Рішення від 25.11.2020 по справі 910/11460/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2020Справа № 910/11460/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРЕМІУМ КОМПАНІ"

до відповідача: МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ

про визнання недійсними окремих положень договору та розірвання договору,

за участю представників:

від позивача: Маркицький А.М.,

від відповідача: Ніколова В.М.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРЕМІУМ КОМПАНІ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ, в якій просить визнати недійсними окремі положення договору №286/2/20/8 від 27.02.2020 та розірвати договір у зв`язку зі зміною істотних обставин.

05.08.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 09.09.2020.

31.08.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

У судовому засіданні 09.09.2020 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 05.10.2020.

18.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРЕМІУМ КОМПАНІ" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розгляд справи по суті призначено на 04.11.2020.

Судовий розгляд справи по суті, призначений на 04.11.2020, не відбувся у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Враховуючи факт того, що судове засідання 04.11.2020 не відбулося, суд ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 призначив судове засідання на 25.11.2020.

Представник позивача в судовому засіданні 25.11.2020 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.11.2020 надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

27.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ПРЕМІУМ КОМПАНІ (далі ТОВ ПРЕМІУМ КОМПАНІ ) та Міністерством оборони України був укладений Договір №286/2/20/8 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (харчові продукти (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів харчування) для особового складу та годування штатних тварин військових частин, установ та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних, та польових умовах на 2020 рік).

Відповідно до пункту 1.1 даного Договору постачальник зобов`язується у 2020 році здійснити постачання замовнику у зумовлені строки продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (харчові продукти (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів харчування) для особового складу та годування штатних тварин військових частин, установ та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2020 рік), а замовник прийняти та оплатити вказані харчові продукти відповідно до умов договору.

Пунктом 1.6 Договору сторони погодили, що ціна, кількість та строки постачання комплекту продуктів харчування за Каталогом продуктів зазначаються у специфікації цього договору, викладеній у вказаній редакції, до якого додатковими угодами №1 від 27.02.2020, №2 від 27.05.2020 вносилися зміни.

Пунктом 5.1. Договору (в редакції додаткової угоди №2 від 27.05.2020) визначено, що ціна цього договору становить 166 410 107,28 грн. з ПДВ. Будь-які інші додаткові угоди до договору №286/2/20/8 від 27.02.2020 в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 6.1 Договору розрахунки за фактично поставлені комплекти продуктів харчування проводяться замовником безготівковим розрахунком з його розрахункового рахунку протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міноборони за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого комплекту документів на відвантажених та прийнятих харчових продуктів, а саме: рахунка-фактури (підписаного керівником та головним бухгалтером постачальника чи уповноваженою особою представника постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначаються у рахунку-фактурі); зведеного акту приймання-передачі (оформлений та підписаний сторонами); видаткової накладної постачальника (оформленою та підписаною сторонами); повідомлення-підтвердження, яке заповняється представником замовника.

За змістом п. 12.1 Договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. Після закінчення терміну дії договору звіряння взаєморозрахунків здійснюється на підставі підписних обома сторонами актів звіряння.

Додатком №14.1 до Договору сторони погодили Каталог продуктів харчування, зокрема, найменування продуктів, їх кількість та ціну за 1 кг.

Листом №1137 від 23.06.2020 позивач звернувся до відповідача із повідомленням про ризики невиконання або неналежного виконання умов договору та розірвання договору, в якому позивачем запропоновано Міністерству оборони України провести перегляд умов договору щодо збільшення ціни товарів, що поставляються. Крім того, позивач зазначив, що у разі недосягнення згоди щодо перегляду зазначених умов, Товариство повідомляє про одностороннє розірвання Договору 25.07.2020 відповідно до положень Договору.

Листом №286/6/4671 від 26.06.2020 відповідач відмовив позивачу у внесенні змін до Договору у зв`язку з відсутністю істотної зміни обставин та настання обставин непереборної сили.

Так, спір у справі виник у зв`язку з наявністю, за доводами позивача, підстав для розірвання Договору та визнання його пункту 13.6 в частині неповернення забезпечення виконання зобов`язань у разі розірвання договору в судовому порядку недійсним.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 1 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Так, пунктом 13.3. договору сторони погодили, що зміна або розірвання цього договору допускається лише за письмовою згодою сторін.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Верховний Суд України у своїх висновках щодо застосування ст. 651 Цивільного кодексу України, які мають враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні вказаної статті, зазначив, що вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі N 6-75цс13).

Згідно з ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору не з безпосередньою наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, що настають при такій істотній зміні обставин.

