Рішення

від 16.12.2020 по справі 618/1115/20

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 618/1115/20

Провадження № 2/618/233/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

Дворічанський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Буніна Є. О.,

за участю секретаря судового засідання Кучеренко О. І.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в смт Дворічна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області в особі виконкому Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області про тлумачення заповіту, треті особі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області в особі виконкому Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області про тлумачення заповіту, треті особі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , який на день смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із спадкодавцем за однією адресою на час відкриття спадщини зареєстрована та проживала його донька ОСОБА_3 . Позивачка є рідною донькою спадкодавця. За життя спадкодавець залишив заповіт, який був посвідчений 01 липня 2009 року за реєстровим № 11 секретарем виконкому Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області Труфановою С. М. За текстом цього заповіту ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належне йому на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ХР № 117450, виданого на підставі рішення виконкому Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області № 30 від 12 вересня 2000 року земельну ділянку площею 4,32 га, розташовану на території Лиманської Другої сільської ради заповів своїй дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цей заповіт не відмінявся та не змінювався. 11 серпня 2020 року вона прийняла спадщину після смерті батька. Спадщину за іншим заповітом на іншу земельну ділянку прийняв 16 червня 2020 року рідний син спадкодавця ОСОБА_2 . Після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини після смерті батька вона звернулася до державного нотаріуса Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області за видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом, який був посвідчений 01 липня 2009 року за реєстровим № 11 секретарем виконкому Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області Труфановою С. М. На момент відкриття спадщини ОСОБА_4 належала на праві особистої приватної власності земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,32 га, розташована на території Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області, КСП Топільське , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ХР № 017450, виданого 05 квітня 2001 року головою Лиманської Другої сільської ради на підставі рішення виконкому Лиманської Другої сільської ради № 30 від 12 вересня 2000 року. В державному акті на право власності на земельну ділянку вказаний номер 017450 серія ІІІ-ХР. При цьому в заповіті допущено помилку, а саме: номер державного акту на право приватної власності на землю зазначено 117450. У зв`язку з вище викладеним постановою державного нотаріуса Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області від 07 листопада 2020 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право на земельну ділянку та рекомендовано звернутися до суду з позовом про тлумачення заповіту.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, надала до суду заяву, в якій підтримала позовні вимоги, просила суд задовольнити позов та розглянути справу в її відсутність.

В судове засідання представник відповідача Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлялася своєчасно і належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення останній поштового відправлення, яке було отримано 28.11.2020. При цьому від Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської областідо суду не надійшло відзиву на позовну заяву чи будь-яких заперечень, а також повідомлення про іншу адресу, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося.

Треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяви, в яких не заперечували проти задоволення позовних вимог, просили суд розглянути справу в їх відсутність.

За результатами підготовчого провадження на підставі повідомлених позивачем обставин справи, встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_6 , про що було видано свідоцтво про народження від 01.12.1965 (а. с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17 березня 2020 року (а. с. 10).

Згідно заповіту, посвідченого 01.07.2009 секретарем Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області, ОСОБА_4 заповів земельну ділянку площею 4,32 га, яка розташована на території Лиманської Другої сільської ради, яка належить йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХР № 117450, виданий на підставі рішення виконкому Лиманської Другої сільської ради № 30 від 12.09.2000, своїй дочці ОСОБА_1 (а. с. 14).

Згідно з інформацією відділу у Дворічанському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.11.2020 № Р-124/0-0.23,17-124/138-20, у власності ОСОБА_4 знаходилася земельна ділянка площею 4,32 га, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХР № 017450 від 05.04.2001, реєстраційний номер 37, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської Другої сільської ради № 30 від 12.09.2000.

Інформація щодо наявності у ОСОБА_4 земельної ділянки згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХР № 117450 є помилковою, оскільки інших земельних ділянок, крім зазначеної вище, станом на 01.01.2013 за ОСОБА_4 не обліковувалося.

З постанови державного нотаріуса Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області Колосовської С. О. від 07.11.2020 встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,32 га, кадастровим номером 6321882700:04:000:0033, розташована та території Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що в заповіті зазначений номер державного акту, який не співпадає з фактичним номером державного акту. У зв`язку з цим ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду з позовом про тлумачення заповіту (а. с. 15).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено приписами ст. 1217 ЦК України.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За приписами ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

На підставі ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Вказане закріплено у ч. 1 ст. 1235 ЦК України.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Постановою від 07.11.2020 державний нотаріус Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області Колосовська С. О. відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що в заповіті зазначений номер державного акту, який не співпадає з фактичним номером державного акту. (а. с. 15).

Пунктом 2.1 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 передбачено, що заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.

Вказане кореспондується з вимогами п. 1.6 Розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за № 1298/20036

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За змістом ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Статтею 1256 ЦК України визначено, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнанні правочинів недійсними визначено, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників.

Згідно зі ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Правочином є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Вказане положення закріплено у ч. 1 ст. 202 ЦК України.

Тобто, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін.

Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

Тлумачення заповіту являє собою інтелектуально-розумовий процес, спрямований на з`ясування змісту заповіту як одностороннього правочину, з тексту якого неможливо встановити справжню волю заповідача. Тлумачення полягає в усуненні нечітких, подвійних формулювань у заповіті і подоланні таким чином прогалин у реалізації волі заповідача.

Отже, тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

У постанові від 05 грудня 2018 року (справа № 335/9398/16-ц) Верховний Суд роз`яснив, що при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.

На підставі ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час розгляду даної справи позивачем були надані належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог, на підставі яких судом встановлені обставини та факти, що обґрунтовують вказані вимоги.

За таких обставин справи, суд всебічно та повно з`ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, і приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , до Лиманської Другої сільської ради Дворічанського району Харківської області, юридична адреса: Харківська область, Дворічанський район, с. Лиман Другий, вул. Центральна, буд. 31, про тлумачення заповіту, треті особи: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , та ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 - задовольнити.

Розтлумачити зміст заповіту, посвідченого 01 липня 2009 року секретарем Лиманської Другої сільської ради за реєстровим номером 11, яким ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , народився в селі Кам`янка Дворічанського району Харківської області, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , зробив таке розпорядження на випадок своєї смерті: державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-ХР № 117450, виданий на підставі рішення виконкому Лиманської Другої сільської ради № 30 від 12 вересня 2000 року земельна ділянка площею 4,32 га розташована на території Лиманської Другої сільської ради, заповідав своїй доньці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що зареєстрована та мешкає в АДРЕСА_5 , як заповіт, яким, ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , народився в селі Кам`янка Дворічанського району Харківської області, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , заповідав своїй доньці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що зареєстрована та мешкає в АДРЕСА_5 , належну йому на праві особистої приватної власності земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,32 га, розташовану на території Другої Лиманської сільської ради Дворічанського району Харківської області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ -ХР № 017450, виданого 05 квітня 2001 року головою Лиманської Другої сільської ради на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської Другої сільської ради № 30 від 12 вересня 2000 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Дворічанський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Є.О. Бунін