Постанова

від 16.12.2020 по справі 910/18599/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/18599/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Чорноткач Н.З.,

відповідача - Фурманчука О.І.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прем`єр Бізнес Брук

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Грєхова О.А.)

від 09.06.2020,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Скрипка І.М., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

від 01.10.2020,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прем`єр Бізнес Брук

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Петройл ,

про визнання договору поруки недійсним,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Прем`єр Бізнес Брук звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору поруки № 4П15118И/П, укладеного 25.10.2016 між ТОВ Прем`єр Бізнес Брук і ПАТ (наразі АТ) Комерційний банк Приватбанк .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки № 4П15118И/П від 25.10.2016 укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно з ст. 230 ЦК України.

Посилається на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ Комерційний банк Приватбанк , ініційованої Національним банком України (НБУ), увів в оману ТОВ Прем`єр Бізнес Брук щодо існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попереднього боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору № 4П16098Г від 25.10.2016 та договорів поруки.

Також позивач зазначає, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він би не уклав з відповідачем договори кредиту та поруки).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020, у задоволенні позову відмовлено.

11.11.2020 ТОВ Прем`єр Бізнес Брук подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень зазначає про їх ухвалення з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 514, ст. 517, ч.ч. 1, 2 ст. 556, ст. 651 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України. Вважає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновку щодо застосування ст. 86, ст. 236, п. 2 ч. 3 та п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню і на підставі ч. 3 ст. 310 ГПК України. Зокрема, посилається на те, що 16.03.2020 позивачем до господарського суду було подано клопотання про витребування доказів, які, на думку позивача, мають суттєве значення для вирішення справи. Однак суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, таке клопотання безпідставно залишив без задоволення. Стверджує, що спірний правочин вчинений під впливом введення в оману, а тому є недійсний згідно з ст. 230 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 25.10.2016 між ТОВ Прем`єр Бізнес Брук (поручитель) і ПАТ Комерційний банк Приватбанк (кредитор) було укладено договір поруки № 4П15118И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Петройл (боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором № 4П15118И від 17.12.2015, а саме: з повернення кредиту, сплати відсотків та сплати винагороди за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктами 2, 3 договору поруки № 4П15118И/П встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

За п. п. 4, 5, 6 договору поруки № 4П15118И/П у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ Комерційний банк Приватбанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформляється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки № 4П15118И/П).

Відповідно до п. 8 договору поруки № 4П15118И/П до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ами) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 9 договору поруки № 4П15118И/П встановлено, що у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

У п. 10 договору поруки № 4П15118И/П встановлено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє три роки від дати його укладення. Порука припиняється після закінчення строку у три роки від дати укладення цього договору (п. 11 договору поруки № 4П15118И/П).

Позивач просить визнати спірний договір поруки недійсним з огляду на те, що він був вчинений під впливом введення в оману.

За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що позивачем не доведено такого: представниками АТ Комерційний банк Приватбанк при укладенні спірного договору поруки позивачу повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, та що представники банку замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за відповідними кредитними договорами); відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного договору поруки, які насправді наступити не можуть; що договір поруки № 4П15118И/П укладений на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача чи для отримання прибутку від реалізації або набуття права власності на майно, що передане в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб; укладення спірного договору поруки відбулось внаслідок отримання кредиту за кредитним договором № 4П16098Г від 25.10.2016. Натомість, судами встановлено, що укладення договору поруки № 4П15118И/П відбулось внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в силу ст. 627 ЦК України.

Встановивши, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно з ст. 230 ЦК України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.

Аналогічний правовий висновок щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору поруки з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, міститься і в постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 910/18310/19, від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, від 01.12.2020 у справі 910/18423/19, від 26.11.2020 у справі № 910/18618/19).

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами ч. 1 ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 514, ст. 517, ч. ч. 1, 2 ст. 556, ст. 651 ЦК України, то такі доводи касаційної скарги є безпідставними, адже вказані норми матеріального права не підлягають застосуванню до цих правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи (до такого висновку дійшов суд касаційної інстанції у постанові від 29.10.2020 у справі № 910/18604/19). Скаржник помилково ототожнює підстави розірвання договору (ст. 651 ЦК України), які в цій справі судами не досліджувались, з визнанням його недійсним з огляду на вимоги ст. 230 ЦК України, що є предметом розгляду у цій справі.

Також у поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав на неврахування висновку щодо застосування ст. 86, ст. 236, п. 2 ч. 3 та п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами висновку суду касаційної інстанції, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, то необхідно зазначити таке.

У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Статтею 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. ч. 2, 3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 16.03.2020 позивач звернувся до господарського суду з клопотанням про витребування у відповідача доказів -оригінали та копії договорів, укладені між відповідачем і ТОВ Сварог Ойл , ТОВ Петройл , ТОВ Юкон Сервіс Груп , ТОВ Фабрициус , ТОВ Транс-Берк , ТОВ НК Франко ; посвідчені копії документів на переказ за вказаними у клопотанні кредитними договорами, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; інформацію за договорами про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); інформацію про наявність або відсутність заборгованості за вказаними у клопотанні кредитними договорами станом на 01.11.2016 та станом на 17.02.2020 з зазначенням яка саме заборгованість наявна; у разі наявності заборгованості за вказаними у клопотанні договорами - надати розрахунок заборгованості станом на 17.02.2020; інформацію про бухгалтерський облік за кредитними договорами станом на 01.11.2016, станом на 17.02.2020; інформацію чи наявна за кредитними договорами заборгованість із сплати винагороди за користування кредитом, розрахована за формою, визначеною в договорі у відповідності до курсу гривні щодо долару США; у разі наявності вище вказаної заборгованості - надати розрахунок заборгованості за кожним кредитним договором станом на 17.02.2020; копію рішення кредитного комітету ПАТ Комерційний банк Приватбанк щодо винагороди за користування кредитом, розрахованої за формою, визначеною в договорі у відповідності до курсу гривні щодо долару США; інформацію чи подав відповідач позови про визнання відповідних кредитних договорів недійсними, коли саме, результати розгляду справ; посвідчену копію рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016 (а.с. 170-175, т. 1).

Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, що вбачається із протоколу судового засідання від 16.03.2020 та рішення суду першої інстанції від 09.06.2020 (а.с. 183, 240-244, т. 1), суд встановив відсутність підстав для його задоволення з огляду на необґрунтованість цього клопотання (позивачем не наведено, які саме обставини можуть підтвердити докази, які позивач просить витребувати або аргументи, які вони можуть спростувати, а також не доведено, що відповідні обставини входять до предмету доказування у справі).

Водночас, наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно з ст. 86 ГПК України, були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

У справі 910/18007/19, за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Пром Інновація до акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про визнання недійсним договору поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016, на яку скаржник посилається в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, суд касаційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення у справі 910/18007/19 та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке (рішення), на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і яке позивач не міг отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (ст. 60 Закону України Про банки і банківську діяльність ). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі зі справи, проте апеляційним господарським судом зазначене клопотання також не розглянуто по суті.

На думку Верховного Суду у справі № 910/18007/19, необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень ст. 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Отже, підставою для скасування Верховним Судом прийнятих у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій є порушення норм процесуального права.

На відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судами була надана оцінка клопотанню позивача про витребування доказів від 16.03.2020 та судові рішення прийняті відповідно до норм процесуального права. Незгода позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні його клопотання про витребування доказів з огляду на його необґрунтованість не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин.

З урахуванням вище викладеного, відсутні підстави і для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно з ч. 3 ст. 310 ГПК України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності залишення судами без задоволення клопотання позивача про витребування доказів від 16.03.2020.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постановлені у справі судові рішення прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прем`єр Бізнес Брук залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09 червня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2020 року у справі за № 910/18599/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кібенко

І. Кондратова