Постанова

від 17.12.2020 по справі 420/6281/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6281/20 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Стас Л.В..

суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,

за участю секретаря - Худика С.А.

за участю представника позивача - Шолар О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансервіс" до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Укртрансервіс (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області ( далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2020 року № 0009480502, яким Позивачу було донараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 231 752 грн., а також штрафні санкції у розмірі 57938 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення податкового органу прийняте на підставі протиправного акту документальної позапланової виїзної перевірки, та припущень посадових осіб про нереальність господарських операцій.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року - позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 30.03.2020 року № 0009480502 про донарахування податку на додану вартість на суму 289690 грн. (231752 грн. основного платежу та 57938 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

В апеляційній скарзі, Головне управління ДПС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено. Податковим органом наводяться доводи, аналогічні тим, які містяться в акті перевірки та були предметом розгляду судом першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач послався на доводи, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві та узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-Vl (зі змінами та доповненнями), на підставі наказу ГУ ДПС в Одеській області від 20.02.2020р. №709, проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЕРВІС", код за ЄДРПОУ 35321522 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам і контрагентом-постачальником ТОВ "ГОВЕРЛА БПК", код за ЄДРПОУ 41815547 за період липень, серпень 2019 року.

За результатом позапланової виїзної перевірки ТОВ "УКРТРАНСЕРВІС" складено акт від 06.03.2020 № 184/15-32-05-01/35321522.

За даними перевірки встановлено порушення п.44.1 ст.44, пп. а п. 198.1 та абзацу першого п. 198.3 ст. 198. п.200.1. п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-Vl (із змінами та доповненнями) та розділу 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість , затвердженого наказом Мінфіну України від 28.01.2016 №21 (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 231 752 грн., у тому числі по періодах: у липні 2019 - на 115 876 грн., у серпні 2019 - на 115 876 грн.

Згідно висновків ГУ ДПС в Одеській області, внаслідок формування ТОВ УКРТРАНСЕРВІС податкового кредиту за рахунок нереальних господарських операцій з контрагентом ТОВ ГОВЕРЛА БПК (код за ЄДРПОУ 41815547) за період липень, серпень 2019 року, що призвело до заниження податку па додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 231 752 грн., у тому числі за липень 2019 - на115 876 грн., за серпень 2019 - на 115 876 грн.

ТОВ Укртрансервіс було подано заперечення на складений за результатами перевірки Акт № 184/15-32-05-01/35321522 від 06.03.2020 року.

ТОВ Укртрансервіс отримало Відповідь на заперечення № 5696/10/15-32-05-01-05 від 27.03.2020 року, згідно якої контролюючим органом заперечення платника податків не враховано.

На підставі акту перевірки ГУ ДПС в Одеській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 30.03.2020 року № 0009480502 про донарахування податку на додану вартість на суму 289690 грн. (231752 гри. основного платежу та 57938 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

ТОВ Укртрансервіс було оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 17.06,2020 року № 19371/6/99-00-06-02-02-06 скаргу ТОВ Укртрансервіс було залишено без задоволення.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративними позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача як платника податків при здійсненні вказаних операцій. На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

За правилами пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зміст цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом також встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртрансервіс" у перевіреному періоді мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ Говерла БПК .

Взаємовідносини між Позивачем та зазначеним контрагентом відбувались згідно укладеного договору поставки № 27082018 від 27.08.2018 р., згідно умов якого Продавець (ТОВ Говерла БПК ) зобов`язувався поставити і передати у власність Покупця (ТОВ Укртрансервіс ) товар, а Покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених Договором. Товаром є препарати для фумігації, засоби індивідуального захисту, засоби по вимірюванню надлишкової концентрації препаратів.

Дослідивши зміст вказаного договору, колегія суддів погоджується з думкою суду, що він містить всі істотні умови, які передбачені законодавством. Зазначений договір, укладений між позивачем та контрагентом, є чинним, ніким не скасований, а його виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій за зазначеним договором було надано договір, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, рахунки, та інші документи.

Отже, фактичне виконання контрагентом договору поставки фуміганту Джин підтверджується наданими до перевірки договором, податковими, видатковими, прибутковими, товарно-транспортними накладними, рахунками, платіжними дорученнями, оборотно-сальдовими відомостями, актами списання, сертифікатами, дозволами та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, надаючи оцінку правовідносинам позивача з контрагентами, відповідач, як на підстави відсутності реальності господарських операцій, посилається на ті обставини, що до перевірки не було надано жодних спеціальних документів що надають право здійснювати розвантаження та навантаження товару за адресою офісу. Отже перевіркою встановлено ризик нереального отримання фуміганту та переміщення від офісу до складу. Також відповідач зазначає, що господарські операції, що виконувались ТОВ "ГОВЕРЛА БПК", код за ЄДРПОУ 41815547 за липень, серпень 2019 року не підтверджуються стосовно: засновник та директор в одній особі; не знаходиться за адресою реєстрації; місцезнаходження підприємства та посадових осіб не встановлено; зміна податкової адреси та місця обліку;

не здійснювалась фінансово-господарська діяльність та не звітують до органу ДПС з 4 кварталу 2019 року по день складання акту перевірки; чисельність за трудовим договором - 3 особи; врахування реального часу здійснення операцій; місцезнаходження майна; відсутні власні (орендовані) основні Фонди, складські приміщення, транспортні засоби, технічний персонал у необхідній кількості, власні (орендовані) виробничі активи; наявності кваліфікованого персоналу; наявності відповідних документів (паспортизації санітарно-епідеміологічної служби, відповідного посвідчення водія), пов`язаних з транспортуванням, зберіганням, реалізацією товарів-пестицидів, фумігантів; відсутність інформації щодо спеціально обладнаним автотранспортом, а саме: автомобіль марки Mercedes Sprinter № НОМЕР_1 , що надає право здійснення перевезення пестицидів, фумігантів; відсутність інформації щодо погодження маршрутного руху територіальною установою Держпродспоживслужби і відповідними структурами Нацполіції.

В зв`язку з цим, на думку контролюючого органу, вищезазначене підприємство не могло фактично здійснювати господарські операції із урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Тобто, згідно акту перевірки, більша його частина ґрунтується на підставах порушення контрагентом позивача податкового законодавства.

Таким чином, фактично на підставі вищезазначеної податкової інформації щодо спектру фінансово-господарської діяльності ТОВ "ГОВЕРЛА БПК" з питань дотримання вимог податкового законодавства, відповідач у даному акті перевірки дійшов висновку про відсутність реальності вчинення позивачем господарських операцій з даним контрагентом та завищення позивачем суми податкового кредиту.

Стосовно цього колегія суддів зазначає про таке.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Договору оренди від 01.10.2019 р. № 49-210-19 з ПрАТ ІСРЗ , позивач з метою розміщення офісу, орендує нежитлове приміщення площею 500 кв. м за адресою : Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Малодолинське, вул. Космонавтів, 59-Б.

Крім того, згідно Договору суборенди нерухомого майна від 01.04.2018 р. укладеного з ТОВ Транс Склад Сервіс , ТОВ Укртрансервіс орендує складські приміщення за адресою : Одеська обл., Лиманський район, с. Олександрівка, вул. Олександрівська, 1-А.

ТОВ Транс Склад Сервіс , має Санітарний паспорт на право одержання, зберігання і застосування пестицидів, відданий 03.04.2019 р. та дійсний до 02.04.2020 р.

Так, Продавцем було доставлено товар до адреси розміщення офісу ТОВ Укртрансервіс (Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Малодолинське, вул. Космонавтів, 59-Б.) що відповідає пункту розвантаження, вказаного у товарно - транспортних накладних - м. Чорноморськ .

В подальшому, як стверджує позивач, ТОВ Укртрансервіс на власному спеціально обладнаному автотранспорті було перевезено товар до місця розташування складу. Наявність у позивача таких спеціально обладнаних автомобілів підтверджується Свідоцтвом про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів № 026653, виданим 06.10.2017 р., що наявний у справі.

Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Згідно позиції Верховного Суду (правові позиції викладені у постановах Верховного Суду, від 11 вересня 2018 року у справі № 820/477/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 815/6105/17), Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат і податкового кредиту платника податків. При цьому документи, обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна і подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання і продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно, навіть відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки товарно- транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З огляду на вищезазначене, товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

Окрім того, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Податковий кодекс України не встановлює обов`язку позивача при визначенні податкового кредиту здійснювати надмірну сплату ПДВ до бюджету. Позивач як покупець товарів (робіт, послуг) не сплачує при придбанні товару (робіт, послуг) ПДВ до бюджету, а сплачує такий податок у складі ціни товару (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (робіт, послуг). Саме це є умовою при визначенні відшкодування покупця. Припущення відповідача про невиконання постачальниками зобов`язання зі сплати податку до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, який виконав усі передбачені Податковим кодексом України умови щодо його отримання.

Податковим кодексом України не встановлена обумовленість між підтвердженням сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) та віднесенням позивачем до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг). Закон не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальником або контрагентами постачальника своїх податкових зобов`язань та сплати ними сум податку на додану вартість до державного бюджету.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, позивач не має правових підстав перевіряти чи включена контрагентами постачальника сума податку на додану вартість від реалізованих товарів (робіт, послуг) до складу податкових зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а в разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого податковий орган посилається як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд правильно зазначив, що за обставин, які склалися, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

При цьому невиконання своїх податкових зобов`язань контрагентами платника податків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував. Також, наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб`єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Враховуючи те, що позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" фіксують факт здійснення господарської операції, колегія суддів також вважає висновок відповідача щодо порушення п.44.1, п.44.3, ст.44, п.198.1, п.198.3,ст.198, Податкового кодексу України, безпідставним.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 24 січня 2020 року № 0003760608.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Згідно зі ст. 242 КАС України , рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансервіс" до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного судового рішення 17 грудня 2020 р.

Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.