Рішення

від 07.12.2020 по справі 643/6545/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 643/6545/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Дергчівським УМВС України в Харківській області 13.05.1998 р.; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Спільного підприємства "Радміртех" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (місце реєстрації: 61037, м. Харків, проспект Московський, 199, код ЄДРПОУ 31559582) про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді за участю представників:

позивача: Бєлоус Л.В., ордер серія АІ №1059621 від 05.10.20, адвокат;

відповідача: Бугайчук В.І., довіреність б/н від 17.07.19, адвокат,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м. Харкова із позовом, у якому просив скасувати наказ про звільнення № 185 від 17.11.2017; поновити його на посаді генерального директора Спільного підприємства "Радміртех" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі СП "Радміртех" у формі ТОВ); стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.11.2017 по дату ухвалення рішення у розмірі 1 560 000 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2020 року у справі № 643/6545/19 в задоволені позову відмолено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2020 року у справі № 643/6545/19 скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до СП "Радміртех" у формі ТОВ про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення заборгованості по заробітній платі - закрито. У своїй постанові Харківський апеляційний суд послався на те, що враховуючи приписи законодавства України та зміст правовідносин учасників справи, колегія суддів уважає, що хоча рішення уповноваженого органу товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу може мати наслідки і в межах трудових правовідносин, визначальним за таких обставин є відносини корпоративні. Тому суд першої інстанції помилково розглянув у порядку цивільного судочинства спір, який належить до юрисдикції господарських судів.

Враховуючи також те, що суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі №643/6545/19 на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства), ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року справу №643/6545/19 передано до Господарського суду Харківської області.

09 вересня 2020 року матеріали справи №643/6545/19 надійшли до Господарського суду Харківської області. На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2020 головуючим суддею у справі призначено суддю Рильову В.В.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.09.2020 справу №643/6545/19 прийнято та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Ухвалами Господарського суду Харківської області від 30.09.2020, 17.11.2020 Суд задовольнив клопотання відповідача та ухвалив проводити подальший розгляд справи № 643/6545/19 за участі представника відповідача - адвоката Бугайчука Василя Ігоровича в режимі відеокоференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою сервісу для проведення відеоконференцій Easycon.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.10.2020 Суд ухвалив залишити позовну заяву Фізичної особи ОСОБА_1 без руху; встановити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 5 (п`ять) днів з дня вручення даної ухвали та визначити спосіб усунення недоліків позовної заяви - шляхом надання до суду доказів на підтвердження сплати судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" порядку та розмірі (оригінал платіжного доручення).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.10.2020 Суд ухвалив продовжити розгляд справи №643/6545/19 за правилами загального позовного провадження; прийняти відмову позивача від частини позовних вимог у справі №643/6545/19 щодо стягнення 1560000,00 грн.; закрити провадження у справі №643/6545/19 в частині позовних вимог щодо стягнення 1560000,00 грн.; призначити справу № 643/6545/19 до розгляду в підготовчому судовому засіданні на "09" листопада 2020 р. о 12:00.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 Суд повідомив позивача про те, що строк підготовчого провадження у справі № продовжено на 30 днів - по 12 грудня 2020 року; підготовче засідання у справі відкладено на "23" листопада 2020 р. о(об) 11:00 годині.

В судовому засіданні від 30.11.2020, керуючись ст.ст. 177, 181-183, 207 ГПК України, Суд виконав всі вимоги чинного законодавства щодо підготовчого провадження, зокрема, з`ясував питання наявності чи відсутності процесуальної волі учасників судового процесу надати Суду додаткові докази, заяви чи клопотання. Присутні в судовому засіданні 30.11.2020 представники позивача та відповідача повідомили Суд про відсутність такої процесуальної волі, зазначивши, що заяви та клопотання відсутні, всі обставини справи повідомлені та всі докази надані.

В судовому засіданні 30.11.2020 Суд оголосив ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 643/6545/19 та призначив справу до судового розгляду по суті на 07 грудня 2020 року о 10:00 годині, дана ухвала занесена до протоколу судового засідання від 30.11.2020.

Ухвалами Господарського суду Харківської області від 07.12.2020 Суд відмовив в задоволенні заяви Фізичної особи ОСОБА_1 про відвід судді Рильової В.В. у справі № 643/6545/19. Крім того, в судовому засіданні 07.12.2020 Суд постановив в ухвалі, занесеній до протоколу судового засідання залишити без розгляду клопотання позивача про витребування у Спільного підприємства «Радміртех» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю доказів на підтвердження місцезнаходження його учасника Менеджмент Оф Інвестмент Кепітал Лімітед у період з 06 листопада 2017 року по 08 листопада 2017 року (вх. № 28453 від 07.12.2020р.) та клопотання позивача про залучення експерта з питань права ( вх № 28454 від 07.12.2020р.) у зв`язку з пропуском процесуального строку їх заявлення та відсутністю обгрунтування поважності причин пропуску такого строку.

