Рішення

від 27.10.2020 по справі 640/12481/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 жовтня 2020 року №640/12481/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ПРОМЕНЕРГОТРЕЙД" до Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю " ТК "ПРОМЕНЕРГОТРЕЙД ", (далі - позивач), до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач-1), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача №008171401 (форма "С") від 21 червня 2019 року та №008181401 від 21 червня 20019 року (форма "С"), (далі - оскаржувані податкові повідомлення-рішення).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/12481/19, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а ухвалою суду від 28.11.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

При цьому, ухвалою суду від 30.01.2020 р. залучено в якості співвідповідача по справі - Головне управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач-2) .

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем-1 на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідачі позовні вимоги не визнали, просили у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві Державної фіскальної служби України на підставі направлень від 24.04.2019 № 591126-15-14-01-02, №592/26-15-14-01-02, №1055/26-15-14-06-05, №876/26-15-42-08, №3997/26-15-14-09-01, виданих ГУ ДФС у м. Києві, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, відповідно до п.п 75.1.2 п.75.1 ст. 75, ст.77 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), плану - графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 28.03.2019 року №3823, проведена планова виїзна документальна перевірка податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами проведеної перевірки складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю ТК ПРОМЕНЕРГОТРЕЙД (ідентифікаційний код 39405108) від 24.05.2019 року №309/26-15-14-01-02/39405108.

Перевіркою встановлено наступні порушення:

1. п.44.1, ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК, п. 5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 р. за № 860/4153, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за № 27/4248, п.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 2.4, ст. 2 наказу Міністерства фінансів України Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.1995 року №88, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 808905,6 грн., в т.ч. за 2016 рік на суму 781275, 21 грн. та за 2017 рік - на суму 27630, 36 грн.

2. п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК, п.1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 ст.1, 2.4, ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 694501 грн.

Позивач не погодившись з висновками Акту перевірки від 24.05.2019 року №309/26-15-14-01-02/39405108 06.06.2019 р. подав до ГУ ДФС у м. Києві свої заперечення, проте наведені в запереченнях доводи та додані копії первинних документів не були враховані податковим органом.

Так, 26.06.2019 р. позивачем було отримано податкові повідомлення-рішення №008181401 від 21.06.19 р. та №008171401 від 21.06.19 р.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення №008171401 від 21.06.19 р. збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 808 906,00 грн. та нараховано штрафні санкції на 202 227,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням №008171401 від 21.06.19 р. збільшено позивачу суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним зобов`язанням 173 852,00 грн. та визначено штрафні санкції на суму 43 463,00 грн.

Не погоджуючись з висновком податкового органу про порушення податкового законодавства позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Підставою для висновків акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, щодо заниження податку на прибуток на суму 808 905,6 грн., в т.ч. за 2016 рік на суму 781 275,21 грн. та за 2017 рік - на суму 27 630,36 грн. та об`єкту оподаткування податком на прибуток всього на суму 4 493 910,83 грн., в т.ч. за 2016 рік - на суму 4 340 417,85 грн. та за 2017 рік - на суму 153 502,00 грн., а також заниження податку на додану вартість на суму 694 501,00 грн. стали викладені в акті перевірки доводи, про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ Ліксар та ТОВ ІМЕКС-БЕРІНГ .

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ Ліксар (ідентифікаційний код 39891409) суд зазначає наступне:

З 2016 року позивачем укладено ряд договорів поставки в спрощений спосіб з ТОВ Ліксар .

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Так, з ТОВ ЛІКСАР господарські відносини позивача будувалися за спрощеною схемою, а саме: шляхом виписування однією стороною відносин - позивачем - рахунків і сплати іншою стороною - ТОВ ЛІКСАР - сум, зазначених в цих рахунках.

На підтвердження зазначеного до перевірки та на огляд суду позивачем надано було рахунки-фактури, вони були оплачені, про що свідчать виписки з банківських рахунків та товари, зазначені у рахунках були поставлені на адресу ТОВ ЛІКСАР , про що свідчать видаткові накладні, з відміткою про отримання відповідних товарів, засвідчені копії яких додано до матеріалів справи.

Згідно зі ст. 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, ? продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, ? покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Такі податкові накладні були складені у строки, встановлені Податковим кодексом та надані покупцям.

Щодо посилання відповідача на покази осіб з протоколів допиту: використання такого доказу у даному випадку суперечить нормам чинного законодавства підставою такого використання є стаття 74 КАС України, яка не дозволяє адміністративному суду брати до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом. В даному випадку таким законом є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК), адже правоохоронні органи отримують протокол допиту саме під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження.

У ст. 222 КПК зазначено, що відомості досудового розслідування (якими є інформація у протоколі допиту директора) можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора. Більше того, незаконне розголошення таких відомостей може тягнути за собою кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

Тобто, наявна пряма заборона суду обґрунтовувати свої рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатись на них, а також визнавати доказами відомості, які не були предметом безпосереднього дослідження суду (ч.4 ст.95, ч.2 ст.23 КПК).

В ухвалі ВАСУ від 17.12.15 р. у справі № К/9991/71380/12 зазначено, що доводи відповідача про фіктивність укладеного договору між позивачем і його контрагентом не прийнято судом до уваги, оскільки відсутність у контрагента достатніх матеріальних або будь-яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і наявність або відсутність останнього за юридичною адресою, не має своїм наслідком недійсності укладеного ним правочину і не слугує доказом наявності в зазначеного суб`єкта господарювання такої мети, як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

У рішенні ВАСУ від 22.05.14 р. у справі № К/800/19652/14 суд зазначив, що сама собою реєстрація підприємства без мети реального здійснення підприємницької діяльності, установлена у кримінальному провадженні, не може бути визнана судом як доказ безтоварності спірної господарської операції, оскільки обставини виконання спірних операцій не досліджувалися в цьому кримінальному провадженні. Що ж до посилання фіскального органу на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірних контрагентів невстановленими особами, то суд зазначив таке. Платник не має можливості встановлювати достовірність і належність підписів на кожному документі, поданому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу при здійсненні підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доведення своєї сумлінності. Так само суд зазначив, що при дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстав для висновку про недостовірність або суперечність відомостей, зазначених у таких документах, немає, якщо не встановлено обставин, що свідчать про обізнаність покупця про те, що продавець зазначив недостовірні відомості. Та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписано невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення в податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за результатами придбання матеріалів у спірних контрагентів.

Крім того, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не ставиться під сумнів правильність здійснення позивачем розрахунку податкового кредиту та податку на додану вартість за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, які, зокрема, були досліджені судом.

Акт перевірки та письмовий відзив на позовну заяву відповідача не містять жодних посилань на наявність дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, як-то відсутність їх за місцезнаходженням чи реєстрації як платників податку чи, зокрема, платників ПДВ, як станом на момент здійснення спірних фінансово-господарських операцій так і станом на момент перевірки.

В Акті перевірки відсутні посилання на винесення вироків посадовим особам підприємства за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення сторонами угод з метою неправомірного отримання податкових вигод.

Також, відповідачем не заперечується факт декларування та сплати сум податку на додану вартість за наслідками спірних фінансово-господарських операцій.

Щодо доводів відповідача, висловлених в Акті перевірки, зокрема, щодо обмеженої кількості трудових ресурсів ТОВ ЛІКСАР та ТОВ ІМЕКС-БЕРІНГ , суд зазначає, що залучення фізичних осіб до виконання відповідних робіт контрагентами може здійснюватись за договорами цивільно-правового характеру: субпідряду, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

У свою чергу основні та транспортні засоби, якщо того вимагає конкретний вид робіт, можуть перебувати у контрагентів на праві оренди або лізингу.

Акт перевірки не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів, які, з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій, зокрема, з урахуванням їх змісту та обсягу, були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні.

Доводи відповідача щодо браку персоналу та засобів, необхідних для виконання розглядуваних фінансово-господарських операцій, ґрунтуються переважно на дослідженні показників податкової звітності контрагента, хоча достовірність показників податкової звітності є предметом виключно документальних перевірок, у ході якої податковий орган зобов`язаний дослідити первинні документи.

Таким чином, наведені в Акті перевірки аргументи про недостатність у ТОВ ЛІКСАР та ТОВ ІМЕКС-БЕРІНГ персоналу та основних засобів для виконання взятих на себе зобов`язань за договором з позивачем є припущеннями, що не можуть бути покладені в основу висновку про нереальність спірних фінансово-господарських операцій.

Подання платником податковому органові належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов`язок довести обставини, що слугували підставою для збільшення контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків у зв`язку з відображенням у бухгалтерському обліку нереальних господарських операцій, покладено на такий орган, як це передбачено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв`язку з цим, при вирішенні в адміністративному суді спору податковим органом мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв`язку згідно з вимогами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку доводам відповідача, що можуть слугувати підставою для висновку про нереальність спірних фінансово-господарських операцій, суд керується, зокрема, принципом поза розумним сумнівом , зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі Кобець проти України . Так, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Тобто, у податкових спорах недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та недвозначними доказами.

Відповідно до частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не спростовано обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не встановлено обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентами позивача господарських операцій.

Отже, висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами є формальними та необ`єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов`язань та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд зазначає, що укладені між позивачем та контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог пунктів п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 185.1 статті 185, п. 200.1 статті 200, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 статті 201, пп.134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, є необґрунтованим.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 19 Конституції України зобов`язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Чинне законодавство України не передбачає права відповідача самостійно, у позасудовому порядку, визнавати недійсність (нікчемність) договорів.

Щодо застосування строків, визначених ст. 102 ПК України.

Відповідно до ст. 102.1. ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Контролюючим органом при проведенні перевірки, її організації, та аналізі правочинів, вчинених до травня 2016 року, не дотримано вимоги ст. 102 ПК України.

Так, в порушення вимог п.102.1 ст.102 ПК України в акті перевірки визначено суму грошових зобов`язань після закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків).

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Листом ДФС України від 05.05.2017 № 11356/7/99-99-14-03-03-17 Про застосування строків давності при організації та проведенні документальних перевірок юридичних осіб , яким наведено роз`яснення, що, контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 Кодексу, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше - за днем її фактичного подання.

ДФС України вищезазначеним листом наголошує, що з метою дотримання вимог, визначених у ст. 81 Кодексу, при зазначенні у наказі про проведення документальної перевірки, періоду діяльності, який буде перевірятися, необхідно враховувати обмеження, встановлені п. 102.1 ст. 102 Кодексу.

Отже, при плануванні, організації та проведенні документальної перевірки позивача відповідачем не враховано вимог щодо строків давності та безпідставно здійснено аналіз господарських операцій вчинених до травня 2016 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів, а тому, таке твердження відповідача є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями. Відхиляючи доводи контролюючого органу суд виходив з наступного, що ст. 9 Закону № 996 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання: назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 р № 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Відповідно пункту 198.1, 198.2. статті 198, пункту 201.1. статті 201 ПК України, правом на включення відповідної суми до податкового кредиту (у даному випадку надання послуг за договором) є саме реєстрація податкової накладної.

Відповідно Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі- Порядок), затвердженому Постановою КМУ, Податкові накладні/розрахунки коригування (крім розрахунків коригування, складених у разі зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, та розрахунків коригування, складених на неплатника податку), що подаються для реєстрації в Реєстрі, перевіряються щодо відповідності таким ознакам безумовної реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування (далі - ознаки безумовної реєстрації):….

1) податкова накладна, яка не підлягає наданню отримувачу (покупцю) та/або складена за операцією, звільненою від оподаткування;

2) обсяг постачання, зазначений платником податку в податкових накладних/розрахунках коригування (крім розрахунків коригування, поданих для реєстрації в іншому місяці, ніж місяць, в якому вони складені), зареєстрованих у Реєстрі в поточному місяці, з урахуванням поданої для реєстрації в Реєстрі податкової накладної/розрахунку коригування, становить менше 500 тис. гривень за умови, що обсяг постачання товарів/послуг, зазначений у них у поточному місяці за операціями з одним отримувачем - платником податку, не перевищує 50 тис. гривень, сума податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), сплачена у попередньому місяці, становить більше 20 тис. гривень, та керівник - посадова особа такого платника податку є особою, яка займає аналогічну посаду не більше ніж у трьох (включно) платників податку;

3) одночасно виконуються такі умови:

загальна сума податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), сплачена за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому складено податкову накладну/розрахунок коригування, платником податку та його відокремленими підрозділами, якими подано податкову накладну/розрахунок коригування на реєстрацію в Реєстрі, становить більше 1 млн. гривень;

4) у податковій накладній/розрахунку коригування відображена операція з товаром за кодом згідно з УКТЗЕД та/або послугою за кодом згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, які зазначені у таблиці даних платника податку, врахованій контролюючим органом.

Відповідно п. 4 Порядку, у разі коли за результатами перевірки податкової накладної/розрахунку коригування визначено, що податкова накладна/розрахунок коригування відповідають одній з ознак безумовної реєстрації, визначених у пункті 3 цього Порядку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування не зупиняється в Реєстрі.

Згідно п.5 Порядку Платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2).

Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3).

П. 6 Порядку. У разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Питання відповідності/невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку розглядається комісією регіонального рівня.

У разі встановлення відповідності платника податку хоча б одному з критеріїв ризиковості платника податку комісією регіонального рівня приймається рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Включення платника податку до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, здійснюється в день проведення засідання комісії регіонального рівня та прийняття відповідного рішення.

Платник податку отримує рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку через електронний кабінет у день прийняття такого рішення

Щодо позивача не встановлено відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку та відповідачем не заявлено про існування такого рішення.

Реєстрація податкових накладних не була зупинена відповідачем.

Крім того, як вже зазначалося судом, відповідно до правової позиції висловленої у Постанові ВСУ від 31.01.2011 р. у справі № 21-47а10, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання (контрагентом).

Аналогічна позиція наводиться у Постанові ВС 12.06.2018 року у справі №826/11879/13-а, де суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Відповідно ч.2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. З аналізу судової практики, що склалася з даного питання, вбачається, що не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань, визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

При цьому, вказані доводи підтверджуються усталеною практикою Європейського суду з прав людини: рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява № 803/02) у справі Інтерсплав проти України ; рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява № 3991/03) Справа БУЛВЕС проти Болгарії ; рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року (заява № 6689/03) у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії .

ВСУ у Постанові № 21-1578 від 13.01.2009 р. зазначає, що платник податків, за умови його необізнаності, не може нести відповідальність за недобросовісні дії свого контрагента.

Чинне законодавство, зокрема ПК України, не встановлює обов`язок покупця або продавця перевіряти відомості щодо декларування контрагентами своїх зобов`язань з ПДВ, виконання ними таких зобов`язань перед бюджетом та наявність чи відсутність ознак фіктивності фірм, ймовірність чи реальність проведення контрагентом транзитних фінансових операцій, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам, наявність у контрагента складських приміщень, людських ресурсів, так як зазначені дії перебувають поза межами впливу платника податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні норм чинного законодавства України.

Згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів у мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях з аналогічного роду справ дотримується певних позицій, серед яких у питанні підозри податкових органів використання платниками фіктивних компаній для отримання податкового кредиту Суд вказує на те, що повноваження державних органів мають рамки визначеності, які обмежують широкі межі оцінки того, що складає публічні інтереси держави (див. рішення у справі Lithgow and Others v. The United Kingdom від 08 липня 1986 р., Series A № 102, пункти 50?51, §§ 121?122). Так, у п. 38 Рішення Суд зазначив: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

З наведених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але встановлення факту заниження сум податку на додану вартість, нарахування штрафних санкцій платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов`язання перед бюджетом, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку підприємства, яке перевіряється, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Ті ж самі позиції висловлені в Ухвалах ВАСУ від 5 червня 2014 року у справі №К/800/16905/14; від 21.01.2015 року у справі № К/800/35827/13; від 07.04.14 р. № К/800/6660/13; від 26.02.14 р. № К/9991/89477/11; від 20.11.2014 року № К/9991/41242/12 і т. ін.

Під час перевірки до під час розгляду справи судом позивачем надано всі первинні документи на підтвердження реального здійснення відповідних господарських операцій.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України) , розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ПРОМЕНЕРГОТРЕЙД" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена ним сума судового збору у розмірі 18426,72 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 134, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ПРОМЕНЕРГОТРЕЙД" (місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 23, ЄДРПОУ 39405108) до Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, 39439980), Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ: 43141267) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №008171401 (форма "С") від 21 червня 2019 року та №008181401 від 21 червня 2019 року (форма "С").

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "ПРОМЕНЕРГОТРЕЙД" сплачені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 18426,72 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста двадцять шість гривень сімдесят дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко