунення недоліків, який становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 (після усунення недоліків) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 28.10.2020. Крім того, вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі контррозрахунку позовних вимог).

Судове засідання, призначене на 28.10.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 судове засідання призначено на 23.11.2020.

Представник відповідача у судове засідання 23.11.2020 не з`явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, направленням на офіційну адресу місцезнаходження відповідача ухвали суду. Жодних заяв по суті спору не подав. Про причини неявки суд не повідомив.

Ухвали Господарського суду міста Києва у даній справі надсилалися рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення на офіційну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21 ЛІТ А, офіс 107/3.

Повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105473822764 підтверджується, що відповідач 18.11.2020 отримав останню ухвалу суду по даній справі про призначення судового засідання.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Представник позивача у судовому засіданні 23.11.2020 надав усні пояснення щодо предмету спору та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Станом на день вирішення даного спору жодних заяв по суті спору відповідач до суду не подав.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 1 статті 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи факт того, що строк, передбачений для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, закінчився, приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, не заявив інших заяв та клопотань по суті спору, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

17.10.2019 між Фізичною особою-підприємцем Кулаксиз Михайлом Михайловичем (позивач, орендодавець) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОЛІМПІАС ГРУП" (відповідач, орендар) було укладено Договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 17/10/2019 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в тимчасове платне користування сільськогосподарську техніку (комбайни), своєчасно та якісно зібрати врожай зернових культур на земельних угіддях, вказаних замовником.

Техніка надається разом з екіпажем (два спеціаліста орендодавця, які забезпечують безперебійну роботу техніки, керування нею та виконання технічних завдань орендаря), а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове платне користування техніку з екіпажем, сплатити орендодавцю оренду плату у розмірі та на умовах, що визначені Договором (п. 1.1).

Згідно п. 2.4 Договору якість наданих послуг визначається за згодою сторін, і оформлюється актом здачі-приймання робіт (надання послуг).

Додатковою угодою № 1 до Договору сторони погодили дату початку збиральних робіт, вартість робіт у розмірі 850 грн./га без ПДВ, а також встановили, що загальна площа сільгоспугідь наведена у актах здачі-приймання робіт (надання послуг).

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про факт невиконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті фактично наданих виконавцем робіт за договором, через що позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 149 880,00 грн., на яку стороною також нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Укладений сторонами Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є змішаним договором (що містить елементи договору надання послуг та договору оренди майна).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем та відповідачем були складені, підписані та скріплені печатками сторін наступні двосторонні акти здачі-приймання робіт (надання послуг):

- № 312 від 22.10.2019 на суму 85 000 грн.;

- № 313 від 04.11.2019 на суму 299 880 грн.

Загальна суму наданих послуг згідно вищезазначених актів склала 384 880,00 грн.

Пунктом 3.2. Договору сторони визначили, що оплата здійснюється на підставі підписаного обома сторонами акту здачі-приймання робіт (надання послуг) шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок орендодавця, зазначений у реквізитах Договору.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем фактично було сплачено лише 235 000 грн. (платіжне доручення № 120 від 25.10.2019 на суму 85 000 грн., а також платіжне доручення № 147 від 06.11.2019 на суму 150 000 грн.).

Таким чином, загальна неоплачена відповідачем заборгованість за Договором склала 149 880 грн.

Матеріалами справи також підтверджується, що сторонами було складено, підписано та скріплено печатками акт звірки взаєморозрахунків за Договором, в якому зафіксовано остаточну суму боргу відповідача перед позивачем у розмірі 149 880 грн.

Суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.

При цьому судом враховано, що акти звірки взаємних розрахунків дійсно не є первинними документами, що підтверджують господарські операції між сторонами, в той же час вони є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами; а також свідчать про визнання відповідачем заборгованості перед позивачем за отримані послуги, враховуючи факт того, що розмір та структура такої заборгованості, в свою чергу, підтверджена належними та допустимими письмовими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження повного або часткового погашення спірної заборгованості відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність факту наявності боргу у сумі 149 880 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що оплата здійснюється на підставі підписаного обома сторонами акту здачі-приймання робіт (надання послуг) шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок орендодавця, зазначений у реквізитах Договору не пізніше 10 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання робіт. За кожен день прострочки нараховується у розмірі 10% від суми заборгованості.

Зважаючи на даний пункт Договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 274 280,40 грн. пені.

В цій частині суд зауважує, що частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Таким чином, господарським судом встановлено, що розрахунок пені позивачем здійснено з порушенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання", яка обмежує граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, постановах Вищого господарського суду України від 19.07.2017 у справі № 914/1854/16 та від 05.04.2017 у справі № 923/1213/15.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В цій частині судом враховується, що сума нарахованої позивачем пені майже вдвічі перевищує суму основного боргу відповідача, що не узгоджується з принципами добросовісності, розумності та справедливості, на засадах яких повинні ґрунтуватися зобов`язання між контрагентами (рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов`язань у розмірі 17 662,10 грн. (яка обмежена розміром подвійної облікової ставки НБУ).

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог та стягнення з відповідача 1 642,74 грн. - інфляційних втрат та 3 425, 00 грн. - 3% річних, оскільки саме такий розмір інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованим та арифметично вірним.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не подав відзив на позовну заяву, не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 149 880,00 грн., пеню у розмірі 17 662,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 642,74 грн. та 3% річних у розмірі 3 425,00 грн.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 14.12.2020.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОЛІМПІАС ГРУП" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21 ЛІТ А, офіс 107/3, ідентифікаційний код 39924672) на користь Фізичної особи-підприємця Кулаксиз Михайла Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 149 880,00 грн., пеню у розмірі 17 662,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 642,74 грн., 3% річних у розмірі 3 425,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 589,15 грн.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2020.

Суддя І.В. Приходько