Зокрема, при вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідним є доведення позивачем того, яким чином змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та чому зміна обставин є істотною і не може бути усунута.

Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин. Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 у справі № 927/763/17.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

В той же час, суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту істотної зміни обставин, якими сторони керувалися на момент укладення Договору, а саме збільшення ціни за одиницю товару на ринку більше ніж на 10%.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

- зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

- зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

- покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

- продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;

- узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

- зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;

- зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни:

- зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини п`ятої цієї статті.

Виходячи зі змісту пункту 7 частини 4 статті 36 Закону України Про публічні закупівлі істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових коригувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

За умовами п. 10.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами (п. 10.3 Договору).

Згідно з пп. 2 п. 3 ст. 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Частинами 1, 2 ст. 11 вказаного Закону передбачено, що торгово-промислові палати мають право, зокрема, проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв`язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців; проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість; Торгово-промислова палата України та торгово-промислові палати України залучаються до надання експертних висновків про походження товарів в тих випадках, коли відповідно до міжнародних договорів України повноваження видачі сертифікатів походження товарів надані митному органу, якщо інше не визначено такими міжнародними договорами. Порядок надання експертних висновків встановлюється Кабінетом Міністрів України; виконувати інші повноваження, що не суперечать законодавству України. Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.

Матеріали справи не містять належного доказу на підтвердження факту настання обставини непереборної сили, а саме сертифікату, який видається Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.

В той же час, долучені позивачем до позовної заяви експертні висновки Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-140 від 17.04.2020 та №ЧК-270 від 17.07.2020 не можуть вважатися належними доказами на підтвердження факту настання обставин непереборної сили, а мають виключно рекомендаційний характер та не зобов`язують Міністерство оборони України вчиняти будь-які дії щодо зміни істотних умов Договору в частині збільшення вартості товару.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами одночасного існування умов, передбачених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, які є необхідними для розірвання договору, враховуючи що на момент укладення договору його сторони допускали можливість зміни індексу споживчих цін та врегулювали їх вплив на ціну договору.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, укладаючи спірний договір з визначеним строком поставки, саме позивач повинен був врахувати його умови та об`єктивно оцінити можливість виконання зобов`язання у такий строк.

З огляду на викладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства до Міністерства оборони України про розірвання договору задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним пункту 13.6 Договору в частині неповернення забезпечення виконання зобов`язань у разі розірвання договору в судовому порядку суд відзначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Зокрема, відповідно до п. 13.6 Договору замовник не повертає забезпечення виконання зобов`язань постачальнику за цим договором та стягує це забезпечення направленням вимоги до банка-гаранта про сплату грошової суми та стягує безвідсотковий грошовий депозит при настанні однієї або декількох наступних умов:

- порушення постачальником строків та/або кількості та/або якості постачених харчових продуктів згідно заявки представника замовника більш ніж на дві доби;

- поставки неякісних харчових продуктів (крім порушення вимог до маркування та етикетування, тари та пакування), окрім випадку заміни постачальником неякісних харчових продуктів протягом двох діб, наступних за датою поставки таких неякісних харчових продуктів;

- за відмову постачальником від виконання умов цього договору;

- розірвання цього договору замовником з підстав невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за договором.

Позивач вказує, що положення пункту 13.6 Договору в частині неповернення забезпечення виконання зобов`язань у разі: - односторонньої відмови позивача від виконання зобов`язань за цим договором, розірвання договору в судовому порядку за позовом позивача є недійсним та суперечить приписам ст. 563 Цивільного кодексу України.

Однак, як встановлено судом, частина пункту 13.6 Договору, яку позивач просить визнати недійсною, а саме: 13.6 Замовник не повертає забезпечення виконання зобов`язань постачальнику за цим договором та стягує це забезпечення направленням вимоги до банка-гаранта про сплату грошової суми та стягує безвідсотковий грошовий депозит при настанні однієї або декількох наступних умов: - односторонньої відмови позивача від виконання зобов`язань за цим договором, розірвання договору в судовому порядку за позовом позивача , у тексті договору №286/2/20/8 від 27.02.2020 відсутня.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Суд відзначає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов`язують можливість визнання пункту 13.6 Договору недійсним, в тому числі зважаючи на факт того, що оспорюване позивачем положення (у наведеній ним редакції) взагалі відсутнє у п. 13.6. договору №286/2/20/8 від 27.02.2020, а тому підстави для задоволення позову Товариства в цій частині також відсутні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 14.12.2020.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 114, 129, 232, 233, 236, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2020.

Суддя І.В. Приходько