Рішення

від 14.12.2020 по справі 600/1249/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1249/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області, Шевченківського районного суду м. Чернівці про зобов`язання здійснити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:

- зобов`язати Шевченківський районний суд м. Чернівці видати наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за штатною посадою судді районного суду;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за штатною посадою судді районного суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що пропрацював на посаді судді з 10.01.1991 р. до 28.03.2016 р., що складає 25 років 2 місяці. Позивач зазначає, що після виходу у відставку звертався до відповідачів із заявою щодо нарахування та виплати вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбаченої законом, який діяв на момент обрання позивача суддею, однак відповідачі відмовили у виплаті вихідну допомогу.

Позивач вказує, що рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року положення пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні визнано таким, що не відповідає Конституції України. Позивач вказав, що набув право на відставку і право на виплату вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, ще до прийняття законодавчих змін, якими було виключено ст. 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів . Таким чином, позивач вважає, що зазначеним рішенням Конституційного Суду України поновлено його право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. На підставі вказаного рішення позивач звернувся до відповідачів із відповідними заявами, однак Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області та Шевченківський районний суд м. Чернівці 03.07.2020 р. відмовили у виплаті вихідної допомоги, вказавши, що рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року не є підставою для виплати вихідної допомоги. Однак позивач не погоджується з такою позицією відповідачів та просить суд задовольнити позовні вимоги.

Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області у відзиві на позов зазначає, що на час реалізації права позивача на звільнення з посади судді, у зв`язку із поданням заяви про відставку, діяли норми Закону №2453-VI, де була відсутня норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Крім того, відповідач вказав на безпідставність посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року, оскільки рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 19.08.2020 року адміністративний позов залишено без руху. 03.09.2020 року позивачем виправлено недоліки адміністративного позову, у зв`язку із цим 03.09.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено на підставі наданої трудової книжки позивача, що відповідно до постанови Верховної Ради України Про звільнення суддів №996-VIII від 04.02.2016 року ОСОБА_1 звільнено у відставку з посади судді Шевченківського районного суду м. Чернівці з 28.03.2016 р., що підтверджується наказом Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28.03.2016 р. №12-к. (а.с. 4-7, 14).

У зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року, яким положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні визнано таким, що не відповідає Конституції України, позивач 02.07.2020 р. звернувся із заявою до відповідачів про нарахування та виплату йому вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат у зв`язку із виходом у відставку. Однак, 03.07.2020 р. Шевченківський районний суд та 13.07.2020 р. Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області відмовлено позивачу у задоволенні заяви та повідомлено, що прийняття рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020р. не є підставою для виплати йому вихідної допомоги у розмірі 10 середньомісячних заробітних плат за останньою посадою судді, у зв`язку із відставкою, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності (а.с.12-13, 15-17).

Мотивувальна частина

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року №1402-VII (далі - Закон №1402-VIII).

Згідно ч. 1 ст. 143 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Водночас, ч. 3 ст. 43 Закону України Про статус суддів від 15.12.1992 року №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ) було визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Закон №2862-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року №2453-VІ (далі - Закон №2453-VI).

Суд звертає увагу, що Законом №2453-VІ змінено розмір суддівської винагороди, а саме встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку.

Відповідно до положень ст. 136 Закону №2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.

В подальшому, відповідно до Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 року, із Закону №2453-VІ виключено ст. 136, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, Законом України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.

Отже, законодавством передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI, у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови №996-VIII від 04.02.2016 року, якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм для виплати вихідної допомоги.

Таким, суд приходить до висновку, що судді, стосовно яких в період з 01.04.2014 р. по 30.09.2016 р. було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади судді у відставку, до складу яких входить і позивач, були позбавленні права на отримання вихідної допомоги, а з 30.09.2016 р. мали право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд наголошує, що позивача було звільнено з посади судді постановою Верховної Ради України від 04.02.2016 р. №996-VIII, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли саме на час прийняття такого рішення стосовно позивача.

Вказані обставини спростовують доводи позивача стосовно необхідності застосування у даному випадку положень нормативно-правових актів щодо нарахування і виплати вихідної допомоги, чинних на час виникнення права на відставку, зокрема ч. 1 ст. 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів від 07.07.2010 року.

Судом встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пп. 1 п. 28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року №1166-VII.

У відповідності до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020, положення пп. 1 п. 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. А тому, вказані положення застосовуються з 15.04.2020 р., та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020 року.

Крім цього, Конституційним Судом України в пункті 3.2 рішення від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 зазначено, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.

При цьому, Конституційним Судом України у абз. 6 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення від 19.11.2013 року №10-рп/2013 вказав, що за своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір".

Таким чином, судом встановлено, що відмова відповідачів у виплаті позивачу вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за штатною посадою судді районного суду не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

При цьому, суд вважає за необхідним зазначити, що право на виплату вихідної допомоги суддя набуває не у зв`язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв`язку із відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного акту про звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов`язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї. Вказане свідчить про помилковість доводів позивача стосовно набуття права на відставку у зв`язку з наявністю стажу більше 25 років.

Аналогічні правові висновки застосовані у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 р. у справі №642/6354/17 та від 25.06.2020 року у справі №802/2084/17-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами судового розгляду справи суд встановив, що позивача звільнено з посади судді у відставку постановою Верховної Ради України від 04.02.2016 р. №996-VIII, у період відсутності законодавчого врегулювання права на отримання вихідної допомоги судді у відставці у розмірі десяти місячних заробітних плат за штатною посадою судді районного суду, а тому у відповідачів відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги судді при звільненні у відставку.

З вказаних підстав суд відмовляє у задоволені позовних вимог.

Судові витрати

У відповідності до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесених відповідачами судових витрат, суд не вирішує питання про їх стягнення.

Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України ,-

В И Р І Ш И В:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення складання.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідачі: Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області (вул.Хотинська, 3, м.Чернівці, 58007, код ЄДРПОУ 26311401); Шевченківський районний суд м. Чернівці (вул. Кафедральна, 4, м. Чернівці, 58000, код ЄДРПОУ 02885586).

Суддя Т.М. Брезіна