Рішення

від 11.12.2020 по справі 581/627/20

ЛИПОВОДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 581/627/20

Провадження № 2/581/162/20

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 грудня 2020 року сел. Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області в складі: головуючого - судді Бутенка Д.В., за участю секретаря судового засідання - Бочкун Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Липова Долина цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, третя сторона, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Липоводолинська селищна рада Липоводолинського району Сумської області, про визнання права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою,

в с т а н о в и в :

Сутність заявленої до суду вимоги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, який мотивував тим, що його батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заснували Фермерське господарство Бджола . На підставі рішення Липоводолинської районної ради народних депутатів від 17 вересня 1992 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею № 004510 загальною площею 17,0 га, кадастровий номер 5923255100:01:001:0306, на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 1, та на її основі і створено ФГ Бджола під головуванням ОСОБА_2 . Позивач разом із матір`ю ОСОБА_4 проживали разом із ОСОБА_2 до його смерті та спільно вели фермерське господарство. Після смерті голови фермерського господарства ОСОБА_2 господарство очолили спочатку його дружина (мати позивача) ОСОБА_4 , а потім і позивач. 07 липня 2020 року приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Бондаренко О.В. позивачу як спадкоємцю відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 17,0 га, кадастровий номер 5923255100:01:001:0306, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_2 . У грудні 2019 року позивачу стало відомо, що 9 громадян селища звернулися до ГУ Держгеокадастру у Сумській області з заявами про надання їм дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному за рахунок вищезазначеної земельної ділянки, якою користується позивач. Липоводолинською селищною радою питання надання дозволів на розроблення проектів землеустрою на вищезазначену земельну ділянку знято з розгляду до вирішення питання про прийняття спадщини. Просив суд визнати за ним право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 17,0 га, кадастровий номер 5923255100:01:001:0306, на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, згідно з державним актом на право довічного успадкованого володіння землею № 004510 від 07 вересня 1992 року в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_2 .

Позиція позивача, його представника та представника відповідача і третьої особи по даній справі

Позивач у судовому засіданні підтримав уточнений позов та додаткового суду пояснив про те, що спочатку приватний нотаріус Бондаренко О.В. відмовила йому в оформленні належного за життя його батька права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 17,0 га, надалі з`явилися 9 фізичних осіб, які виявили бажання приватизувати цю земельну ділянку та в подальшому він звернувся письмово до відповідача із клопотанням про невидання дозволів на оформлення цієї земельної ділянки за будь-якими фізичними особами, оскільки він успадкував після смерті свого батька зазначене вище право. Уточнив, що земельна ділянка була надана в користування його батьку у 1992 році, для використання її в роботі фермерського господарства Бджола та для вирощування сільськогосподарських культур для цього господарства.

Представник позивача ОСОБА_5 підтримав позицію свого довірителя та суду додатково пояснив про те, що користуватися успадкованим позивачем правом на земельну ділянку фактично перешкоджали як приватний нотаріус Бондаренко О.В., так і відповідач у даній справі, який би, при відсутності клопотання позивача, надав би 9 громадянам - фізичним особам дозволи на розробку земельно-кадастрової документації на спірну земельну ділянку. Приватний нотаріус відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на цю земельну ділянку мотивував відсутністю визначеної процедури оформлення права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, відповідач після відмови Липоводолинської селищної ради в наданні погоджень на розробку земельно-кадастрової документації 9 фізичним особам, розмістив на офіційному сайті інформацію про відмову зазначеним особам у наданні дозволів на розробку зазначеної документації. Також ГУ Держгеокадастру в Сумській області вважає, що у позивача зазначене право на спірну земельну ділянку не виникало.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Сумській області Цибулько В.А., заперечуючи проти позову в повному обсязі, зазначив про те, що до повноважень Головного управління не віднесено повноваження щодо погодження чи визнання за особами права довічного успадкованого володіння на земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а також підтвердив те, що земельна ділянка площею 17,0 га розташована за межами сел. Липова Долина, проте на території земель Липоводолинської селищної ради, віднесена до земель державної форми власності; особисто позивач до ГУ Держгеокадастру в Сумській області із заявою про надання дозволу для розробки земельно-кадастрової документації для приватизації землі не звертався, проте погодився із дією Державного акту на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, складеного на ім`я батька позивача, по відношенню до самого позивача з огляд на новітню практику Великої Палати Верховного Суду.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 , виступивши на стороні позивача, суду пояснив про те, що де-юре відбулося успадкування позивачем права довічного успадкованого володіння вищезазначеною земельною ділянкою наданої його батьку, проте позивач має практичні складності в оформленні цього права в якості спадщини після смерті свого батька з технічних та юридичних причин, зазначена земельна ділянка у 2009 році внесена до ДЗК, а батько позивача оформив зазначений Державний акт на володіння цією земельною ділянкою ще за нормами Земельного кодексу України в редакції 1991 року. Підтвердив те, що Липоводолинська селищна рада відмовила у наданні погоджень 9 фізичним особам про розробку земельно-кадастрової документації на ці спірні 17,0 га, бо позивач є користувачем цієї землі і ці питання мають обов`язково з ним погоджуватися, чого відповідачем не було виконано.

Процесуальні дії суду у даній справі

Ухвалою Липоводолинського районного суду Сумської області від 14 серпня 2020 року вказана позовна заява була залишена без руху, для усунення недоліків позивачу установлено строк - десять днів із дня отримання копії ухвали. 19 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Липоводолинського районного суду Сумської області із уточненим позовом, в якому просив суд визнати за ним право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою. Ухвалою судді Липоводолинського районного суду Сумської області від 27 серпня 2020 року у даній справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання на 10 год. 20 хв. 15 вересня 2020 року. 15 вересня 2020 року розгляд справи відкладено до 30 вересня 2020 року у зв`язку з неявкою усіх сторін по справі. 30 вересня 2020 року у підготовчому судовому засіданні оголошена перерва до 12 жовтня 2020 року за клопотанням представника відповідача. 12 жовтня 2020 року розгляд справи відкладено до 27 жовтня 2020 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого. 27 жовтня 2020 року оголошено перерву у судовому засіданні до 06 листопада 2020 року за клопотанням представника позивача. 06 листопада 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 листопада 2020 року. 16 листопада 2020 року в судовому засіданні оголошена перерва до 01 грудня 2020 року у зв`язку з неявкою відповідача. 17 листопада 2020 року дата судового засідання перенесена з 01 грудня на 03 грудня 2020 року у зв`язку з тим, що забронювати дистанційне судове засідання з Сумський окружним адміністративним судом не було технічної можливості. 02 грудня та 11 грудня 2020 року відбулися два судові засідання по розгляду позову по суті та 11 грудня 2020 року ухвалено рішення суду по суті спору.

Установлені судом фактичні обставини справи

Із фотокопії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 83 років помер ОСОБА_2 у сел. Липова Долина Липоводолинського району Сумської області (а.с.14).

Згідно з фотокопією Технічного звіту по встановленню на місцевості зовнішньої межі та виготовленню державного акту на право довічного успадкованого володіння землею селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_2 Липоводолинської сільської ради народних депутатів Липоводолинського району Сумської області, складеного Українським науково-дослідним і проектно-вишукувальним інститутом по землеустрою у 1992 році, вбачається те, що рішенням Липоводолинської районної ради народних депутатів від 17 березня ОСОБА_2 надано у довічне успадковане володіння 17,0 га. ріллі розташованих в межах землеволодіння колгоспу Липоводолинське Липоводолинського району (а.с. 15-18).

Згідно з фотокопією Державного акту про право довічного успадкованого володіння землею № 004510 гр. ОСОБА_2 на підставі рішення Липоводолинської районної ради народних депутатів від 17 березня 1992 року надано у довічне успадковане володіння 17,0 га. землі для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с. 19-22).

Із фотокопії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, прийнятої приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Бондаренко О.В. від 07 липня 2020 року № 120/02-31, встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 17,0 га, кадастровий номер 5923255100:01:001:0306, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , так як право довічного успадкованого володіння не визначено чинним законодавством України і фактично припиняється зі смертю особи, якій таке право належало, а також враховуючи, що за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 17, га для ведення селянського (фермерського) господарства не реєструвалося, свідоцтво про право на спадщину за законом не може бути видано (а.с.23).

Із фотокопії свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 червня 2020 року, приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Бондаренко О.В. спадкоємцю за законом ОСОБА_1 вбачається те, що ОСОБА_1 отримав частину спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , а саме 50% частки в складеному капіталі Фермерського господарства Бджола (код ЄДРПОУ 22962245) на суму 50 грн. 00 коп. (а.с.24).

Із фотокопії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 22 червня 2020 року № 60643655 вбачається те, що після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Бондаренко О.В. 09 грудня 2019 року заведена спадкова справа 65/2019 (номер у спадковому реєстрі 65194806), спадкоємцем померлого є ОСОБА_1 , спадкове майно складається з 50% частки в складеному капіталі Фермерського господарства Бджола (код ЄДРПОУ 22962245) на суму 50 грн. 00 коп. (а.с. 25).

Із фотокопії Статуту ФГ Бджола (код ЄДРПОУ 22982245) (нова редакція), зареєстрованого 23 листопада 2011 року, вбачається те, що засновниками господарства є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , головою господарства є ОСОБА_2 , господарство є комерційною організацією, створеною однією сім`єю, членами якого можуть бути лише члени однієї сім`ї (а.с.26-30).

Із фотокопії Статуту ФГ Бджола (нова редакція), затвердженого рішеннями загальних зборів членів ФГ Бджола 22 червня 2020 року, вбачається те, що засновниками господарства є ОСОБА_1 , 1967 року народження, та ОСОБА_4 , 1945 року народження, головою господарства є ОСОБА_1 , господарство є комерційною організацією, створеною однією сім`єю (а.с.31-35).

Із фотокопії заяви ОСОБА_4 від 10 січня 2020 року вбачається, що співзасновник ФГ Бджола ОСОБА_4 звернулася до голови Липоводолинської селищної ради ОСОБА_7 із заявою у якій просила відмовити у наданні листів погодження щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення ОСГ, які знаходяться за межами населених пунктів та території Липоводолинської селищної ради Сумської області (а.с. 36-39).

Із фотокопії листа Липоводолинської селищної ради до відділу у Липоводолинському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 30 грудня 2019 року №1236 вбачається те, що лист відділу у Липоводолинському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 12 грудня 2019 року № 297/107-19 про висловлення позиції щодо надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення ОСГ за рахунок земель сільськогосподарського призначення розглянутий постійною комісією селищної ради з питань регламенту, правопорядку, містобудування, землеустрою та благоустрою 18 грудня 2019 року та прийнято рішення зняти з розгляду питання погодження або не погодження надання дозволів громадянам до вирішення питання про спадщину та надання відповідних оцінок правоохоронними органами, так-як земельні ділянки, зазначені у заявах громадян, використовувалися і продовжують використовуватися фермерським господарством (а.с.40).

08 січня 2020 року позивач звернувся до керівництва відповідача із проханням не видавати накази про надання дозволів на розробку проектів землеустрою по відведенню земельних ділянок у власність громадянам - фізичним особам, які будуть розміщуватись в межах земельної ділянки під кадастровим номером 5923255100:01:001:0306 до вирішення ним питання про прийняття спадщини, оскільки право довічного успадкованого користування вищезазначеною земельною ділянкою отриманою у спадок позивачем після смерті свого батька (а.с. 179).

Із відповіді ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 18 вересня 2020 року № 29-18-0.6-5196/2-20 на адвокатський запит вбачається інформація про відмову відповідачем 9 суб`єктам у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, та про відсутність звернень позивача до відповідача з приводу переоформлення земельної ділянки, яка перебувала в користуванні батька позивача ОСОБА_2 (а.с. 177-178).

Норми права, які підлягають застосуванню у даній справі:

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України 2001 року є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України 2001 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України 2001 року право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 15-1 ЗК України (тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Висновки суду по суті заявленої вимоги

17 березня 1992 року ОСОБА_2 (батько позивача) на підставі рішення Липоводолинської районної ради народних депутатів отримав у довічне успадковуване володіння 17,0 га. землі для ведення селянського (фермерського) господарства на території Липоводолинської сільської ради народних депутатів Липоводолинського району Сумської області та на її базі створено фермерське господарство Бджола .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (батько позивача).

07 липня 2020 року приватним нотаріусом Липоводолинського районного нотаріального округу Бондаренко О.В. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що згідно з чинним законодавством не передбачена можливість переходу права довічного успадковуваного землеволодіння після смерті володільця.

Спадкодавець ОСОБА_2 (батько позивача) отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року (ст. 7, 23) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року Про селянське (фермерське) господарство (ст. 19), яким і було визначено порядок його успадкування.

Предметом спору у цій справі є право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яке виникало в особи - теперішнього засновника фермерського господарства на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, згідно із Земельним кодексом Української РСР 1990 року. У Земельному кодексі України 2001 року право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не визначено.

З огляду на викладені вище норми права, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом, не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

До цього, дія державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння була припинена, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Ураховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, яка стосувалася довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, відступила від висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц (щодо права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою) і в постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц (щодо права постійного користування земельною ділянкою). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право довічного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачами, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані .

Ураховуючи наведені вище обставини справи, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, суд уважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Суд також констатує те, що в даних конкретних правовідносинах визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, оскільки існують організаційно-правові перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та відповідач посилається на не віднесення порушеного позивачем питання до його компетенції.

Тому оскільки позивач прийняв спадщину в установленому законом порядку після смерті свого батька, отримавши свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкування за законом в нотаріальному порядку, проте він не має практичної можливості оформити зазначену частину спадщини через відсутність регламентації процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею для ведення (розширення) селянського (фермерського) господарства, а також беручи до уваги те, що право довічного користування земельною ділянкою успадковане позивачем після смерті свого батька, а тому право позивача підлягає захисту, а позовні вимоги задоволенню.

Довід представника відповідача ОСОБА_8 про те, що ГУ Держгеокадастру в Сумській області є неналежним відповідачем у даній справі не є переконливим, оскільки з урахуванням статусу земельної ділянки та її призначення й розташування (земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності, розміщена за межами населеного пункту (села, селища), при невизначеності законодавчої процедури спадкування права довічного успадкованого володіння спірною земельною ділянкою та з огляду на повноваження відповідача (п. 3, п. 4 Положення про Держгеокадастр України (затвердженого Постановою КМУ від 14 січня 2015 року № 15), п. є-1 ч. 1 ст. 15 , ст. 80, ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України) щодо розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення, позов до зазначеного суб`єкта пред`явлено правомірно та підставно.

Керуючись ст.260, 264-266 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 17,0 га (кадастровий номер 5923255100:01:001:0306), з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, яка належала на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею № 004510 від 17 березня 1992 року ОСОБА_2 , як набуте ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в сел. Липова Долина Липоводолинського району Сумської області.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Липоводолинський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Липоводолинський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (місце знаходження юридичної особи: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 25, код ЄДРПОУ 39765885).

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Липоводолинська селищна рада Липоводолинського району Сумської області (місце знаходження юридичної особи: сел. Липова Долина, вул. Роменська, буд. 10, Липоводолинський район Сумська область, код ЄДРПОУ 04390972).

Повне рішення суду виготовлене 18 грудня 2020 року.

Суддя Д. В. Бутенко