Постанова

від 09.12.2020 по справі 132/2042/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 132/2042/18

провадження № 61-21725св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Альфа-Н ,

представники відповідача: Головенько Віталій Петрович , Мишковська Тетяна Миколаївна , Марченко Андрій Євгенійович ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К. від 02 жовтня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Н (далі - ТОВ Альфа-Н ) про розірвання договору оренди землі.

Позов мотивовано тим, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,0184 га, кадастровий номер земельної ділянки 0521684000:06:002:0178, що розташована на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області. В ході розгляду справи в судовому засіданні Вінницького окружного адміністративного суду їй стало відомо, що між нею та ТОВ Альфа-Н існують договірні відносини, а саме, укладено договір оренди землі б/н від 24 лютого 2016 року.

Крім того, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 123967179 від 15 травня 2018 року, стало відомо, що між нею як власником земельної ділянки та ТОВ Альфа-Н дійсно існує договір оренди землі № б/н від 24 лютого 2016 року, право оренди якого зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Барського районного управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28704846 від 13 березня 2016 року. Строк дії договору 7 (сім) років. Орендна плата за користування земельною ділянкою становить 8% від вартості землі, що складає 6800,00 грн.

Однак, в порушення умов договору відповідач не сплачує їй орендну плату за користування земельною ділянкою за 2016-2017 роки.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила розірвати договір оренди земельної ділянки № б/н від 24 лютого 2016 року, укладений між ТОВ Альфа-Н та ОСОБА_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0184 га, розташованої на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0521684000:06:002:0178.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішення Калинівського районного суду Вінницької області

від 28 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки № б/н від 24 лютого 2016 року, укладений між ТОВ Альфа-Н та ОСОБА_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0184 га, розташованої на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0521684000:06:002:0178, право оренди якого зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Лемешової М. Г., реєстраційної служби Барського районного управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28704846 від 13 березня 2016 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач систематично не сплачує позивачу орендну плату, чим істотно порушує умови договору оренди земельної ділянки, що є підставою для його розірвання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ Альфа-Н задоволено. Заочне рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи позивача щодо систематичної невиплати орендної плати відповідачем є безпідставними з огляду на положення частини шостої статті 762 ЦК України, відповідно до якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. За спірним договором у 2016-2017 роках орендна плата не виплачувалась, оскільки позивачем не виконано свого обов`язку за договором оренди та не передано відповідачу спірну земельну ділянку, яка без відома відповідача фактично використовується СТОВ Агрофірма Вахнівка , без відповідної реєстрації права оренди. Доказів щодо використання відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, позивачем не надано і дана обставина взагалі не обґрунтована.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що про існування спірного договору оренди землі позивач довідалась під час розгляду Вінницьким окружним адміністративним судом адміністративної справи № 802/1633/17. Проте такого договору вона не підписувала, примірник договору оренди їй не надавався і про його існування вона не знала. Оскільки орендна плата їй упродовж 2016-2017 років не сплачувалась, що фактично було визнано відповідачем, способом захисту свого порушеного права вона обрала розірвання договору (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), що не суперечить змісту правовідносин сторін та відповідає встановленому статтею 13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства. Відповідач не спростував зазначені позивачем обставини, не довів виконання ним обов`язків орендаря та відсутність своєї вини з несплати орендної плані та не надав жодних доказів отримання нею орендної плати. Посилання відповідача на те, що він не має можливості користуватися земельною ділянкою, у зв 'язку із вчиненням перешкод зі сторони іншого орендаря не спростовують той факт, що відповідач не виконує умов договору про сплату орендної плати. Несплата відповідачем орендної плати за 2016-2017 роки свідчить про наявність систематичного порушення умов договору оренди та є підставою для його розірвання, як правильно встановив суд першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 132/2042/18 з Калинівського районного суду Вінницької області. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2019 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року цивільну справу № 132/2042/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,0184 га, кадастровий номер земельної ділянки 0521684000:06:002:0178, що розташована на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 123967179 від 15 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Альфа-Н укладено договір оренди землі № б/н від 24 лютого 2016 року. Строк дії договору 7 (сім) років. Орендна плата за користування земельною ділянкою становить 8% від вартості землі, що складає 6800,00 грн.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі (у редакції. чинній на час укладання договору оренди землі) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Отже, підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата (два та більше випадки) орендної плати, передбаченої договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди землі, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилалась на те, що відповідачем їй не сплачено орендну плату за 2016-2017 роки та земельна ділянка не використовується за цільовим призначенням, що призводить до зниження якісних показників ґрунту.

Відповідач належних та допустимих доказів на спростування твердження позивача про несплату орендної плати та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не надав. Більше того, факт невиплати орендної плати за 2016-2017 роки відповідачем не заперечувався.

Оскільки відповідачем не подано до суду належних і допустимих доказів виконання своїх обов`язків за спірним правочином за період 2016-2017 років, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати, що відповідало частині першій статті 32 Закону України Про оренду землі , пункту д частини першої статті 141 ЗК України та статтям 526, 651 ЦК України.

Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 132/1959/18 (провадження № 61-16997св19), від 20 травня 2020 року у справі № 132/1947/18 (провадження № 61-16734св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 132/1957/18 (провадження № 61-20773св19), прийнятих за побідних правовідносин.

Посилання відповідача на неможливість використання спірної земельної ділянки, оскільки нею фактично користується інший орендар - СТОВ Агрофірма Вахнівка , не підтверджені належними та допустимими доказами та не впливають на правильність вирішення спору по суті. Факт укладання з позивачем договору оренди та несплати орендної плати за 2016-2017 роки відповідачем не сппостовані, що є істотним порушенням умов договору оренди та правовою підставою для його розірвання.

Апеляційний суд всупереч нормам процесуального права помилково залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, а тому безпідставно скасував рішення місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, то відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України наявні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року скасувати, а заочне рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Альфа-Н на користь ОСОБА_1 1 409,60 грн (одна тисяча чотириста дев`ять гривень 60 коп.) судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун