Рішення

від 17.12.2020 по справі 913/470/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м.Харків Справа № 913/470/20

Провадження №7/913/470/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

за участю секретаря судового засідання Чигриної Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу №913/470/20

за позовом Фермерського господарства Васильок 2018 (92602, Луганська область, Сватівський район, м. Сватове, квартал Мирний, буд. 13, кв. 4, ідентифікаційний код 21809154)

до відповідача-1 - Селянського фермерського господарства Агродар (92621, Луганська область, Сватівський район, селище Новоселівське, вул. Придорожня, будинок б/н, ідентифікаційний код 30254677)

відповідача-2 - державного реєстратора Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Людмили Борисівни (92600, Луганська область, м. Сватове, м-н Злагоди, 25)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,

Учасники справи у судове засідання не з`явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство Васильок 2018 звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Селянського фермерського господарства Агродар , державного реєстратора Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Людмили Борисівни про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора щодо державної реєстрації іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в якій просить визнати протиправними та скасувати:

- рішення державного реєстратора суб`єкта державної реєстрації прав - Сватівської районної державної адміністрації Дудник Людмили Борисівни щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4424082500:26:005:0121 (номер запису про інше речове право в ЄДРРПНМ - 30947784, індексний номер рішення: 46225402) на підставі так званого договору інвестування, укладеного нібито між ФГ Васильок та СФГ Агродар відносно даної земельної ділянки;

- рішення державного реєстратора суб`єкта державної реєстрації прав - Сватівської районної державної адміністрації Дудник Людмили Борисівни щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4424082500:26:005:0117 (номер запису про інше речове право в ЄДРРПНМ - 30947525, індексний номер рішення: 46225104) на підставі так званого договору інвестування, укладеного нібито між ФГ Васильок та СФГ Агродар відносно даної земельної ділянки;

- рішення державного реєстратора суб`єкта державної реєстрації прав - Сватівської районної державної адміністрації Дудник Людмили Борисівни щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4424082500:26:005:0120 (номер запису про інше речове право в ЄДРРПНМ - 30947905, індексний номер рішення: 46225514) на підставі так званого договору інвестування, укладеного нібито між ФГ Васильок та СФГ Агродар відносно даної земельної ділянки;

- рішення державного реєстратора суб`єкта державної реєстрації прав - Сватівської районної державної адміністрації Дудник Людмили Борисівни щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4424082500:26:005:0119 (номер запису про інше речове право в ЄДРРПНМ - 30947275, індексний номер рішення: 46224795) на підставі так званого договору інвестування, укладеного нібито між ФГ Васильок та СФГ Агродар відносно даної земельної ділянки;

- рішення державного реєстратора суб`єкта державної реєстрації прав - Сватівської районної державної адміністрації Дудник Людмили Борисівни щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4424082500:11:002:0094 (номер запису про інше речове право в ЄДРРПНМ - 30947657, індексний номер рішення: 46225286) на підставі так званого договору інвестування, укладеного нібито між ФГ Васильок та СФГ Агродар відносно даної земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що державний реєстратор в порушення положень Законк України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень безпідставно здійснила державну реєстрацію речових прав на вказані земельні ділянки на підставі так званих договорів інвестування.

Крім того, у змісті позовної заяви позивачем наведено попередній (орієнтовний) рохрахунко судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 160,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 30.07.2020 року залишено без руху позовну заяву Фермерського господарства Васильок 2018 та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - протягом десяти (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.

11.08.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та додані до неї документи.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/349/20, справу №913/349/20, яка є справою незначної складності, визнано малозначною та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також даною ухвалою суду задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: - ОСОБА_2 (92620, Луганська область, Сватівський район, с. Рудівка); - ОСОБА_3 (92620, Луганська область, Сватівський район, с. Куземівка); - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ); - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.08.2020 року у справі №913/349/20 ухвалено роз`єднати позовні вимоги, виділивши в самостійні провадження позовні вимоги Фермерське господарство Васильок 2018 до Селянського фермерського господарства Агродар та державного реєстратора Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Людмили Борисівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора щодо державної реєстрації іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема:

- позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора суб`єкта державної реєстрації прав - Сватівської районної державної адміністрації Дудник Людмили Борисівни щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4424082500:26:005:0117 (номер запису про інше речове право в ЄДРРПНМ - 30947525, індексний номер рішення: 46225104) на підставі спірного договору інвестування, укладеного нібито між ФГ Васильок та СФГ Агродар відносно даної земельної ділянки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , виділено в самостійне провадження.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.08.2020 року, головуючою суддею у справі №913/470/20 визначено суддю Тацій О.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.08.2020 року прийнято до свого провадження господарську справу №913/470/20, ухвалено справу №913/470/20, яка є справою незначної складності, визнати малозначною, та здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявні докази направлення копії позовної заяви та копій доданих до неї документів учасникам справи, у тому числі відповідачу-1 Селянському фермерському господарству «Агродар» за адресою: 92603, Луганська область, Сватівський район, м. Сватове, вул. Красноріченська, буд. 12.

Наданий на підтвердження факту надіслання відповідачу-1 копії позовної заяви та доданих до неї копій документів опис вкладення до цінного листа містить номер поштового відправлення 6100500076859.

Здійснивши перевірку інформації за трекінгом відправлення (індикатором) на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта» у розділі «Трекінг відправлень» («Відстеження» ), суд встановив, що нею підтверджується факт отримання 24.07.2020 року відповідачем-1 копії позовної заяви та доданих до неї документів. Зазначене підтверджується долученим до матеріалів справи скрін-шотом з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» .

Більш того, суд відзначає, що отримані відповідачем-1 копія позовної заяви та доданих до неї документів є аналогічні копії позовної заяви та доданим до неї документам, які містяться у матеріалах даної справи (виділеного провадження).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адреса, за якою було направлено копію позовної заяви та доданих до неї документів, є адресою місцязнаходження засновника СФГ «Агродар» , яка є головою господарства, тобто її законним представником, який відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про фермерське господарство» укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Крім того, згідно положень ч.ч. 3 та 5 ст. 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

При цьому, відповідно до п.п. 90 та 96 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, адресат може уповноважити іншу особу на одержання адресованого йому поштового відправлення, коштів за поштовим переказом за довіреністю, що оформляється в установленому законодавством порядку. Реєстровані поштові відправлення (крім рекомендованих), адресовані юридичним особам, видаються їх представникам, уповноваженим на одержання пошти, в об`єкті поштового зв`язку на підставі довіреності, оформленої в установленому порядку.

Тобто, голова господарства є уповноваженою особою діяти від імені СФГ «Агродар» та представляти його інтереси у відносинах з юридичними особами. При цьому, отримання головою, який діє від імені та в інтересах господарства, поштового листа з копією позовної заяви та доданими до неї документами, адресованого СФГ «Агродар» , свідчить про одержання листа і господарством, яке представляє голова.

До того ж поштове відправлення адресоване юридичній особі може бути прийняте тільки особою, уповноваженою на його одержання довіреністю, оформленою у встановленому законом порядку.

Позаяк, відповідач-1 у своїх заявах від 25.08.2020 року посилається на те, що він не отримував копії позовної заяви з доданими до неї документами, у зв`язку з чим позбавлений можливості скористатися у повному обсязі своїми процесуальними правами.

Однак, суд, зважаючи на підтвердження факту отримання відповідачем-1 копії позовної заяви та доданих до неї документів, вважає дані доводи безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, положеннями ст. 173 ГПК України не передбачено обов`язку здійснення повторного направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів учасникам справи після роз`єднання позовних вимог.

А тому суд констатує факт належності виконання позивачем встановленого ст. 172 ГПК України обов`язку надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу.

Також суд підтверджує, що у даному випадку відповідач мав реальну та дійсну можливість ознайомитися з обгрунтуванням позовних вимог, викладених у змісті позовної заяви, та наданими на їх підтвердження доказами.

Крім того, відповідача-1 міг ознайомитися з матеріалами справи, однак, наданим правом не скористався.

При цьому, ухвалою Господарського суду Луганської області від 25.08.2020 року доведено до відома позивача, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 172 ГПК України, на нього покладений обов`язок надіслати учасникам справи копії позовної заяви та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення та повідомити про необхідність надання суду документів, які підтверджують їх відправлення.

На виконання встановленого процесуальним законом обов`язку позивач надав через канцелярію суду заяву від 24.09.2020 року разом з доданими до неї доказами надсилання копій позовної заяви та копій доданих до неї документів учасникам справи.

У поданому суду клопотанні від 28.09.2020 року відповідач-1 підтверджує факт отримання 22.09.2020 року копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Разом з тим, вказаною ухвалою суду поновлено відповідачам пропущений процесуальний строк, встановлений законом, для подання відзиву на позовну заяву шляхом встановлення строку - протягом 15-ти днів з дня отримання копії позовної заяви і доданих до неї документів для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву; а також встановлено відповідачам строк на подання заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження тривалістю п`ять днів, які слід відраховувати з дня отримання копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Крім того, слід наголосити на тому, що факт отримання отримання 24.07.2020 року відповідачем-1 копії позовної заяви та доданих до неї документів підтверджується і встановленими рішеннями Господарського суду Луганської області від 10.09.2020 року у справах №913/349/20, №913/469/20 від 17.12.2020 року у справі №913/472/20.

Відповідно до описової частини вказаних рішень суд встановив факт отримання 24.07.2020 року відповідачем-1 копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 16.09.2020 року зупинено провадження у справі №913/470/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №913/270/19.

02.10.2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання, в якому відповідач, керуючись ч. 5 ст. 252 ГПК України, просить проводити розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Крім того, 25.08.2020 року від відповідача-1 Селянського фермерського господарства «Агродар» також надходила заява, в якій він заперечує проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження.

Судом встановлено, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 року у справі №913/270/19 апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства «Агродар» залишено без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 23.09.2019 у справі №913/270/19 залишено без змін.

Рішення Господарського суду Луганської області від 23.09.2020 року у справі №913/270/19 набрало законної сили 10.11.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 17.11.2020 року поновлено провадження у справі № 913/470/20; клопотання відповідача-1 Селянського фермерського господарства Агродар про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін - задоволено та ухвалено здійснювати розгляд справи №913/470/20 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Крім того, у змісті клопотання відповідач посилається на те, що ФГ Васильок-2018 не може бути належним позивачем у даній справі, оскільки договір інвестування, який став підставою для винесення державним реєстратором рішення про державну реєстрацію, яке є предметом оскарження у межах справи, було укладено між СФГ Агродар та СФГ Васильок в особі засновника та голови ОСОБА_5 .

Так, дійсно з договору інвестування від 26.12.2017 року вбачається, що він був укладений між СФГ Васильок в особі засновника та голови ОСОБА_5 .

З`ясовуючи питання щодо наявності у ОСОБА_5 повноважень на підписання договору інвестування від імені СФГ Васильок , суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ч.ч. 3, 5 ст. 65 ГК України, для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства.

В силу приписів ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

За ч.ч. 2, 3 ст. 4 ЗУ Про фермерське господраство голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

З наявної у суду інформації встановлено, що підписуючи вказаний договір ОСОБА_5 діяв як засновник та голова СФГ Васильок .

Тобто, голова фермерського господаства ОСОБА_5 є уповноваженою особою діяти від імені СФГ Васильок та представляти його інтереси у відносинах з юридичними особами, у тому числі шляхом укладення, підписання договорів від його імені.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 58-1 ГК України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

За ч. 4 ст. 62 ГК України, підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

При цьому, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Зі змісту договору інвестування вбачається, що підпис голови СФГ Васильок , засвідчений печаткою господарства, що у свою чергу свідчить про укладення договору за відома та згоди самого фермерського господарства.

Таким чином, суд констатує, що договір інвестування було укладено саме СФГ Васильок .

У свою чергу суд звертає увагу на те, що ідентифікаційні коди (коди ЄДРПОУ) СФГ Васильок та ФГ Васильок-2018 є однаковими, співпадають, тобто дані господарства є однією юридичною особою назва якої змінювалася.

За таких обставин ФГ Васильок-2018 є належним позивачем у справі.

Крім того, суд зауважує, що остаточним рішенням суду у справі №913/270/19 не було встановлено факту укладення договору з іншою юридичною особою, а не з ФГ Васильок-2018 , як і не встановлено неналежності позивача по справі.

При цьому, у постанові від від 10.11.2020 року у справі №913/270/19 Східний апеляційний господарський суд вказав, що судовими рішеннями у справах №913/320/19, №913/344/19, що набрали законної сили, на підставі статуту Фермерського господарства «Васильок-2018» в сукупності з іншими доказами встановлено, що відбулася зміна найменування юридичної особи: з Селянське (Фермерське) господарство «Васильок» на Фермерське господарство «Васильок-2018» . А тому, колегія суддів визнала безпідставнив посилання апелянта на відсутність доказів того, що ФГ «Васильок-2018» і СФГ «Васильок» це одна і та ж юридична особа, та, відповідно, на те, що місцевий господарський суд відкрив провадження за позовом особи, яка не є стороною договору інвестування.

Підготовче засідання у справі призначено на 08.12.2020 року о 10 годині 00 хвилин.

08.12.2020 року суд, керуючись положеннями статей 177, 182, 185 ГПК України, на підставі приписів частини 4 сатті 233 ГПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.12.2020 року о(об) 10 годині 10 хвилин, яка занесена до протоколу судового засідання від 08.12.2020 року.

У зв`язку з цим 08.12.2020 року судом складено та направлено на адреси сторонін справи ухвалу-повідомлення, якою повідомлено учасників справи про призначення справи до судового розгляду по суті на 17.12.2020 року о(об) 10 годині 10 хвилин.

На виконання вимог ч. 5 ст. 176 ГПК України, копії ухвал суду в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 вказаного Кодексу, були направлені сторонам справи за їх адресами рекомендованими листами з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, відповідачі своїм правом на подання відзиву у встановлений строк не скористалися, поважні причини неподання яких не повідомили, у зв`язку з чим на підставі приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, в силу приписів п. 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України (у чинній редакції) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Однак, жодних заяв від учасників справи про поновлення чи продовження процесуальних строків, встановлених законом та судом відповідно, суду не надходило.

Учасники справи про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином у порядку ст. 120 ГПК України шляхом направлення копій ухвали суду від 08.12.2020 року за їх адресами рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Проте, учасники справи явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили та клопотань про розгляд справи за їх відсутності не заявили.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.

При цьому, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Також, суд зауважує, що наявні у справі матеріали та заяви сторін по суті справи є достатніми для вирішення справи в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

12.06.2017 року між ОСОБА_1 (орендодавець за договором) та СФГ Васильок (орендар за договором) укладено договір оренди землі №36, за яким орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 4424082500:26:005:0117, яка знаходиться на території Куземівської сільської ради (п. 3 договору).

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 6,8810 га, у тому числі ріллі - 6,8810 га, що складає 100% паю (п. 4 договору).

Згідно п. 8 договору, договір укладено на 10 років.

На виконання умов договору орендодавцем було передано, а орендарем прийнято вказану земельну ділянку, про що свідчить долучена до матеріалів справи копія акту прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 12.06.2017 року № 36, засвідчена підписами сторін та скріплена печаткою СФГ Васильок .

Крім того, в матеріалах справи наявна копія договору інвестування б/н від 26.12.2017 року між СФГ Васильок та СФГ Агродар , за яким об`єктом інвестиційної програми (об`єктом інвестування) є земельна ділянка загальною площею 6,8810 гектарів ріллі, що розташована на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, кадастровий номер 4424082500:26:005:0117.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що державним реєстратором Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Л.Б. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 46225402104 від 29.03.2019 року) було зроблено запис щодо речового права у СФГ Агродар на вказану земельну ділянку. Дане право виникло на підставі договору інвестування від 26.12.2017 року між СФГ Васильок та СФГ Агродар та строк його дії становить з 26.12.2017 року до 19.06.2027 року.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 23.09.2019 року у справі №913/270/19 у задоволенні позову Фермерського господарства Васильок-2018 до Селянського фермерського господарства Агродар про визнання недійсним договору інвестування від 26.12.2017 відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 року у справі №913/270/19 апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства «Агродар» залишено без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 23.09.2019 у справі №913/270/19 залишено без змін.

Рішення Господарського суду Луганської області від 23.09.2020 року у справі №913/270/19 набрало законної сили 10.11.2020 року.

Мотивуючи свою постанову від 10.11.2020 року у справі №913/270/19 Східний апеляційний господарський суд вказав, що спірний договір інвестування від 26.12.2017, шляхом підписання якого сторони намагалися приховати правовідносини суборенди, є неукладеним, а у позові слід відмовити з тієї підстави підстав, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Тобто, судом встановлено факт неукладення договору інвестування від 26.12.2017 року.

У зв`язку з цим суд констатує, що в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 18.12.2019 року у справі №761/29966/16-ц.

Тобто, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Неукладений договір не породжує жодних цивільних прав та обов`язків.

Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду, яким встановлено факт не укладення договору, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на викладене, рішення суду, яким встановлено факт не укладення договору, не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання неукладеним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.

Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 року у справі №909/968/16.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України від 05.12.2019 року № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Крім того Верховний Суд враховує, що додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За таких обставин, зважаючи на факт неукладеності договору, на підставі якого була проведена державна реєстрація прав, що свідчить про відстуність речового права, суд приходить до висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту, його відповідність змісту відповідного права та характеру його порушення, та вважає заявлені позивачем до відповідача-1 вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав законними, обґрунтованими і підставними, а тому вважає необхідним задовольнити позов у цій частині.

Разом з тим, суд вважає незаконними та безпідставними вимоги позивача в частині визнання недійсним рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, оскільки чинним законодавство передбачено чіткий перелік способів захисту у даній категорії спорів. Позаяк, способу захисту у вигляді визнання недійсним рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав законодавство не встановлює.

А тому суд відмовляє у задоволенні позову у цій частині.

Разом з тим, суд враховує і те, що у постанові від 07.08.2019 у справі № 823/750/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що належним відповідачем у категорію спору, що розглядається, є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

До того ж за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав відповідача-1 на спірне майно, то належним відповідачем у ній є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор, до якого позивач пред`явив також позов, не є належним співвідповідачем у цій справі.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Таким чином, беручи до уваги те, що відповідач-2 є належним відповідачем у справі, суд відмовляє у задоволенні позову до нього.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача-1.

Крім того, у змісті позовної заяви позивачем наведено попередній (орієнтовний) рохрахунко судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 160,00 грн.

При цьому, позивач повідомив, що витрати на надання правової допомоги становлять саме вказану суму.

Тобто, фактично позивач звертається до суду з заявою про розподіл судових витрат.

Разом з тим, перш ніж перейти до вирішення питання про розподіл судових витрат, суд звертає увагу на те, що заявлені позовні вимоги було розділено на п`ять самостійних проваджень, у зв`язку з чим питання про розподіл судових витрат має вирішуватися в рамках кожного провадження у відповідній частині, а саме: витрати на правову допомогу слід обраховувати пропорційно до кількості проваджень (20 160,00 грн : 5 = 4 032,00 грн).

Тобто у даній справі вирішенню підлягає питання про стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 4 032,00 грн.

Питання щодо стягнення іншої частини судових витрат на правову допомогу вирішуватиметься у рамках інших справ, виділених в самостійне провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Тому, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження факту понесення судових витрат на правову допомогу у матеріалах справи містяться:

- копія договору про надання правничої допомоги від 20.01.2020 року, укладеного між ФГ Васильок-2018 та АО Юрінком в особі керівника, адвоката Пакіна А.В., за яким клієнт доручає, а адвокатське обєднання бере на себе зобов`язання щодо забезпечення захисту прав та законних інтересів клієнта, а клієнт, у свою чергу, зобов`язується виплатити адвокатському обєднанню гонорар за надання юридичних послуг.

Предметом договору є надання правової допомоги клієнту та він визначений у розділі 2 договору.

У змісті позовної заяви викладений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, за яким загальна сума оплачених послуг адвоката на правничу допомогу становить 11 520,00 грн. та складається з наступних послуг:

1) аналіз договорів інвестування щодо їх відповідності законодавству України, тривалістю 4 години;

2) дослідження рішень державного реєстратора про державну реєстрацію, тривалістю 3 години;

3) аналіз судової практики з подібних питань, тривалістю 2 години;

4) написання позовної заяви, тривалістю 3 години.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ГПК України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

А тому, зважаючи на те, що в силу процесуального закону представник діє від імені особи, то суд констатує факт обізнаності як позивача, так і його представника з наявним попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат та погодження з ним, у зв`язку з чим вважає його належним доказом наданим на підтвердження здійснених адвокатом послуг, виконаних робіт.

Разом з тим, суд знову зауважує, що позовні вимоги у справі було розділено на п`ять самостійних проваджень, у зв`язку з чим витрати на правову допомогу слід обраховувати пропорційно до кількості проваджень (11 520,00 грн : 5 = 2 304,00 грн).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

У відповідності до ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

- договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині 2 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» );

- за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись ЦК України;

- договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

- адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

- адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ;

- відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Ціна наданих адвокатом послуг з складання та надіслання листів і вимог про сплату пені з метою досудового врегулювання спору (письмово), а також з складання позовної заяви про стягнення пені та додаткових документів вартістю, як було встановлено вище, визначена у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат.

При цьому розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Так, представником позивача у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 162 ГПК України поданий попередній (орієнтований) розрахунок сум судових витрат на правничу допомогу, в якому визначено види наданих послуг та вартість по кожній з послуг, яка з огляду на те, що подана представником позивача за його погодженням, не змінювалася (не уточнювалася) позивачем, є фактично підтвердженням наданих адвокатом послуг та їх вартості.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто у даній справі з відповідача підлягають стягненню судові витрати на правову допомогу у розмірі 2 304,00 грн.

При цьому, суд критично ставиться до факту надання адвокатом інших послуг, виконання робіт, оскільки матеріали справи не містять жодного документального підтвердження вчинення вказаних дій.

У справі відстуні будь-які докази, які б свідчили про факт аналізу відзиву та інших заяв по суті справи відповідача.

Також, аналіз зазначених позивачем сум витрат на правову допомогу з складання апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу, та участь у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, дозволяє дійти висновку, що позивач та його представник узгоджуючи їх розмір мали на увазі представництво інтересів в суді апеляційної інстанції під час оскарження рішення суду по суті.

У зв`язку з цим, суд констатує, що позивачем не доведено факту надання вказаних послуг, виконання робіт (не надано відповідного документального підтвердження), внаслідок чого вважає необґрунтованим та безпідставним стягнення з позивача вартості судових витрат на правничу допомогу за надання відповідних послуг у розмірі 8 640,00 грн. : 5, що складає 1 728,00 грн.

За таких обставин, узявши до уваги, що прийнятим рішенням позов задоволено частково, а матеріалами справи (дослідженими судом доказами) підтверджується факт надання позивачу професійної правничої допомоги щодо надання відповідних послуг, вартість яких склала 2 304,00 грн., зважаючи на відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, господарський суд вважає справедливим та співрозмірним розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 304,00 грн., а відтак, задовольняє вимоги позивача про їх стягнення у цій частині.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати рішення державного реєстратора суб`єкта державної реєстрації прав - Сватівської районної державної адміністрації Дудник Людмили Борисівни щодо державної реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4424082500:26:005:0117 (номер запису про інше речове право в ЄДРРПНМ - 30947525, індексний номер рішення: 46225104) на підставі договору інвестування від 26.12.2017 року відносно вказаної земельної ділянки.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог Фермерського господарства Васильок 2018 до відповідача-1 Селянського фермерського господарства Агродар - відмовити.

4. Стягнути з Селянського фермерського господарства Агродар (92621, Луганська область, Сватівський район, селище Новоселівське, вул. Придорожня, будинок б/н, ідентифікаційний код 30254677) на користь Фермерського господарства Васильок 2018 (92602, Луганська область, Сватівський район, м. Сватове, квартал Мирний, буд. 13, кв. 4, ідентифікаційний код 21809154) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 102,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 304,00 грн.

5. У задоволенні позову Фермерського господарства Васильок 2018 до відповідача-2 державного реєстратора Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Людмили Борисівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відмовити.

6. Видати позивачу наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17.12.2020 року.

Суддя О.В. Тацій