Рішення

від 08.12.2020 по справі 905/1557/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.12.2020 Справа № 905/1557/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Конько В.В., розглядаючи справу

за позовом: Маріупольської міської ради Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Азов-Центр , м. Маріуполь, Донецька область

про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 159824,83грн,

Представники учасників справи:

від позивача: Зінов`єв І.Г. в порядку самопредставництва

від відповідача: Чекменьов Д.М., адвокат за ордером ДН №000106 від 02.10.2020 (в режимі відеоконференції)

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Маріупольська міська рада Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Азов-Центр , м. Маріуполь, Донецька область, про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 159824,83грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач для розміщення та обслуговування належного йому об`єкта нерухомого майна, використовував у 2017-2019 роках земельну ділянку площею 0,7070га, кадастровий номер 1412300000:04:005:0206, яка розташована за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр.Миру, буд.4, без належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою та державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку відповідно до вимог ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, внаслідок чого відповідачем було безпідставно збережено кошти в розмірі орендної плати за рахунок позивача.

Відповідач проти позову заперечив; зазначив, що обов`язок з внесення плати за землю виникає у розмірі 1% від грошової оцінки земельної ділянки на рік; матеріали справи не містять допустимих доказів нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за яку вимагається сплата коштів; заявив про застосування строку позовної давності.

Позивач у відповіді на відзив не погодився з доводами відповідача викладеними у відзиві; зазначив про те, що не пропустив строк позовної давності, посилаючись на п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Справу розглянуто судом в порядку загального позовного провадження. Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.09.2020; підготовче засідання призначене на 07.10.2020; ухвалою суду від 22.10.2020 підготовче засідання призначено на 05.11.2020 з подальшим відкладанням на 20.11.2020; ухвалою від 05.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; ухвалою від 20.11.2020 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 08.12.2020.

У судове засідання 08.12.2020 з`явився представник позивача, підтримав позовні вимоги; представник відповідача взяв участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти позову заперечив.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, та оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариству з обмеженою відповідальністю Азов-Центр належить на праві власності нежитлова будівля (основна будівля з цокольним поверхом, тамбуром, майданчиком, входами (літ.А-4, А/п, а-1, а1, а2-1, а3-1), загальною площею 2809,2кв.м., за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, б.4 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно №15075856 від 20.12.2013; майно внесено до статутного капіталу учасником відповідача).

Об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1412300000:04:005:0206, за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Леніна (Миру), 4, що відповідач не заперечує. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №192882870 від 13.12.2019 земельна ділянка (кадастровий номер 1412300000:04:005:0206) площею 0,0707га (у спірний період), цільове призначення: для роздрібної торгівлі у неспеціалізованих магазинах (для будівництва торгівельного комплексу) перебуває в комунальній власності Маріупольської міської ради.

На поточний час за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 4 (кадастровий номер 1412300000:04:005:0206) надана відповідачеві в оренду, договір від 22.06.2020, строк дії: 29.08.2030. Як пояснено сторонами площа земельної ділянки збільшена, проект землеустрою затверджено рішенням Маріупольської міської ради Донецької області №7/50-5066 від 26.02.2020.

Разом з тим у період (з часу набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомості (з 2013), у тому числі в спірний період 2017-2019 договір оренди земельної ділянки між Маріупольською міською радою Донецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю Азов-Центр укладений не був, право оренди за відповідачем не зареєстровано.

Маріупольська міська рада Донецької області вказує, що відповідач без правовстановлюючих документів в період з 01.01.2017 по 31.12.2019 використовував земельну ділянку з кадастровим номером 1412300000:04:005:0206 за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Леніна, 4, для обслуговування належної останньому нежитлової будівлі, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю Азов-Центр зберігає кошти, не сплачуючи орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, внаслідок чого збільшує вартість власного майна, а Маріупольська міська рада втрачає належне їй майно (кошти у вигляді належної до сплати орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати за рахунок Маріупольської міської ради. Як наслідок, Маріупольська міська рада вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю Азов-Центр як фактичний землекористувач на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути збережені кошти позивачу.

Розрахунок розміру безпідставно збережених Товариством з обмеженою відповідальністю Азов-Центр коштів у розмірі орендної плати здійснювався позивачем з урахуванням листа Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №2067/105-19 від 20.12.2019, в додатку до якого визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 1412300000:04:005:0206, а саме: станом на 01.01.2017 та на 01.01.2018 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,0707га становила 2293,08грн (за 1кв.м., кф=2), з 17.07.2018 - 3439,62грн (за 1кв.м., кф=3), станом на 01.01.2019 - 2421,47грн (за 1кв.м., кф=3).

Згідно з наданими Маріупольською міською радою Донецької області розрахунками, розмір збережених Товариством з обмеженою відповідальністю Азов-Центр коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню останнім за період користування земельною ділянкою з 01.01.2017 по 31.12.2019 становить 159824,83грн.

Розглядаючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами ст.ст.2, 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Водночас за змістом ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Відповідно до положень ст.80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом ст.ст.122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст.21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Плата за землю є обов`язковим платежом у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

З аналізу вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності .

Відповідач зазначає, що у нього виник обов`язок зі сплати земельного податку у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, проте суд не може погодитись з такими доводами виходячи з того, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата, з огляду на таке комісія з визначення розміру збитків і розрахувала їх обсяг як суму неодержаного доходу, який могла би отримати Маріупольська міська рада за умови укладання відповідачем договору оренди земельної ділянки та встановлення розміру орендної плати за користування нею за ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка встановлена рішенням Маріупольської міської ради від 23.12.2016 №7/14-1120 (додаток 3), яке також було продовжено й на 2018 рішенням від 27.12.2017 № 7/25- 2387. Аналогічне розділення ставок земельного податку та розміру орендної плати за землю міститься і у рішенні Маріупольської міської ради від 25.06.2018 №7/32-2920.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Враховуючи викладене відповідач як фактичний землекористувач, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки (Маріупольська міська рада Донецької області) зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст.ст.1212-1214 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст.1213 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

При вирішенні даного спору, слід перевірити, з урахуванням наданих позивачем доказів, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (в розмірі орендної плати), сформованим об`єктом цивільних прав.

Визначення земельної ділянки наведено в ч.1 ст.79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до п.п.1,2 ст.1 Закону України Про державний земельний кадастр Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Отже земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Судом встановлено, що земельна ділянка за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Леніна, 4, кадастровий номер 1412300000:04:005:0206, на якій розташований належний відповідачу на праві власності об`єкт нерухомості, є сформованою як об`єкт цивільних прав.

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою у період з 01.01.2017 по 31.12.2019, в свою чергу факт користування земельною ділянкою не спростований відповідачем під час розгляду справи. Таким чином суд приходить до висновку, що у спірний період товариство користувалося спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави та не сплачувало орендну плату.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п.288.5.1 ст.288 Податкового кодексу України.

Згідно з ст.1 Закону України Про оцінку землі нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

За приписами ч. 1 ст. 13 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, в тому числі, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до ч.2 ст.20 і ч.3 ст.23 Закону України Про оцінку землі дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з Положенням Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015р. №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі організовує виконання на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру (п. 4 вказаного Положення).

Як встановлено судом розрахунок розміру безпідставно збережених коштів у сумі орендної плати за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 здійснено позивачем на підставі офіційно наданої інформації ГУ Держгеокадастру у Донецькій області (відділ у місті Маріуполі) №2067/105-19 від 20.12.2019.

Отже для визначення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки позивач використовував дані уповноваженого на це органу, що суд розцінює як належний доказ.

За відомостями держгеокадастру нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:04:005:0206 складає: з 01.01.2017 по 01.01.2018 - 2293,08грн (Кф=2,0); з 17.07.2018 - 3439,62грн (Кф=3,0); з 01.01.2019 - 2421,47грн (Кф=3,0).

Проте суд не погоджується з застосуванням Кф=3,0 при визначенні нормативної грошової оцінки землі за період з 17.07.2018 по 31.12.2018, виходячи з такого.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів від 27.03.2018 р. №162 (набрав чинності 17.07.2018) були внесені зміни до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 р. № 489 щодо застосування значення Кф в розмірі 3,0 для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру, або якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки.

Рішення Маріупольської міської ради від 13.07.2018 № 7/32-2922 затверджено матеріали нормативної грошової оцінки земель м. Маріуполь.

Згідно з ч.4 ст.23 Закону України Про оцінку земель рішення рад щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Пункт 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України встановлює, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Нова нормативна грошова оцінка земель у Маріуполі згідно з рішенням Маріупольської міської ради від 13.07.2018 № 7/32-2922 набуває чинності з 01.01.2019.

Підвищений коефіцієнт (Кф=3,0) з 01.01.2018 застосований в порушення ст.23 Закону України Про оцінку земель з 17.07.2018 по 31.12.2018. Належним коефіцієнтом у 2018 році є Кф=2.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Доказів, що свідчать про переривання строку позовної давності, суду не надано.

За приписами ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за землю за період з 01.01.2017 по 31.12.2019. Враховуючи день звернення позивача до суду з даним позовом (17.08.2020), початок перебіг строку позовної давності починається з 17.08.2017.

Разом з цим 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19) , яким розділ ХІІ Прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнено п.12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257 , 258 , 362 , 559 , 681 , 728 , 786 , 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину .

Відповідно до Постанови КМУ від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , установлено з 12 березня 2020 на всій території України карантин. Постановою КМУ від 13.10.2020 №956 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 №641 , зокрема, продовжено карантин до 31.12.2020.

Таким чином строк позовної давності, встановлений ст.257 Цивільного кодексу України за вимогами позивача про стягнення безпідставно збережених коштів, нарахованих за період з 01.01.2017 по 01.04.2017 є таким, що пропущений позивачем.

Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідачем у справі заявлено про застосування строку позовної давності, і судом встановлено, що станом на дату звернення позивача з позовом до суду позовна давність за вимогами про стягнення безпідставно збережених коштів, нарахованих за період з 01.01.2017 по 01.04.2017 на суму 12125,75грн, є такою, що сплила, зазначена обставина є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Здійснивши власний розрахунок, судом встановлено, що розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою складає 136506,09грн, з яких за період з 02.04.2017 по 31.12.2017 становить 36510,48грн, з 01.01.2018 по 16.07.2018 - 26250,24грн, з 17.07.2018 по 31.12.2018 - 22385,99грн (виходячи з нормативної грошової оцінки 2293,08грн (Кф=2), з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 51359,38грн.

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, полягає у тому, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Разом з тим, п. 1 ст.6 Конвенції не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Серявін проти України , №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Отже, надавши відповідну юридичну оцінку тим доказам, що впливають на розгляд справи по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності у розмірі 136506,09грн; решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог за приписами п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Маріупольської міської ради Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область, до Товариства з обмеженою відповідальністю Азов-Центр , м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 159824,83грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Азов-Центр (87515, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, буд.4, код ЄДРПОУ 38242496) на користь Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, б.70, код ЄДРПОУ 33852448) безпідставно збережені кошти у розмірі 136506,09грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2047,59грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 08.12.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.12.2020.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя К.І. Аксьонова