Рішення

від 14.12.2020 по справі 910/11475/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2020Справа № 910/11475/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Таск-Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рєвєрс"

про стягнення 228 527,20 грн.

без повідомлення учасників справи

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Таск-Інвест" (далі - ТОВ "КУА "Таск-Інвест", позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рєвєрс" (далі - ТОВ "Компанія "Рєвєрс", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 228 527,20 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору позики (поворотної фінансової допомоги) № 08-2014 від 29.12.2014 р. в частині своєчасного та повного повернення наданих коштів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові ТОВ "КУА "Таск-Інвест" просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 135 000,00 грн., пеню у сумі 82 515,41 грн., інфляційну складову боргу у сумі 11 011,79 грн., що разом становить 228 527,20 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 р. за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у визначений законом строк, письмового відзиву на позов не надав, проте, подав заяву про застосування строку позовної давності, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Ураховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.

Також відповідач (у заяві про застосування строку позовної давності) просив розглянути справу в порядку загального позовного провадження, у задоволенні якого суд відмовив, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). За змістом ч. 3 ст. 12 ГПК України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, зокрема, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У порядку спрощеного позовного провадження, окрім малозначних справ, може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. 2 ст. 247 ГПК України).

У даному випадку, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд прийняв до уваги положення ч. 3, 5 ст. 12, ч. 2 ст. 247 ГПК та зазначив, що справа є малозначною у розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України і не є складною, про що було зазначено в ухвалі суду від 25.08.2020 р., суд вважає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають розгляду справи у загальному позовному провадженні, а відповідач не навів обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для цього, відтак, у задоволенні клопотання ТОВ "Компанія "Рєвєрс" суд також відмовив.

Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав

Установлено, що 29.12.2014 р. між ТОВ "КУА "Таск-Інвест" (позикодавець) та ТОВ "Компанія "Рєвєрс" (позичальник) був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги № 08-2014 (далі - договір позики). Відповідно до умов цього договору позикодавець зобов`язується в порядку та умовах, передбачених цим договором передати позичальнику у власність грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю такі грошові кошти у визначеному цим договором порядку та термін (п. 1.1).

Сума позики, що надається позичальнику становить 360 000,00 грн. (п. 1.2 договору позики). Позика, що надається позикодавцем є безвідсотковою (п. 1.3 договору позики).

Відповідно до п. 2.2 договору позикодавець передає позичальникові кошти в розмірі, визначеному в п. 1.2 цього договору шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, як шляхом перерахування усієї суми повністю так і поетапно частинами протягом 10 календарних днів з дати підписання договору (п. 2.3, 2.4 договору позики). Документами, що свідчать про факт передачі позикодавцем суми позики позичальнику можуть бути платіжне доручення, квитанція, тощо (п. 2.5 договору позики).

Позичальник може повертати позикодавцю суму позики поетапно частинами, повністю та в іншій спосіб (п. 3.1 договору позики). Позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю отриману грошову позику не пізніше 31.12.2015 р. (п. 3.2 договору позики).

Договір вважається укладеним з моменту перерахування позикодавцем суми позики, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 7.1).

У подальшому додатковими угодами № 1 від 30.03.2015 р., № 2 від 29.05.2015 р., № 3 від 30.12.2015 р., № 4 від 30.12.2016 р., № 5 від 29.12.2017 р. до вказаного договору, сторони переносили строк повернення позичальником суми позики, остаточно - додатковою угодою № 5 від 29.12.2017 р. узгодили, що строком повернення позики є 31.12.2018 р.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору ТОВ "КУА "Таск-Інвест" надало відповідачу поворотну фінансову допомогу у сумі 360 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 426 від 29.12.2014 р., № 430 від 30.12.2014 р.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо повернення вказаної суми у строки, передбачені договором, виконав неналежним чином, повернув надану позику частково - у сумі 225 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача. Отже, у ТОВ "Компанія "Рєвєрс" за неповернутою позикою залишилась заборгованість у сумі 135 000,00 грн.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Частиною 1 ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки доказів повернення всієї суми фінансової допомоги відповідач суду не надав, доводів позивача не спростував, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 135 000,00 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 11 011,79 грн. за прострочене зобов`язання.

