Постанова

від 01.12.2020 по справі 297/2607/13-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 297/2607/13-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 грудня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Джуги С.Д.

суддів: Кожух О.А., Куштана Б.П.

з участю секретаря судового засідання: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2018 року у складі судді Гал Л.Л., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс , ТОВ Креатів Інтернешнл , про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, витребування земельної ділянки та поділ спільного майна подружжя,

встановив :

У жовтні 2013 року позивачка звернулася в суд із зазначеним позовом до відповідача.

Позовні вимоги мотивує тим, що 16 листопада 1991 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, про що у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області зроблено актовий запис за № 260 від 16.11.1991 року. Рішенням Берегівського районного суду від 23.04.2013 року шлюб між сторонами було розірвано.

Під час перебування у шлюбі подружжям було набуто у спільну сумісну власність наступне майно:

1.Земельні ділянки по АДРЕСА_1 , за кадастровими номерами 2120483600:02:000:0208, 2120483600:02:000:0246, 2120483600:02:000:0050, 2120483600:02:000:0030 та 2120483600:02:000:0245;

2.Земельну ділянку по АДРЕСА_2 ;

3.Автомобіль марки Toyota Land Cruiser , 2012 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

4.Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс , яке було засноване відповідачем за спільні кошти подружжя.

Позивачка зазначила, що у зв`язку з тим, що всіма справами займався відповідач, то всі правовстановлюючі документи по їхньому спільному майну знаходяться у останнього. Про наявність будь-якого іншого майна їй невідомо. Через неможливість отримати інформацію про все майно, яке було набуто відповідачем під час їхнього з позивачкою шлюбу, остання у позовній заяві зазначила, що після отримання такої інформації нею будуть уточнені вимоги щодо більш конкретного поділу спільного майна подружжя (том 1 а.с. 3-5).

Протягом судового розгляду справи позивачка неодноразово уточнювала і змінювала позовні вимоги.

28.09.2017 року позивачка подала до суду остаточну уточнену заяву в якій просила:

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки № 13442 від 30.05.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Гарапко Х.М.

Витребувати у ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, загальною площею 0,0277 га.

Здійснити поділ спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме виділити у власність ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, загальною площею 0,0277 га та стягнути з ОСОБА_1 компенсацію вартості його частки у ТОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс , що становить 3 883 871,73 грн. Стягнути з відповідачів судові витрати по справі (том 5 а.с. 39-44).

Рішенням Берегівського районного суду від 25 січня 2018 року уточнений позов ОСОБА_2 , задоволено.

Визнано договір дарування земельної ділянки № 13442 від 30.05.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Гарапко Х.М. - недійсним.

Витребувано у ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, загальною площею 0,0277 га.

Виділено у власність ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, загальною площею 0,0277 га.

Стягнуто з ОСОБА_1 компенсацію вартості його частки у ТОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс , у розмірі 3 883 871,73 (три мільйони вісімсот вісімдесят три тисячі вісімсот сімдесят одну) гривню 73 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі по 6 378 (шість тисяч триста сімдесят вісім) гривень 90 копійок з кожного.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та відмовити у заявленому позові, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно дійшов висновків, що ТОВ СП Вемекс- Транс було створено за спільні кошти подружжя, оскільки такі висновки ґрунтуються на припущеннях; суд неправильно визначив суму компенсації частини грошових коштів, яка підлягає стягненню на користь позивачки, оскільки до статутного капіталу ТОВ СП Вемекс- Транс ОСОБА_1 вніс 400 000грн., а тому при доведеності факту, що внесені кошти є спільною сумісною власністю, розмір такої становить 200 000грн.; суд не врахував, що земельна ділянка площею 0,0277га. придбана ОСОБА_1 за власні кошти, а тому вона не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Іншими учасниками справи рішення суду не оскаржено.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_5 підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити. В останнє судове засідання апелянт, його представник не з`явилися, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені, в тому числі і шляхом публікації оголошення на офіційному веб - сайті судової влади України.

Представник позивача ОСОБА_6 заперечив подану апеляційну скаргу, просить залишити її задоволення, оскільки рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Інші учасники справи в судове засідання жодного разу не з`явилися, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені, в тому числі і шляхом публікації оголошення на офіційному веб- сайті судової влади України.

Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у відсутності вищевказаних осіб.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

З такими висновками погоджується і апеляційний суд, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 16 листопада 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 уклали шлюб, про що у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області зроблено актовий запис за № 260 від 16.11.1991 року (том 1 а.с. 6).

Рішенням Берегівського районного суду від 23.04.2013 року шлюб між сторонами було розірвано (том 1 а.с. 7, 8).

За час шлюбу сторони набули наступне майно:

03.12.1998 року було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців ТзОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс , засновником якого є ОСОБА_1 (том 1 а.с. 15-17, 160-162). Відповідно до Статуту товариства в Розділі І зазначено, що засновником є ОСОБА_1 , статутний капітал товариства становить 400 000 гривень (том 1 а.с. 222- 235).

03.07.2008 року було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців ТзОВ Креатів Інтернешнл , серед засновників яких є ОСОБА_1 (том 1 а.с. 20-21, 157-159). Відповідно до Статуту товариства в Розділі І зазначено, що засновниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . В Розділі 5 вказано, що розмір статутного фонду становить 52 500 гривень, яких вноситься учасниками товариства в рівних частинах: ОСОБА_1 - 26 250 грн., та ОСОБА_8 - 26 250 грн. (том 1 а.с. 208-221).

На підставі договору купівлі - продажу, посвідченого 19.08.2009 року приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Мирончук О.В., запис у реєстрі №3021 та Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 439372, виданого Дийдянською сільською радою 12.09.2009 року, відповідач ОСОБА_1 набув право власності земельну ділянку площею 0,0277 га., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, цільове призначення якої для індивідуального дачного будівництва.

Згідно договору дарування, посвідченого 30.05.2013 року приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Гарапко Х.М. , запис у реєстрі №13442 дана земельна ділянка ОСОБА_1 відчужена ОСОБА_3 , який у свою чергу 03.07.2013 року вказану земельну ділянку відчужив ОСОБА_4 , який набув право власності на неї. (том 1 а.с. 120, 126-127, 203-205, том 5 а.с. 85-91).

Відповідно до ст. 22 КпШС (чинного на час створення і реєстрації ТзОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс , засновником якого є ОСОБА_1 ), ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вище наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ст. 63 CК України встановлено рівність прав дружини та чоловіка на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 CК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Статями 69, 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя № 11 від 21.12.2007 року (надалі Постанова) вказано, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.(п.30 Постанови).

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач ОСОБА_1 уклав договір дарування земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, яку він набув у період шлюбу з ОСОБА_7 , без згоди дружини - позивачки ОСОБА_7 в результаті чого позивачку було позбавлено права власності на вказану земельну ділянку, а тому договір дарування від 30.05.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом за номером 13442 Берегівського районного нотаріального округу Гарапко Х.М., є таким, що укладений з порушенням вищевказаних норм закону та обґрунтовано визнав його недійсним.

В рішенні Конституційного Суду України №17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року (абзац сьомий- восьмий пункту 2.2.мотивувальної частини рішення) вказано, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять всі види майна, в тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з іх спільної сумісної власності. Тобто, статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної суміної власності.

Пунктом 26 Постанови роз`яснено, що при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб`єктом.

Згідно із ст. 113 ЦК України ст.1 Закону України Про господарські товариства товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Відповідно до ст.115 ЦК України, ст.12 Закону України Про господарські товариства господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Висновок щодо застосування зазначених норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався і у справі № 6-79цс13 (постанова від 02 жовтня 2013 року) та у справі № 6-61цс13 (постанова від 03 липня 2013 року). Таку позицію підтримує і не відступив від неї Верховний Суд у постанові від 07травня 2019 року у справі № 490/1408/15 ц, у постанові від 08 травня 2019 року у справі №683/886/16-ц.

З врахуванням вищенаведених фактичних обставин справи та вимог закону судом першої інстанції правильно встановлено, що майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає до поділу є: земельна ділянка площею 0,0277 га., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, цільове призначення якої для індивідуального дачного будівництва; ТзОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс , засновником якого є ОСОБА_1 ;ТзОВ Креатів Інтернешнл , серед засновників яких є ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності права власності сторін на дане майно, яке придбане ними в період шлюбу. Доводи апеляційної скарги в цій частині не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, а тому не заслуговують на увагу.

Висновком № 4145 від 02.06.2015 року судового експерта Колчар В.Д. Львівського науково-дослідного інститут судових експертиз встановлено, що дійсна ринкова вартість земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2120483600:02:000:0245, загальною площею 0,0277 га, з урахуванням поліпшень, які є наявними на цій ділянці і є невідємною її складовою становить 275 256,54 гривень; ринкова вартість нерухомого майна, яке належить ТзОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс , станом на момент його відчуження (16 квітня 2013 року) становить 10 856 725,44 гривні; нерухоме майно ТзОВ Креатів Інтернешнл під час огляду представлено не було, в матеріалах справи та наданих на клопотання експерта додаткових матеріалів інформації про нерухоме майно ТзОВ Креатів Інтернешнл немає, тому оцінка нерухомого майна вказаного товариства не проводилась (том 3 а.с. 2-90).

Відповідно до висновку № 167 від 24.04.2017 року судового експерта Саніної Т.О. вартість частини майна ТзОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс пропорційно до частки учасника ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства станом на 16 квітня 2013 року із врахуванням ринкової вартості будівель товариства, встановленої в результаті проведеної будівельно-технічної експертизи № 4145 від 02.06.2015 року, становить 8 043 000 гривень (том 4 а.с. 159-179).

Згідно даного висновку № 167 від 24.04.2017 року експертом обчислено мінімально можливу вартість частини майна ТзОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс на найближчу звітну дату 31.12.2012 року в сумі 8 043 000 гривень. Суму власного капіталу обчислено із врахуванням ринкової вартості будівель товариства, встановленої в результаті проведеної будівельно-технічної експертизи № 4145 від 02.06.2015 року станом на 16 квітня 2013 року та є частиною майна ТзОВ Спільне українсько-ірландське підприємство Вемекс Транс , яка є часткою учасника ОСОБА_1 у статуному фонді товариства (том 5 а.с. 2-20).

Суд першої інстанції, з врахуванням всього спільно набутого майна, правильно визначив грошову компенсацію вартості частки позивачки ОСОБА_7 в розмірі 3 883 871,73 грн., навівши в рішенні відповідні розрахунки, оскільки така підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем, відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, не подано жодних доказів неправильності визначення грошової компенсації вартості частки і не спростовано її розмір.

Доводи апеляційної скарги, що суд неправильно визначив суму компенсації частини грошових коштів, яка підлягає стягненню на користь позивачки, оскільки до статутного капіталу ТОВ СП Вемекс- Транс ОСОБА_1 вніс 400 000грн., а тому при доведеності факту, що внесені кошти є спільною сумісною власністю, розмір такої становить 200 000грн. не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

За змістом положення ч.1 ст. 61 СК України, пунктів 22, 26 Постанови, рішення Конституційного Суду України №17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року, статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При поділі майна подружжя вартість частки одного з подружжя у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю обчислюється із реальної ринкової вартості частки вартості частки у статутному капіталі товариства на момент поділу майна подружжя.

Аналогічної позиції Верховний Суд дотримався у постанові від 08 травня 2019 року у справі №683/886/16-ц та вказав, що вартість частки учасника товариства визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. При чому, вартість такої частки повинна бути встановлена на час вирішення питання про її поділ.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно задовольнив уточнений позов.

Рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача Сендега Т.Р. подав суду клопотання про розподіл судових витрат, в якому просив стягнути на користь позивача ОСОБА_7 понесені нею витрати на оплату адвокатських послуг під час апеляційного провадження в сумі 80 000грн.

З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зауважити на ступне.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат ( встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження понесених позивачем витрат за надання професійної правничої допомоги в розмірі 80 000грн. надано копії квитанцій до прибуткового касових ордерів від: 10 листопада 2017 року на суму 10 000грн., 01 серпня 2018 року на суму 30 000 грн., 09 вересня 2019 року на суму 30 000грн., 01 грудня 2020 року на суму 10 000грн.

Витрати понесені згідно ордерів від 10 листопада 2017 року на суму 10 000грн. та від 01 серпня 2018 року на суму 30 000 грн. не можуть бути взяті до уваги і стягнуті з відповідачів, оскільки вони сплачені під час розгляду справи судом першої інтенції і не пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Витрати понесені згідно ордерів від 09 вересня 2019 року на суму 30 000грн. та від 01 грудня 2020 року на суму 10 000грн., що становить в загальному 40 000грн., є не співмірними із складністю справи та наданими послугами в суді апеляційної інстанції, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності, а тому підлягають зменшенню до 9 000грн. В цій частині заявлені витрати підлягають до задоволення.

Виходячи з наведеного та керуючись приписами статей 374, 376, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області 25 січня 2018 року залишити без змін.

Стягнути ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суду апеляційної інстанції розмірі по 3000 (три тисячі) грн. з кожного. В решті - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 11 грудня 2020 року.

Головуючий:

Судді: