Постанова

від 08.12.2020 по справі 520/7597/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 р.Справа № 520/7597/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Кухар М.Д.) від 27.08.2020 року (повний текст рішення складено 27.08.20 року) по справі № 07.09.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення№ 00000290517 від 20.03.2020 року та № 00000300517 від 20.03.2020 року, прийняті на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 25.02.2020 року за № 534/20-40-05-17-06/36623809.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентами - ТОВ «ТОПАЗ ЮА» , ТОВ «ЛАМИЯ ФОРС» , ТОВ «ДЕКОР ПРОМ» , то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення за № 00000290517 від 20.03.2020 року, №00000300517 від 20.03.2020 року, що прийняті на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 25.02.2020 року за № 534/20-40-05-17-06/36623809.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь позивача сплачену суму судового збору в розмірі 9054,21 грн.

Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру господарських операцій укладених між позивачем та контрагентами. А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірні податкові повідомлення-рішення є законними.

Представник позивача надав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ТОВ «МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ» пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та є платником податків та зборів, у т.ч. ПДВ.

Співробітниками ГУ ДПС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ» , за наслідками якої складено Акт від 25.02.2020 року за № 534/20-40-05-17-06/36623809.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження ПДВ на суму 430 471 грн. (листопад 2018 року на суму ПДВ 274384 грн., у грудні 2018 року на суму ПДВ 77800 грн., у березні 2019 року на суму ПДВ 78287 грн.). Завищення суми від`ємного значення з ПДВ на загальну суму 65525 грн. (листопад 2018 року на суму ПДВ 65525 грн., у березні 2019 року на суму ПДВ 21929 грн.);

-не підтверджено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками, а саме: за період декларування ПДВ листопад, грудень 2018 року, березень 2019 року на загальну суму ПДВ 495996 грн. по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками ТОВ «ТОПАЗ ЮА» , ТОВ «ЛАМИЯ ФОРС» , ТОВ «ДЕКОР ПРОМ» ;

- п. 85.2 ст. 85 ПК України у зв`язку з ненаданням у повному обсязі документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області 20.03.2020 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 00000290517, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 538088,75 грн.;

- № 00000300517, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) 0 грн.

За наслідками проведеної процедури адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, рішенням ДПС України від 29.05.2020, з урахуванням рішення від 24.04.2020 про продовження строку розгляду скарги, податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача без задоволення.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами є помилковими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню у судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом п.198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та контрагентами, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України № 996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентами ТОВ «ТОПАЗ ЮА» , ТОВ «ЛАМИЯ ФОРС» , ТОВ «ДЕКОР ПРОМ» .

Так, між ТОВ «МФ УКРАЇНСЬКИЙ СТАНДАРТ» (замовник) та ТОВ «ТОПАЗ ЮА» (виконавець) укладено договір №0111-7 про виготовлення продукції з давальницької сировини.

Відповідно до п.1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцю, а Виконавсь приймає на себе зобов`язання виготовити з наданої Замовником давальницької сировини (ламіноване ДСП і крайка ПВХ) та передати Замовнику готову продукцію - комплекти ламінованого ДСП на шафу для одягу та комплекти ламінованого ДСП на шафу приліжкову (надалі - продукція).

Отримані матеріали відправлені на переробку на ТОВ «ТОПАЗ ЮА» (код ЄДРПОУ 42078535), згідно договору №0111-7 від 01.11.2018 про виготовлення продукції з давальницької сировини з додатками: специфікації №1 від 12.11.2018, №2 від 14.11.2018, №3 від 15.11.2018, №4 від 16.11.2018, №5 від 22.11.2018; актів прийому-передачі давальницької сировини (матеріалів): акт від 12.11.2018, акт від 14.11.2018, акт від 15.11.2018, акт від 16.11.2018, акт від 22.11.2018.

Роботи були виконані згідно актів здачі-приймання виконаних робіт в листопаді 2018: №1 від 14.11.2018, №2 від 16.11.2018, № 3 від 17.11.2018р, № 4 від 19.11.2018, № 5 від 20.11.2018, № 6 від 21.11.2018, № 7 від 22.11.2018, № 8 від 27.11.2018, № 9 від 29.11.2018.

Згідно актів приймання-передачі готової продукції №1 від 14.11.2018, №2 від 16.11.2018, № 3 від 17.11.2018, № 4 від 19.11.2018, № 5 від 20.11.2018р, № 6 від 21.11.2018, № 7 від 22.11.2018, № 8 від 27.11.2018, № 9 від 29.11.2018 були отримані товари.

Оплату за виконані роботи ТОВ «МФ Український Стандарт» здійснював згідно платіжних доручень №462 від 03.12.2018р, №476 від 10.12.2018, №471 від 10.12.2018, №480 від 12.12.2018, №485 від 14.12.2018, №491 від 17.12.2018, №494 від 18.12.2018, №496 від 19.12.2018, №541 від 10.01.2019, №547 від 16.01.2019.

Перевезення здійснювалось згідно договору на надання транспортних послуг № 0111-3 від 01.11.2018, що підтверджено товарно-транспортними накладними на кожну поставку №1211-1 від 12.11.2018, №1411-1 від 14.11.2018, № 1511-1 від 15.11.2018, № 1611-2 від 16.11.2018, №2211 від 22.11.2018, №1411-1 від 14.11.2018, №1611-1 від 16.11.2018, №1711-1 від 17.11.2018, №1911-1 від 19.11.2018, №2011-1 від 20.11.2018, №2111-1 від 21.11.2018, №2211-1 від 22.11.2018, №2711-1 від 27.11.2018, № 2911-1 від 29.11.2018,та актом надання послуг № 39 від 30.11.2018.

Під час розгляду справи судом встановлено, що заборгованість між підприємствами відсутня.

Суми податкових накладних, які зареєстровані ТОВ «ТОПАЗ ЮА» : №51 від 14.11.2018, № 52 від 16.11.2018, № 53 від 17.11.2018, № 54 від 19.11.2018, № 75 від 21.11.2018, № 76 від 22.11.2018, № 77 від 27.11.2018, № 78 від 29.11.2018 віднесені до податкового кредиту, про що свідчить електронна реєстрація податкових накладних.

Також, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «ЛАМИЯ ФОРС» (виконавець) укладено договір №2911-4 про виготовлення продукції з давальницької сировини.

Відповідно до п.1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцю, а Виконавсь приймає на себе зобов`язання виготовити з наданої Замовником давальницької сировини (ламіноване ДСП і крайка ПВХ) та передати Замовнику готову продукцію - комплекти ламінованого ДСП на шафу для одягу та комплекти ламінованого ДСП на шафу приліжкову (надалі - продукція).

Роботи були виконані згідно актів здачі-приймання виконаних робіт в грудні 2018р: №1 від 03.12.2018, № 2 від 05.12.2018, специфікації № 1 від 30.11.2018, акту прийому-передачі давальницької сировини (матеріалів) від 30.11.2018.

Згідно актів приймання-передачі готової продукції №1 від 03.12.2018р., № 2 від 05.12.2018р. були отримані товари.

Оплату за виконані роботи ТОВ «МФ Український Стандарт» здійснював згідно платіжних доручень №534 від 28.12.2018, №542 від 11.01.2019.

Перевезення здійснювалось згідно договору на надання транспортних послуг № 0111-3 від 01.11.2018, що підтверджено товарно-транспортними накладними на кожну поставку: №3011-1 від 30.11.2018, а також договір №0112-2 від 01.12.2018, №0312-1 від 03.12.2018, №0512-1 від 05.12.2018 та актом надання послуг №1 від 27.12.2018.

Під час розгляду справи судом встановлено, що заборгованість між підприємствами відсутня.

Суми податкових накладних, які були зареєстровані ТОВ «ЛАМИЯ ФОРС» за № 1 від 05.12.2018, №2 від 03.12.2018 були віднесені на податкового кредиту, про що свідчить електронна реєстрація податкових накладних.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ «ДЕКОР ПРОМ» (виконавець) укладено договір №0103-5 про виготовлення продукції з давальницької сировини.

Відповідно до п.1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець приймає на себе зобов`язання виготовити з наданої Замовником давальницької сировини (ламіноване ДСТ і крайка ПВХ) та передати Замовнику готову продукцію - комплекти ламінованого ДСП на шафу приліжкову, та комплекти ламінованого ДСП на шафу для одягу (надалі - продукція).

Роботи були виконані згідно актів здачі-приймання виконаних робіт в березні 2019: акт № 1 від 07.03.2019, акт № 2 від 14.03.2019, акт № 3 від 18.03.2019, специфікації №1 від 05.03.2019, №2 від 12.03.2019, №3 від 14.03.2019, актів прийому-передачі давальницької сировини (матеріалів): акт від 05.03.2019, акт від 12.03.2019 акт від 14.03.2019.

Згідно актів приймання-передачі готової продукції акт № 1 від 07.03.2019, акт № 2 від 14.03.2019, акт № 3 від 18.03.2019 були отримані товари.

