Постанова

від 17.12.2020 по справі 915/120/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/120/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Головея В.М., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представника від відповідача адвоката Скалова С.Ю. за посвідченням №247 від 20.10.2009; свідоцтвом № 562 від 20.10.2009 та довіреністю від 02.03.2020;

/позивач повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином (див. - рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 24.11.2020), але не скористався правом на участь в судовому засіданні/,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Зорі над Бугом" Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2020, проголошене суддею Семенчук Н.О. у м. Миколаєві, повний текст якого складено 05.10.2020

у справі № 915/120/20

за позовом скаржника

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливці Побужжя"

про розірвання договору,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2020 року Державне підприємство Дослідне господарство Зорі над Бугом Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України (далі по тексту - ДП ДГ Зорі над Бугом ) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Мисливці Побужжя", в якій просило розірвати договір про врегулювання відносин між ДП ДГ Зорі над Бугом та ТОВ Мисливці Побужжя від 21 липня 2012 року.

Позивач визначив підставою для розірвання договору порушення істотних умов договору, а саме систематичну несплату коштів за користування землею, яка передбачена ч. 3 ст. 180 ГК України, а також невідповідність змісту та форми договору вимогам Закону України Про мисливське господарство та полювання і наказу Міністерства лісового господарства України від 12.12.1996 № 153.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2020 у задоволенні позову відмовлено, оскільки договір не передбачає плати за користування мисливськими угіддями, а недодержання в момент його укладення приписів ст. 24 Закону України Про мисливське господарство та полювання та ч. 3 ст. 180 ГПК України може бути підставою для визнання такого договору недійсним, а не для його розірвання, як просить позивач.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зокрема скаржник вважає, що місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що відповідач ухиляється від розірвання договору за згодою сторін; необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення до матеріалів справи додаткових доказів вих. №2874 від 22.09.2020, зокрема, копії запиту до ДП Вознесенське лісове господарство та відповіді на нього від 17.09.2020, а також договору відповідача з зазначеним підприємством №15/01-15/1 від 15.01.2015, тоді як ці документи підтверджують обставини, що входять до предмета доказування. Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на один із документів, в залученні якого було відмовлено позивачу.

Скаржник також зазначає, що суд не застосував до правовідносин сторін закон, який підлягав застосуванню, зокрема ст. 24 Закону України Про мисливське господарство та полювання , що набрала чинності з1.01.2015, згідно до якої відповідач повинен вносити плату за користування мисливськими угіддями, а також звертає увагу на те, що за укладеним між сторонами договором від 21.07.2012 неможливо встановити протягом якого часу існують господарські зобов`язання сторін.

Крім того, ДП ДГ Зорі над Бугом приєднано до апеляційної скарги листування сторін за період з 26.07.2019 по 31.07.2020 без клопотання про їх приєднання до матеріалів справи та пояснення щодо поважних причин, з яких вони не надавалися суду першої інстанції, тому колегією зазначені докази не приймаються на підставі ч.3 ст.269 ГПК України.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Інформаційної довідки №201240178 від 21.02.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ДП ДГ Зорі над Бугом на праві постійного користування належать земельні ділянки в межах території Яструбинівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

21.07.2012 між ДП ДГ Зорі над Бугом (Господарство) та ТОВ Мисливці Побужжя (Товариство) укладено договір про врегулювання відносин між власником (користувачем) земельної ділянки та користувачем мисливських угідь (далі Договір), відповідно до п.1 якого позивач у відповідності до вимог ст. 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання надає погодження на ведення мисливського господарства на землях, які належать Господарству на праві постійного користування площею 3048 га, що розташовані в Вознесенському районі Миколаївської області на території Яструбинівської сільської ради, на термін передбачений законодавством.

Відповідно до п. 2.1 договору відповідач у встановленому законодавством порядку має право здійснювати заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власника (користувача) земельної ділянки.

Відповідно до п. 2.2 договору Товариство зобов`язується:

- використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням;

- вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Законів України Про тваринний світ, Про мисливське господарство та полювання, інших законодавчих актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства;

- раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування мисливських тварин внаслідок власної діяльності;

- забезпечити проведення заходів, спрямованих на охорону і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування;

- вести боротьбу з шкідливими хижаками (вовками, лисицями і т.і.);

- дотримуватися режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України;

- не пізніше ніж за 3 дні до проведення полювання на тварин повідомити Господарство про місце проведення мисливства, час проведення, термін проведення. В повідомленні обов`язково зазначити земельні ділянки, біля яких буде проводитися мисливство;

- інформування повинно здійснюватися шляхом передачі даних телефонограмою;

- відповідальність за заподіяну шкоду чи настання нещасних випадків під час ведення мисливського господарства покладається на ТОВ Мисливці Побужжя .

Відповідно до п. 2.3 договору Господарство (землекористувач) має право:

- надавати Товариству право будувати на мисливських угіддях біотехнічні споруди;

- у разі систематичного невиконання Товариством умов договору подавати до Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства матеріали про припинення права користування Товариством наданими мисливськими угіддями.

Відповідно до п. 3.1 Договору Даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і проставляння відбитку печатки.

Відповідно до п. 3.2 Договору даний Договір укладено на весь період користування мисливськими угіддями.

Відповідно до п. 3.3 Договору припинення дії Договору з інших, ніж передбачені п. 2.3 Договору, підстав можливе за рішенням суду.

Рішенням Миколаївської обласної ради №26 від 07.09.2012 ТОВ Мисливці Побужжя надано у користування мисливські угіддя загальною площею 39 752,095 га, що розташовані у Вознесенському районі Миколаївської області на території Бузької, Олександрівської, Новосілківської, Новогригорівської, Тимірязєвської, Дорошівської, Прибужанської, Дмитрівської, Яструбинівської (3048,0 га) сільських рад, з 07.09.2012 строком на 15 років, тобто до 7.09.2027, отже відповідно до п.3.2 Договору він діє до зазначеної дати.

12.08.2019 позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію №296, в якому повідомив, що ДП ДГ Зорі над Бугом вважає договір, укладений 21 липня 2012 року між ним та ТОВ Мисливці Побужжя , таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки згідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо він відповідає передбаченому Законом порядку та формі, при цьому при укладанні відповідного договору було порушено як порядок так і форму, зокрема не погоджено предмет, ціну і строк дії договору, що є підставою для його розірвання., оскільки відповідач ухиляється від розірвання договору за згодою сторін, позивач до суду із відповідним позовом.

Аналізуючи правовідносини сторін та відмовляючи у задоволені позову, господарський суд першої інстанції, з висновками якого колегія суддів погоджується, застосував наступні норми права.

Ст.ст.13, 14, 16 Конституції України встановлено, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Преамбулою Закону України "Про мисливське господарство та полювання" /далі-Закон/ встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відповідно до ст. 1 Закону в редакції, що була чинною на момент укладення договору мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону в тій же редакції, ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

У ч. 3 ст. 21 Закону в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, зазначено, що умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону в редакції, що діяла на той час, форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з ч. 6 ст. 21 Закону в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Відповідно до ст. 22 Закону землі для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Відповідно до ст. 24 Закону в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя. Розмір плати за користування мисливськими угіддями встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів. Проте, сторонами в договорі від 21.07.2012 не встановлено відповідних умов, що дійсно є порушенням Закону.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно зазначено, що наведені позивачем обставини щодо недодержання в момент укладення спірного договору приписів ст. 24 Закону та ч. 3 ст. 180 ГПК України можуть бути підставою для визнання такого договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України або для внесення до нього змін, спрямованих на дотримання вимог Закону, проте відповідних позовних вимог позивачем не заявлялося, а згідно до ч.2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Щодо вимоги про розірвання договору слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однією із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є такі порушення стороною договору коли в наслідок заподіяної ним шкоди друга сторона значною мірою позбавлена того на що розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.652 ЦК України можливе дострокове розірвання або зміна договору у зв`язку із істотною зміною обставин.

Крім того, відповідно до ч.4 та ч.5 ст.188 Господарського кодексу України у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що спірний договір не передбачає умов щодо оплати за користування мисливськими угіддями, відтак безпідставним є посилання позивача на те, що нездійснення відповідачем оплати є істотним порушенням його умов та може бути підставою для його розірвання.

За таких обставин, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволенні позову ДП ДГ Зорі над Бугом про розірвання договору про врегулювання відносин між ним та ТОВ Мисливці Побужжя від 21 липня 2012 року.

Щодо тверджень скаржника про те, що істотною підставою для розірвання договору є також відсутність у ньому строку його дії, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки п. 3. 2 договору передбачено, що відповідний укладено на весь період користування мисливськими угіддями, а строк користування мисливськими угіддями встановлено рішенням Миколаївської обласної ради №26 від 07.09.2012 року та складає 15 років.

Доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив у задоволені клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів колегія суддів вважає безпідставними, оскільки місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вірно зазначив причини такої відмови, крім того, слід зазначити, що вказані документи не стосуються предмету спору.

Також апелянт помилково зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на документ, який ним не був залучений до матеріалів справи, тоді як в рішенні місцевого господарського суду чітко зазначено, що про наявність відповідного документу вказує відповідач.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає, а відтак залишає апеляційну скаргу ДП ДГ Зорі над Бугом без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2020- без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2020 у справі №915/120/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Зорі над Бугом" Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України"- без задоволення.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.12.2020 о 15.45.

Головуючий суддя Г.П. Разюк

Суддя В.М. Головей

Суддя Я.Ф. Савицький