Рішення

від 14.12.2020 по справі 913/531/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року м.Харків Справа № 913/531/20

Провадження №19/913/531/20

Розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Ремдорбуд (вул.Авіаційна, буд.82, м.Дружківка, Донецька область, 84205)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Облресурс (вул.Єгорова, буд.11, офіс 17, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про стягнення 1 472 196 грн 09 коп.

Суддя Господарського суду Луганської області Косенко Т.В.

Секретар судового засідання - Сокрута Н.М.

У засіданні брали участь:

від позивача - адвокат Питель М.В.,ордер на надання правової допомоги від 11.09.2020 серії ВК №1010111;

від відповідача - представник не прибув

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтер Ремдорбуд звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Облресурс про стягнення заборгованості в сумі 1 275 993 грн 34 коп., штрафу у сумі 122 872 грн 00 коп., інфляційних втрат у сумі 28 557 грн 46 коп., 3% річних у сумі 44 773 грн 29 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг №03/06 від 03.06.2019 стосовно своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою суду від 21.09.2020 відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 12.10.2020.

Відповідач у відзиві на позовну заяву б/н від 02.10.2020 просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначив, що: позивач порушив домовленість про досудовий порядок врегулювання спорів шляхом подання позовної заяви; умови сплати пені, інфляційних втрат та 3 % річних умовами договору не передбачено; наявні обставини непереробної сили, а саме - встановлення з 12.03.2020 по 31.07.2020 на всій території України карантину; Акт звіряння взаємних розрахунків між сторонами не проводився; позивач при розрахунку штрафних санкцій нарахував суму 196 202 грн 75 коп., що перевищує 10 % від суми боргу (п.7.2.2 договору).

Ухвалою суду від 12.10.2020 відкладено розгляд справи в підготовчому проваджені на 26.10.2020.

Ухвалою суду від 26.10.2020 відкладено розгляд справи в підготовчому проваджені на 16.11.2020.

Ухвалою суду від 16.11.2020 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 30.11.2020.

Ухвалою суду 30.11.2020 оголошено перерву в судовому засіданні до 14.12.2020.

Відповідач в судове засідання 14.12.2020 не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Позивач брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд зазначає наступне.

03.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер Ремдорбуд (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Облресурс (замовник, відповідач) укладено договір про надання послуг №03/08, відповідно до п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором та погоджених сторонами замовленнях на надання послуг по виготовленню асфальтобетонної суміші, виконавець зобов`язується протягом строку дії цього договору за заказом замовника вчасно виготовляти якісну продукцію, а саме асфальтобетонну суміш, та передавати замовнику, а замовник зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити роботу виконавця за виготовлену ним продукцію. Підбір складу асфальтобетонної суміші погоджується з замовником. Загальна кількість згідно з заявками замовника.

Місце надання послуг: пл.Хіміків, 2/ж/2, м.Рубіжне (п.1.2 договору).

Форма проведення рахунків - безготівковий рахунок. Розрахунки за надані послуги по цьому договору здійснюються щотижня шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок виконавця протягом 3-х днів після одержання від виконавця акту наданих послуг, що підписуються сторонами щотижня за фактично надані послуги (п.3.1 договору).

Датою передачі послуг від виконавця замовнику вважається дата підписання Акту наданих послуг (п.3.3 договору).

Прострочення оплати чергового платежу надає право виконавцю призупинити надання послуг на кількість днів прострочки з оплати та за вимогою виконавця сплачує штраф у розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Сума штрафу за прострочення оплати послуг не може перевищувати 10 % від неоплаченої суми (п.7.2.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020 (п.10.1 договору, в редакції додаткової угоди).

На виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги по виготовленню асфальтобетонної суміші на загальну суму 3 934 887 грн 47 коп., що підтверджується актами наданих послуг з переробки (а.с.12-74, 168 т.1), які останній оплатив частково в сумі 2 688 894 грн 45 коп.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками сторін.

04.08.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію №1 від 04.08.2020 про сплату заборгованості.

У відповіді №137 від 02.09.2020 на вищезазначену претензію відповідач зазначив, що визнає факт наявності заборгованості в повному обсязі та запевнив, що заборгованість буде сплачена в найкоротший термін.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання.

Як вже зазначалося, на виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги по виготовленню асфальтобетонної суміші на загальну суму 3 934 887 грн 79 коп., що підтверджується актами наданих послуг з переробки (а.с.12-74, 168 т.1), які останній оплатив частково в сумі 2 688 894 грн 45 коп.

Несплаченою залишилася сума 1 245 993 грн 34 коп.

Суд враховує, що відповідачем, після відкриття провадження у справі №913/531/20, сплачено заборгованість у розмірі 30 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №628 від 28.09.2020 (а.с.166 т.1).

Згідно з п.2 ч.1, 4 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Ураховуючи те, що предмет спору припинив існування після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі №913/531/20 в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 30 000 грн 00 коп.

Суд звертає увагу позивача на наслідки закриття провадження у справі, передбачені чинним законодавством України, а саме - недопустимість повторного звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (ч.3 ст.231 ГПК України).

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 245 993 грн 34 коп.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за період з 24.06.2019 по 31.07.2020 в сумі 122 872 грн 00 коп., суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування штрафу за період з 24.06.2019 по 31.07.2020 в сумі 122 872 грн 00 коп., судом встановлено, що він є арифметично вірним, зробленим відповідно до приписів діючого законодавства, у зв`язку з чим вимога про стягнення з відповідача штрафу підлягає задоволенню судом повністю.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 24.06.2019 по 31.07.2020 в сумі 44 773 грн 29 коп. та інфляційних втрат за період з 27.07.2019 по 31.07.2020 в сумі 28 557 грн 46 коп. господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3 % річних за період з 24.06.2019 по 31.07.2020 в сумі 44 773 грн 29 коп., судом встановлено, що він є арифметично вірним, зробленим відповідно до приписів діючого законодавства, у зв`язку з чим вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню судом повністю.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат за період з 27.07.2019 по 31.07.2020 в сумі 28 557 грн 46 коп., судом встановлено, що він є арифметично вірним, зробленим відповідно до приписів діючого законодавства, у зв`язку з чим вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню судом повністю.

Твердження відповідача про те, що позивачем порушений порядок досудового врегулювання спору між сторонами, суд відхиляє з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Офіційне тлумачення стосовно питання обов`язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний Суд України у справі №1-2/2002 від 09.07.2002 року.

Так, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на зазначені приписи національного законодавства, останнє не встановлює обов`язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.

В той же час, навіть за наявною обов`язковою умовою того чи іншого господарського договору про досудове врегулювання спору (така умова відсутня у договорі, який був укладений між позивачем та відповідачем), не є підставою для обов`язкового проходження такої позасудової процедури до пред`явлення відповідного позову до суду.

За таких обставин, безпосереднє пред`явлення ТОВ Інтер Ремдорбуд позову до господарського суду з метою захисту власних порушених майнових прав не є і не може бути підставою ані для залишення такого позову без розгляду, його повернення, ані для відмови у задоволенні позовних вимог. В протилежному випадку, матиме місце порушення права на справедливий суд відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на це, позивач, використовуючи судовий спосіб захисту його майнового права, діяв у порядку, передбаченому як положеннями матеріального, так і процесуального законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/6929/17: Аргумент касаційної скарги про те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту .

Твердження відповідача про те, що позивачем нарахувані штрафні санкції в сумі 196 202 грн 75 коп., що перевищує 10 % від суми боргу (п.7.2.2 договору), суд відхиляє з таких підстав.

Статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст.625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Отже нарахований позивачем штраф в сумі 196 202 грн 75 коп. не перевищує 10 % від суми боргу (п.7.2.2 договору).

Щодо тверджень відповідача, що між сторонами не було підписано Акту звіряння взаємних розрахунків, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

Отже позов підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

При зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір згідно з платіжним дорученням №345 від 08.09.2020 у розмірі 22 082 грн 94 коп.

У зв`язку з закриттям провадженням в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 30 000 грн 00 коп., судовий збір у сумі 450 грн 00 коп. може бути повернутий позивачу з державного бюджету України відповідною ухвалою за його клопотанням.

Судовий збір в сумі 21 632 грн 94 коп. покладається на відповідача згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.129, 231, 232, 233, 236, 238, 240 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Ремдорбуд до Товариства з обмеженою відповідальністю Облресурс про стягнення 1 472 196 грн 09 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Облресурс (вул.Єгорова, буд.11, офіс 17, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, ідентифікаційний код 41180220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер Ремдорбуд (вул.Авіаційна, буд.82, м.Дружківка, Донецька область, 84205, ідентифікаційний код 40525496) заборгованість в сумі 1 245 993 грн 34 коп., штраф у сумі 122 872 грн 00 коп., 3 % річних у сумі 44 773 грн 29 коп., інфляційні втрати в сумі 28 557 грн 46 коп., судовий збір в сумі 21 632 грн 94 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Закрити провадження у справі №913/531/20 в частині стягнення основного боргу в сумі 30 000 грн 00 коп.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному пп.17.5 пп.17 ч.1 розділу XI Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.12.2020.

Суддя Т.В. Косенко