Постанова

від 21.12.2020 по справі 923/181/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/181/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Семери Вікторії Анатолівни

на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 , ухвалене суддею Гридасовим Ю.В. у м. Херсон, повний текст якого складено 28.08.2020

у справі №923/181/20

за позовом: Фізичної особи - підприємця Семери Вікторії Анатоліївни

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД

про: стягнення 177 627, 20 грн, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2020 року Фізична особа - підприємець Семера Вікторія Анатоліївна звернулась до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 136 788, 00 грн, інфляційних в сумі 30 438, 78 грн, 3% річних в сумі 10 400, 92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без достатніх правових підстав набув грошові кошти у розмірі 136 788, 00 грн, що в силу положень ст. 1212 Цивільного кодексу України зумовлює обов`язок останнього у їх поверненні з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 у справі №923/181/20 у задоволенні позову відмовлено повністю; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД 17 500, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кошти отримані відповідачем, як передоплата і оплата за товар, тобто набуті за наявності правових підстав для цього, а тому не можуть бути витребувані з підстав, визначених у ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно отримані.

У зв`язку з прийняттям судового рішення про відмову у задоволенні позову, судом на підставі ст. ст. 126 129 Господарського процесуального кодексу України покладено на позивача понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 500, 00 грн.

Не погодившись з означеним судовим рішенням, Фізична особа - підприємець Семера Вікторія Анатоліївна безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 у справі №923/181/20 скасувати повністю; ухвалити нове рішення, яким: повністю задовольнити позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни до Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД про стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних збитків та 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 136 788, 00 грн, стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД на користь Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни суму судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 2 664, 42 грн, стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД на користь вимоги Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни суму судового збору за подання апеляційної скарги до суду в розмірі 3 996, 63 грн.

Крім того, до апеляційної скарги апелянтом додано заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, у якій скаржник просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 у справі №923/181/20 та прийняти апеляційну скаргу від 05.09.2020 на вказане рішення до розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на не з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, визнання встановленими обставин, що мають значення для справи, які не були доведені у ході судового розгляду справи, порушення норм процесуального права та незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, зазначаючи що:

при винесенні рішення судом не було з`ясовано обставин обміну сторонами листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо і прийняття відповідачем до виконання замовлення, на виконання якого, за висновком суду, були перераховані грошові кошти, тобто не було встановлено факту укладення сторонами договору у спрощений спосіб;

незважаючи на подані в ході розгляду справи клопотання про витребування від відповідача письмових пояснень та доказів, судом не було з`ясовано обставин здійснення поставки товару, про що безпідставно зазначає відповідач;

судом не надано належної оцінки тому факту, що в матеріалах справи відсутні будь-які рахунки та докази їх виставлення відповідачем;

судом не було надано жодної оцінки доказам, поданим позивачем на виконання ухвали Господарського суду Херсонської області від 17.03.2020;

при прийнятті рішення судом не було застосовано положень ст.ст. 638, 640, 641, 536, 625, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України;

в порушення приписів ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, судом при здійсненні розподілу судових витрат, прийнято до уваги докази витрат на професійну правничу допомогу, які не були направлені позивачу;

надані відповідачем договір-доручення та акт не є належними доказами понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки не свідчать про їх фактичне понесення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Богацька Н.С., судді Діброва Г.І., Принцевська Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у Господарського суду Херсонської області витребувано матеріали справи №923/181/20; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 у справі №923/181/20 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Херсонської області.

01.10.2020 від Господарського суду Херсонської області надійшли матеріали справи №923/181/20.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 Фізичній особі-підприємцю Семері Вікторії Анатоліївні поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 у справі №923/181/20; за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; постановлено розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни на рішення Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 у справі №923/181/20 здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи) до 21.10.2020 та роз`яснено про їх право у вказаний строк подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи; зупинено дію рішення Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 у справі №923/181/20 до закінчення апеляційного перегляду.

Вказана ухвала про відкриття апеляційного провадження у справі вручена учасникам справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями з відміткою підприємства поштового зв`язку про вручення поштового відправлення.

Відповідач згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Семери Валентини Анатоліївни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області по даній справі без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач вказував на безпідставність тверджень позивача про те, що між сторонами не було укладено договору у спрощений спосіб, адже апелянт власноруч заповнила платіжне доручення для перерахування коштів та вказала призначення платежу; повідомляла суд про те, що фактично знала реквізити рахунків, тобто усвідомлювала за який товар, у якому розмірі та кому здійснювала оплату; протягом тривалого часу не робила жодних дій для повернення цих безпідставно перерахованих коштів, що явно виходить за рамки господарських ділових звичаїв; ненадання позивачем витребуваних судом доказів свідчить про те, що остання втратила оригінали рахунків, які оплатила, та наразі намагається стягнути перераховані грошові кошти як безпідставно набуті; обставини отримання чи неотримання позивачем товару не входять до предмету доказування у даній справі.

Стосовно доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначив, що за умовами додатку до договору-доручення про надання правової допомоги №28-02 від 28.02.2020 гонорар підлягає сплаті клієнтом не пізніше 10 днів з дня завершення надання правової допомоги за додатком. Товариство згідно платіжного доручення № 1489 від 14.09.2020 сплатило гонорар.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розгляд апеляційної скарги по суті здійснено 21.12.2020, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Богацької Н.С. у відпустці з 04.11.2020 по 06.11.2020, 16.11.2020, з 03.12.2020 по 04.12.2020, 07.12.2020, у відрядженні з 21.10.2020 по 23.10.2020, з 12.11.2020 по 13.11.2020, з 25.11.2020 по 27.11.2020, з 17.12.2020 по 18.12.2020; судді Діброви у відпустці 27.11.2020, з 16.12.2020 по 17.12.2020 та у відрядженні з 26.10.2020 по 30.10.2020; судді Принцевської Н.М. у відпустці 23.10.2020, з 26.10.2020 по 30.10.2020, 27.11.2020.

Розглянувши наявні у справі матеріали, апеляційну скаргу та відзив на неї, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Фізичною особою - підприємцем Семерою Вікторією Анатоліївною на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД у період з 01.03.2017 по 04.07.2018 було перераховано кошти у загальній сумі 136 788,00 грн, у тому числі, за платіжним дорученням № 10 від 01.03.2017 на суму 35 000,00 грн з призначенням платежу Передплата за товар, згідно рах № 12, від 01.03.2017 у т.ч. ПДВ 20% - 5833,33 грн. ; за платіжним дорученням № 22 від 19.05.2017 на суму 91 250,00 грн. з призначенням платежу Передплата за товар, згідно рах № 83, від 19.05.2017 ; за платіжним дорученням № 100 від 04.07.2018 на суму 10 538,00 грн. з призначенням платежу Передплата за товар, згідно рах № 106, від 04.07.2018 у т.ч. ПДВ 20% - 1756,33 грн. .

Як стверджує позивач, перевірка договірної документації та первинних документів, які є у її розпорядженні, показала, що зазначені платежі не мають обґрунтування відповідними договірними та первинними документами, ніякого товару від Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД в обмін на сплачені кошти позивач не отримувала.

26.12.2019 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу від 16.12.2019 про повернення протягом 7 днів безпідставно набутих коштів, відшкодування збитків від знецінення коштів за індексом інфляції, та про сплату 3 % річних з розрахунком суми вимоги.

Вказана вимога згідно з листом за вих.№12 від 21.01.2020 залишена відповідачем без задоволення.

Звернувшись з позовом, позивач зазначив, що до цього часу у відповідача зберігається безпідставно набуте майно позивача, а саме перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 136 788,00 грн. Вказану суму грошових коштів позивач просив стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Так, згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд звертає увагу на те, що підставою виникнення зобов`язання та права вимоги його виконання є, зокрема, правочин, який зумовлює виникнення прав і обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Норми ст. 181 Господарського кодексу України передбачають можливість укладення господарських договорів як у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, так і у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків. Такі права й обов`язки реалізуються в межах цивільних правовідносин і вони є, відповідно, його складовими елементами. Не можуть розглядатися як правочини факти, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Норми чинного законодавства свідчать про те, що оплата будь-якого товару, як обов`язок, виникає в учасника цивільних правовідносин на підставі обставин, вказаних у вищенаведеній нормі Цивільного кодексу України. При цьому, статус учасника цивільних правовідносин набувається господарюючим суб`єктом при вступі його у відповідні правовідносини, зокрема: укладені договору або іншого правочину; якщо це прямо вказано в актах цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти було перераховано за трьома платіжними документами:

