Постанова

від 17.12.2020 по справі 520/7153/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 р. Справа № 520/7153/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Бартош Н.С. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., м. Харків, повний текст складено 04.08.20 року по справі № 520/7153/2020

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблева фабрика "ЗЕНІТ"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблева фабрика "ЗЕНІТ", в якій просило суд першої інстанції:

- стягнути з ТОВ "Меблева фабрика "Зеніт" (юридична адреса: вул.Єнакіївська, 10, м.Харків, інд. 61049, МФО 300346, р/р НОМЕР_1 , банк АТ "Альфа-банк", код ЄДРПОУ 40392134) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м.Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач Казначейство України р/рахунок UA188999980313131230000020003, МФО 899998, ЕДРПОУ 37999654 УДКСУ у Шевченківському районі м.Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 29286,82 грн. - стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2102, 00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначило, що згідно з розрахунком станом на 15.04.2020 року сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не сплачена та складає 29286,82 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року у задоволенні позовної заяви Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблева фабрика "ЗЕНІТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовлено.

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року по справі №520/7153/2020. Позов задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати за подачу апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема посилання суду на той факт, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача санкцій вважає безпідставними. Зазначає, що якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 цього Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (особи з інвалідністю не направлялись, відсутні вакансії, невідповідні умови праці, особи з інвалідністю на даній території не проживають), з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Вказує, що на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Вважає, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст.19 цього ж Закону, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених в ст.20 Закону. Посилається на те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року прийнято з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що рішенням суду першої інстанції суттєво порушено чинне законодавство України. Просить справу розглядати без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Меблева фабрика "ЗЕНІТ" було вжито усіх залежних від нього та передбачених законодавством заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже виконано обов`язок покладений ст.18 Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.2019 р. №875-ХІІ (далі по тексту - Закон України №875-ХІІ), просив апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року залишити без змін.

16.12.2020 року представник відповідача звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою, в якій просив провести розгляд адміністративної справи №520/7153/20 за його відсутністю.

Враховуючи неприбуття учасників справи в судове засідання, призначене на 16.12.2020 року, а також подання скаржником апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, на підставі положень ст.311 КАС України, колегія суддів ухвалила апеляційний розгляд справи по справі продовжити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2019 році становила 11 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю - 0 осіб. При цьому, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2019 році для відповідача становив 1 особа.

Відповідачем в 2019 році була створена необхідна кількість робочих місць для інвалідів та проінформовано про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування звітом за формою №3-ПН від 30.01.2019 року та додатково підтверджено цю вакансію звітами, які подавались відповідачем протягом 2019 року, щомісячно.

Листом Харківського міського центру зайнятості від 12.06.2020 року підтверджується, що протягом 2019 року відповідач надавав інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН (з позначкою "вакансії для інвалідів"), але протягом 2019 року не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості. Відмов з боку відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості не було.

Позивач, вважаючи, що наявні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі в сумі 29286,82 грн., звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Закон України №875-ХІІ визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно зі ст.18 Закону України №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.19 Закону України №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Так, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.238 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч.1 ст.239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Колегія суддів зазначає, що спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону України №875-ХІІ.

Отже, Законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 28.05.2019 р. по справі №807/554/17.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст.18 Закону України №875-ХІІ визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

За змістом ст.18-1 Закону України №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 15.04.2019 р. по справі №821/681/16.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, Законом України №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Отже, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 31.07.2019 р. по справі №817/724/17.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарювання фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 17.09.2020 р. по справі №160/4443/19.

Колегія суддів зауважує, що згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік (Форма №10-ПІ, затверджена Наказом Мінпраці України 10.02.2007 №42), що подавався відповідачем до позивача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 11 осіб , з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) 0 осіб ; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Законом України №875-ХІІ (осіб) - 1 особа.

Відповідно до Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 31 травня 2013 року №316, форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Так, відповідачем по справі до Харківського міського центру зайнятості подавались щомісячно звіти за формою 3-ПН про наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю за період з січня 2019 року по грудень 2019 року включно, що підтверджується відповідними звітами та відмітками центру зайнятості про їх прийняття, які містяться в матеріалах даної справи (а.с.52-75).

Наведеними вище звітами, відповідач інформував орган центру зайнятості про наявність 1 (однієї) та 2 (двох), в залежності від місяця подання звітності, вакансій для осіб з інвалідністю за професію (посадою) вантажник, оббивальник меблів, столяр.

Згідно листа Харківського міського центру зайнятості від 12.06.2020 року №ХМЦЗ-03-5777 вбачається, що протягом 2019 року до відповідача не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості. Відмов з боку відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості не було (а.с.51).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відповідач по справі виконав вимоги Закону України №875-ХІІ щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та інформував, у спосіб встановлений відповідним центральним органами виконавчої влади, відповідні державні органи про наявність таких місць. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у прийнятті на роботу осіб з інвалідністю, які безпосередньо зверталися до нього, або які були направлені до відповідача для працевлаштування, матеріали даної справи не місять, а позивачем не було надано до судів першої та апеляційної інстанцій. Скаржник не наводить обґрунтувань, що відповідач подавав форму №3-ПН до органу центру зайнятості з пропуском трьох робочих днів з дати відкриття ним вакансій.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 29286, 82 грн. є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що саме на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, колегія суддів вважає необґрунтованими та помилковими, оскільки законодавством покладено на суб`єктів господарювання лише обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць. При цьому, обов`язок суб`єкта господарювання щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив встановлений ст.19 Закону України №875-ХІІ, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно - господарських санкцій, передбачених ст.20 Закону України №875-ХІІ, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з урахуванням вже вказаних вище висновків суду, та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України №875-ХІІ, а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві для таких осіб.

Також, доводи апеляційної скарги про те, що рішенням суду першої інстанції суттєво порушено чинне законодавство України, колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на особистих припущеннях позивача, які в ході апеляційного перегляду даної справи не знайшли свого підтвердження.

В даному випадку, з урахуванням приписів ст.218 ГК України, застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій у розмірі в сумі 29286, 82 грн. є неможливим.

Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на приписи ст.139 КАС України, відсутні підстави для задоволення клопотання скаржника про стягнення з відповідача судових витрат за подачу апеляційної скарги.

Враховуючи те, що дана справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, з огляду на п.2 ч.5 ст.328 КАС України вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 по справі №520/7153/2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді (підпис) (підпис) Н.С. Бартош В.А. Калиновський