Постанова від 14.12.2020 по справі 120/4517/20-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4517/20-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

14 грудня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити дії.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.09.2020 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії в частині відмови визнання неправомірним та скасування наказу від 28.02.2020 №2-4971/15-20-СГ Про поновлення договору оренди .

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, без належного дослідження суті позовної вимоги і обставин, що склались між сторонами та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що в даному випадку спір стосується публічно-правових відносин, зокрема встановлення дотримання відповідачем процедури прийняття спірного наказу, а не цивільного права орендаря та орендодавця на укладення або продовження договору оренди земельної ділянки. Також звертаючись із відповідним позовом позивач не оспорює право орендаря, а підстави для звернення жодним чином не стосуються права орендаря на цю земельну ділянку. Саме неналежне урядування відповідача і призвело до порушення прав позивача в частині відведення земельної ділянки.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач звернувся із клопотанням датованим 13.01.2020, яке надійшло до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 06.02.2020 про надання дозволу на розроблення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Згідно опису прийнятих документів до вказаного клопотання позивачем додано викопіювання із кадастрової карти, посвідчення учасника бойових дій та паспорт із кодом.

Відповідно до наказу від 03.03.2020 №2-5676/15-20-СГ відповідачем прийнято рішення щодо відмови позивачу у надання дозволу на розробку проекту землестрою посилаючись на те, що земельна ділянка за кадастровим номером 0524887400:09:002:0037 перебуває у користуванні іншої особи.

Підставою для надання відовідачем вказаної відмови слугував наказ від 28.02.2020 №2-4971/15-20-СГ Про поновлення договору оренди землі .

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом. У позовній заяві просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.02.2020 №2-4971/15-20-СГ Про поновлення договору оренди землі ;

- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.03.2020 №2-5676/15-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розробку документації ;

- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельних ділянок площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Уланівської сільської ради хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03; кадастровий номер земельної ділянки: 0524887400:09:002:0037).

Відмовляючи у відкритті провадження в частині вимог про визнання неправомірним та скасування наказу від 28.02.2020 №2-4971/15-20-СГ Про поновлення договору оренди , суд першої інстанції дійшов висновку, що виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права оренди на спірні земельні ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.

Однак, слід зазначити, що судом першої інстанції зроблений передчасний висновок щодо вимог, які заявлені, та колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

За правилами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно положень п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 року № 10-рп/2010 зазначено, що положення пунктів а , б , в , г статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.04.2019 року у справі №137/1842/16-а, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

У подальшому така позиція Великої Палати Верховного Суду залишається незмінною, про що свідчить, зокрема, постанова від 17.06.2020 року у справі № 826/102/18

Положеннями статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Пунктом б ч. 1 ст. 121 ЗК України закріплено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся до суду із вимогою визнати протиправним наказ, яким поновлено договір оренди ОСОБА_2 .

При цьому, підставою для звернення з позовом є те, що у зв`язку із поновленням договору оренди із ОСОБА_2 позивачу відмовлено у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою, що фактично позбавляє його можливості скористатись правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Однак, колегія суддів не погоджується з позицією суд першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження в частині вимог про визнання неправомірним та скасування наказу від 28.02.2020 №2-4971/15-20-СГ Про поновлення договору оренди , оскільки такий висновок суду є передчасним, так як в матеріалах справи відсутній оскаржуваний наказ від 28.02.2020 №2-4971/15-20-СГ Про поновлення договору оренди , а лише міститься копія наказу Про поновлення договору оренди землі не засвідчена у встановленому законом порядку та без зазначення дати та номеру, у зв`язку з чим, при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження по даній справі суд був позбавлений можливості повно та всебічно перевірити обставини наявності спору про право на земельну ділянку чи наявності підстав для вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства, оскільки зазначені обставини можуть бути встановлені під час судового розгляду справи.

Як слідує із позовної заяви, позивач не оспорює право орендаря, а підстави для звернення жодним чином не стосуються права орендаря на цю земельну ділянку.

У позовній заяві позивач посилається на відсутність у діях органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, перевищення ним своїх владних повноважень, а також не дотримання принципу юридичної визначеності.

Отже, на час відкриття провадження у справі були відсутні докази, що свідчать про наявність майнового спору, судом першої інстанції не було витребувано оскаржуваний наказ, а тому на стадії відкриття провадження у даній справі, не міг у повному обсязі перевірити критерії розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, а саме: суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. При цьому, суд мав у повному обсязі з`ясувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Як передбачено нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається належний суд , тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Разом з тим, у рішенні від 20.07.2006 р. у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський Суд з прав людини зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права оренди на спірні земельні ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Аналізуючи наведені положення норм процесуального права та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення питання, порушивши при цьому норми процесуального права, що призвело до постановлення не правильного судового рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 320 КАС України, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції .

З огляду на наведене, порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.