Під час розгляду справипо суті в судовому засіданні 07.12.2020 представник позивача позовні вимоги підтримував в повному обсязі, просив Суд їх задовольнити. Він зазначав, що заяву про звільнення позивач підписав знаходячись в непрацездатному стані та під тиском представника учасника відповідача. Окрім того, представник позивача зазначав, що фактично трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинено, оскільки позивачу досі не видано трудову книжку; порядок звільнення позивача як директора порушено відповідачем. Представник позивача також посилалась на те, що додаткову угоду до трудового контракту позивача підписано не уповноваженим представником відповідача, а до спірних відносин мають буди застосовані правові норми Великої Британії (оскільки засновник відповідача є резидентом цієї держави).

Представник відповідача, присутній в судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.12.2020 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на необгрунтованість позовних вимог, оскільки позивач сам підписав заяву та наказ про звільнення його з посади за згодою сторін. Представник відповідача також просив Суд застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності. Окрім того, в судовому засіданні 07.12.2020 представник відповідача відмовився від свого клопотання про покладення на позивача витрат відповідача на надання правової допомоги в сумі 25000,00 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наведене нижче.

ОСОБА_1 працював генеральним директором СП Радміртех у формі ТОВ з 23.10.2003 року, про що міститься запис в трудовій книжці позивача (т.с. 1 арк.с. 10-12).

31.03.2016 між позивачем та відповідачем було підписано Контракт з генеральним директором спільного підприємства РАДМІРТЕХ у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - контракт ) (т.с. 1 арк.с. 14-24).

В п. 6.1 контракту сторони домовились, що взаємоприйнятні зміни оформлюються додатковою угодою до контракту. При незгоді з пропозицією щодо зміни положень контракту протилежна сторона дає письмову мотивовану відмову.

Відповідно до п. 6.2 контракту він припиняється, зокрема, за згодою сторін.

Згідно з п. 6.1 статуту СП Радміртех у формі ТОВ (в редакції 2016 року). що діяла на момент звільнення позивача, вищим органом товариства є загальні збори учасників.

У відповідності до п.п. е п. 6.17 статуту СП Радміртех до виключної компетенції загальних зборів відносяться обрання та відкликання членів вищого органу, ревізійної комісії, директора.

В заяві від 17.11.2017 ОСОБА_1 заявив про звільнення з посади директора відповідача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).

17.11.2017 було проведено загальні збори учасників СП Радміртех у формі ТОВ, якими вирішено звільнити Генерального директора ОСОБА_1 із посади Генерального директора на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) та призначити з 18.11.2017 Генеральним директором Туряницю Олексія Олеговича (Протокол загальних зборів учасників СП Радміртех у формі ТОВ №17.11.17.1 від 17.11.2017 - т.с. 1 арк.с.166-167). Відповідне рішення зборів не оскаржувалось та наразі є чинним.

Того ж дня (17.11.2017) також було видано за підписом ОСОБА_1 Наказ №185 про звільнення ОСОБА_1 з посади Генерального директора СП Радміртех у формі ТОВ на підставі поданої ним заяви про звільнення від 17.11.2017 (т.с. 1 арк.с. 13).

Про звільнення позивача з посади на підставі Наказу №185 від 17.11.2017 до трудової книжки позивача було внесено відповідний запис (т.с. 1 арк.с. 12).

17.11.2017 року між відповідачем, в особі єдиного учасника підприємства МЕНЕДЖМЕНТ ОФ ІНВЕСТМЕНТ КАПІТАЛ ЛІМІТЕД, в особі представника Ходаковського С.М. та позивачем було укладено додаткову угоду до Контракту з генеральним директором від 31.03.2016 року, без номеру відповідно до змісту якої визначено припинити дію Контракту з генеральним директором за угодою сторін з 17.11.2017 року (т.с. 1 арк.с. 25 та 165).

Ця додаткова угода від 17.11.2017 була підписана Ходаковським С.М. на підставі довіреності від 06.11.2017, посвідченої державним нотаріусом Райаном Джей Вроубелем з 115 БеррекРоуд, місто Беліз, Центральна Америка, апостильованої за № 15289/2017 заступником начальника реєстрації Е.О. Пенніл в м. Беліз 09.11.2017 року. Ця довіреність видана строком до 05.11.2018 (т.с. 1 арк.с. 69-97).

Позивач зазначає, що він був примушений до звільнення з посади. Під час оформлення звільнення він хворів, чим відповідач і скористався. Про хворобливий стан позивач надав до матеріалів справи наступні документи: Виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) про стаціонарне лікування в період з 22.11.2016 по 13.12.2016 (т.с. 1 арк.с. 56-57); медичну довідку від 27.11.2017 про лікування 23.10.2017-06.11.2017 (т.с. 1 арк.с. 58, 119).

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність повноважень представника відповідача щодо укладання додатковї угоди до Контракту. Крім того, позивач посилається на вчинений на нього представником засновника Ходаковським С.М. тиск, обґрунтовує його тим, що останній повідомив позивача про намір звернутись до правоохоронних органів із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК України (т.с. 1 арк.с. 120-125).

Окрім того, позивач посилається на те, що фактично трудові відносини з ним не припинено, оскільки йому не повернуто трудову книжку.

Факт звільнення позивач вважає незаконним й з тієї підстави, що на його звільнення не було надано згоди профспілкової організації.

Всі вказані обставини, на думку позивача, свідчать про незаконність його звільнення з посади директора, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність та обгрунтованість заявлених в межах цієї справи позовних вимог, Суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Згідно з п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

За приписами статей 41, 59 Закону України Про господарські товариства , звільнення директора підприємства регулюються також в межах корпоративних правовідносин. Так, питання звільнення директора (як виконавчого органу) відноситься до компетенції загальних зборів учасників товариства.

Отже, для припинення відносин з директором потрібна одночасна наявність двох умов: 1) корпоративної - рішення загальних зборів учасників товариства та 2) трудової - наявність законних підстав для розірвання трудових відносин згідно КЗпП України.

Матеріали справи свідчать, що звільнення позивача здійснено за наявності наведених вище умов: 1) і корпоративної (прийнято відповідне рішення загальних зборів; це рішення не оскаржено та є наразі чинним), 2) і трудової (позивач і відповідач дійшли згоди про припинення трудових правовідносин на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, про що позивач власноруч підписав заяву, наказ про звільнення, вніс запис до трудової книжки і між сторонами було підписано відповідну додаткову угоду до трудового контракту. Ця угода наразі є чинною).

Отже, встановлені Судом обставини справи свідчать про досягнення між позивачем та відповідачем згоди на звільнення позивача в установленому законодавством порядку.

Посилання позивача на те, що під час звільнення було порушено вимоги трудового законодавства спростовуються матеріалами справи.

Так, твердження позивача про те, що додаткову угоду підписано представником відповідача, в особі єдиного учасника підприємства МЕНЕДЖМЕНТ ОФ ІНВЕСТМЕНТ КАПІТАЛ ЛІМІТЕД, в особі представника Ходаковського С.М., який діяв на підставі довіреності від 20.09.2016 і строк дії якої на момент підписання додаткової угоди сплинув - не відповідають дійсним обставинам справи. Адже, додаткову угоду підписано Ходаковським С.М. на підставі довіреності від 06.11.2017, посвідченої державним нотаріусом Райаном Джей Вроубелем з 115 БеррекРоуд, місто Беліз, Центральна Америка, апостильованої за № 15289/2017 заступником начальника реєстрації Е.О. Пенніл в м. Беліз 09.11.2017 року. Ця довіреність видана строком до 05.11.2018.

Позиція позивача щодо недійсності довіреності від 06.11.2017, посвідченої державним нотаріусом Райаном Джей Вроубелем з 115 БеррекРоуд, місто Беліз, Центральна Америка, апостильованої за № 15289/2017 заступником начальника реєстрації Е.О. Пенніл в м. Беліз 09.11.2017 року - не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи. Так, позивач вказує на те, що довіритель (засновник відповідача) за цією довіреністю є підприємством, зареєстрованим відповідно до законодавства СК Великої Британії, а тому, на думку позивача, апостиль на довіреності мав бути поставлений у Великій Британії, а не в місті Беліз Центральної Америки. Втім, відповідно до вимог ст. 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 апостиль проставляється компетентним органом держави, в якій документ був складений. Як свідчать пояснення представника відповідача в судовому засіданні, відповідна довіреність була складена в м. Беліз, у зв`язку з чим й було поставлено апостиль в м. Беліз.

Посилання на безпідставність видачі наказу про звільнення позивача у зв`язку з тим, що не приймалось рішення загальних зборів учасників відповідача - теж не відповідає дійсності. Так, відповідний наказ видано не на підставі рішення загальних зборів, а на підставі заяви позивача про звільнення. Окрім того, як свідчать матеріали справи, рішення про звільнення позивача все ж таки було прийнято на загальних зборах учасників, що підтверджується Протоколом загальних зборів учасників СП Радміртех у формі ТОВ №17.11.17.1 від 17.11.2017 (т.с. 1 арк.с.166-167).

Позивачем також не доведено і не обґрунтовано факт тиску на нього з боку представника засновника відповідача - ОСОБА_2 . Так, посилання позивача на те, що останній погрожував звернутись до правоохоронних органів із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК України у випадку відмови позивача від звільнення за згодою сторін - жодними доказами не підтверджується. Факт передачі ОСОБА_2 позивачу такої заяви сам по собі відповідні обставини не підтверджує, адже може бути розцінений як спроба повідомити про заплановані заходи та надати позивачу можливість підготовитись до майбутнього розслідування (наприклад, звернутись до адвоката за правовою допомогою тощо).

Хворобливий стан позивача також не свідчить про незаконність звільнення та не підтверджує підстави позову. Надані медичні довідки також не свідчать про його інтелектуальну обмеженість сприймати інформацію, не усвідомлювати значення прийнятих рішень в період звільнення.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази хоча б спроби позивача звернутись до відповідача чи його засновника зі скаргами, повідомленнями на дії ОСОБА_2 , недійсність волі позивача щодо звільнення за згодою сторін у зв`язку з психологічним тиском ОСОБА_2 . Натомість всі документи щодо звільнення позивача останній підписував власноруч, факт автентичності свого підпису не оспорює.

Твердження позивача про те, що фактично спірні правовідносини не припились, оскільки йому досі не видано трудову книжку - спростовуються матеріалами справи. Адже самим позивачем надано до позовної заяви копію трудової книжки із записом про його звільнення 17.11.2017.

Окрім того, особливістю звільнення директора є, зокрема, те, що сам звільнений директор підписує наказ про своє звільнення та вносить відповідний запис до трудової книжки. Отже, фактично, без власної волі, звільнений директор не може не отримати власну трудову книжку у визначеному законодавством порядку. Доказів вчинення відповідачем будь-яких дій для унеможливлення отримання позивачем трудової книжки в день звільнення - позивачем не наведено та не обґрунтовано.

Посилання позивача на те, що його звільнено незаконно у зв`язку з відсутністю згоди профспілкового органу на таке звільнення - позбавлені правового підґрунтя. Так, в статті 43 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Згідно ч.1 ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Оскільки контракт з генеральним директором СП РАДМІРТЕХ у формі ТОВ від 31.03.2016 було припинено за угодою сторін в порядку передбаченому п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України у відповідності до заяви позивача про звільнення від 17.11.2017, то погодження виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник не вимагається. Окрім того, на підприємстві відповідача профспілковий орган не створено, позивач членом профспілкової організації не є.

Суд констатує безпідставність тверджень позивача про те, що до спірних правовідносин має бути застосовано законодавство Великої Британії. Так, позивач таку позицію обґрунтовує тим, що єдиний засновник відповідача - юридична особа резидент СК Великої Британії, а тому, на думку позивача, відповідно до ст. 4 Закону України Про міжнародне приватне право застосуванню підлягають положення законодавства СК Великої Британії.

Відповідно до ст.. 4 Закону України Про міжнародне приватне право право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами. Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв`язок з визначеним правом і мають більш тісний зв`язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

Втім, за приписами статті 1 Закону України Про міжнародне приватне право , дія цього закону поширюється на відносини з іноземним елементом. Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Встановлені Судом обставини справи свідчать про відсутність цих форм аби кваліфікувати спірні правовідносини як відносини з іноземним елементом. Факт того, що засновником відповідача є підприємство резидент іншої держави ці висновки Суду не спростовує. Адже відносини, що становлять предмет розгляду в цій справі виникли між двома резидентами України - ОСОБА_1 та СП "Радміртех" у формі ТОВ, а тому на ці правовідносини поширюються вимоги чинного законодавства України, то ж положення ст. 4 Закону України Про міжнародне приватне право не мають правової підстави для застосування.

Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, відповіднодо приписів ст.ст. 21, 36, 40, 41, 59 КЗпП України, ст.ст. 1, 4 Закону України "Про міжнародне приватне право", господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, а відтак задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи відмову в задоволенні позову, судовий збір залишається за позивачем.

Розподіл витрат на професійну допомогу, понесених відповідачем, судом не здійснюється з огляду на заяву представника відповідача щодо відмову від вказаних витрат, зроблену в судовому засіданні 07.12.2020.

Керуючись ст.ст. 1, 13, 73-80, 86, 123, 129, 185, 191, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Фізичної особи ОСОБА_1 відмовити повністю.

Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, а також пункту 4 розділу Х Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "17" грудня 2020 р.

Суддя В.В. Рильова