Ухвала

від 10.12.2020 по справі 522/11484/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1876/20

Номер справи місцевого суду: 522/11484/16 1-кс/522/13266/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши в порядку письмового апеляційного провадження матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою власник майна ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.07.2016 року, -

встановив:

оскаржуваною ухвалою слідчого судді в рамках кримінального провадження №12016160000000166 внесеному до ЄРДР за ч.4 ст.190 КК України задоволено клопотання слідчого СУ ГНП в Одеській області ОСОБА_6 , погодженого прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_7 , та у кримінальному проваджені №12016160000000166від 17.03.2016 року накладено арешт на земельні ділянки № НОМЕР_1 площею 4,7 га кадастровий номер 4825182600:04:000:0070 і земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 20,31 га кадастровий номер 4825182600:01:000:0025, які знаходяться на праві власності ОСОБА_5 , із забороною розпоряджатись та здійснювати будь-які реєстраційні дії із вказаними земельними ділянками.

Мотивуючи прийнятерішення слідчийсуддя пославсяна те,що слідчимдоведено достатньопідстав вважати,що ненакладення арештуна земельніділянки,може привестидо перереєстраціївказаних ділянок,які єпредметом кримінальногоправопорушення танакладення арештубуде відповідатирозумності іспіврозмірності завданнюкримінального провадженнята прийшовдо висновкупро ненастаннянегативних наслідківарешту майна

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді власник майна ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна. Апелянт зазначає, що арешт майна може бути накладено лише на майно підозрюваного, обвинуваченого, однак у даному кримінальному провадженні ОСОБА_5 , який є власником земельних ділянок, не повідомлено про підозру та вказані земельні ділянки не визнані речовим доказом. Також, апелянт посилається на те, що матеріали клопотання не містять жодного доказу того, що земельні ділянки, перебуваючи у власності ОСОБА_5 були отримані злочинним шляхом або могли бути знаряддям скоєння злочину. Крім того, власник майна подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, яке мотивоване тим, що власник майна не повідомлявся про розгляд клопотання слідчим суддею, копія оскаржуваної ухвали отримана 07.11.2020 року, після чого подана апеляційна скарга.

У відповідності до положень ч.4 ст.107, ч.4 ст.405 КПК України (далі КПК) апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів, оскільки учасники судового провадження до апеляційного суду не з`явилися, про час місце та розгляд були повідомлені належним чином.

Власник майна ОСОБА_5 та прокурор ОСОБА_8 подали до апеляційного суду заяви, в яких просили провести апеляційний розгляд за їх відсутності, а тому у відповідності до приписів ч. 1 ст. 406 КПК, зазначене є підставою для ухвалення судового рішення в порядку письмового апеляційного провадження. При цьому, прокурор, у своїй заяві, заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 .

Заслухавши суддю-доповідача; обговоривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою яка, відповідно до матеріалів кримінального провадження, не має процесуального статусу і не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому, КПК не встановлено чіткого переліку осіб суб`єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, а в п. 10 ст. 393 КПК вказано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.

Одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт(п. 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).

У ст. 64-2 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Водночас, в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.

За таким обставин, власник майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.

Згідно матеріалів судового провадження та долучених до апеляційної скарги документів, ОСОБА_5 є власником земельних ділянок.

Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст.41 Конституції України, ст.ст. 24, 64-2, 173, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК, ОСОБА_5 є особою, яка вправі звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.

Що стосується питання про поновлення строку на оскарження ухвали слідчого судді, апеляційним судом встановлено таке.

Оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без виклику власника майна або його представника, отримана апелянтом 07.11.2020 року, а згідно даних поштового оператора «Нова Пошта», 11.11.2020 року ОСОБА_5 подана апеляційна скарга.

За таких обставин, з урахуванням положень ч.3 ст.395 КПК, строк на апеляційне оскарження апелянтом пропущений не був, а тому поновлення не потребує.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді, про накладення арешту на земельні ділянки, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Згідно вимог ст.370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що розглянувши клопотання слідчого, слідчий суддя районного суду, не звернув уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК.

Так, у відповідності до вимог ч.1 ст.171 КПК з клопотанням про арешт майна, а саме на земельні ділянки до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову також цивільний позивач.

Матеріали додані до клопотання слідчого не містять доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 , є підозрюваним та про те, що земельні ділянки, на які накладено арешт, є знаряддям кримінального правопорушення, або мають будь-яке відношення до нього. До клопотання слідчого не долучено постанови слідчого про визнання земельних ділянок речовим доказом. В клопотанні слідчого не зазначено яке відношення земельні ділянки, які станом 2016 рік перебували та на даний час перебувають у власності ОСОБА_5 , мають до предмету доказування в даному кримінальному провадженні, в якому досліджується незаконне заволодіння ОСОБА_9 шахрайським шляхом нерухомим майном та грошовими коштами, які знаходилися на балансі низки юридичних осіб.

За таких обставин, ініціювання слідчим питання про накладення арешту на вказане майно не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні потерпілого та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За змістом ст.170КПК арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно.

Відповідно до ч. 2 ст.173КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4)наслідки арешту майна для інших осіб; 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

З урахуванням матеріалів кримінального провадження, долучених до клопотання слідчого, апеляційний суд вважає, що посилання в клопотанні про накладення арешту на майно, на те, що є достатні підстави вважати, що земельні ділянки могли бути набутими злочинним шляхом, та мають значення для забезпечення проведення всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин вказаного кримінального правопорушення, є безпідставними та необґрунтованими.

За таких обставин, апеляційний суд констатує, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, відсутні підстави для застосування щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 4,7 га кадастровий номер 4825182600:04:000:0070 і земельну ділянку №2 площею 20,31 га кадастровий номер 4825182600:01:000:0025, обмежувальних заходів, а тому оскаржувана ухвала слідчого судді про накладення арешту на земельні ділянки є необґрунтованою.

З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з прийняттям нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Керуючись ст.ст. 132, 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.07.2016 року про накладення арешту на майно, а саме на земельні ділянки у кримінальному провадженні №12016160000000166від 17.03.2016 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на земельні ділянки № НОМЕР_1 площею 4,7(кадастровийномер 4825182600:04:000:0070)та №2площею 20,31га (кадастровийномер 4825182600:01:000:0025).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4