Відповідно до п. 4.1 договору у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань винна сторона зобов`язана на першу вимогу другої сторони сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання та умови договору позики, вимоги про стягнення 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Здійснивши перерахунок сум матеріальних втрат, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 11 011,79 грн., тобто у сумі, заявленій позивачем.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення позики у сумі 135 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256, 257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто, або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі, вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 по справі № 913/446/17).

Як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Судом встановлено, що строк повернення позики за договором № 08-2014 від 29.12.2014 р. (враховуючи додаткову угоду № 5 від 29.12.2017 р.) закінчився 31.12.2018 р. Отже, перебіг строку позовної давності розпочався з 01.01.2019 р. та закінчиться 01.01.2022 р., відтак позивач звернувся до суду з даним позовом у межах строку позовної давності. З урахуванням викладеного у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення основного боргу відповідачу слід відмовити.

Так само не підлягає задоволенню заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених вимог про стягнення матеріальних втрат за несвоєчасне виконання зобов`язання з повернення позики за договором № 08-2014 від 29.12.2014 р., з урахуванням внесених до нього змін.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 р., міра відповідальності, передбачена ст. 625 ЦК України, полягає у приєднанні до невиконаного основного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора, тобто, інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення матеріальних втрат).

Отже, беручи до уваги висновок суду про те, що за основним зобов`язанням строк позовної давності не сплив, то стосовно і вимог про стягнення інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання основного зобов`язання, позовна давність не пропущена.

Окрім зазначеного, за прострочення зобов`язання позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 82 515,41 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вбачається із договору, у пункті 4.2 сторони домовились, що у випадку прострочення повернення позичальником суми позики позикодавцю, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого грошового зобов`язання за кожний день прострочення.

Також відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 2.5 постанови Пленуму від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Сторони погодили (п. 4.2 договору), що нарахування пені відбувається до моменту повного виконання позичальником грошових зобов`язань.

Отже, на підставі наведених правових норм та в силу п. 4.2 договору суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимоги до ТОВ "Компанія "Рєвєрс" на стягнення пені за порушення грошового зобов`язання.

Разом з цим, ТОВ "Компанія "Рєвєрс" заявило клопотання про застосування строку спеціальної позовної давності і до вимог про стягнення пені, нарахованої на суму позики.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. № 14 перебіг строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У даному випадку за порушення зобов`язання повернення позики, позивач нарахував пеню з 01.01.2019 р. по 03.08.2020 р., строк позовної давності якої спливає у період з 01.01.2020 р. по 03.08.2020 р. за кожен день прострочення.

Також судом враховано, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення пені, були продовжені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" з 02.04.2020 р. на строк дії карантину.

Отже, зважаючи на те, що з даним позовом ТОВ "КУА "Таск-Інвест" звернулось 04.08.2020 р. та те, що з 02.04.2020 р. строк позовної давності на стягнення штрафних санкцій був продовжений, пеня, нарахована позивачем за період з 01.01.2019 р. по 01.04.2019 р., стягненню з відповідача не підлягає у зв`язку із пропуском строку позовної даності.

Отже, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 61 983,06 грн. За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-237, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Таск-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рєвєрс" про стягнення заборгованості у сумі 228 527,20 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рєвєрс" (04116, м. Київ, вул. Гаврилишина Богдана 27/29, ідентифікаційний код 24099486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Таск-Інвест" (01601, м. Київ, провулок Рильський, 6, ідентифікаційний код 34045704) основну заборгованість у сумі 135 000 (сто тридцять п`ять тисяч) грн. 00 коп., пеню у сумі 61 983 (шістдесят одна тисяча дев`ятсот вісімдесят три) грн. 06 коп., інфляційні втрати у сумі 11 011 (одинадцять тисяч одинадцять) грн. 79 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 119 (три тисячі сто дев`ятнадцять) грн. 92 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення складений 14 грудня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.