Рішення

від 18.12.2020 по справі 910/16938/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.12.2020Справа № 910/16938/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс"

до Комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 40 378,34 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Вовчик О.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю " Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс " (далі - позивач, ТОВ "ВКФ "Будсервіс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач, КП "Київпастранс") про стягнення 40 378,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виконано обов`язок щодо оплати поставленого позивачем товару на підставі Договору № 52.18-588 від 03.12.2018 у сумі 35 460,00 грн, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 35 460,00 грн основного боргу, 604,04 грн інфляційних втрат, 871,97 грн 3 % річних та 3 442,33 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

16.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач частково не погодився із позовними вимогами в частині стягнення позивачем з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та вважає, що в задоволенні позову в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу має бути відмовлено.

Судом долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву відповідача.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви з процесуальних та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

03.12.2018 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір №52.18-588 (далі - Договір).

За умовами Договору позивач (далі - постачальник) зобов`язувався поставити та передати у власність відповідачу (далі - покупець) Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху код 34630002 за ДК 021:2015 (шестерні, шкворні для тролейбусів), а відповідач зобов`язувався сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток №1).

Відповідно до пункту 3.1 Договору сума Договору визначається згідно з специфікацією (додаток №1) і становить 2016069,00 грн.

Розрахунок за поставлений товар здійснюється відповідачем (покупцем) у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача (постачальника) протягом 60 робочих днів з дати підписання відповідачем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару (п.4.1 Договору).

У п. 4.2 Договору сторони визначили, що ведення бухгалтерського обліку проведення розрахунків, підписання первинних документів, приймання-передача товарів за кількістю і якістю виконуються філіями або відокремленими підрозділами відповідача, перелік яких зазначається в додатку №4 до Договору.

Згідно п. 5.3 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою філії, відокремленого підрозділу відповідача із зазначенням необхідних найменування та кількості товару в межах специфікації.

Відповідач за Договором зобов`язувався прийняти поставлений товар, своєчасно і в повному обсязі сплатити за поставлений товар, а також виконувати належним чином інші зобов`язання передбачені Договором (п. 6.1 Договору).

Позивач за вимогами п. 6.4 Договору має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.

Статтею 7 Договору встановлена відповідальність сторін, зокрема п. 7.3 Договору встановлена відповідальність відповідача за порушення термінів оплати товару - відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого товару за кожен день прострочення оплати.

Сторони встановили строк дії Договору до 03.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань які виникли під час дії цього договору (п. 11.1 Договору).

В додатку №1 Специфікація товару до Договору сторони визначили найменування, кількість та вартість продукції, що поставляється за Договором.

Відповідно до додатку №4 до Договору, відповідно до п. 4.2 Договору, сторони визначили перелік філій та відокремлених підрозділів відповідача, які уповноважені на підписання первинних документів та приймання-передачу товарів за Договором. У вказаному переліку зазначено й Центр технічного обслуговування тролейбусів за номером 0018.

Відповідно до видаткової накладної №РН-0001002 від 07.10.2019 відокремлений підрозділ відповідача Центр технічного обслуговування тролейбусів отримав від позивача товар шестерня z=67 в кількості однієї одиниці загальною вартістю 35 460,00 грн. Від відповідача товар отримано Мерзлюк І.Г., який діяв за довіреністю №181 від 07.10.2019. Довіреність №181 від 07.10.2019 на отримання від позивача товарів, в тому числі й шестерні z=67 в кількості 1 штуки, була видана відокремленим підрозділом Центр технічного обслуговування тролейбусів провідному інженеру з матеріально-технічного забезпечення Мерзлюку Івану Григоровичу .

За умовами Договору відповідач зобов`язаний оплатити отриманий від позивача товар протягом 60 робочих днів з дня підписання видаткової накладної. Оскільки видаткова накладна відповідачем була підписана 07.10.2019, з 04.01.2020 у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути.

Крім стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 35 460,00 грн позивач також просить стягнути з відповідача пеню, передбачену п.7.3 Договору, в розмірі 3 442,33 грн, 3 проценти річних в розмірі 871,97 грн та інфляційні втрати в розмірі 604,04 грн, що разом складає 40 378,34 грн.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України (в тому числі - з договорів).

Аналогічні приписи встановлені і в статтях 173, 174 ГК України.

Договором, відповідно до ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення щодо правової суті Договору викладено і в ч. 1 ст. 712 ЦК України, згідно приписів якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Тому на підставі укладеного між позивачем та відповідачем Договору відповідач зобов`язаний виконувати умови Договору щодо оплати поставленого йому товару, а при порушенні таких зобов`язань - нести передбачену Договором відповідальність.

Відповідачем не надано жодних заперечень щодо отримання ним від позивача товару за видатковою накладною №РН-0001002 від 07.10.2019 на суму 35 460,00 грн, як і не надано заперечень щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем на вказану суму за поставлений товар.

