Рішення

від 10.12.2020 по справі 926/1857/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року м. ЧернівціСправа № 926/1857/20

Господарським судом Чернівецької області у складі головуючого судді Миронюка С.О за участю секретаря судового засідання Панкратова Р.П.

розглянуто у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу № 926/1857/20

за позовом Державного підприємства «Неполовецький комбінат хлібопродуктів»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЯВСЬКЕ»

про визнання недійсною додаткової угоди

Представники сторін :

від позивача - Запаскін М.Р. - представник.

від відповідача - Тесліцький А.М. - представник.

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «Неполовецький комбінат хлібопродуктів» звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЯВСЬКЕ» про визнання недійсною Додаткової угоди до Договору купівлі-продажу зерна № 11-03 від 17.03.2020 р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 17.03.2020 року між позивачем та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу зерна № 11-03, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов`язання передати у власність позивачу товар (зерно пшениці 3 класу урожаю 2019 року), а позивач в свою чергу зобов`язався прийняти і оплатити вартість отриманого товару за ціною 5250,00 грн. за тонну. В подальшому між сторонами укладено Додаткову угоду від 24.04.2020 року в якій сторони збільшили вартість товару за тонну до 6000,00 грн.

Позивач посилається на те, що Додаткова угода від 24.04.2020 р. є недійсною, оскільки вона суперечить приписам ст. ст. 203, 215, 230, 632 Цивільного кодексу та була вчинена під впливом введення в оману.

Витягом з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 року позовну заяву передано судді Миронюку С.О.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19.08.2020 року, справу до розгляду в підготовчому засіданні призначено на 08.08.2020 року.

03.09.2020 року відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, з тих підстав, що при підписанні оспорюваного правочину сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а у зв`язку з затримкою Державним підприємством «Неполовецький комбінат хлібопродуктів» оплати товару, та підвищенням ринкової ціни на зерно пшениці на неоплачену частину партії було встановлено ціну 6000,00 грн. за тонну.

Ухвалою суду від 08.09.2020 р. відкладено підготовче засідання на 19.10.2020 р.

Ухвалою суду від 19.10.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче судове засідання на 10.11.2020 року.

Ухвалами суду від 10.11.2020 р. та 24.11.2020 р. підготовче засідання відкладалось, судове засідання призначено на 10.12.2020 р.

В судовому засіданні 10.12.2020 року сторони подали заяву про готовність переходу до розгляду справи по суті.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку п. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

17.03.2020 р. року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛЯВСЬКЕ» (Продавець) та Державним підприємством «Неполовецький комбінат хлібопродуктів» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу зерна № 11-03, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов`язання передати у власність позивача товар (зерно пшениці 3 класу урожаю 2019 року), а позивач в свою чергу зобов`язався прийняти і оплатити вартість отриманого товару за ціною 5250,00 грн. за тонну.

Згідно пункту 5.6. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30.04.2020 року включно, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання умов договору.

В розділі 3. Договору сторони погодили, що ціна за одну тонну зерна пшениці становить 5250,00 грн. Будь-яка зміна цін за товар, впродовж терміну дії даного договору, можлива лише після попередньої письмової згоди сторін. Оплата проводиться на підставі виставлено рахунку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту відвантаження партії товару.

На виконання Договору купівлі-продажу відповідачем передано позивачу товар на загальну суму 2 068 605,00 грн. що підтверджується видатковими накладними: №ВЛ-0000022 від 17.03.2020 р., №ВЛ-0000023 від 18.03.2020 р., №ВЛ-0000024 від 19.03.2020 р. Позивач частково оплатив вартість отриманого товару в сумі 300 000,00 грн.

Додатковою угодою від 24.04.2020 року сторони внесли зміни в основний договір, а саме вказали, що у зв`язку з затримкою оплати товару проти термінів, визначених п.3.4 Договору, та підвищенням ринкової ціни на зерно пшениці на неоплачену частину партії встановити ціну 6000 (шість тисяч) гривень за тонну, в т.ч. ПДВ. Пункт 3.1 Договору виклали у наступній редакції:

Ціна за одну тонну пшениці складає:

- 5250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) гривень в т.ч. ПДВ на 57,143 т, які були поставлені по накладній №BЛ-0000022 від 17 березня 2020 року;

- 6000 (шість тисяч) гривень, в т.ч. ПДВ на 118,437 т, які були поставлені по накладній №ВЛ-0000022 від 17 березня 2020 року;

- 6000 (шість тисяч) гривень, в т.ч. ПДВ на 130,700 т, які були поставлені по накладній №ВЛ-0000023 від 18 березня 2020 року;

- 6000 (шість тисяч) гривень в т.ч. ПДВ, на 87,74 т, які були поставлені по накладній №ВЛ-0000024 від 19 березня 2020 року.

Також сторонами було визначено загальну вартість неоплаченого товару (2 321 262,75 грн.) та визначено строки його оплати, а саме: 300 000 грн - не пізніше 01 квітня 2020 року, 2 021 262,75 грн - не пізніше 30 квітня 2020 року.

Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору купівлі-продажу зерна №11-03 від 17.03.2020 року, набуває чинності з моменту її підписання, складена у 2-х примірниках по одному для кожної із сторін (п.5 Додаткової угоди).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно презумпції правомірності правочину, закріпленої у статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Стаття 180 Господарського кодексу України регламентує істотні умови договору.

Частинами 1, 2 названої статті Господарського кодексу України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Судом встановлено, що пунктом 3.3. Договору купівлі продажу №11-03 від 17.03.2020 року передбачено, що будь яка зміна цін на товар, впродовж терміну дії цього Договору, можлива лише після попередньої письмової згоди сторін.

Згідно ч.1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Пунктами 3.1 та 3.4. Договору купівлі продажу №11-03 від 17.03.2020 року ціна за одну тонну пшениці була встановлена сторонами в сумі 5250,00 грн. з ПДВ. а строк оплати - 14 банківських днів з моменту поставки.

Так, у зв`язку із неналежним виконанням ДП «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» своїх зобов`язань щодо оплати отриманого товару в останнього перед ТзОВ «ВАЛЯВСЬКЕ» утворилась заборгованість в сумі 1 768 605,00 грн.

24.04.2020 року на пропозицію представника позивача Візнюка В.В. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛЯВСЬКЕ» і Державним підприємством «Неполовецький комбінат хлібопродуктів» була укладена Додаткова угода до Договору купівлі-продажу зерна №11-03 від 17.03.2010 року, де сторони домовились, що у зв`язку з затримкою оплати товару проти термінів, визначених п. 3.4 Договору, та підвищенням ринкової ціни на зерно пшениці на неоплачену частину партії встановити ціну 6000 (шість тисяч) гривень за тонну, в т.ч. ПДВ.

Відповідно ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання. Таким чином, якщо зобов`язання порушене (не виконано або виконано неналежним чином), одним із наслідків порушення зобов`язання саме і може бути перегляд ціни з ініціативи сторони, на чию користь мало бути виконано зобов`язання.

Вищенаведені обставини свідчать, що у зв`язку із порушенням позивачем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу №11-03 від 17.03.2020 року в частині проведення розрахунків, на виконання п.3.3 Договору за взаємною згодою сторін на підставі п. 2 ч. 1 ст. 611, ч.2 ст. 632, ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України було укладено Додаткову угоду від 24.04.2020 щодо збільшення ціни неоплаченої частини товару.

Позивачем надано Інформацію про рівень середніх цін на основні види сільськогосподарської продукції та продукти її переробки станом на 03.04.2020 року Директорату розвитку аграрного ринку Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, як доказ зниження закупівельних цін на пшеницю 3 класу.

Проте інформацією про рівень середніх цін на основні види сільськогосподарської продукції та продукти її переробки станом на 30.04.2020 року Директорату розвитку аграрного ринку Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відображається закупівельна ціна пшениці 3 класу в Чернівецькій області становить 5400,00 гривень без ПДВ (6480,00 гри. з ПДВ) за тонну, що відносно минулого місяця за наведеними даними складає на 8% більше.

Таким чином, положення Додаткової угоди від 24.04.2020 року про збільшення ціни неоплаченої частини Товару є такими, що відповідає загальній тенденції на збільшення ціни на пшеницю 3 класу в момент укладення спірного правочину і не може свідчити про введення в оману посадової особи позивача.

Тлумачення статті 230 Цивільного кодексу України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто, природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Дану правову позицію виклав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 14.03.2019 у справі №755/3903/17).

Позивач, заявляючи про введення його в оману стосовно ринкової ціни на пшеницю, посилаючись при цьому на докази, які є загальнодоступними і отримані із публічних джерел - (електронної сторінки Міністерства розвитку економіки, торгівлі га сільського господарства України) прямо суперечить про можливість існування самого факту обману, оскільки така інформація є загальнодоступною, та не може бути прихованою чи зміненою Відповідачем.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач не надав доказів погашення суми заборгованості.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює доказ за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є неправомірними, необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судові витрати з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 10 грудня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 17 грудня 2020 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя С.О. Миронюк