Рішення

від 15.12.2020 по справі 540/2868/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2868/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Щасливцевської сільської ради, Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Щасливцевської сільської ради (далі-відповідач-1), Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради (далі-відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 2485 від 18.08.2020 року, прийняте 124 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0997 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_2 від 22.07.2020 року;

- зобов`язати Щасливцевську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0997 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 22.07.2020 року.

Також позивач просить зобов`язати Щасливцевську сільську раду подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення та стягнути з відповідача-2 судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до відповідача-1 з клопотанням від 22.07.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустроюпро надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0997 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, які додаються до клопотання.

18 серпня 2020 року Щасливцевська сільська рада прийняла рішення на 124 сесії №2485 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0997 га, у зв`язку з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі.

Вказане рішення позивач вважає протиправним, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі не є правомірною відмовою для надання такого ж дозволу позивачу.

Ухвалою від 05.10.2020р. вказаний позов залишений без руху. Позивачу наданий строк на усунення недоліків позову. Недоліки позову усунуті, ухвала виконана.

Ухвалою від 15.10.2020р. провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 19.11.2020р. зобов`язано відповідача-1 надати докази у даній справі.

Відповідачем-1 подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній не визнає позов. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що на бажану земельну ділянку, позначену позивачем у графічних матеріалах, раніше вже було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі згідно з рішенням №1256 від 28.09.2018 р., прийнятим 77 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, що стало причиною відмови у задоволенні клопотання позивача.

Надаючи дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі, сільська рада вже взяла на себе зобов`язання у майбутньому передати дану земельну ділянку у власність, затвердивши в подальшому проект землеустрою.

З огляду на викладене, відповідач-1 вважає, що позивачу правомірно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-2 не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву на позовну заяву.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, зі змісту якого вбачається, що остання не погоджується з позицією відповідача, вважає, що їй протиправно відмовили у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та вважає, що належним способом захисту її порушеного права є саме зобов`язання відповідача-1 прийняти рішення про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0997 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернулась до сільського голови Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області з клопотанням від 22.07.2020р. про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0997 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання.

До вказаної заяви додані: копії паспорта та ідентифікаційного номера заявника, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідно до рішення 124 сесії Щасливцевської сільської ради 7 скликання №2485 від 18.08.2020р. позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодовідведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0997 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, у зв`язку з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою на бажану земельну ділянку іншій особі.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до п.34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з п. б, ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом положень ст. 122 ЗК України, вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ст. 118 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. В даній статті відсутня така підстави для відмови у наданні дозволу як надання аналогічного дозволу іншій особі, яка звернулась раніш.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №607/4538/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою є тільки першою стадією, а тому надання тотожних дозволів щодо розробки проекту землеустрою на одну й ту саму земельну ділянку не порушує права іншої особи.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018р. у справі №826/5737/16 отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття.

Така ж позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 року у справі № 826/5735/16, від 18.12.2019 року у справі №160/4211/19.

Відповідачем-1 не надано до суду доказів того, що спірна земельна ділянка на момент прийняття сільрадою оскарженого рішення була об`єктом цивільних прав. Натомість відповідачем-1 надано до суду копію рішення сільради №1256 від 28.09.2018р., яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,11 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

На підставі вказаного, суд робить висновок що, незважаючи на надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) однієї й тієї ж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, сільська рада не мала законодавчих підстав для відмови у надані аналогічного дозволу на ту саму ділянку і позивачу.

Суд вважає відмову сільської ради у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність протиправною, оскільки дана підстава не зазначена у ч.7 ст.118 ЗК України, згідно якої такими підставами є лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Разом з тим, оскаржуване рішення Щасливцевської сільської ради від 18.08.2020 р. №2485 таких відомостей не містить.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що рішення Щасливцевської сільської ради 18.08.2020 р. №2485 прийняте з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено.

З огляду на викладене позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Щасливцевської сільської ради 18.08.2020 р. №2485 підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 р. у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 р. у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 р. у справі № 0640/4248/18 та від 28.11.2019 р. у справі №803/1067/17.

Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Проте наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в рішенні Щасливцевської сільської ради від 18.08.2020 р. №2485. Однак суд, в межах даної справи, не має повноважень досліджувати чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача-1 прийняти конкретне рішення.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Щасливцевської сільської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 р. у справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 р. у справі № 803/1067/17.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача в даному випадку є зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.07.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарській будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, з урахуванням висновків суду.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» .

З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача-1 надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягають.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача-1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, слід зазначити зазначає наступне.

Статтею 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, суд вважає, що зобов`язати надати такий звіт, це право суду, а не обов`язок. В даному спорі суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, оскільки позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст. 383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених по справі судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.ч.1, 7, 9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц 19 лютого 2020 року ухвалила Додаткову Постанову, яка стосується розподілу судових витрат, а саме: відшкодування витрат на послуги адвоката, у якій зазначила, що при визначенні суми відшкодування на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Зі змісту наданих до суду документів убачається, що судові витрати позивача складаються з витрат на професійну правничу допомогу та становить 4250,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано до суду квитанцію до прибуткового касового ордеру від 12.11.2020р. №20-60, копію договору про надання правничої допомоги №03/07/20 від 03.07.2020р. та довідку-рахунок №20-60 від 12.11.2020р.

Згідно довідки-рахунку розмір гонорару у сумі 4250,00 грн. складає: консультація клієнта - 1000 грн. (1 год.); заява на виконання ухвали суду від 05.10.2020р. - 250 грн. (15 хв.) складання позовної заяви, формування матеріалів, що додаються до позову - 1000 грн. (1 год.); ознайомлення із відзивом на позовну заяву по справі та формулювання позиції по відношенню до відзиву - 500 грн. (30 хв.); складання відповіді на відзив на позовну заяву по справі - 500 грн. (30 хв.); складання клопотання про долучення до матеріалів справі доказів надання правничої допомоги - 250 грн. (15 хв.); складання клопотання про застосування до відповідачів засобів процесуального впливу - 500 грн. (30 хв.); складання заяви про повідомлення про подачу заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в частині гонорар успіху після ухвалення рішення по суті - 250 грн. (15 хв.).

Суд частково погоджується зі складовими гонорару та вважає, що включення до витрат на правову допомогу послуги зі складання заяви на виконання ухвали суду від 05.10.2020р. є необґрунтованим, адже 05.10.2020р. судом була постановлена ухвала про залишення позовної заяви без руху, у зв`язку з поданням до суду позовної заяви без дотримання вимог процесуального законодавства. Таким чином, по суті представник позивача включив до витрат на правничу допомогу, послугу з виправлення допущених ним помилок процесуального характеру.

Щодо складання двох клопотань про долучення до матеріалів справи доказів надання правничої допомоги та про подачу доказів судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема, у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), вказано, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з вказаної позиції, суд вказує на відсутність факту неминучості та обґрунтованості складання двох різних клопотань, а отже і понесення витрат на їх складання.

З огляду на викладене, з урахуванням незначної складності справи та надані докази понесення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до висновку про необґрунтованість вартості послуг адвоката, які не є співмірними виконаним адвокатом роботам (наданим послугам), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Таким чином підсумовуючи вищевикладене та враховуючи те, що предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, суд вважає, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 3750,00 грн.

Також слід зазначити, що в ухвалі від 15.10.2020р. суд дійшов до висновку про можливість відстрочити позивачу сплату судового збору з огляду на її клопотання та надані докази скрутного матеріального становища.

Таким чином, позивачем не понесено судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Щасливцевської сільської ради, Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №2485 від 18.08.2020 року, прийняте 124 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0997 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання.

Зобов`язати Щасливцевську сільську раду Генічеського району Херсонської області (75580, Херсонська область, Генічеський район, с.Щасливцеве, вул.Миру, 26, код ЄДРПОУ 26186462) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 22.07.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0997 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області (75580, Херсонська область, с.Щасливцеве, вул.Миру, 26, код ЄДРПОУ 04400647) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у сумі 3750 (три тисячі сімсот п`ятдесят) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області (75580, Херсонська область, с.Щасливцеве, вул.Миру, 26, код ЄДРПОУ 04400647) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок)грн. 80 (вісімдесят) коп. до Державного бюджету України (ГУК у. м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 109020100