платіжним дорученням № 10 від 01.03.2017 на суму 35 000,00 грн. з призначенням платежу Передплата за товар, згідно рах № 12, від 01.03.2017 у т.ч. ПДВ 20% - 5833,33 грн. ;

платіжним дорученням № 22 від 19.05.2017 на суму 91 250,00 грн. з призначенням платежу Передплата за товар, згідно рах № 83, від 19.05.2017 ;

платіжним дорученням № 100 від 04.07.2018 на суму 10 538,00 грн. з призначенням платежу Передплата за товар, згідно рах № 106, від 04.07.2018 у т.ч. ПДВ 20% - 1756,33 грн. .

Між тим, ані оригіналів, ані належним чином засвідчених копій рахунків, на які містяться посилання у вказаних платіжних дорученнях, матеріали справи не містять.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За твердженням позивача, відповідні рахунки в його розпорядженні відсутні та будь-яких товарно-матеріальних цінностей, у зв`язку із здійсненою оплатою ним від відповідача не отримано.

В свою чергу, на виконання вимог ухвали Господарського суду Херсонської області від 17.03.2020, позивачем надано копії фінансової/податкової звітності, книгу обліку доходів.

Додатково позивач також вказав, що між сторонами 01.07.2015 було укладено договір поставки №2 (договір), відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД (продавець) зобов`язалось у строки, передбачені договором, поставити та передати у власність Фізичній особі - підприємцю Семері Вікторії Анатолівні (покупець), товар, який визначається у специфікації (або у специфікаціях, якщо їх декілька, далі - специфікації) згідно п. 2.1 договору, а покупець зобов`язався оплатити вартість товару з урахуванням її індексації та інших умов, передбачених договором, та прийняти товар у свою власність.

На виконання вказаного договору та специфікації на товар №1, відповідач згідно видаткової накладної № 246 від 01.07.2015 поставив, а позивач за платіжним дорученням № 49 від 01.07.2015 оплатив товар на загальну суму 60 150, 00 грн, а отже зобов`язання за вказаним правочином є такими, що припинені відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України.

При цьому, згідно з п. п. 9.1, 9.2 договору, останній набирає сили з моменту його підписання обома сторонами і діє протягом 1 року з моменту його укладення, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором. Усі зміни і доповнення до даного договору, якщо інше не обумовлено окремо, дійсні лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та підписані обома сторонам.

Доказів того, що дію вказаного договору було продовжено у встановленому порядку, сторонами до матеріалів справи не надано.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджується наявності між сторонами будь-яких окремих цивільних правовідносин (письмовий чи усний договір/угода чи інші обставини, передбачені ст. 11 Цивільного кодексу України), які б підтверджували обов`язок позивача здійснити спірний платіж.

Не підтверджує таких обставин й представлена позивачем звітна документація.

В свою чергу, відповідач, перекладаючи на позивача обов`язок доведення обставин, існування яких він заперечує, жодних доказів суду не представив.

Колегія суддів враховує, що закріплений в ст.ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності господарського судочинства, покладає на сторін обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 та від 18.11.2019 у справі № 902/761/18.

Зміст заперечень відповідача щодо існування між сторонами зобов`язальних відносин зводиться до констатації факту добровільного перерахування позивачем грошових коштів з підстав, визначених в графі призначення платежу та порушення позивачем фінансової дисципліни, порядку обліку та зберігання первинних документів.

Між тим, слід зауважити, що в силу приписів ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення обставин перерахування коштів, позивачем листом від 16.10.2019 запитувалась відповідна інформація у відповідача. Проте, будь-яких даних стосовно надсилання відповідачем відповіді на вказаний запит із наданням підтверджуючих документів, матеріали справи не містять.

Отже доводи відповідача, з якими погодився місцевий господарський суд, за відсутності документального підтвердження наведених у платіжних дорученнях відомостей щодо підстав перерахування коштів, з доказової точки зору не можна вважати доведеними.

Не приймаються до уваги і доводи відповідача відносно того, що оскільки банк прийняв платіжні доручення та виконав їх, то останні є належно оформленими (мають всі реквізити в тому числі підписи) та свідчать про реальні наміри позивача відносно перерахунку коштів. Наразі, судом не ставиться під сумнів реальність проведення оплати за наданими в справі платіжними дорученнями, проте причиною звернення з позовом є безпідставність проведення такої оплати, а як вказано вище, доказів наявності таких підстав судом встановлено не було. Тому, сам по собі факт оплати, не підтверджує наявність підстав для її проведення.

Зокрема, п. 1. 30 ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні визначає, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Згідно ст. 22 вказаного закону платіжне доручення є розрахунковим документом, за допомогою якого здійснюється ініціювання грошового переказу. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті України, затверджена Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, тлумачить розрахунковий документ як документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Тобто, платіжне доручення є документом, який підтверджує факт виконання банком вимоги клієнта по здійсненню перерахунку коштів з рахунку клієнта на рахунок отримувача. Отже, платіжні доручення, самі по собі (без інших супутніх документів, як наприклад листів, телеграм, телефонограм), не є доказами наявності між сторонами певної домовленості, а є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують проведення господарської операції - оплати, підставою якої має бути договір. Відсутність договору (в усній чи письмовій формі) є свідченням безпідставності господарської операції.

Що ж до посилань відповідача на судові рішення у справі №916/1202/19, то, по-перше, висновки суду у вказаній справі не є обов`язковими для суду ані в силу вимог ст. 75, ані в силу ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, по-друге, судові рішення у вказаній справі приймались за інших фактичних обставин, які оцінювались за сукупністю з іншими доказами, зокрема, наданим сторонами рахунками та видатковими накладними, а отже такі висновки не можуть мати будь-якого юридичного значення для вирішення даної справи.

Враховуючи вищевказане, а також встановлені судом обставини щодо набуття відповідачем 136 788, 00 грн за рахунок позивача, проведення оплати за відсутності правової підстави (відсутні докази наявності між сторонами договірних правовідносин, щодо оплаченої суми), а також те, що відносини сторін мають позадоговірний характер, у відповідача виникло кондиційне зобов`язання (ст. 1212 Цивільного кодексу України) - повернути безпідставно набуті кошти.

З наведеного, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставин справи в їх сукупності, що призвело до помилкових висновків про відмову в позові.

Зі змісту позовної заяви також вбачається, що позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 10 400, 92 грн (за період з 07.03.2017 по 16.12.2017 на суму 35 000, 00 грн; за період з 23.05.2017 по 16.12.2019 на суму 91 250, 00 грн та за період з 20.07.2018 по 16.12.2019 на суму 10 538, 00 грн) та інфляційні в сумі 30 438, 78 грн (за період з березня 2017 року по листопад 2019 року на суму 35 000, 00 грн, за період з червня 2017 року по листопад 2019 року на суму 91 250, 00 грн та за період з липня 2018 року по листопад 2019 року на суму 10 538, 00 грн).

Приписами ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З аналізу наведеної норми вбачається, що за своєю суттю зобов`язання складається із права вимоги кредитора та обов`язку виконання такої вимоги боржником. При цьому, є неможливим існування права вимоги без кореспондуючого такій вимозі обов`язку виконання.

Лише існування одночасно як права вимоги так і обов`язку виконання такої вимоги становить собою суть зобов`язання.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12).

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14).

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 Цивільного кодексу України. Отже, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, дія ст. 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 та постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Представлений позивачем розрахунок перевірений судом, є арифметично та методологічно вірним, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині, враховуючи що грошові кошти в сумі 136 788, 00 грн повернуті не були, також підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Семери Вікторії Анатоліївни підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 у справі №923/181/20 - скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Семери Вікторії Анатоліївни задовольнити.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 20.08.2020 у справі №923/181/20 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Фізичної особи - підприємця Семери Вікторії Анатоліївни задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, 69; ідентифікаційний код: 38617954) на користь Фізичної особи - підприємця Семери Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 136 788, 00 грн, інфляційні в сумі 30 438, 78 грн, 3% річних в сумі 10 400, 92 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 664, 42 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІРРІЛЕНД (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, 69; ідентифікаційний код: 38617954) на користь Фізичної особи - підприємця Семери Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового забору за подання апеляційної скарги в сумі 3 996 ,63 грн.

Доручити Господарському суду Херсонської області видати накази на виконання даної постанови.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська