Постанова

від 15.12.2020 по справі 640/14512/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14512/19 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Шляги А.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Дайлз Компані до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Дайлз Компані звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13.05.2019 № 0008394208 форми Д з військового збору на суму 4 264, 87 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13.05.2019 № 0008384208 форми Д з податку на доходи фізичних осіб на суму 51 178, 50 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13.05.2019 № 0008374208 форми ПС по податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями в розмірі 510, 00 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13.05.2019 № 00006491402 форми Р по податку на прибуток підприємств на суму 1 014 179, 00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2018 рік, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 15 лютого 2019 року № 2040 та направлень від 19 березня 2019 року №445/26-15-14-02-04, №446/26-15-14-02-04, №550/26-15-42-08, №2999/26-15-14-09-01 та від 25 березня 2019 року №590/26-15-42-08, уповноваженими особами відповідача проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ Дайлз Компані (код 41024248) з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 12 грудня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 15.04.2019 № 258/26-15-14-02-04/41024248, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ Дайлз Компані :

1) пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 811 343, 00 грн., а саме: за 2017 рік - 40 943, 00 грн., за 2018 рік - 770 400,00 грн.;

2) підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, з урахуванням підпункту 164.2.2 пункту 164.2 статті 164, статті 167, пункту 171.2 а статті 171, підпункту 14.1.180, підпункту 14.1.195, підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб на суму 40 942, 80 грн.;

3) підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 з урахуванням підпункту 1.1, підпункту 1.3, підпункту 1.5 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX, підпункту 164.2.2 пункту 164.2 статті 164, статті 167, пункту 171.2 а статті 171 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті до бюджету військового збору на суму 3 411, 90 грн.;

4) підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року №2464-VI, а саме несвоєчасно подано звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску за грудень 2018 року;

5) статті 51, пункту 70.16 статті 70, підпункту 176.2 б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, розділу III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 111/26556), а саме - подання з недостовірними даними податкової звітності щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за III, IV квартали 2018 року.

На підставі висновків акта перевірки від 15.04.2019 № 258/26-15-14-02-04/41024248 ГУ ДФС у м. Києві 13.05.2019 винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0008394208 форми Д з військового збору на суму 4 264, 87 грн.;

- № 0008384208 форми Д з податку на доходи фізичних осіб на суму 51 178, 50 грн.;

- № 0008374208 форми ПС по податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями в розмірі 510, 00 грн.;

- № 00006491402 форми Р по податку на прибуток підприємств на суму 1 014 179, 00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем у досудовому порядку шляхом подання скарги від 24.05.2019 за №19215/6 до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України від 11.07.2019 № 32063/6/99-99-11-04-01-25 скаргу ТОВ Дайлз Компані залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Позивач вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи відповідачем не виконано покладеного на нього Законом обов`язку щодо доказування правомірності прийнятих та оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, а доводи останнього містять обґрунтовані заперечення в частині безпідставності висновків відповідача про виявлені податковою перевіркою порушення ТОВ Дайлз Компані вимог податкового законодавства України, то наявні підстави для визнання заявлених позовних вимог такими, що підлягають задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Дайлз Компані займається наступними видами діяльності:

- діяльність у сфері безпроводового електрозв`язку (код КВЕД 61.20);

- комп`ютерне програмування (основний) (код КВЕД 62.01);

- консультування з питань інформатизації (код КВЕД 62.02);

- діяльність із керування комп`ютерним устаткованням (код КВЕД 62.03);

- інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем (код КВЕД 62.09);

- оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність (код КВЕД 63.11).

01.02.2017 між ТОВ Дайлз Компані (провайдер) та ПрАТ Київстар (оператор) укладено договір № 306386, відповідно до предмету якого провайдер зобов`язувався надавати оператору послуги на умовах та в порядку, передбачених у цьому договорі, а оператор зобов`язувався приймати та оплачувати належним чином надані послуги. Зважаючи на усі складові послуг, які надаються за цим договором, сторони визначили, що вони надаються провайдером у тому числі з метою забезпечення надання оператором контент-послуг користувачам.

За визначеннями договору від 01.02.2017 № 306386: користувач - абонент телекомунікаційної мережі оператора, який замовляє контент-послуги, що надаються оператором за допомогою технічної підтримки провайдера; контент - інформаційні дані будь-якого роду та змісту, доступ до яких забезпечує оператор за допомогою технічної підтримки провайдера, зокрема: знаки, сигнали, письмові тексти, зображення, звуки, повідомлення тощо; контент-послуга - послуга, що надається оператором з використанням власної телекомунікаційної мережі, технічних засобів телекомунікацій та оплачується користувачем, зокрема шляхом списання коштів з його особового рахунку. Контент-послуга полягає у наданні оператором своїм користувачам доступу до контенту; короткий номер доступу - номер, який складається з трьох-шести цифр, використовується для надання телекомунікаційних послуг та доступний для набору всім користувачам; телекомунікаційна мережа - сукупність апаратних засобів, каналів з`єднання та інших технічних засобів, необхідних для побудови та експлуатації автоматизованої системи обміну інформацією між оператором і провайдером, а також між користувачами і оператором; послуги - технічна підтримка провайдером телекомунікаційних послуг оператора по наданню користувачам доступу до контенту. Технічна підтримка полягає у апаратному забезпеченні функціонування ресурсів, за допомогою яких надаються контент-послуги та на яких розміщений контент, доступ користувачів до якого забезпечується оператором, технічне сприяння у наданні такого доступу та в обслуговуванні користувачів засобами інформаційного довідкового центру; Інформаційний довідковий центр - програмно-апаратний комплекс провайдера, який використовується для забезпечення технічної підтримки послуг оператора по наданню доступу до контенту користувачам, а також для надання безоплатної консультаційно-інформаційної підтримки користувачам щодо контент-послуг засобами інформаційної служби провайдера.

Види контенту за договором від 01.02.2017 № 306386 наведені у пункті 2 додатку від 01 лютого 2017 року №1-1 до нього.

На виконання умов договору від 01 лютого 2017 року № 306386, ТОВ Дайлз Компані з ПрАТ Київстар укладено договір від 01 лютого 2017 року № 27051 про надання короткого номеру доступу останнім позивачу.

В матеріалах справи наявні копії договору позички від 28 грудня 2017 року № 28/12/2017 та договору оренди від 31 березня 2018 року №31/03/18-08, укладеного ТОВ Дайлз Компані (користувач, орендар) з ТОВ Мультістрім (позичкодавець, орендодавець) на оренду мережевого (апаратні засоби із встановленим на них програмним забезпеченням (ПАК)) та комп`ютерного обладнання, надання якого підтверджується актами приймання-передачі від 28 грудня 2017 року, від 30 березня 2018 року та від 31 березня 2018 року відповідно.

Таким чином, наданими доказами спростовуються твердження контролюючого органу, викладені в акті від 15 квітня 2019 року №258/26-15-14-02-04/41024248 про відсутність у ТОВ Дайлз Компані основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів для провадження своєї господарської діяльності, адже набуття таких підтверджується вказаними договорами позички та оренди і, відповідно, актами приймання-передачі за ними.

Щодо господарських взаємовідносин позивача зі вказаними раніше контрагентами, колегія суддів зауважує, що позиція відповідача про неможливість, а отже нереальність відповідних операцій ґрунтується зокрема на ідентичності надаваних ними послуг ТОВ Дайлз Компані в один і той самий, охоплений податковою перевіркою період часу.

Однак, як вірно було зауважено судом першої інстанції, відповідний висновок згідно акту від 15 квітня 2019 року №258/26-15-14-02-04/41024248 зроблено на підставі типовості укладених позивачем договорів з цими контрагентами, власне без дослідження їх предметної сутності в розрізі специфіки господарської діяльності позивача.

Стосовно ФОП ОСОБА_1 , а саме щодо взаємовідносин ТОВ Дайлз Компані за договором від 04 грудня 2017 року №04/17-1, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинним законодавством, зокрема нормами Цивільного кодексу України, не встановлено обмежень на виникнення між підприємством та його працівником інших зобов`язань, відмінних від трудового договору.

Водночас, відповідачем не наведено беззаперечних доводів, у тому числі в акті від 15 квітня 2019 року №258/26-15-14-02-04/41024248, що надавані позивачу послуги за договором від 04 грудня 2017 року №04/17-1 відповідали посадовим обов`язкам ОСОБА_1 , як працівника ТОВ Дайлз Компані .

На підтвердження того, що умови договору від 04 грудня 2017 року №04/17-1 не передбачали виконання функцій, властивих саме найманому працівнику - фінансовому директору ТОВ Дайлз Компані , позивачем надано відповідні нотаріально завірені письмові пояснення ОСОБА_1 .

Щодо доводів апелянта про неактуальність звіту, виконаного ОСОБА_1 , як ФОП на користь ТОВ Дайлз Компані на виконання договору від 04 грудня 2017 року №04/17-1, колегія суддів зазначає, що останній за своїм змістом має реферативний характер, але при цьому не дає підстав для висновку, що такий не міг бути використаний позивачем у власній господарській діяльності для прийняття певних управлінських рішень для досягнення певної економічної мети, тощо. Зокрема, зважаючи на вимоги частини першої статті 9 та частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, саме на відповідача покладено обов`язок доказування в частині правомірності відповідного висновку, а відтак і наведенні переконливих доказів на його підтвердження, чого матеріали справи не містять.

Щодо доводів контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з його субпідрядниками - ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , де остання являлась працівником ТОВ Номіко , а надавані ними послуги були тотожними послугам за договором, укладеним ТОВ Дайлз Компані з ТОВ Номіко , так само як і послуги від ФОП ОСОБА_5 , які за аналогічними доводами відповідача надавались позивачу в той самий перевіряємий період за договором, укладеним ТОВ Дайлз Компані з ТОВ Мультістрім , колегія суддів зауважує, що відповідні висновки не містять належного підґрунтя через відсутність проведеного аналізу особливостей господарської діяльності позивача та, відповідно, надаваних ТОВ Дайлз Компані послуг його контрагентами.

Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка інженер ТОВ Мультістрім ОСОБА_6 надав пояснення, згідно яких надавані ТОВ Мультістрім послуги на користь ТОВ Дайлз Компані у перевіряємий податковою перевіркою період були відмінними від послуг, що надавались позивачу ФОП ОСОБА_5 .

Зокрема, позивачем надано нотаріально завірені письмові пояснення ОСОБА_4 та відповідь ТОВ Номіко на запит адвоката позивача про те, що остання в охоплений податковою перевіркою позивача період часу працювала на ТОВ Номіко дистанційно та, відповідно, могла надавати послуги за укладеним з ТОВ Дайлз Компані договором у будь-який час.

Також, до матеріалів справи долучено нотаріально завірені письмові пояснення ОСОБА_3 , яка теж повідомляла, що працювала на ТОВ Дайлз Компані дистанційно, у період особливого попиту користувачів не відповідні контент-послуги.

Так само, щодо взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_7 , висновок відповідача про безпідставність обліку ТОВ Дайлз Компані відповідних господарських операцій, а саме замовлення рекламної кампанії на просування інтелектуально-розважальної гри, полягав у тому, як це вже зазначалось вище, що позивач не здійснює продаж інтелектуально-розважальних ігор та не є кінцевим споживачем короткого номеру, на якому формується відповідна послуга, а отже витрати ТОВ Дайлз Компані у перевіряємому періоді на здійснення рекламної кампанії відповідної інтелектуально-розважальної гри не були пов`язані з веденням господарської діяльності підприємства.

Тобто, вказане вкотре підтверджує, що висновки контролюючого органу і в даному випадку зроблені без дослідження та врахування характеру здійснюваної позивачем господарської діяльності, оскільки лише за термінологічними визначеннями та змістом зазначених раніше договорів, укладених позивачем зі вказаними контрагентами у перевіряємий період, вбачається, що сам продаж відповідної контент-послуги, як то згаданої інтелектуально-розважальної гри, здійснювався оператором (ПрАТ Київстар ) за допомогою технічної підтримки провайдера (ТОВ Дайлз Компані ). При цьому, безпосередній доступ до зазначеного контенту міг відбуватись за допомогою технічної підтримки субпідрядників позивача, де останній, як і всі задіяні у ланцюгу постачання послуги контрагенти, мали на меті отримання прибутку, що виражався у певному відсотковому співвідношенні від вартості послуги, надаваної її кінцевому споживачу.

За таких обставин, замовлення позивачем рекламної кампанії на просування певного контенту, дає підстави для об`єктивних висновків про його прагнення на досягнення економічної мети у вигляді збільшення отримуваного прибутку.

Крім того, матеріали справи також не містять належних, достатніх та переконливих доказів на користь неможливості виконання контрагентами позивача відповідних обов`язків за укладеними ними договорами з ТОВ Дайлз Компані .

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зауважив, що висновки про виявлені податковою перевіркою порушення ТОВ Дайлз Компані зроблені посадовими особами відповідача на припущеннях, які не відповідають дійсним обставинам.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 13.05.2019 № 0008394208, № 0008384208, № 0008374208, № 00006491402 та наявність підстав для їх скасування, а також задоволення позову.

При цьому, інші аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 16.12.2020