Матеріалами справи підтверджуються доводи позивача про заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар у розмірі 35 460,00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази про порушення позивачем своїх зобов`язань при поставці товару за Договором відповідно до видаткової накладної №РН-0001002 від 07.10.2019.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 35 460,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення із відповідача пені.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ст. 217 ГК України).

Відповідно до положень ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (ст.546 ЦКУ). Відповідно до ст.548 ЦКУ виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ст. 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, послуг (ст. 231 ГК України).

Згідно п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ).

У силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В зв`язку із несплатою відповідачем у встановлені Договором строки вартості поставленого товару, відповідач порушив умови господарського зобов`язання, визначені Договором, а відтак позивач наділений правом на стягнення із відповідача штрафних санкцій та санкцій та порушення грошового зобов`язання.

Пунктом 7.3 Договору встановлена відповідальність відповідача за порушення термінів оплати товару - відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого товару за кожен день прострочення оплати.

Як вбачається із видаткової накладної №РН-0001002 від 07.10.2019 відповідач отримав товар за Договором 07.10.2019, за який повинен був сплатити протягом 60 робочих днів, до 03.01.2020. З 04.01.2020 розпочався перебіг шестимісячного строку для нарахування пені.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, долучений до позовної заяви, суд погоджується з визначеними позивачем періодами для нарахування пені.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3 442,33 грн. пені повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку заявленої до стягнення суми 3 % річних дійшов висновку про повне задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 871,97 грн. 3 % річних.

Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 604,04 грн. інфляційних втрат.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем надано достатні та належні докази в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем у позові визначено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн та 5 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідачем попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, не подано.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5500,00 грн, понесених позивачем, судом встановлено наступне.

Між позивачем та Адвокатським бюро Микити Клименка 15.09.2020 укладено Договір №001 про надання правової допомоги. Додатком №2 від 15.09.2020 до Договору №001 про надання правової допомоги позивач доручив Адвокатському бюро Микити Клименка надати послуги по стягненню заборгованості відповідача перед позивачем за Договором №52.18-588 від03.12.2018 (п. 2 Додатку №2).

Пунктом 4 Додатку №2 сторони визначили склад послуг, які надаються за договором: вивчення та аналіз матеріалів (документів) переданих клієнтом, аналіз відповідного законодавства щодо стягнення заборгованості, вивчення та аналіз судової практики, підготовка (складання) відповідних розрахунків суми боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних, пені, підготовка та (складання) та подача до суду позовної заяви, інші технічні (супутні) роботи, виготовлення необхідної кількості копій документів, що подаються із позовною заявою, їх засвідчення належним чином, відправлення копії позовної заяви і доданих до неї документів стороні у справі тощо.

Пунктом №3 Додатку №2 сторони Договору №001 про надання правової допомоги визначили вартість послуг Адвокатського бюро Микити Клименка в сумі 5 500,00 грн, які позивач зобов`язувався оплатити в строк до 30.09.2020 (п. 5 Додатку №2).

Послуги вважаються наданими в повному обсязі після подачі до суду позовної заяви про стягнення заборгованості та відкриття провадження у справі.

Платіжним дорученням №929 від 29.09.2020 позивач сплатив Адвокатському бюро Микити Клименка згідно Додатку №2 кошти в сумі 5 500,00 грн.

Суд дійшов до висновку, що позивачем надані належні та достатні докази надання йому професійної правничої допомоги на суму 5 500,00 грн.

Із врахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, суд вважає витрати позивача на отримання професійної правничої допомоги в сумі 5 500,00 грн співмірними, обґрунтованими та доведеними.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом абзаців другого, третього частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного України від 21.07.2020 у справі №915/1654/19.

Відповідачем витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5 500,00 грн не визнаються з підстав того, що справа не є складною і відсутня необхідність збирати додаткові докази.

В той же час, відповідачем не наведено жодних доказів на обґрунтування своєї позиції.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України в разі неспівмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не подано, а позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву про невизнання витрат на правничу допомогу, судом не розцінюється як заява про зменшення розміру витрат.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір у сумі 2 102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 500,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Будсервіс" (45000, Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, буд.152 А; ідентифікаційний код 21745856) 35 460,00 грн (тридцять п`ять тисяч чотириста шістдесят гривень 00 коп.) основного боргу, 604,04 грн (шістсот чотири гривні 04 коп.) інфляційних втрат, 871,97 грн (вісімсот сімдесят одну гривню 97 коп.) 3% річних, 3 442,33 грн (три тисячі чотириста сорок дві гривні 33 коп.) пені, 2 102 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) судового збору та 5 500,00 грн (п`ять тисяч п`ятсот гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу адвоката.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України.

Повне рішення складено 18.12.2020

Суддя Гумега О.В.