Ухвала

від 15.12.2020 по справі 910/5090/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5090/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Крутій С.В.,

відповідача 1 - Дзюба І.Ю., Мнацаканян С.А.,

відповідача 2 - Яців О.Р.,

третьої особи 1 на стороні позивача - Мосюк М.М.,

третьої особи 2 на стороні позивача - Крупка М.П.,

третьої особи 1 на стороні відповідача - Середа О.С.,

третьої особи 2 на стороні відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Гаврилюк О. М., Пашкіна С. А., Ткаченко Б. О.

від 22.07.2020

за позовом Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія"

до Міністерства культури України, Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Коворкінг", Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова кіностудія"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Фонд державного майна України, Публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України"

про визнання права власності на акції, витребування акцій з чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити певні дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Одеська кіностудія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України, Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" про: - визнання права власності на 7 400 065 простих іменних акції, емітованих Приватним акціонерним товариством "Одеська кіностудія"; - витребування акцій з чужого незаконного володіння держави в особі суб`єкта управління державної власності - Міністерства культури України; - зобов`язання зберігача списати з рахунку в цінних паперах Міністерства культури України 7 400 065 простих іменних акцій та перерахувати їх на рахунок Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія".

Обґрунтовуючи підстави позову позивач посилається на те, що відпали підстави для володіння Міністерством культури України акціями Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" у кількості 7 400 065 шт., оскільки рішеннями судів, що набрали законної сили, визнано невнесеною до статутного капіталу Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" частину внеску Фонду державного майна України у вигляді будівлі, яка значиться під порядковим номером 37 (інвентарний номер 40а), в якості готелю " Екран ", оціночною вартістю 7 400 065,05 гривень. Тобто частина акцій емітованих Приватним акціонерним товариством "Одеська кіностудія" виявилися не оплаченими державою. Проте, незважаючи на наявність судових рішень, на рахунку у цінних паперах Міністерства культури України, відкритому у депозитарній установі - Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний банк "Укргазбанк" продовжують зберігатися акції в кількості 31 085 884 шт., до яких входить 7 400 065 шт. акцій, що зберігаються без законних на те підстав, оскільки вони є неоплаченими.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі № 910/5090/19 позов задоволено частково. Визнано за Приватним акціонерним товариством "Одеська кіностудія" право власності на 7 400 065 простих іменних акцій (форма акцій бездокументарна, номінальна вартість однієї акції 1,00 грн), емітованих Приватним акціонерним товариством "Одеська кіностудія", які знаходяться на рахунку в цінних паперах № НОМЕР_1 , відкритому суб`єкту управління державної власності - Міністерству культури України в Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний банк "Укргазбанк". Витребувано з чужого незаконного володіння держави в особі суб`єкта управління державної власності - Міністерства культури України на користь Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" 7 400 065 простих іменних акцій (форма акцій бездокументарна, номінальна вартість однієї акції 1,00 грн), емітованих Приватним акціонерним товариством "Одеська кіностудія", які знаходяться на рахунку в цінних паперах Міністерства культури України № НОМЕР_1 , відкритому в Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний банк "Укргазбанк", у кількості 7 400 065 штук. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що:

- спірні акції були створені позивачем і саме позивач в силу положень статті 69-2 Закону України "Про акціонерні товариства" має право набути власні акції способом, зазначеним у цій статті, зокрема, іншим чином, після чого він зможе вирішити питання про подальшу їх реалізацію (продаж або анулювання);

- протиправне невиконання Міністерством культури України законодавчих приписів щодо оплати засновником повної вартості акцій відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про акціонерні товариства", що було встановлено відповідними судовими рішеннями, унеможливлює користування позивачем правомочностей, пов`язаних із реалізацією останнім створених ним акцій товариства;

- нереалізація Приватним акціонерним товариством "Одеська кіностудія" випущених ним акцій (тих, якими протиправно володіє Міністерством культури України) фактично виключає такі цінні папери з обігу. У свою чергу, вказане позбавляє позивача, як власника, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном;

- правові підстави для витребування спірного майна від Міністерства культури України відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки законодавчо закріпленим спеціальним способом захисту інтересів позивача є право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, передбачене статтею 387 Цивільного кодексу України;

- вимоги позивача про визнання права власності на спірні акції є правомірними та підлягають задоволенню, оскільки Міністерство культури України не визнає право власності позивача на випущені ним акції, що обмежує вільне розпорядження емітентом таким акціями та свідчить про порушення права останнього;

- позивачем правомірно висунуто вимоги до Міністерства культури України, як до уповноваженого органу управління, якому передані повноваження з управління корпоративними правами держави щодо Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія", і якому передано в управління пакет акцій, що належить державі у статутному капіталі Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія", при цьому акції перебувають на рахунку в цінних паперах, відкритому Міністерству культури України в Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний банк "Укргазбанк";

- позивачем не надано доказів того, що Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" вчинило чи вчиняє дії щодо відмови йому у списанні, перерахуванні чи у вчиненні інших дій депозитарного обліку та обслуговування обігу цінних паперів, а отже, вимоги про зобов`язання списати 7 400 065 акцій з рахунку в цінних паперах Міністерства культури України та перерахувати їх на депозитарний рахунок позивача є передчасними та не можуть бути задоволені, оскільки законом не передбачено можливості захисту прав та інтересів осіб, які можуть бути порушені в майбутньому.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі № 910/5090/19 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- з 2005-го року по 2017-й рік органом уповноваженим управляти і розпоряджатись державним майном та уповноваженим органом управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" був Фонд державного майна України. Відтак, саме Фондом державного майна України не виконано належним чином зобов`язання, відповідно до укладеного засновницького договору, положення якого в свою чергу не породжують для третьої особи договору - Міністерства культури України права щодо боржника й дане зобов`язання не створює обов`язку для цієї третьої особи. Це в свою чергу не може бути вимогою позивача до Міністерства культури України щодо невнесення в статутний фонд створеного підприємства (при створенні Товариства) державою в особі Фонду державного майна України будівлі готелю (гуртожитку) "Екран" оціночною вартістю 7 400 065,05 грн., або 7 400 065 акцій - оплати акцій засновником Фондом державного майна України та є безпідставною;

- рішення суду про витребування позивачем, як власником акцій Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" 7 400 065 простих іменних акцій, яке було ухвалене на підставі статей 387 і 392 Цивільного кодексу України, суперечить цим та іншим нормам матеріального права, оскільки позивач ніколи не був власником цих акцій (акцій свого ж Товариства) не є і не може бути власником витребуваних акцій, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія", як нібито власника цих акцій, відсутні;

- судом першої інстанції не зазначено, коли та на підставі якої саме норми права у позивача виникло право власності на 7 400 065 простих іменних акцій і чим це право власності було підтверджене. Натомість, у позивача право власності на 7 400 065 простих іменних акцій не виникало, отже ці акції не можуть бути витребуваними на користь позивача з визнанням за позивачем права власності на них, відтак вимога щодо витребування акцій на користь товариства, як нібито власника акцій, та визнання права власності на акції не може бути задоволена;

- у особи, яка звернулась з позовом, відсутнє суб`єктивне право або законний інтерес у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорення;

- заявлений позов в частині проведення облікової операції списання, є безпідставним, а задоволення такого позову ні в якому разі не буде направлено на забезпечення ефективного засобу правового захисту, оскільки Публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "Укргазбанк" не порушено жодних прав позивача.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у даній справі, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції Приватне акціонерне товариство "Одеська кіностудія" зазначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: застосування Північним апеляційним господарським судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 679/2231/15-ц, від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц, від 06.02.2020 (скаржником помилково зазначено від 09.02.2020) у справі № 910/13271/18.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" подало відзив на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія", в якому просило оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині розгляду позовних вимог, заявлених до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Коворкінг" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова кіностудія" подали відзиви на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія", в яких просили її задовольнити.

Міністерство культури та інформаційної політики України подало відзив на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія", в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відзив Фонду державного майна України на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" подано після закінчення строку встановленого Судом для його подання, відтак залишається без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що Північним апеляційним господарським судом застосовано положення статті 1212 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 679/2231/15-ц, від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, з огляду на таке.

Так, у справі № 679/2231/15-ц, що переглядалась Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, предметом спору були вимоги щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів як попередньої оплати в рахунок суми за основним договором, у зв`язку з тим, що зобов`язання не виконано (не укладено основний договір). Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що оскільки договір купівлі-продажу квартири, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана позивачем відповідачу грошова сума є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

У справі № 334/2517/16-ц, що переглядалась Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, предметом спору були вимоги щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Позов обґрунтовано тим, що спірні кошти передано позивачем відповідачу на підставі договору, який рішенням суду в іншій справі визнано неукладеним. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій зазначив, що виходячи з встановленої судами обставини відсутності укладеного між сторонами договору, суди дійшли вірного висновку про безпідставність отриманої відповідачем грошової суми, яку він зобов`язаний повернути позивачу.

У справі № 910/13271/18, що переглядалась Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, предметом спору були вимоги щодо зобов`язання відшкодувати вартість безпідставно набутого майна. Позов мотивовано тим, що у зв`язку з розірванням договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників), укладеного між позивачем та відповідачем, та визнанням права власності на частку у спільній діяльності в розмірі 24% за позивачем, а також неможливістю повернути майно у зв`язку з його фактичним знищенням, відповідач зобов`язаний повернути вартість цього майна. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що: після розірвання договору у позивача виникло право вимагати повернення безпідставно набутого майна на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України; відповідач здійснив дії з повернення коштів позивачу у спосіб, передбачений законом, а саме шляхом перерахування таких третьою особою замість відповідача, у зв`язку з обставинами, які унеможливили таке виконання самим відповідачем, однак позивач відмовився від прийняття виконання. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, дійшов висновку про те, що при вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Отже, остаточне рішення у справі № 910/13271/18 не приймалося, а постанова не містить висновків щодо застосування норми права, який міг би розглядатися в контексті даної справи як такий, що не був врахований судом апеляційної інстанції під час її розгляду.

Водночас, у справі № 910/5090/19, що переглядається, заявлені позовні вимоги про визнання права власності на акції, витребування акцій з чужого незаконного володіння, зобов`язання зберігача списати з рахунку в цінних паперах Міністерства культури України прості іменні акції та перерахувати їх на рахунок Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" мотивовані невиконанням державою в особі Міністерства культури України своїх зобов`язань за договором про створення товариства щодо сплати вартості 7 400 065 простих іменних акцій.

Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник (№ № 679/2231/15-ц, 334/2517/16-ц, 910/13271/18) та у справі, що переглядається не є подібними ні за предметом позову, ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами.

Таким чином, аналіз висновків, зроблених в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі № 910/5090/19, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, викладеним в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 679/2231/15-ц, від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , Приватне акціонерне товариство "Одеська кіностудія" не зазначило та не обґрунтувало у поданій касаційній скарзі.

Щодо решти доводів, викладених Приватним акціонерним товариством "Одеська кіностудія" у касаційній скарзі, Верховний Суд звертає увагу, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі № 910/5090/19.

6. Судові витрати

У зв`язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі № 910/5090/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. О. Мамалуй

В. І. Студенець