Оплату за виконані роботи ТОВ «МФ Український Стандарт» здійснював згідно платіжних доручень №604 від 22.03.2019, №609 від 29.03.2019, №610 від 01.04.2019.

Перевезення здійснювалось згідно договору про надання транспортних послуг № 0103-5 від 01.03.2019, що підтверджено товарно-транспортними накладними №0503-1 від 05.03.2019, №1203-3 від 12.03.2019, №1403-5 від 14.03.2019, №0703-2 від 07.03.2019, №1403-4 від 14.03.2019, №1803-6 від 18.03.2019 та актами надання послуг №Z19-000560 від 05.03.2019р, №Z19-000682 від 07.03.2019р, № Z19-000683 від 12.03.2019, №Z19-000684 від 14.03.2019, №Z19-000685 від 14.03.2019, № Z19-000686 від 18.03.2019.

Суми податкових накладних, які були зареєстровані ТОВ «ДЕКОР ПРОМ» за №2 від 07.03.2019, за № 4 від 14.03.2019, за № 15 від 18.03.2019, були віднесені на податкового кредиту, про що свідчить електронна реєстрація податкових накладних.

Отримані товари були доставлені та реалізовані замовнику - ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України» , згідно договору поставки №Г-100 від 06.08.2018.

Відповідно до п.1.1 договору за цим договором постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар згідно специфікації, які є невід`ємною частиною цього договору, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Термін дії договору встановлюється з дати підписання і діє до 31 грудня 2018 року включно, а з питань розрахунків до повного їх виконання.

На підтвердження факту реальності вказаних господарських операцій позивачем надано та долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних № РН-0000083 від 14.11.2018, № РН-0000088 від 16.11.2018, № РН-0000089 від 17.11.2018, № РН-0000090 від 19.11.2018, № РН-0000091 від 20.11.2018, № РН-0000093 від 21.11.2018, № РН-0000095 від 22.11.2018, № РН-0000098 від 27.11.2018, № РН-0000100 від 29.11.2018, № РН-0000101 від 03.12.2018, № РН-0000102 від 05.12.2018, а також № РН-0000020 від 07.03.2019, № РН-0000022 від 14.03.2019, № РН-0000023 від 18.03.2019, платіжних доручень №1380 від 19.12.2018, №1358 від 18.12.2018, №1261 від 11.12.2018, №1021 від 16.11.2018, №1016 від 15.11.2018, №949 від 13.11.2018, №370 від 14.09.2018, №663 від 24.11.2018, №875 від 06.11.2018, №926 від 08.11.2018, №948 від 13.11.2018, №1069 від 22.11.2018, №1093 від 23.11.2018, №1113 від 26.11.2018, №1245 від 10.12.2018, №1332 від 14.12.2018, №240 від 26.03.2019, №385 від 21.03.2019, №241 від 21.02.2019, №399 від 29.03.2019, №437 від 26.02.2019, №238 від 26.03.2019, виписок по рахункам.

Також, як встановлено під час розгляду справи, позивач має орендовані приміщення відповідно до договорів № 17и/15-ц оренди виробничого приміщення від 31.12.2014 року та договору надання складських послуг від 10.01.2019 року.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

За приписами статті 4 Закону України №996-XIV, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов`язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

Щодо посилання податкового органу на відсутність економічної доцільності укладених між позивачем та контрагентами господарських операцій, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст.ст. 42, 43 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору, суб`єкти господарювання вправі вільно укладати будь-які договори, не заборонені законом, та самостійно визначати умови виконання зобов`язань, так само як і залучати будь-яких юридичних осіб, незалежно від їх місцезнаходження по відношенню до підприємства позивача.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.03.2018 р. у справі № 2а-2647/12/1170.

Крім того, колегія суддів зазначає, що неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

В свою чергу, податковим органом не доведено відсутності позитивного економічного ефекту від здійснення господарської діяльності підприємством позивача.

З приводу посилання заявника апеляційної скарги на податкову інформацію щодо контрагентів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 ПК України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних податкової інформації по спірним контрагентам, без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагентів, є безпідставними.

При цьому, посилання податкового органу на відсутність у контрагентів необхідних трудових ресурсів та виробничих потужностей не може бути безумовною підставою для визнання господарських операцій нереальними, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.

Доказів про наявність фактів, які б свідчили про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними контролюючим органом всупереч вимог процесуального закону надано не було.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов`язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов`язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а також податкового кредиту має значення не те, які зобов`язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов`язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року по справі №520/7597/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 17.12.2020 року