Рішення

від 16.12.2020 по справі 910/13114/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.12.2020Справа № 910/13114/20

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова Група "Ефективні рішення" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 43-Б, код ЄДРПОУ 40235556)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБЛ ВОТЕР ТЕХНОЛОДЖІ" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 43-Б, код ЄДРПОУ 41768890)

про стягнення 63 936,90 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингова Група Ефективні рішення звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ДБЛ ВОТЕР ТЕХНОЛОДЖІ про стягнення заборгованості за надані послуги за договором на бухгалтерське обслуговування № 01032018 ЕР від 01.03.2018 у розмірі 63 936,90 грн, з яких: 47 425,00 грн - основного боргу, 1 433,12 грн - 3% річних, 814,70 грн інфляційних втрат, 11 838,83 грн пені та 2 371,25 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07 . 09.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 07.09.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 22.09.2020.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 19.10.2020 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "за закінченим терміном зберігання" - 16.10.2020 року.

Судом встановлено, що в договорі на бухгалтерське обслуговування № 01032018 ЕР від 01.03.2018 зазначено, що адресою місцезнаходження відповідача є: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21В, корпус 2, офіс 9.

У зв`язку вищезазначеним Господарським судом міста Києва було надіслано ухвалу про викриття провадження у справі від 07.09.2020 на зазначену вище адресу.

Проте поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 14.12.2020 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "за закінченим терміном зберігання" - 09.12.2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБЛ ВОТЕР ТЕХНОЛОДЖІ" у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Консалтингова Група Ефективні Рішення (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДАБЛ ВОТЕР ТЕХНОЛОДЖІ (далі - відповідач) було укладено Договір на бухгалтерське обслуговування № 01032018 ЕР.

Відповідно до п. 1.1. договору предметом цього договору є надання позивачем за плату послуг з ведення бухгалтерського, податкового обліку відповідача, складання та передача контролюючим органам бухгалтерської та податкової звітності, передбаченої чинним законодавством України, протягом терміну дії цього договору.

Згідно з п . 2.1 . договору загальна вартість цього договору складається з сум виставлених рахунків-фактур та актів виконаних робіт згідно діючого пакету обслуговування, а саме пакету Бізнес та послуг узгоджених сторонами.

Пунктом 2.3 . договору встановлено, що між сторонами досягнута домовленість про розмір договірної ціни за місяць надання послуг визначених Пакетом послуг Комфорт , що становить 1000 гривень 00 коп. на місяць в тому числі ІІДВ 20% - мінімальний платіж. Всі інші послуги, які не входять до вартості мінімального платежу, оплачуються відповідно до чинних, на момент надання послуг, тарифів, що вказані у всі інші послуги, які не входять до мінімального платіжу, розраховуються згідно діючих тарифів, що вказані у додатку № 1 до даного договору. Протягом 3 днів після укладення договору відповідач сплачує позивачу авансовий платіж у розмірі вартості 1 місяця надання послуг. Забезпечуваний платіж враховується сторонами як оплата за останній місяць надання послуг. У випадку збільшення вартості послуг протягом дії договору. Відповідач додатково сплачує за останній місяць різницю вартості. Оплата послуг здійснюється відповідачем щомісячно у розмірі 100 відсотків вартості послуг за місяць, не пізніше ніж до 5 числа місяця, в якому надаються послуги.

Відповідно до п. 2.4. договору оплата інших наданих послуг, передбачених пунктами 1.2. та 1.3. провадиться відповідачем не пізніше 3-х банківських днів згідно виставлених рахунків відповідача за попередньо погодженими тарифами на послуги відповідно до умов договору, з дня отримання рахунку.

Згідно з п.4.1. договору по завершенні кожного розрахункового періоду бухгалтер надає клієнту акт про надання послуг, оформлений відповідно до прийнятої форми обліку і вимог чинного законодавства, та звітність, передбачену чинним бухгалтерським податковим законодавством, на письмову вимогу клієнта. Результати роботи повинні бути оформлені відповідно до законодавчих та загальноприйнятих вимог, якщо інші вимоги не передбачено в протоколах.

Відповідно до п.4.2. клієнт не пізніше трьох календарних днів після отримання повинен розглянути результати виконаної роботи та повернути бухгалтеру підписаний та належним чином оформлений акт про надання послуг.

Підпунктом 6.2.15. пункту 6.2. договору закріплений обов`язок відповідача приймати виконану роботу та провадити розрахунки з позивачем, згідно розділу 2 цього договору.

Позивач вказує, що відповідач за надані послуги розрахувався лише частково, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 47 425,00 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 31.05.2020.

Звертаючись з позовом до суду , позивач зазначає, що відповідачем оплата за надані позивачем послуги за договором на бухгалтерське обслуговування № 01032018 ЕР від 01.03.2018 в повному обсязі здійснена не була, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 47 425,00 грн, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу також пеню за порушення строків оплати в розмірі 11 892,83 грн, 814,70 грн інфляційних нарахувань, 3% річних у розмірі 1 433,12 грн та штраф у розмірі 2 371,25 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем існували договірні відносини про надання позивачем відповідачу послуг з бухгалтерського обслуговування.

Так, у період з січня 2019 року по травень 2020 року позивачем надані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 50 825,00 грн, проте відповідач за ці послуги розрахувався частково в сумі 9600,00 грн, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБЛ ВОТЕР ТЕХНОЛОДЖІ" виникла заборгованість в сумі 47 425,00 грн, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме:

- № 21 від 31.01.2019 року на суму 3150,00 грн;

- № 85 від 28.02.2019 року на суму 2700 , 00 грн;

- № 135 від 31.03.2019 року на суму 2500,00 грн;

- № 185 від 30.04.2019 року на суму 3100 , 00 грн;

- № 245 від 30.04.2019 року на суму 2100 , 00 грн;

- № 254 від 31.05.2019 року на суму 1000 , 00 грн;

- № 265 від 31.05.2019 року на суму 2150,00 грн;

- №291 від 30.06.2019 року на суму 1000 , 00 грн;

- № 313 від 30.06.2019 року на суму 1325,00 грн;

- № 343 від 31.07.2019 року на суму 3075 , 00 грн;

- № 393 від 31.08.2019 року на суму 3725 , 00 грн;

- №414 від 12.09.2019 року на суму 700,00 грн;

- № 465 від 30.09.2019 року на суму 3025,00 грн;

- № 513 від 31.10.2019 року на суму 3225 , 00 грн;

- № 575 від 30.11.2019 року на суму 320 0, 00 грн;

- № 620 від 31.12.2019 року на суму 2925 , 00 грн;

- № 26 від 31.01.2020 року на суму 3250 , 00 грн;

- № 93 від 29.02.2020 року на суму 2375,00 грн;

- № 139 від 31.03.2020 року на суму 3125 , 00 грн;

- № 169 від 21.04.2020 року на суму 700,00 грн;

- № 199 від 30.04.2020 року на суму 2400 , 00 грн;

- № 248 від 31.05.2020 року на суму 2175 , 00 грн.

Також позивачем до матеріалів справи долучено акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 31.05.2020, відповідно до якого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБЛ ВОТЕР ТЕХНОЛОДЖІ" наявна заборгованість перед позивачем в сумі 47 425,00 грн .

Натомість, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження зворотного.

Судом встановлено, що акти надання послуг за період з 01.01.2019 року по 31.05.2020 року та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 31.05.2020 року були надіслані відповідачу за допомогою електронного документообігу з використанням програмного забезпечення M.E.Doc IS .

Дані акти були підписані позивачем та відповідачем за допомогою електронного цифрового підпису з використанням програмного забезпечення M.E.Doc IS . .

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон №996-XlV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Частиною 2 статті 9 Закону № 996-X1V передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Абзацом 8 ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV передбачено, що первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Відповідно до пункт 2.4 . Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88. зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88): Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.5 . Положення № 88 Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно з статтею 1 Закону України Про електронні довірчі послуги 5 жовтня 2017 року №2155-VIII (далі - Закон № 2155), електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис .

Відповідно до ст. 1 Закону № 2155 підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону № 2155 кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Частиною 1 ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , передбачено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги .

Частиною 1 статті 8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , встановлено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Частиною 1 статті 8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг також встановлено, що допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Статтею 205 Цивільного кодексу України, закріплено, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки вмотивованою відмови від Відповідача від прийняття наданих послуг Позивачеві не надходили. Акти підписані Відповідачем, таким чином послуги були надані в повному обсязі і прийняті Відповідачем. Позивач належним чином та в повному обсязі здійснив покладені на нього обов`язки.

Таким чином, акти здачі-приймання наданих послуг та акт звіряння взаємних розрахунків вважаються підписаним сторонами власноручно.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За вказаних обставин, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати отриманих послуг у повному обсязі, а також будь-яких доказів на спростування заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено положення ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, що має наслідком задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова Група "Ефективні рішення" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБЛ ВОТЕР ТЕХНОЛОДЖІ" заборгованості за надані послуги в розмірі 47 425,00 грн.

Крім того, враховуючи прострочення відповідачем строків оплати наданих послуг, позивач просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків оплати в розмірі 11 892,83 грн, 814,70 грн збитків від інфляції, 3% у розмірі 1433,12 грн та штраф у розмірі 2 371,25 грн.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом .

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Як передбачено п. 7.10. договору при порушенні термінів платежів (термінів надання послуг) винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за весь період прострочення.

Крім того, в п. 7.10.3. договору сторони погодили, якщо прострочення виконання зобов`язань з оплати триває понад 19 (дев`ятнадцять) календарних днів клієнт додатково сплачує бухгалтеру штраф у розмірі 5% від належних до сплати сум (вартості послуг).

Отже, суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені за період з 31.12.2018 по 12.06.2020 та штрафу і встановив, що нарахування обчислені вірно та відповідають вимогам законодавства та договору.

Разом з тим, згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, та встановив, що обчислення виконано також арифметично правильно, відповідно заявлена вимога про стягнення пені підлягає задоволенню.

Отже, стягненню з відповідача підлягає 11 892,83 грн - пені, 814,70 грн інфляційних нарахувань, 3% річних у розмірі 1 433,12 грн та штраф у розмірі 2 371,25 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07 . 09.2020 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів суду не надав.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі .

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБЛ ВОТЕР ТЕХНОЛОДЖІ" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 43-Б, код ЄДРПОУ 41768890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова Група "Ефективні рішення" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 43-Б, код ЄДРПОУ 40235556) суму основного боргу у розмірі 47 425 (сорок сім тисяч чотириста двадцять п`ять) грн 00 коп., пеню в розмірі 11 892 (одинадцять тисяч вісімсот дев`яносто дві) грн 93 коп., інфляційні втрати у розмірі 814 (вісімсот чотирнадцять) грн 70 коп., штраф у розмірі 2 371 (дві тисячі триста сімдесят одна) грн 25 коп., 3 % річних у розмірі 1 433 (одна тисяча чотириста тридцять три) грн 12 коп. та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 16 . 12.2020

Суддя І.О. Андреїшина