Рішення

від 15.12.2020 по справі 923/1175/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2020 року Справа № 923/1175/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. , розглянувши справу

за позовом: Каховського міськрайонного центру зайнятості, м. Каховка, Херсонська область, код ЄДРПОУ 22737592,

до: Управління інфраструктури житлово-комунального господарства, захисту довкілля, оборонної роботи та цивільного захисту Каховської районної державної адміністрації, м. Каховка, Херсонська область, код ЄДРПОУ 41076364,

про стягнення 47517,51 грн.

Без повідомлення учасників справи.

Обставини справи.

17 листопада 2020 року Каховський міськрайонний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Управління інфраструктури житлово-комунального господарства, захисту довкілля, оборонної роботи та цивільного захисту Каховської РДА про стягнення грошових коштів в сумі 36807,28 грн. та вартості наданих соціальних послуг у вигляді оплати професійного навчання у сумі 10710,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 за № 792.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2020 визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.

Ухвалою від 23 листопада 2020 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин та заперечення (в разі надходження відповіді на відзив), а позивачу - відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України у встановлені строки.

11 грудня 2020 року до суду від відповідача, у справі надійшло клопотання в якому відповідач не заперечує щодо задоволення позовних вимог по даній справі в повному обсязі та просить суд розглядати справу без участі представника відповідача та прийняти судове рішення у 2020 році задля прискорення виконання відповідачем прийнятого рішення суду у поточному фінансовому році, який закінчується 25.12.2020 року. Дане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, суд -

в с т а н о в и в :

Матеріали справи свідчать, що згідно з Положенням про Каховський міськрайонний центр зайнятості, затвердженим Наказом Херсонського обласного центру зайнятості від 16.11.2018 року № 189, Каховський міськрайонний центр зайнятості (надалі - позивач) є органом Державної служби зайнятості, на який покладаються функції робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у м. Каховка та Каховському районі.

Позивач зазначає, що з метою реалізації права на соціальний захист, 02.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до позивача з заявою про надання статусу безробітного. Відповідно до наказу Каховського МРЦЗ від 04.10.2018року № НТ № 181004 гр. ОСОБА_1 надано статус безробітного з 02.10.2018 року та призначено виплату допомоги по безробіттю, як застрахованим особам залежно від страхового стажу відповідно до частин 1,3,4 ст. 22 частини 1 ст. 23 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття з 09.10.2018 року по 03.10.2019 року (Наказ № НТ 181009 від 09.10.2018р.). Відповідно до наказу Каховського МРЦЗ від 09.10.2018р. № НТ № 181009 громадянину ОСОБА_1 відкладено виплату допомоги по безробіттю у зв`язку з наданням особі вихідної допомоги або інших виплат при звільненні, що забезпечують часткову або тимчасову компенсацію втраченого заробітку з 09.10.2018 року по 01.11.2018 року.

03 вересня 2018 року гр. ОСОБА_1 було припинено реєстрацію безробітного у зв`язку з працевлаштуванням за наймом на умовах трудового договору (контракту, Наказ № НТ 190903 від 03.09.2019 року).

05 червня 2020 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до позивача з заявою про надання статусу безробітного.

Відповідно до наказу Каховського МРЦЗ від 05.06.2020 року № НТ № 200605 гр. ОСОБА_1 надано статус безробітного з 05.06.2020 року та призначено виплату допомоги по безробіттю, як застрахованим особам без урахування страхового стажу відповідно до частин 2, 4 ст. 22 частини 3 ст. 23 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття з 05.06.2020 року по 29.07.2020 року (Наказ № НОМЕР_1 від 05.06.2020 року).

08 липня 2020 року гр. ОСОБА_1 надав до Каховського міськрайонного центру зайнятості копію постанови П`ятого апеляційного суду про задоволення апеляційної скарги гр. ОСОБА_1 про поновлення його на рівнозначній посаді в управління інфраструктури, житлово-комунального господарства, захисту довкілля, оборонної роботи та цивільного захисту Каховської РДА з 01.10.2018 року та надав копію Наказу управління інфраструктури, житлово-комунального господарства, захисту довкілля, оборонної роботи та цивільного захисту Каховської РДА від 08.07.2020 року № 33ос Про внесення змін до наказу від 06.07.2020 року № 29 ос Про поновлення на роботі ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу позивача від 08.07.2020 року № НТ № 200708 гр. ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю з 05.06.2020 року у зв`язку з поновленням на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили відповідно до пп.2 п.1 ст. 45 Закону України Про зайнятість населення , пп.2 п.1 ст. 31 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , припинено реєстрацію безробітного з 01.07.2020 року відповідно до абзацу 10 пп. 1 п. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792, та прийнято рішення про повернення коштів за рахунок роботодавця у встановленому порядку відповідно до абз. 2 п. 4 ст. 35 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Позивач вказує, що за період з 02.11.2018 року по 02.09.2019 року гр. ОСОБА_1 було нарахована та виплачена допомога по безробіттю в розмірі 36140,67 грн., та за період з 05.06.2020 по 24.06.2020 була нарахована та виплачена допомога по безробіттю в розмірі 666,67 грн.. Також під час перебування в статусі безробітного ОСОБА_1 пройшов навчання за спеціальністю Підтримка оперативного управління бухгалтерами підприємств на основі використання системи програм 1С Підприємство 8.3 (бухгалтер) в Херсонському національному технічному університеті з 22.04.2019 по 02.07.2019 за рахунок коштів Херсонського обласного центру зайнятості. Вартість навчання склала 10710,23 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію про відшкодування коштів, копію наказу від 10.07.2020 № 61 Про повернення коштів отриманих безробітним ОСОБА_1 та копію розрахунку про відшкодування коштів, яку відповідач отримав 20.07.2020 року. Дану претензію відповідач залишив без відповіді та реагування

Також з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було повторно направлено претензію про відшкодування коштів, з врахуванням вартості навчання, яку пройшов гр. ОСОБА_1 , копію наказу від 15.09.2020 № 69 Про повернення коштів отриманих безробітним ОСОБА_1 та копію довідки про вартість професійного навчання, яку відповідач отримав 01.10.2020 року.

Відповідач у відповідь на претензію направив позивачу лист від 13.10.2020 року № 08-01-04/215, в якому просив надати роз`яснення щодо порядку нарахування допомоги по безробіттю за період з 05.06.2020 по 24.06.2020 року в розмірі 666,67 грн. та правові підстави щодо відшкодування відповідачем коштів за цей період. Позивач своїм листом від10.11.2020 № 2112/04-1223/20 надав відповідачу відповідне роз`яснення.

Отже, оскільки відповідач у добровільному порядку не перераховує позивачу грошові кошти, виплачені гр. ОСОБА_1 , як допомога по безробіттю у сумі 36807,28 грн. та вартість наданих соціальних послуг у вигляді оплати професійного навчання у сумі 10710,23 грн., позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача зазначених сум.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Каховського міськрайонного центру зайнятості, м. Каховка підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття від 02.03.2000 №1533-ІІІ (надалі - Закон).

Пункт 1 ст. 1 Закону визначає, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

У відповідності до приписів п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

В той же час, абз.6 ч.1 ст. 34 вказаного Закону визначає, що фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу. Викладене за своїм змістом узгоджується з приписами п. 1 ч. 4 ст. 35 вказаного Закону , згідно якого з роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду. Викладене кореспондується з приписами абз. 10 пп. 1 п. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою КМУ від 19.09.2018 року № 792.

Відповідно до частини четвертої ст. 35 Закону із роботодавця утримується, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Отже, обов`язок щодо повернення сплачених Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття коштів покладено на роботодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону терміни застрахована особа , страхувальник та роботодавці вживаються у цьому Законі у значені, наведеному у Законі України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлено, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійне ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Таким чином, саме Управління інфраструктури житлово-комунального господарства, захисту довкілля, оборонної роботи та цивільного захисту Каховської районної державної адміністрації є роботодавцем в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та відповідно з нього мають бути утримані суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

З аналізу вказаного вбачається, що така обставина, як поновлення особи на роботі за рішенням суду є безумовною підставою для стягнення фондом з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг наданих безробітному. Таким чином, обов`язок відшкодування виплаченої допомоги по безробіттю в разі поновлення безробітного на посаді на підставі рішення суду покладається на роботодавця.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовими витратами у справі є витрати позивача на сплату 2102,00 грн. судового збору при зверненні з позовною заявою відповідно до платіжного доручення № 156 від 25 березня 2020 року.

Оскільки відповідачем визнано позовні вимоги у повному обсязі до початку розгляду справи по суті, то з урахуванням положень ч.1 ст. 130 ГПК України наявні підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову згідно з платіжного доручення № 1249 від 02 вересня 2020 року.

В іншій частині судовий збір покладається на відповідача, на підставі приписів п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 130, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління інфраструктури житлово-комунального господарства, захисту довкілля, оборонної роботи та цивільного захисту Каховської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 41076364) на користь Каховського міськрайонного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 22737592) грошові кошти в сумі 36807,28 грн., вартість наданих соціальних послуг у вигляді оплати професійного навчання у сумі 10710,23 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1051,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Каховському міськрайонному центру зайнятості (код ЄДРПОУ 22737592) з Державного бюджету України 1051,00 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви згідно платіжного доручення № 1249 від 02 вересня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.В. Нікітенко