Рішення

від 18.12.2020 по справі 540/2553/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2553/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Щасливцевської сільської ради, Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Щасливцевської сільської ради (далі - відповідач 1, Щасливцевська сільрада), Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради (далі - відповідач 2), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 2485 від 18.08.2020 року, прийняте 124 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0999 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 20.07.2020 року;

- зобов`язати Щасливцевську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0999 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 20.07.2020 року;

- зобов`язати Щасливцевську сільраду подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- стягнути з Виконавчого комітету Щасливцевської сільради судові витрати.

В обґрунтування вимог позову позивачем зазначається, що з метою отримання у власність земельної ділянки ним було надіслано до відповідача 1 заяву від 20.07.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0999 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області. До окресленої заяви позивачем додано графічні матеріали із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням. Проте, 18.08.2020 року відповідач прийняв рішення №2485 про відмову в задоволені його заяви, у зв`язку з тим, що на запитувану земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її у власність іншій особі. Інших причин, які б заважали відповідачу видати позивачу дозвіл на зазначені ділянки у спірному рішенні не зазначено. Відтак, з огляду на необґрунтованість відмови сільради у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) відповідної земельної ділянки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

29.10.2020 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовної провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві від 12.11.2020 року відповідач 1 не погоджується із позицією, викладеною у позовній заяві, з наступних підстав. Зазначає, що на бажану земельну ділянку, позначену позивачем у графічних матеріалах, раніше вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі згідно з рішенням №1685 від 12.06.2018 року, прийнятим 93 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, що стало причиною відмови у задоволенні клопотання позивачки. Отже, відповідач вважає, що позивачці правомірно, відповідно до п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки.

У поданій до суду відповіді на відзив позивачка стверджує, що викладені у відзиві доводи не спростовують висновків позову.

Дослідивши наявні документи та матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Щасливцевської сільради із клопотанням (від 20.07.2020р.) про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0999 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням.

18.08.2020 року 124 сесією Щасливцевської сільради сьомого скликання прийнято рішення №2485, яким позивачу відмовлено у задоволені наведеного клопотання. Відмова мотивована тим, що на дану земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд іншій особі.

Відповідач у відзиві стверджує, що рішенням №1685 від 12.06.2018 року, прийнятим 93 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність вищезазначеної земельної ділянки, вже надано іншій особі.

Не погоджуючись з рішенням Сільської ради №2485 від 18.08.2020 року, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Приписами ст. ст. 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону №280/97-ВР, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону №280/97-ВР).

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Частиною 1 ст. 22 ЗК України визначено, що з землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 1 ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частинами 6, 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи вказане, суд приходить до висновку, що ст. 118 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також, враховуючи ту обставину, що на спірну земельну ділянку, яка є предметом розгляду у даній справі, одночасно претендують кілька осіб, суд, в даному випадку вважає за необхідне зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування, а тому надання тотожних дозволів щодо розробки проекту землеустрою на одну й ту саму земельну ділянку не порушує права іншої особи. Тому особи мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

В той же час, суд зазначає, що органи місцевого самоврядування не вправі приймати рішення про встановлення черговості громадян, які бажають отримати земельну ділянку. Тому відмова суб`єкта владних повноважень у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не ґрунтується на вимогах закону, дана позиція також узгоджується з висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі №820/2303/17, від 05.03.2019 року у справі №808/2200/18.

При цьому, суд враховує, що питання передачі земельної ділянки у власність (користування) є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень, в які суд не може втручатися, а тому адміністративним судом не може бути надана оцінка наявності переваг тієї чи іншої особи.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 року у справі №545/808/17.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вказаного суд робить висновок щодо задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення №2485 від 18.08.2020 року, прийнятого 124 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0999 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання від 20.07.2020 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Щасливцевської сільської ради надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на таке.

Зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином, суди не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду справи, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановлені судових рішень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині та вважає, що права позивача можуть бути належним чином поновлені шляхом повторного, повного та всебічного розгляду питання згідно приписів законодавства з урахуванням висновків суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов`язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв`язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було.

Враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено факт ухилення відповідача від винесення встановленого чинним законодавством рішення, суд вважає необхідним встановити позивачу належний спосіб захисту порушених прав та інтересів.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача що ґрунтується на чинному законодавстві України, суд вважає необхідним здійснити такий захист шляхом зобов`язання Щасливцевської сільської ради на найближчій сесії розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0999 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, з урахуванням висновків суду.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне: частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

У зв`язку з цим, суд, аналізуючи викладене приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд зауважує на тому, що ухвалою суду від 29.10.2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору в сумі 840,80 грн. до вирішення справи по суті заявлених позовних вимог.

Згідно приписів ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Водночас, у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 року № 1691 визначено порядок формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів. Відповідно до даних Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів Щасливцевська сільська рада не є ні розпорядником, ні одержувачем бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належать власні повноваження, зокрема щодо забезпечення виконання місцевого бюджету, а також: здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

В даному випадку неможливість стягнення з Щасливцевської сільської ради суми судових витрат, присуджених на користь позивача, та винятковість випадку пов`язана з відсутністю відповідного рахунку, з якого можливе стягнення та який одночасно наявний у її виконавчого органу - виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради, свідчить про необхідність стягнення судових витрат на користь позивача саме з останнього.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе покласти судові витрати на відповідача 2, тим самим, приймає рішення про стягнення до державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради судового збору у розмірі 840,80 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнення з відповідача 2 витрат на правничу допомогу у розмірі 3750 грн., суд виходить з наступного.

Згідно із ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.ч.1, 7, 9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц 19 лютого 2020 року ухвалила Додаткову Постанову, яка стосується розподілу судових витрат, а саме: відшкодування витрат на послуги адвоката, у якій зазначила, що при визначенні суми відшкодування на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 01.07.2020 року №01/07/20, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 предметом Договору є: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта в Херсонському окружному адміністративному суді, П`ятому апеляційному адміністративному суді та Верховному Суді, правоохоронних органах, органах державної виконавчої служби, органах казначейства, органах місцевого самоврядування, органах райдержадміністрації, поштових відділеннях, банківських установах та в інших організаціях, установах та підприємствах незалежно від їх форми власності та підпорядкування; надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності, аналіз законодавства, вивчення судової практики, представництво інтересів у суді. Складення заяв, адвокатських запитів, позовів, відзивів на позови, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; надання правової допомоги здійснюється у наступних формах: консультації; інші види послуг, які пов`язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору.

Зі змісту наданих до суду документів убачається, що судові витрати позивача складаються з витрат на професійну правничу допомогу та становить 3750 грн.

На підтвердження отримання гонорару в розмірі 3750 грн., представником позивача надано до суду квитанцію до прибуткового касового ордеру від 13.11.2020 року №20-63, довідку-рахунок від 13.11.2020 року №20-63.

Згідно довідки-рахунку розмір гонорару у сумі 3750 грн. складає: консультація клієнта щодо захисту його прав при оскарженні рішення сільради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою - 1000 грн. (1 год.); клопотання про відстрочення сплати судового збору - 250 грн. (15 хв.); складання позовної заяви - 1000 грн. (1 год.); ознайомлення із відзивом на позовну заяву по справі №540/2553/20 - 500 грн. (30 хв.); складання відповіді на відзив на позовну заяву по справі № 540/2553/20 - 500 грн. (30 хв.); складання клопотання про долучення до матеріалів справі №540/2553/20 доказів надання правничої допомоги - 250 грн. (15 хв.); складання заяви про подачу доказів судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог - 250 грн. (15 хв.).

Суд частково погоджується зі складовими гонорару та вважає, що послуги з надання консультацій з роз`яснення клієнту земельного законодавства щодо процедури надання дозволу на розробку проекту землеустрою та судової практики по земельних спорах, в тому числі, правових висновків Верховного Суду та судової практики Європейського суду по земельних спорах за своєю природою та по суті є похідними від консультації клієнта щодо захисту його прав при оскаржуванні рішення сільради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та безпосередньо пов`язані між собою, а тому та не можуть рахуватися окремо.

Суд зауважує на тому, що ознайомлення з відзивом на позовну заяву і формування правової позиції щодо відзиву є процесом складання відповіді на відзив, тобто задля досягнення мети - складання відповіді на відзив, представником позивача вчиняються дії з ознайомлення із відзивом та формуванням позиції. При цьому, суд звертає увагу, що відповідь на відзив та позовна заява містять ідентичні правові позиції та виклад обґрунтувань позиції. Таким чином, послуги з ознайомлення із відзивом на позовну заяву та формування правової позиції по відношенню до відзиву на позовну заяву по справі не можуть рахуватися окремо.

Крім того, суд зауважує, що відповідь на відзив за своїм змістом та формою є аналогічною попереднім відповідям на відзиви у справах щодо оскарження фізичними особами рішень Щасливцевської сільської ради, які перебувають та перебували у провадженні Херсонського окружного адміністративного суду, в яких представником позивачів виступав адвокат Буженко Ю.С., за виключенням реквізитів оскаржуваних рішень та земельних ділянок, а отже ознайомлення з відзивом та складання відповіді на відзив (ознайомлення з відзивом 500 грн. + його складання 500 грн., всього 1000 грн.) не є співмірними та підлягають зменшенню до 500 грн.

Щодо складання клопотання про долучення до матеріалів справи № 540/2553/20 доказів надання правничої допомоги, суд зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема, у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), вказано, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з вказаної позиції, суд вказує на відсутність факту неминучості та обґрунтованості складання клопотання, а отже і понесення витрат на його складання.

Також безпідставним є включення до витрат на правничу допомогу складання клопотання про відстрочення сплати судового збору, адже складене клопотання представником позивача не пов`язане з розглядом даної справи по суті.

Щодо обґрунтованості та пропорційності до предмета спору розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що предметом спору є надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з огляду на незначну складність спору та невеликий обсяг доказів.

З огляду на викладене, з урахуванням незначної складності справи та надані докази понесення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до висновку про необґрунтованість вартості послуг адвоката, які не є співмірними виконаним адвокатом роботам (наданим послугам), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Таким чином підсумовуючи вищевикладене та враховуючи те, що предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, суд вважає, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 2500,00 грн.

З огляду на зазначене, суд приймає рішення про стягнення з відповідача 2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Щасливцевської сільської ради (код ЄДРПОУ 26186462, 75580, Херсонська область, Генічеський район, с. Щасливцево, вул. Миру, 26), Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради (код ЄДРПОУ 04400647, 75580, Херсонська область, Генічеський район, с. Щасливцево, вул. Миру, 26) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 2485 від 18.08.2020 року, прийняте 124 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0999 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 20.07.2020 року.

Зобов`язати Щасливцевську сільську раду Генічеського району Херсонської області розглянути на найближчій сесії клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,0999 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 20.07.2020 року, із урахуванням висновків, наведених у даному судовому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань до спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп., шляхом безспірного списання.

Стягнути з Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 109020100