Рішення

від 25.11.2020 по справі 911/2757/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/2757/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи За позовом Фізичної особи-підприємця Омельченка Володимира Григоровича

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"

про стягнення 174 696,37 грн.

Представники сторін:

від позивача: Олійник В.В.;

від відповідача: Не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Омельченко Володимир Григорович звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про стягнення 174 696,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 27/10-16-1 від 27.10.2016 та договором поставки №2 від 01.02.2017. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 60 429,05 грн. пені, 88 062,32 грн. інфляційних втрат та 26 205,00 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.09.2020 було відкрито провадження у справі № 911/2757/20 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено засідання у справі на 22.10.2020.

19.10.2020 від позивача надійшла заява про розгляд справи в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 19.10.2020 судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні заяви позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції, з підстав, викладених в ухвалі суду.

22.10.2020 в судове засідання учасники судового процесу не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засідання 22.10.2020 судом вирішено відкласти судове засідання на 25.11.2020 про що занесено до протоколу судового засідання.

Після проведеного судового засідання, 22.10.2020 від позивача, на адресу суду надійшла заява про відкладення розгляду справи.

З метою повідомлення сторін про дату та час проведення судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 23.10.2020.

25.11.2020 від відповідача на електронну пошту суду надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

25.11.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Наразі, суд наголошує, що представник відповідача, в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, позовних вимог не оспорив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, проте, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 25.11.2020 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов`язання щодо оплати поставленого товару в обсязі та в строки, визначені договорами поставки № 27/10-16-1 від 27.10.2016 та № 2 від 01.02.2017, права вимоги за якими позивачем отримано на підставі договору про відступлення права вимоги № 11/12-19 від 19.12.2019, а також договорів про відступлення права вимоги від 01.08.2020 за № 01/08/20-1 та № 01/08/20-2. У зв`язку із чим, позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 60 429,05 грн. нарахованої пені, 88 062,32 грн. інфляційних нарахувань та 26 205,00 грн. 3 % річних.

В свою чергу, представник відповідача в судове засіданні 25.11.2020 з`явився, позовних вимог не оспорив.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 25.11.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

27.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології" (далі - постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 27/10-16-1 (далі - договір-1).

Відповідно до п. 1.1 договору -1 сторони узгодили, що постачальник зобов`язується передати у встановлений даним договором термін у власність "Покупця" продукцію виробничо-технічного призначення, надалі товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму ( вартість, ціну) відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.2 договору - 1 визначено специфікацію товару, відповідно до якої поставляється найменування товару: добриво азотно-фосфатно-калійне в кількості 5,00 т. вартістю 45 950,00 грн. без ПДВ та сульфат амонію в кількості 2,00 т. вартістю 7 600,00 грн. без ПДВ, що разом складає 64 260,00 грн. з ПДВ.

Умовами п. 7.1 договору - 1 встановлено, що даний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до моменту проведення остаточних розрахунків.

Крім того, судом встановлено, що 01.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології" (далі - постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 2 (далі - договір-2).

Згідно з п. 1.1 договору - 2, в терміни, визначені цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 та 2.4 договору - 2, за даним договором постачається виключно товар, дозволений до використання на території України. Асортимент, кількість та ціна товару визначаються специфікаціями/додатками та накладними, що оформлюються (складаються) в період дії цього договору і які є його невід`ємною частиною. Орієнтовні ціни Товарів в національній валюті та фактичні їх ціни виражені в еквіваленті у доларах США або Євро, в залежності від умов придбання товару постачальником за відповідними контрактами, зазначаються у специфікаціях/додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті, сформована на момент його поставки, вказується у видаткових накладних на поставку товарів покупцю та/або виставлених покупцеві рахунках. Загальна сума цього договору визначається специфікаціями/додатками та видатковими накладними.

Згідно з п. 4.1 договору - 2, строк поставки товару визначається у відповідних Специфікаціях/Додатках до даного договору.

Відповідно до п. 11.2 договору - 2, договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 27/10-16-1 від 27.10.2016 та договір поставки № 2 від 01.02.2017, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у постачальника та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Також, 11.12.2019 між Фізичною особою-підприємцем Омельченко Володимиром Григоровичем (далі - позивач, новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології" (далі - первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 11/12-19 (далі - договір -3).

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору-3, за цим договором первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки № 2 від " 01" лютого 2017 р. та договором поставки №27/10-16-1 від 27.10.2016р (далі - Договора) , укладеним між Первісним кредиторомта Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря", код ЄДРПОУ 05391465 (дачі - Боржник) .

За цими договорами новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за договорами у сумі 237 011 грн. (двісті тридцять сім тисяч одинадцять гривень).

Умовами п. 1.3 договору-3 передбачено, що право вимоги первісного кредитора до боржника на суму 237 011 (двісті тридцять сім тисяч одинадцять) гривень за договорами підтверджується видатковими накладними, актами приймання-передачі, актом звірки взаєморозрахунків від 11.12.2019 р., які є невід`ємною частиною цих договорів і передаються первісним кредитором новому кредитору в момент підписання сторонами цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору -3, сума відступлених прав вимоги становить 237 011(двісті тридцять сім тисяч одинадцять) гривень з ПДВ.

Згідно з п. 2.2 договору-3, одночасно з підписанням цього договору первісний кредитор передає новому кредитору повідомлення до боржника про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Обов`язок направлення повідомлення боржнику покладається на Нового кредитора.

Відповідно до п. 5.1 договору - 3, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконанні сторонами своїх зобов`язань за ним договором.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про відступлення права вимоги № 11/12-19 від 11.12.2019, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у постачальника, позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

У зв`язку із порушенням умов договору, в частині здійснення оплати за поставлений товар, у відповідача перед позивачем, з урахуванням відступлених прав, виникла заборгованість.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення 237 011,00 грн. основного боргу, 125 665,06 грн. пені, 87 758,25 грн. інфляційних втрат та 28 093,00 грн. 3% річних за користування коштами позивача.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.07.2020 у справі № 911/806/20 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Сільськогосподарського товариства обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь Фізичної особи-підприємця Омельченка Володимира Григоровича 230 000,00 грн. основного боргу, 1 884,80 грн. 3 % річних, 1 655,75 грн. інфляційних втрат, 3 503,11 грн. судового збору та 4 952,97 грн. адвокатських витрат.

За твердженнями позивача, оскільки, на момент винесення судом рішення у справі № 911/806/20 між позивачем та первісним кредитором ще не було укладено договори про відступлення права вимоги від 01.08.2020 за № 01/08/20-1 та № 01/08/20-2, за умовами яких первісний кредитор передав новому кредитору - позивачу у справі, право вимоги щодо нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість за неоплачений, проте поставлений товар, з моменту виникнення такої заборгованості, а також, враховуючи те, що рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/806/20 від 16.07.2020 було стягнуто з відповідача пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані за період з 25.12.2019, тому позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих до 25.12.2019.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/806/20 від 16.07.2020, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти, повторного доведення не потребують.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Таким чином, з прийняттям рішення про стягнення боргу, яким по суті фіксується обов`язок сторони сплатити кошти, зобов`язання, що виникли на підставі договору та їх прострочення не припиняються.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В абзаці 1 пункту 9 оглядового листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 р. № 5011-32/5219-2012).

Отже, за змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Позивач, нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення останнім виконання зобов`язання щодо оплати за товар 60 429,05 грн. пені, 88 062,32 грн. інфляційних втрат та 26 205,00 грн. 3% річних.

Одночасно, звертаючись із даним позовом, позивачем, на підтвердження наявності прав у останнього стягнення з відповідача заявлених позовних вимог, долучено до матеріалів справи копії договорів про відступлення права вимоги від 01.08.2020 за № 01/08/20-1 та № 01/08/20-2.

З урахуванням вищенаведеного, господарським судом встановлено наступне.

01.08.2020 між Фізичною особою-підприємцем Омельченко Володимиром Григоровичем (далі - позивач, новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології" (далі - первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 01/08/20-1 (далі - договір -4) та № 01/08/20-2 (далі - договір -5).

Умовами ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору - 4, за цим договором первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки №27/10-16-1 від 27.10.2016р (далі - основний договір) , укладеним між первісним кредиторомта Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря", код ЄДРПОУ 05391465 (дачі - боржник) .

За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за основним договором, а саме: сплати пені за весь період прострочення виконання боржником зобов`язань, щодо проведення розрахунків за отриманий товар; сплати інфляційних втрат на суму боргу та сплати 3 % річних за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми боргу.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору - 5, за цим договором первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки №2 від 01.02.2017 (далі - основний договір) , укладеним між первісним кредиторомта Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря", код ЄДРПОУ 05391465 (дачі - боржник) .

За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за основним договором, а саме: сплати пені за весь період прострочення виконання боржником зобов`язань, щодо проведення розрахунків за отриманий товар; сплати інфляційних втрат на суму боргу та сплати 3 % річних за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми боргу.

Умовами п. 1.3 договору - 4 передбачено, що право вимоги первісного кредитора до боржника на стягнення пені, її розмір, строки нарахування та стягнення підтверджуються п. п. 5.3, 5.4 основного договору, який переданий новому кредитору до підписання сторонами цього договору. Право вимоги первісного кредитора щодо сплати боржником інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, відповідно до п. 7.6 основного договору, виникає на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно з п. 2.2 договорів - 4, 5, одночасно з підписанням цього договору первісний кредитор передає новому кредитору повідомлення до боржника про відступлення права вимоги. Обов`язок направлення повідомлення боржнику покладається на Нового кредитора.

В матеріалах справи наявні копії двох повідомлень про відступлення права вимоги від 01.08.2020, відповідно до змісту яких постачальник, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Еко-Технології", повідомляє відповідача проте, що останнє відступило своє право вимоги сплати пені, 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення на суму боргу до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря", що виникло на підставі п. 7.1.1 договору № 2 від 01.02.2017 та п. 5.3,.5.4,7.6 договору № 27/10-16 від 27.10.2016. Докази направлення позивачем та отримання відповідачем зазначених повідомлення також долучено до матеріалів справи.

Відповідно до п. 5.1 договорів - 4 та 5, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконанні сторонами своїх зобов`язань за ним договором.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори про відступлення права вимоги від 01.08.2020 за № 01/08/20-1 та № 01/08/20-2, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у постачальника, позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 та ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно до п. 1.1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Отже, судом наголошується, що в разі заміни кредитора у зобов`язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов`язання, тобто обсяг прав та обов`язків його сторін залишається незмінним. Отже, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав (наприклад, сума заборгованості, права на стягнення відсотків, штрафних санкцій тощо) та умови (наприклад, боржник може виконати зобов`язання тільки за умови надання певної інформації) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виплати, наприклад, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі, що існував на момент підписання договору цесії або переходу до нього прав кредитора іншим чином.

Разом з тим, зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом. Суб`єкти зобов`язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора. Це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора, наприклад, в грошових зобов`язаннях. В такому випадку зобов`язання перетвориться на зобов`язання з множинністю осіб на стороні кредитора.

З урахуванням вищенаведеного у сукупності, а також чітких умов договорів про відступлення права вимоги від 01.08.2020 за № 01/08/20-1 та № 01/08/20-2, господарський суд встановив, що первісним кредитором передано новому кредитору (позивачу) право вимоги до відповідача за двома договорами поставки прав на стягнення з відповідача будь-яких штрафних санкцій (пені та штрафу), а також нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат з моменту виникнення заборгованості.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи все вищезазначене у сукупності, а також період, за який здійснено позивачем нарахування, з моменту виникнення заборгованості і до 25.12.2019, господарський суд вважає, що позивачем правомірно здійснено звернення до суду із вимогою до відповідача про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Отже, як було встановлено у рішення Господарського осуду київської області від 16.07.20.20 у справі № 911/806/20, станом на дату винесення рішення суду (16.07.2020) загальна прострочена заборгованість відповідача перед позивачем становила 230 000,00 грн.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства .

Відповідно до п. 5.4 договору-1, у випадку невиконання або несвоєчасного виконання сторонами зобов`язання, передбаченого пунктом 3.2. та 3.3. даного договору, винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент несплати, за кожен день прострочки.

Згідно з п. 7.1 договору - 2, за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього Договору. Окрім відповідальності, встановленої п.7.1 цього договору покупець за несвоєчасну оплату поставленого товару більше ніж на 10(десять) банківських днів сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Позивач, за прострочення строків оплати поставленого постачальником товару, керуючись п. 5.4 договору - 1 та п. 7.1. договору -2, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню на загальну суму 60 429,05 грн.

При цьому, визначаючи початок прострочення зобов`язання, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. 2.2 договору -1 визначено, що остаточний розрахунок за товар в сумі 64 260 грн. 00 коп. здійснюється покупцем в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника не пізніше 31 грудня 2016 року, а умовами п. 2 специфікацій № № 1, 2 та 3 до договору - 2 визначено, що оплата товару за цією специфікацією здійснюється згідно рахунка-фактури, шляхом перерахування коштів на розрахунковий, поточний рахунок постачальника.

Судом прийнято до уваги, що у відповідності до змісту специфікацій № № 1, 2 та 3 до договору -2, сторонами не визначено граничний термін здійснення відповідачем оплати за поставлений товар.

Разом із тим, частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку, що відповідач повинен був оплатити товар за договором -1 до 31.12.2016, а за договором -2 - після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у даному випадку, з моменту підписання видаткових накладних, які додано до позовної заяви.

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, здійснивши перерахунок пені, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договорів; здійснених поставок, а також, порядку розрахунків погодженого сторонами та дат прострочення, встановлених судом, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю.

Щодо до вимог позивача, стосовно нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат, то господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 26 205,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 88 062,32 грн.

З огляду на встановлені судом вище висновки щодо встановлення дат прострочення зобов`язань, з урахуванням передачі первісним кредитором новому кредитору прав вимоги 3 % річних та інфляційних втрат з моменту прострочення виконання зобов`язання, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, в межах періодів, визначених позивачем, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.

Одночасно, судом розглянуто та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Наразі, відповідачем фактично обґрунтовано свою правову позицію стосовно наявності підстав для зменшення неустойки відсутністю зацікавленості первісного кредитора у стягненні штрафних санкцій, а також, відсутністю будь-яких фінансових втрат у нового кредитора.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. по справі №908/1453/14.

Проте, всупереч наведеного, наявності виняткових обставин для зменшення розміру неустойки відповідачем не наведено.

З огляду на викладене та враховуючи повне задоволення позову, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу витрат на сплату судового збору у розмірі 2 620,45 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" (місцезнаходження: 08054, Київська обл., Макарівський р-н, с. Соснівка, вул. Леніна, 30; код ЄДРПОУ 05391465) на користь Фізичної особи-підприємця Омельченка Володимира Григоровича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) 60 429,05 грн. нарахованої пені, 26 205,00 грн. 3 % річних, 88 062,32 грн. інфляційних втрат та 2 620,45 грн. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко