ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року м. Київ № 640/15430/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при помічникові судді Лавренюк Н.С., за участі: представника позивача - Тітова І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державного бюро розслідувань

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 лютого 2020 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Державного бюро розслідувань (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського. 12/2 , код ЄДРПОУ 41760289, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків директора Державного бюро розслідувань Соколова О. "Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань" від 31 березня 2020 року №223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з осади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 та частини 4 статті 87 Закону України "Про державну службу";

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків директора Державного бюро розслідувань Соколова О. "Про звільнення ОСОБА_1 " від 04 травня 2020 року №298-ос з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1,4 та 5 статті 87 Закону України "Про державну службу";

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Центрального апарату Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управління Державного бюро розслідувань;

- стягнути з Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням проведених виплат з 10.04.2020 року по день поновлення на посаді;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2019 та за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2020 рік.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивача було незаконно звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1,4 та 5 статті 87 Закону України "Про державну службу", оскільки фактичного реорганізація державного органу, як такого не відбулася, а сама посада, яку займав позивач, залишилася в штатному розписі з тим самим набором посадових повноважень. На переконання позивача, відповідачем було порушено порядок звільнення, та до того ж, не було враховано переважного права позивача на залишення на роботі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання по справі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що твердження позивача про те, що у Державного бюро розслідувань змінилась лише назва структурного підрозділу без зміни правового статусу у структурі органу є помилковими та спростовуються Законом України Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань і Указом Президента України про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань від 05.02.2020 №41/2020. Також, відповідач наголосив, що наразі у суб`єкта призначення не передбачено обов`язку пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі. За твердженням відповідача, права позивача не порушено під час вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу .

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що посада, яку обіймав позивач відноситься до посад державної служби, а тому наказ про звільнення може бути виданий та підписаний лише директором Державного бюро розслідувань. Позивач наголосив на тому, що на підставі оскаржуваного наказу його було незаконно звільнено із займаної посади, яким було порушено його конституційне право на працю. Отже, на переконання позивача спірний наказ про звільнення його з посади слідчого Державного бюро розслідувань є незаконним, необґрунтованим та таким, що суперечить положенням чинного законодавства, а отже підлягає скасуванню.

Відповідач надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив що посилання позивача на невідповідність норм Закону України Про державну службу Конституції України, не віднесено до юрисдикції адміністративного суду, а належить до компетенції Конституційного суду України. Також, відповідачем вкотре наголошено, що у зв`язку зі зміною структури Державного бюро розслідувань, яка здійснювалась відповідно до Указу Президента України, на підставі наказів від 14.02.2020 №42 та від 27.02.2020 №21-ДСК посада позивача, як і інші аналогічні посади центрального апарату Державного бюро розслідувань, була скорочена. Також, з урахуванням змін до законодавства про державну службу та прийняття Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади від 19.09.2019 №117-ІХ, повноваження суб`єктам призначення щодо звільнення державних службовців розширено, а ст. 22 Закону передбачає право, а не обов`язок суб`єкта призначення за власним рішенням у разі реорганізації, ліквідації державного органу або скорочення посад переводити державного службовця на рівнозначну або нищу (за його згодою) посаду чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.

Протокольною ухвалою суду від 13.10.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 14 грудня 2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 14 грудня 2020 року не з`явились, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 14 грудня 2020 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Наказом від 01 листопада 2018 року №162-ос ОСОБА_1 було призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Центрального апарату Державного бюро розслідувань (далі ДБР).

Наказом від 20 листопада 2019 року № 442-ос ОСОБА_1 переведено на посаду слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань з 20 листопада 2019 року за його згодою.

Наказом від 26 листопада 2019 року № 459-ос на ОСОБА_1 покладено виконання обов`язків начальника третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань з 26 листопада 2019 року до призначення начальника цього відділу в установленому законодавством порядку.

03 березня 2020 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення після спливу 30-ти денного строку з моменту вручення такого повідомлення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань та від 27 лютого 2020 року № 21 ДСК Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік .

Відповідно до п. 17 Наказу № 223-ос від 31 березня 2020 року (про звільнення працівників Державного бюро розслідувань) ОСОБА_1 було звільнено з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби (відповідно до п. 1 ч. 1 та ст. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу").

Наказом № 298-ос від 04 травня 2020 року (про звільнення ОСОБА_1 ) звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 09 квітня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

Незгода із вказаними наказами про звільнення зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України Про Державне бюро розслідувань (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України Про державну службу . Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Водночас, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України Про державну службу (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про державну службу , державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України Про державну службу , цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частинами 1-3 статті 5 Закону України Про державну службу правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України Про державну службу суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Водночас, 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Кодексу законів про працю України від 12 грудня 2019 року №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49 2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України Про державну службу , здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

При цьому, Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14 січня 2020 року №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України Про державну службу , який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України Про державну службу , норми частини 3 статті 49 2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Однак, суд повторно наголошує, що положеннями частини 3 статті 5 Закону України Про державну службу визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України Про державну службу , на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а відтак доводи позивача з приводу ненадання йому відомостей про наявність вакантних посад у Державному бюро розслідувань та наявність й нього суб`єктивного права на зайняття відповідної посади, яка б відповідала ступеню кваліфікації державного службовця, суд вважає помилковими.

Водночас, розглядаючи вказаний трудовий спір, який пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу , суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

Так, 12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про Державне бюро розслідувань , який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань вiд 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

Так, зокрема, до структури включено Перше управлiння органiзацiї досудових розслідувань (Управлiння з розслiдування злочинiв у сферi службової дiяльностi та корупцiї), Друге управління організації досудових розслiдувань (Управлiння з розслiдування злочинiв, вчинених працівниками правоохоронних органiв та у сферi правосуддя), Третє управлiння організації досудових розслiдувань (Управлiння з розслiдування вiйськових злочинiв).

Також, у структурi Центрального апарату Державного бюро розслiдувань передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи. Слідчі відділи включені до складу вищезазначених Управлінь.

Водночас, 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань , який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України Про Державне бюро розслідувань .

Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Так, відповідно до статті 1 Закону України Про Державне бюро розслідувань , Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України Про Державне бюро розслідувань , систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Так, організаційна структура Державного бюро розслідувань включає в себе:

1. Центральний апарат:

Головне слідче управління

Головне оперативне управління

Головне оперативно-технічне управління

Управління внутрішнього контролю

Управління забезпечення особистої безпеки

Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках

Управління правового забезпечення

Управління міжнародного співробітництва

Управління кадрової роботи та державної служби

Управління режимно-секретної роботи та захисту інформації

Управління фінансової діяльності та бухгалтерського обліку

Управління забезпечення діяльності

Управління інформаційних технологій

Відділ по роботі з громадськістю та засобами масової інформації

Відділ організаційно-аналітичного забезпечення

Патронатна служба.

2. Територіальні управління:

Територіальне управління, розташоване у місті Львові, що поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області

Територіальне управління, розташоване у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Вінницьку, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку області

Територіальне управління, розташоване у місті Миколаєві, що поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області

Територіальне управління, розташоване у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим, Запорізьку, Херсонську області, місто Севастополь

Територіальне управління, розташоване у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області

Територіальне управління, розташоване у місті Краматорську, що поширює свою діяльність на Донецьку і Луганську області

Територіальне управління, розташоване у місті Києві, що поширює свою діяльність на місто Київ, Київську, Черкаську та Чернігівську області.

3. Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково-дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.

На виконання вимог Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань від 03 грудня 2019 року наказом Державного бюро розслідувань Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року №42 затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань із визначенням штатної чисельності.

У подальшому наказом Державного бюро розслідувань Про затвердження Переліку посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами від 26 лютого 2020 року №47 затверджено найменування посад з відповідними граничними спеціальними званнями.

У зв`язку із зміною організаційної структури Державного бюро розслідувань та утворенням Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань наказом "Про затвердження Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань" від 03.03.2020 №53 затверджено Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань.

На підставі вище вказаних нормативно-правових актів та наказів, Державним бюро розслідувань видано наказ "Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік" від 27.02.2020 № 21ДСК, яким затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік.

Цими актами у структурi центрального апарату Державного бюро розслiдувань створено Головне слiдче управління до складу якого включенi чотири Управлiння, а саме: Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями та Управління з організації досудових розслідувань. В кожне з зазначених Управлінь входять відділи, зокрема, до Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями входять перший, другий та третій відділи, тобто новосформована структура (штатний розпис) є аналогічною старій, в якій працював позивач.

З наведеного вбапчається, що кiлькiсть слiдчих вiддiлiв в оновленiй структурi центрального апарату Державного бюро розслідувань не зменшено.

Тобто, в організаційній структурi Центрального апарату Державного бюро розслідувань займана позивачем посада залишилась, при цьому, доказів зміни правового статусу, обсягу завдань i основних функцій слідчого відділу, в якому працював позивач, відповідачем до суду не надано.

Як зазначено в абзаці першому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці

З вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність реального скорочення посади позивача.

Водночас, суд наголошує, що на відповідача як суб`єкта владних повноважень в силу частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення.

Відповідач на підтвердження своєї позиції в частині наявності скорочення посади позивача не надав до суду жодних належних та допустимих доказів.

При цьому, суд враховує доводи позивача відносно того, що частину слідчих, які обіймали посади у Третьому управлінні, з якого було звільнено позивача, були переведені до новоутвореного Головного слідчого управління у відповідне Управління (із розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями), зазначені обставини відповідачем під час судового розгляду справи не спростовано.

Також, суд бере до уваги ті обставини, що відповідно до приписів ст. 42 Кодексу Законів про працю України, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу та працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва.

Як зазначено позивачем в тексті позовної заяви та підтверджується наявними матеріалами справи, позивачеві залишилось менше трьох років до настання пенсійного віку; позивач є учасником бойових дій та без відриву від роботи навчається у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за спеціальністю публічне управління та адміністрування, проте, зазначені обставини під час звільнення позивача із займаної посади відповідачем враховано не було, чого ним під час судового розгляду справи також не спростовано.

Окрім того, суд повторно наголошує, що виключний перелік підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначений статтею 87 Закону України Про державну службу .

Так, зокрема, в пункті 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу однією з таких підстав вказано скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу .

Водночас, як вбачається з оскаржуваного наказу останній прийнято на підставі п. 1 ч. 1, 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", але дещо відмінним формулюванням ніж закріплений в пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу , а саме зазначено: у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби .

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані накази прийнято на підставі не визначеній статтею 87 Закону України Про державну службу .

Положення ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу відповідача в частині звільнення ОСОБА_2 , як такого, що є протиправним та порушує права позивача.

Поряд з цим, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

З огляду на вищевикладене вимоги позивача про поновлення його на посаді що є рівнозначною посаді слідчого Центрального апарату Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управління Державного бюро розслідувань, підлягають задоволенню.

Разом з тим, судом враховується, що згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України, закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням проведених виплат з 10.04.2020 року по день поновлення на посаді є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2019 та за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2020 рік, суд зазначає наступне.

Звільняючи позивача із займаної посади, управлінню фінансової діяльності та бухгалтерського обліку доручено провести з позивачем розрахунок та виплатити грошову компенсацію за 13 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02 листопада 2019 року по 09 квітня 2020 року, 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби 23 роки.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до ст. 57 Закону України "Про Державну службу" державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про Відпустки" право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Разом з тим, вказаним Законом передбачені випадки надання щорічної відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві.

Так, п. 8 ч. 7 ст. 10 Закону працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації забезпечується право отримання відпустки повної тривалості.

Проте, як встановлено під час судового розгляду справи, відповідачем не враховано приписи п. 8 ч. 7 ст. 10 Закону України "Про Відпустки" та вирішено виплатити позивачеві компенсацію лише за 13 днів невикористаної щорічної основної відпустки, при цьому, відповідачем не надано суду доказів того, що частину щорічної основної відпустки в розмірі, який відповідає ст. 57 Закону України "Про Державну службу" позивачем було використано.

Відтак, на переконання суду, позовні вимоги в частині, що стосується проведення перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2019 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, що стосується вимог в частині виплати грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2020 рік, до суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки 2020 рік ще не завершився, а позивач після його поновлення на посаді відповідно до даного рішення суду має право звернутись до відповідача із відповідною заявою про виплату йому грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2020 рік.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування не виконав.

З урахуванням наведеного в сукупності суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків директора Державного бюро розслідувань Соколова О. "Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань" від 31 березня 2020 року №223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з осади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 та частини 4 статті 87 Закону України "Про державну службу".

3. Визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків директора Державного бюро розслідувань Соколова О. "Про звільнення ОСОБА_1 " від 04 травня 2020 року №298-ос з посади слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань 09 квітня 2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1,4 та 5 статті 87 Закону України "Про державну службу".

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Центрального апарату Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управління Державного бюро розслідувань.

5. Стягнути з Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням проведених виплат з 10.04.2020 року по день поновлення на посаді.

6. Зобов`язати Державне бюро розслідувань провести перерахунок та виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2019 рік.

7. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15 грудня 2020 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа

Дата ухвалення рішення 14.12.2020
Оприлюднено 17.12.2020

Судовий реєстр по справі 640/15430/20

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Постанова від 27.09.2022 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Постанова від 27.09.2022 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 06.09.2022 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 03.08.2022 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 27.10.2021 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 19.05.2021 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 14.05.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне
Ухвала від 13.05.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне
Рішення від 14.12.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне
Ухвала від 13.07.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Стежити за справою 640/15430/20

Встановіть Опендатабот та підтвердіть підписку

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону