Рішення

від 17.12.2020 по справі 904/5307/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5307/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Військової частини НОМЕР_1 (м. Вінниця)

до Приватного підприємства "Укравіагоризонт" (м. Дніпро)

про стягнення суми пені та штрафу за прострочення постачання товару за договором про закупівлю № 97/19 від 07.06.2019 у загальному розмірі 411 119 грн. 94 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Укравіагоризонт" (далі - відповідач) суми пені та штрафу за прострочення постачання товару за договором про закупівлю № 97/19 від 07.06.2019 у загальному розмірі 411 119 грн. 94 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про закупівлю №97/19 від 07.06.2019 в частині своєчасної поставки товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню за несвоєчасну поставку товару за період з 02.10.2019 по 23.07.2020, обмеживши нарахування 183 днями, у розмірі 297 371 грн. 34 коп. та штраф за прострочення поставки понад 30 днів у розмірі 113 748 грн. 60 коп. (1 624 980,00 грн. х 7%).

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 164, 174 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2020 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою суду від 15.10.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

При цьому, судом було відзначено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 15.10.2020, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем. У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялася копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 318 від 020.10.2019, які долучені до матеріалів справи. З вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 15.10.2020 не була вручена відповідачу під час доставки 21.10.2020 та вже два місяці перебуває на поштовому відділенні (а.с.99-100), як це відбулося і з попередньою ухвалою суду, яка безпідставно тривалий час перебувала у точці видачі (доставки) та в порушення вимог законодавства поштою не поверталася за зворотною адресою (а.с.89-93), отже, вказані обставини носять систематичний характер.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.09.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49098, м. Дніпро, вулиця Малиновського маршала, будинок 2, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.67).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеляі не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 15.10.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 18.12.2020 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи вказане, дана справа розглянута в межах розумних строків.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, наявність прострочення поставки товару.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 07.06.2019 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - замовник, позивач) та Приватним підприємством "Укравіагоризонт" (далі - відповідач) укладено договір про закупівлю № 97/19 (далі - договір, а.с.14-20), відповідно до умов пункту 1.2. якого постачальник зобов`язується поставити замовникові товар у кількості та у строки визначені у специфікації товару (додаток № 1 до договору). Замовник зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами. Термін дії договору - включно до 31.12.2019, а в частині гарантійних зобов`язань - до повного їх виконання.

Додатковою угодою № 1 від 28.12.2019 сторонами були внесені зміни, зокрема, до пункту 10.1. договору, шляхом викладення його в наступній редакції, а саме:

- "10.1. Цей договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами. Термін дії договору - включно до 31.12.2020, а в частині гарантійних зобов`язань - до повного їх виконання." (а.с.25-26).

Отже, до договору сторонами вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод, а саме: укладено додаткову угоду № 1 від 28.12.2019, № 2 від 21.02.2020, в яких сторони, зокрема, змінювали умов щодо ціни договору, порядку розрахунків (а.с.25-27)

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до умов пункту 1.1. договору найменування товару: авіаційні шини (лот № 6 - авіаційні шини 660х200 м.11А або еквівалент) (код за ДК 021:2015 - 347300000-3. Частини повітряних і космічних літальних апаратів та вертольотів).

Відповідно до умов пункту 3.1. договору сума договору становить 1 624 980 грн. 00 коп. без ПДВ. Ціна товару визначена у протоколі погодження ціни (додаток № 2 до договору) за результатами проведення електронного аукціону.

Так, у додатку № 2 до договору - Протоколі погодження ціни на закупівлю товару сторони визначили, що ціна за одиницю товару - авіаційних шин 660х200м.11А, а саме: 27 083 грн. 00 коп. (а.с.22).

До договору сторонами було підписано додаток № 1 - Специфікацію товару, в якій сторони узгодили найменування товару, термін постачання, одиницю виміру, його кількість, ціну та загальну вартість (а.с.21).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У вказаній вище Специфікації сторони погодили термін постачання товару - включно до 01.10.2019 за письмовим повідомленням замовника.

Відповідно до умов пункту 1.4. договору постачальник здійснює постачання товару за договором після відправлення замовником (командиром військової частини НОМЕР_1 ) письмового повідомлення, про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару.

У відповідності до вказаних умов договору, листом № 350/1/1011/ПС від 11.06.2019 командиром Військової частини НОМЕР_1 було направлено відповідачу повідомлення про готовність до виконання умов договору, а також зазначено, що відповідно до умов пункту 5.1. договору постачання необхідно здійснити до Військової частини НОМЕР_1 (м. Вінниця) (а.с.33).

