Рішення

від 09.12.2020 по справі 904/5184/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5184/20 за позовом Селянського (фермерського) господарства "ЛОТОС"

до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

Суддя Юзіков С.Г.

При секретарі судового засідання: Кулебі Т.Ю.

Представники:

Позивача - Підлужний В.М. ордер № 1035974 від 18.09.20 (адвокат)

Відповідача - не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 49,9978 гектарів, яка згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 02 червня 2000 року, серія ДП ПП 000086, розташована за адресою: Дніпропетровська область, Петропавлівський район, Олександропільська сільська рада.

Відповідач позов заперечує, мотивуючи тим, що між власником спірних земельних ділянок (органом місцевого самоврядування) та засновником СФГ "ЛОТОС" не укладалися договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому, згідно з ч.1, 2 ст. 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за юридичною особою права користування земельними ділянками. В свою чергу, Відповідач не позбавлений можливості звернутися до власника земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування нею.

У відповіді на відзив Позивач вказав, що думка Відповідача, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, є помилковою. Підтвердження помилковості вищевказаної позиції Відповідача було зазначено Позивачем, ще у позовній заяві і Позивач наводить їх повторно. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц виклала правову позицію, відповідно до якої право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи, право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. У такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в іншій постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 також відступила від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 05.10.2016 у справі №181/698/14-ц, від 23.11.2016 у справі №657/731/14-ц та зазначила, що у разі смерті громадянина засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Цією ж постановою Велика Палата Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 було залишено рішення суду першої інстанції в силі, яким визнано за фермерським господарством право постійного користування земельною ділянкою. Також, Відповідач вважає, що оскільки Позивачем не укладались договори, якими передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб, то відсутні правові підстави для визнання за особою права користування земельними ділянками, а Позивач має можливість звернутись з метою оформлення прав користування землею. Дана позиція Відповідача є помилковою, оскільки право на користування земельною ділянкою виникло у Позивача відразу після його створення як юридичної особи та згідно з актом на право постійного користування землею серії ДП ПП 000086. Відповідно, відсутня потреба в укладанні будь-яких додаткових договорів, що стосуються права користування даною земельною ділянкою, а перехід права на користування земельною ділянкою переходить в порядку, який було вказано раніше, та що підтверджується вищезазначеною практикою. Так, право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право. В той-же час, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи, право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства.

Відповідач, у поясненнях вказав, що у постанові ВП ВС вирішувалися питання, які відносяться саме до норм спадкового права, які не стосуються до предмета спору у даній справі, тому постанова ВП ВС від 23.06.2020 справа № 179/1043/16-ц не підлягає врахуванню судом при прийнятті рішення у справі №904/5184/20. У постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, СФГ "Берізка" звернулося до суду щодо визнання недійсним наказу, яким було припинено право постійного користування на земельну ділянку площею 45,40 га, розташованої на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, наданої на ім`я ОСОБИ_1 Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000623. Натомість у даній справі СФГ "ЛОТОС" до позовної заяви не було надано доказів того, що саме Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області порушеного права позивача. Таким чином, докази порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області прав Позивача у позовній заяві від 18.09.2020 та у відповіді на відзив на позовну заяву від 30.10.2020 - відсутні. Відповідач, додатково зазначив, що ВП ВС приймаючи рішення у справі №922/989/18. у колегії суддів виникли дискусії щодо відповідності до законодавства прийнятої постанови. На підставі вказаної обставини суддею О.М. Ситніком висловлено окрему думку, зокрема, що "Фермерське господарство може набувати право на земельні ділянки на загальних підставах, передбачених ЗК України, і такі засади для юридичних осіб є конкурентними, що зазначено у частині другій статті 124 цього Кодексу, а саме: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, установлених частиною другою цієї статті. Винятки перераховані у частині другій статті 134 ЗК України. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва, поновлення договорів оренди землі. Тобто СФГ "Берізка" має право на набуття у користування земельної ділянки, але на конкурентних засадах, оскільки поза межами таких засад землі надаються лише громадянам для ведення фермерського господарства. У іншому випадку видається можливим зловживання правом на отримання земельної ділянки юридичною особою поза конкурентною процедурою, передбаченою ЗК України та спеціальним законом". В окремій думці судді Пророка В.В. у справі № 922/989/18 зазначено: "До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України "Про фермерське господарство"). Аналізуючи зазначені норми слід дійти висновку, що особа, яка є членом фермерського господарства у разі ліквідації такого фермерського господарства або у випадку припинення членства у такому господарстві може отримати частину майна фермерського господарства, зокрема, і земельну ділянку, на яку ця особа має право постійного користування, та створити нове фермерське господарство або вести фермерське господарство на цій земельній ділянці як фізична особа - підприємець. Отже, земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування громадянину - засновнику селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не переходить до складу земель створеного фермерського господарства назавжди і без права її повернення". Відповідно до інформації відділу у Петропавлівському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, межі земельних ділянок загальною площею 49,9978 га, що знаходяться в постійному користуванні ОСОБА_1 за Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованим 02.06.2000 за № 86 не встановлювались, а отже, вимога позивача про визнання за ним права постійного користування на спірну земельну ділянку є недоречною, оскільки існує можливість виникнення нових додаткових судових спорів з приводу меж спірної земельної ділянки.

Відповідач у судове засідання не прибув, електронною поштою від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з зайнятістю представників Відповідача у інших судових засіданнях.

У судовому засідання представник Позивача заперечував клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки вважає, що причини неявки є необґрунтованими.

Позивач зазначає, що коло представників юридичної особи не обмежене певною особою - представником, а відтак Відповідач має можливість направити у судове засідання іншого представника. Так, відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Суд погоджується з представником Позивача та вважає клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи таким, що не підлягає задоволенню, з урахуванням наведених Позивачем підстав, а також у зв`язку з тим, що явку свого представника Відповідач у жодне засідання не забезпечив, посилаючись на зайнятість його працівників у розгляді судами інших справ.

Судом досліджено надані сторонами докази.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення 7 сесії XXIII скликання Петропавлівської районної Ради народних депутатів Петропавлівського району Дніпропетровської області №90 від 25.02.2000, ОСОБА_1 02.06.2000 одержав державний акт на право постійного користування землею серії ДП ПП 000086, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №86, відповідно до якого йому надана в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка площею 49,9978 га, яка розташована на території Олександропільської сільської ради.

15.06.2020, на основі права користування даною земельною ділянкою площею 49,9978 гектарів створено селянське (фермерське) господарство "Лотос", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Розпорядженням голови Петропавлівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15.06.2000 та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи селянського (фермерського) господарства "ЛОТОС" серії А00 № 672702.

Факт того, що селянське (фермерське) господарство "Лотос" засновано на основі державного акту на право постійного користування землею серії ДП ПП 000086 від 02.06.200 підтверджується Статутом селянського (фермерського) господарства "Лотос", затвердженим засновником Іщенко І.С. - 06.06.2000, зареєстрованим Петропавлівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 15.06.2000 (п.1.10. Статуту.)

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.01.2020, виданим у спадковій справі № 173/2019 та зареєстрованим у реєстрі за № 53 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його онук ОСОБА_2 є спадкоємцем його майна, що складається з прав засновника (власника) селянського (фермерського) господарства "Лотос", які передбачені статутом селянського (фермерського) господарства "Лотос".

Рішенням засновника № 1/2020 про затвердження Статуту селянського (фермерського) господарства "Лотос", затверджено статут селянського (фермерського) господарства "Лотос" у новій редакції, а також у зв`язку зі смертю виключено зі складу засновників ОСОБА_1 та включено до складу засновників його спадкоємця - ОСОБА_2 .

Земельна ділянка використовується за її цільовим призначенням, а також вона є основною виробничою земельною ділянкою господарства, що підтверджується Статутом селянського (фермерського) господарства "ЛОТОС", затвердженим рішенням засновника та голови селянського (фермерського) господарства "ЛОТОС" № 1/2020 від 22.01.2020.

Відповідно до Довідки №7/206 від 18.06.2020 Олександропільської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, станом на 18.06.2020 у користуванні селянського (фермерського) господарства "ЛОТОС" обліковується на території Олександропільської сільської ради 51,2978 га земель, в тому числі: ріллі - 49,9978 га, шляхів - 0,45 га, лісосмуг - 0,85 га. Змін у цільовому призначені земель господарства з 01.01.2008 не здійснювалося.

Земельна ділянка, на яку видано державний акт на право постійного користування землею серії ДП ПП 000086 від 02.06.2000, знаходиться в державній власності.

Спірна земельна ділянка залишається державною власністю, докази протилежного відсутні.

Позивач вважає, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства "ЛОТОС" відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно, як суб`єкт підприємницької діяльності, могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно, з часу державної реєстрації цього господарства, воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник, у зв`язку з чим, просить визнати за ним право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Предметом доказування у даній справі є наявності підстав для визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 49,9978 га за Позивачем.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 та 2001), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство ", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно із ч.1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частиною 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові) передбачалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (ч. 1,2 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові).

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею (ч. 1, 4, 5 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення фермерського господарства).

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. (ч.1 ст. 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення фермерського господарства).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування… У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. (ч.2 ст. 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", у редакції, чинній на момент створення фермерського господарства).

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення фермерського господарства) визначено, що громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської,в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

У заяві зазначаються: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки,обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення фермерського господарства).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі:… припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 29 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", у редакції, чинній на момент створення фермерського господарства).

У ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно ч.1ст. 5, ч.1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у чинній редакції) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: … припинення діяльності селянського (фермерського) господарства п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові).

Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені у ст. 141 Земельного кодексу України (у чинній редакції).

Положення п. 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у чинній редакції), яким передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону, втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005.

Статтею 14 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема, продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, самостійно господарювати на землі.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач позов заперечує з наведених вище підстав.

Перевіривши доводи і докази сторін, суд погоджується з Позивачем і не приймає позицію Відповідача.

Так, на підставі рішення 7 сесії XXIII скликання Петропавлівської районної Ради народних депутатів Петропавлівського району Дніпропетровської області №90від 25.02.2000, ОСОБА_1 , 02.06.2000 одержав державний акт на право постійного користування землею серії ДП ПП 000086, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №86, відповідно до якого йому надана в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка площею 49,9978 га, розташована на території Олександропільської сільської ради.

15.06.2020, на основі права користування даною земельною ділянкою площею 49,9978 га, створено селянське (фермерське) господарство "Лотос", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Розпорядженням голови Петропавлівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15.06.2000 та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи селянського (фермерського) господарства "ЛОТОС" серії А00 № 672702.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.01.2020, виданого у спадковій справі № 173/2019 та зареєстрованого в реєстрі за № 53 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його онук ОСОБА_2 є спадкоємцем його майна, що складається з прав засновника (власника) селянського (фермерського) господарства "Лотос", які передбачені статутом селянського (фермерського) господарства "Лотос".

З відзиву на позовну заяву вбачається заперечення Відповідача права постійного користування Позивачем.

Аналіз обставин справи, з урахуванням наведених вище правових норм, свідчить, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянинові України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Чинним на момент створення СФГ "Лотос" законодавством передбачалося одержання земельної ділянки, як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ, як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Відповідно до чинного законодавства можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки невикористання чи використання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка, в силу свого правового режиму, є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

З наведеного можна дійти висновку, що громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 року одержали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

З наведеного вище законодавства, з урахуванням обставин справи, вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи, як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ "Лотос", так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Правове становище СФГ, як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, наданої засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Заперечення Відповідача стосовно того, що межі земельних ділянок загальною площею 49,9978 га, що знаходяться в постійному користуванні ОСОБА_1 за Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованим 02.06.2000 за № 86 не встановлювались, а отже, вимога Позивача про визнання за ним права постійного користування на спірну земельну ділянку є недоречною, оскільки існує можливість виникнення нових додаткових судових спорів з приводу меж спірної земельної ділянки, судом не приймається, оскільки ці питання можуть вирішуватися Позивачем у встановленому чинним законодавством порядку і не впливають на вирішення спору в даній справі.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянинові України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, одержання земельної ділянки було обов`язковою умовою для набуття правосуб`єктності СФГ, як юридичної особи, селянське (фермерське) господарство "Лотос" не припинилося зі смертю свого засновника - Іщенка І.С., суд вважає позовні вимоги Позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України господарські витрати у справі слід покласти Відповідачів.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Селянського (фермерського) господарства "ЛОТОС" до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - задовольнити

Визнати за Селянським (фермерським) господарством "ЛОТОС" , 52713, Дніпропетровська область, Петропавлівський район, с. Олександропіль, вул. Степова, б. 41 (код 31049182) право постійного користування земельною ділянкою площею 49,9978 гектарів, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 02 червня 2000 року, серія ДП ПП 000086, розташована за адресою: Дніпропетровська область, Петропавлівський район, Олександропільська сільська рада.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, 49006, м. Дніпро, вул. Філософська, б. 39-А (код 39835428) на користь Селянського (фермерського) господарства "ЛОТОС", 52713, Дніпропетровська область, Петропавлівський район, с. Олександропіль, вул. Степова, б. 41 (код 31049182) 2 102,00 грн. - судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк, передбачений ст.256 ГПК України, з урахуванням ч. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" цього Кодексу.

Повне судове рішення складене 21.12.2020

Суддя С.Г. Юзіков