Рішення

від 17.12.2020 по справі 922/3247/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3247/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Дистриб`юшн" (49021, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Лісопильна, буд. 10, к. 27) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіст Рітейл" (61003, м. Харків, вул. Ковальська, буд. 2) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Дистриб`юшн" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіст Рітейл", в якому просить стягнути з відповідача 55469,58 грн. основного боргу, 735,00 грн. 3% річних, 3400,44 грн. пені, 136,94 грн. інфляційного збільшення боргу, а всього 59741,96 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору поставки № 347 від 30.12.2019 щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.10.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: відомостей щодо ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Дистриб`юшн"; попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

15.10.2020 від позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи за вх. № 23971 разом із текстом позовної заяви з урахуванням усунення недоліків, а саме зазначенням вірного коду ЄДРПОУ позивача та попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3247/20. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений судом строк, справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами. Також, роз`яснено сторонам, що відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Проте, відповідач своїм правом на подання відзиву на позов, передбаченим ст. 251 ГПК України, не скористався.

Згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю "Асіст Рітейл"" зареєстровано за адресою: 61003, м. Харків, вул. Ковальська, буд.2.

Ухвала господарського суду Харківської області від 15.10.2020, яка була направлена на вищевказану адресу відповідача, повернута до суду з позначкою пошти "За закінченням терміну зберігання".

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17.

Разом з цим, суд звертає увагу, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд звертає увагу, що кінцевим строком вирішення даного спору, у відповідності до ст. 248 ГПК України, є 14.12.2020. Однак зважаючи на те, що в період з 10.12.2020 по 16.12.2020 суддя перебувала у відпустці, рішення у даній справі постановлено у перший робочий день судді, тобто 17.12.2020.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

30.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Д" (постачальником, позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Асіст Рітейл" (Покупцем, відповідачем) укладено договір поставки № ВП -347.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар згідно накладних, а покупець зобов`язується прийняти цей товар, а саме вода та інші продукти харчування, і сплатити його в терміни, обумовлені цим договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору ціна, кількість, асортимент товару відображені накладних на товар, які визнаються сторонами як специфікації, і є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п. 1.3. Договору найменування товару: вода та інші продукти харчування.

Відповідно до п. 2.1. Договору ціна на поставлений за цим договором товар є договірною і вказується в накладних на кожну партію.

Відповідно до п. 2.2. Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 30.12.2019) покупець сплачує вартість товару протягом 21 календарних днів з моменту поставки.

Пунктом 2.4. Договору сторони передбачили, що датою оплати товару вважається день зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 3.11 Договору право власності на товар, що поставляється переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару. Датою поставки товару вважається дата підписання накладної покупцем.

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що у випадку недотримання покупцем термінів оплати згідно п. 2.2. цього Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожний день прострочення.

Позивач стверджує, що на виконання умов Договору поставки № ВП -347 від 30.12.2019, за період з 13.03.2020 по 24.07.2020 відповідачу було поставлено товару на загальну суму 55469,58 грн. В підтвердження здійснення поставки товару позивачем надані видаткові накладні, підписані сторонами (а.с. 32-57).

Однак, зважаючи на те, що відповідач у встановлені в договорі строки за отриманий товар не розрахувався, 26.08.2020 на адресу відповідача позивачем була направлена вимога про сплату боргу та акт звірки, що підтверджується описом вкладення у поштове відправлення та поштовою квитанцією.

У зв`язку з тим, що відповідач суму заборгованості за Договором поставки № ВП -347 від 30.12.2019 так і не сплатив, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 153300,00 грн., втрати від інфляції у розмірі 2758,07 грн. та 3 % річних у розмірі 5069,81 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 173 Господарського України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору поставки № ВП-247 від 30.12.2019 позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію за наступними видатковими накладними (а.с. 32-57): № 22594906 від 13.03.2020, № 22594905 від 13.03.2020, № 22595202 від 13.03.2020, № 22594896 від 13.03.2020, № 22605398 від 18.03.2020, № 22605374 від 18.03.2020, № 22605401 від 18.03.2020, № 22605403 від 18.03.2020, № 22616511 від 20.03.2020, № 22650685 від 01.04.2020, № 22650722 від 01.04.2020, № 22650723 від 01.04.2020, № 22650707 від 01.04.2020, № 22650748 від 01.04.2020, № 22650699 від 03.04.2020, № 23077211 від 24.07.2020, № 23077218 від 24.07.2020, всього на загальну суму 53799,30 грн..

Судом також встановлено, що строк оплати за вищевказаними видатковими накладними настав.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму боргу у розмірі 53799,00 грн.

За таких обставин, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача за Договором поставки № ВП-247 від 30.12.2019 суми основного боргу у розмірі 53799,30 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Що ж стосується суми основного боргу у розмірі 1670,28 грн., суд звертає увагу, що в розрахунках відповідача міститься посилання на видаткову накладну № 22594891 від 13.03.2020 на суму 1670,28 грн., проте до матеріалів справи зазначена видаткова накладна додана не була.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

А отже, зважаючи на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження поставки товару за Договором № ВП-247 на суму у розмірі 1670,28 грн., суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог та відмовляє у стягненні з відповідача суми боргу у розмірі 1670,28 грн.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 3400,44 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що у випадку недотримання покупцем термінів оплати згідно п. 2.2. цього Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожний день прострочення.

За порушення строків оплати за поставлений товар позивачем нараховано пеню у розмірі 3400,44 грн. за період з 03.04.2020 по 30.09.2020.

Здійснивши перерахунок суми пені за період з 03.04.2020 по 30.09.2020 по кожній поставці окремо на підтверджену суму заборгованості, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 3231,25 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 169,19грн. - слід відмовити.

Стосовно вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 735,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 136,94 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 735,00 грн. за період 03.04.2020 по 30.09.2020 та інфляційні втрати у розмірі 136,94грн.

Здійснивши перерахунок суми 3% річних та інфляційних втрат за період з 03.04.2020 по 30.09.2020 по кожній поставці окремо на суму підтвердженого боргу, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 714,08 грн. та інфляційних втрат у розмірі 136,94 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 20,92 грн. суд відмовляє в задоволенні.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 53799,30 грн. основного боргу, 714,08 грн. 3% річних, 136,94 грн. інфляційних втрат, 3231,25 грн. пені. В решті позову, а саме в частині стягнення з відповідача 1670,28 грн. основного боргу, 20,92 грн. 3% річних та 169,19 грн. пені - суд відмовляє в задоволенні.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим судовий збір покладається на відповідача у розмірі 2036,54 грн. Решта витрат зі сплати судового збору у розмірі 65,46 грн. залишається за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асіст Рітейл" (61003, м. Харків, вул. Ковальська, буд. 2, код ЄДРПОУ 42579433) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Дистриб`юшн" (49021, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Лісопильна, буд. 10, к.27, код ЄДРПОУ 43124278) 53799,30 грн. основного боргу, 714,08 грн. 3% річних, 136,94 грн. інфляційних втрат, 3231,25 грн. пені, 2036,54 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог щодо стягнення 1670,28 грн. основного боргу, 20,92 грн. 3% річних та 169,19 грн. пені - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Дистриб`юшн" (49021, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Лісопильна, буд. 10, к.27, код ЄДРПОУ 43124278).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Асіст Рітейл" (61003, м. Харків, вул. Ковальська, буд. 2, код ЄДРПОУ 42579433).

Повне рішення складено "17" грудня 2020 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/3247/20