У розділі 5 договору сторони погодили наступні умови поставки:

- термін постачання товару: згідно зі специфікацією товару (додаток № 1 до договору). Товар постачається силами (засобами) постачальника після відправлення замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник у повідомленні визначає обсяги поставки товару та конкретне місце постачання (вантажоотримувача замовника). Замовник може надавати повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару (пункт 5.1. договору);

- постачальник за 2 робочі дні до дати постачання товару повинен повідомити замовнику про дату його постачання (пункт 5.2. договору);

- перехід права власності та ризиків на товар відбувається після розвантаження на склад та передачі його в розпорядження вантажоотримувача замовника. При передачі товару повинні бути оформлені (надані) наступні приймально-здавальні документи: видаткова накладна постачальника, яка виписується в чотирьох примірниках: акт приймання-передачі (форма - додаток 22, до наказу Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440) в чотирьох примірниках (пункт 5.3. договору);

- датою виконання зобов`язань постачальника з постачання товару є дата затвердження замовником (командиром військової частини НОМЕР_1 ) акту прийому поставленого товару (форма - додаток № 3 до договору). Замовник затверджує акт прийому поставленого товару (форма - додаток № 3 до договору) при наявності акта приймання-передачі (форма - додаток 22, до наказу Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440) (пункт 5.4. договору).

Таким чином, судом встановлено, що граничним терміном поставки товару, узгодженого у Специфікації, є 01.10.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, листом б/№ та б/д відповідач звертався до позивача з пропозицією укладення додаткової угоди щодо зміни терміну поставки (до 05.11.2019), посилаючись на наявність форс-мажорних обставин (а.с.43-45), в подальшому на ці ж обставини відповідач посилався в листі б/№ та б/д (а.с.50-54).

Листом від 11.11.2019 позивач повідомив відповідача, що оскільки ним не було надано належні докази наявності форс-мажроних обставин, то в даному випадку підлягає стягнення пеня та штраф за прострочення виконання зобов`язання (а.с.46-47).

Листами б/№ та б/д відповідач повідомив позивача про перебування товару в процесі митного оформлення (а.с.48-49).

Листом б/№ та б/д відповідача, адресованому позивачу, було повідомлено, що поставка товару буде здійснена 24.07.2020 (а.с.41).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, відповідачем було поставлено позивачу товар, узгоджений у специфікації, відповідно до видаткової накладної № 1 від 24.07.2020 на суму 1 624 980 грн. 00 коп. (а.с.32), акту приймання-передачі № 1/110 військового майна (а.с.29-31) та акту прийому-передачі товару від 24.07.2020 на суму 1 624 980 грн. 00 коп. (а.с.32).

Таким чином, поставка товару, узгодженого у Специфікації, була здійснена відповідачем 24.07.2020, отже із простроченням.

При цьому, враховуючи наявність прострочення відповідача, позивач звертався до останнього із претензіями від 31.12.2019, від 10.09.2020 та від 22.09.2020 про сплату пені та штрафу за прострочення поставки товару (а.с.34-35, 37-40).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа № 30/01-20 від 30.01.2020, відповідач наявність прострочення не заперечує, але посилається на наявність форс-мажорних обставин, з приводи яких, як зазначено листах, за його зверненням оформлюються документи в торгово-промисловій палаті (а.с.36).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаною видатковою накладною та актами прийому-передачі, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній та акті прийому-передачі від 24.07.2020, прийнято у відповідача без будь-яких зауважень до їх оформлення, в тому числі і щодо дати.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу обсягу та факту отримання товару за зазначеними накладною та актом позивачем та відповідачем також не заявлено.

Враховуючи вказане, як вбачається з матеріалів справи, товар на виконання умов спірного договору було поставлено відповідачем із простроченням.

Враховуючи вказаний факт, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасну поставку товару за період з 02.10.2019 по 23.07.2020, обмеживши нарахування 183 днями, у розмірі 297 371 грн. 34 коп. та штраф за прострочення поставки понад 30 днів у розмірі 113 748 грн. 60 коп. (1 624 980,00 грн. х 7%).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Належних доказів на підтвердження своєчасної поставки товару, в узгоджені у Специфікації строки (до 01.10.2019 включно) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, у пункті 7.2. договору сторони передбачили, що за порушення зобов`язань щодо якості поставленого товару, постачальник сплачує штраф у розмірі 20% вартості неякісного товару. За порушення строків (термінів) постачання товару або заміну його на якісний понад строки (терміни), зазначені у пунктах 2.2., 2.3. та 5.1. договору, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. У разі відмови від постачання товару сплачується штраф у розмірі 10% вартості непоставленого товару. Штрафні санкції до постачальника за порушення строків (термінів) поставки товару не застосовуються з моменту затвердження без претензій акту приймання-передачі (форма - додаток 22, до наказу Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440).

При цьому, оскільки обов`язок відповідача щодо поставки продукції не є грошовим зобов`язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки товару за договором постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення поставки, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов`язання, отже до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ).

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 02.10.2019 по 23.07.2020, обмеживши нарахування 183 днями, у розмірі 297 371 грн. 34 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.5), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума несвоєчасно поставленого товару та період прострочення 9з урахуванням його обмеження 183 днями), арифметично розрахунок проведено вірно.

Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.5) визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 297 371 грн. 34 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф за прострочення поставки понад 30 днів у розмірі 113 748 грн. 60 коп. (1 624 980,00 грн. х 7%).

Так, одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 113 748 грн. 60 коп. (а.с.5) та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору та є арифметично вірним.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 113 748 грн. 60 коп.

При цьому, судом під час прийняття рішення у даній справі проаналізовано фактичні обставин справи на предмет можливості застосування до них права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідками чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Між тим, суд звертає увагу, що:

- відповідач не навів суду жодного аргументу та не надав жодного пояснення з приводу причин неналежного виконання умов спірного договору;

- належних доказів існування форс-мажорних обставин, а також їх причинно-наслідкового зв`язку з допущеним у даній справі прострочення відповідачем не надано та суду не пвідомлено;

- матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про майновий стан відповідача;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є спірозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками, оскільки предмет договору стосувався закупівлі запчастин для військової техніки, зволікання з яким може призвести до незворотніх негативних наслідків;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов`язань за договором;

- інфляційні процеси в Україні: загальне зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.

З приводу посилання відповідача у листах, наявних в матеріалах справи на наявність форс-мажорних обставин суд зазначає таке.

Відповідно до умов пункту 8.4. договору сторона, що підпала під дію обставин непереборної сили і виявилась внаслідок цього нездатною виконувати обов`язки за договором, повинна в термін не пізніше 15 робочих днів з моменту їх настання у письмовій формі повідомити іншу сторону, та звернутися до повноважних органів за одержанням відповідного підтверджуючого документу.

Однак, відповідачем не надано сертифіката про форс-мажорні обставини ні відповідачу, а ні до суду.

Натомість, саме лише повідомлення відповідача, що погодні умов у південній частині Китаю є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), суд до уваги не приймає, враховуючи таке.

Так, суд зазначає, що форс-мажор (переклад з французької мови - вища сила) - це непередбачувані обставини, які не залежать від волі сторін договору, за яких неможливо виконати покладені на них зобов`язання.

Компетентними органами щодо засвідчення обставин непереборної сили законодавством визначено Торгово-промислову палату України та 25 регіональних торгово-промислових палат: 24 обласних та міста Києва (далі - ТПП).

Згідно із частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі також - Регламент ТПП) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Згідно із пунктом 3.3. Регламенту ТПП сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

За результатами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (пункт 6.11. Регламенту ТПП).

Варто зазначити, що просто існування таких обставини не є форс-мажором. Така обставина стане форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе неможливість виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, саме через неї. Щоб засвідчити форс-мажорні обставини, потрібно звернутися до Торгово-промислової палати. Для того, щоб отримати сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Обов`язок доказування настання форс-мажорних обставин покладено на заявника, який несе відповідальність за повне та належне оформлення заяви, достовірність викладених фактів, наданих документів, відомостей та доказів. І вже за результатами розгляду таких документів Торгово-промислова палата видає сертифікат про форс-мажорні обставини.

Отже, на підтвердження несприятливих погодних умов як форс-мажорної обставини, яка свідчить про відсутність вини відповідача у порушенні зобов`язання з поставки товару договором, останній мав би пред`явити відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.

Однак, в матеріалах справи відсутні сертифікати, видані Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання відповідачем договору про закупівлю № 97/19 від 07.06.2019

Отже, зважаючи на викладене, в матеріалах справи відсутні належні доказів, які б свідчили про звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов договору, а саме: стягнення пені та штрафу за порушення терміну поставки товару.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

За умовами статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 6 166 грн. 80 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 до Приватного підприємства "Укравіагоризонт" про стягнення суми пені та штрафу за прострочення постачання товару за договором про закупівлю № 97/19 від 07.06.2019 у загальному розмірі 411 119 грн. 94 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "Укравіагоризонт" (49098, м. Дніпро, вулиця Малиновського маршала, будинок 2; ідентифікаційний код 40343244) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 297 371 грн. 34 коп. пені, 113 748 грн. 60 коп. штрафу, 6 166 грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 18.12.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко