Рішення

від 21.12.2020 по справі 911/2995/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2995/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Богуславський завод продтоварів" (09700, Київська обл., м. Богуслав, вул. Грушевського, буд. 27)

до Фізичної особи-підприємця Миколаєнка Віктора Івановича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 68050,85 грн. заборгованості за договором поставки №11/07/19-ДПБ від 11.07.2019 р., у тому числі - 43441,20 грн. боргу за договором, 3703,98 грн. пені, 8688,24 грн. штрафу, 1047,40 грн. інфляційних втрат, 11170,03 грн. 20% річних,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Богуславський завод продтоварів" (далі - ТОВ "Богуславський завод продтоварів", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Миколаєнка Віктора Івановича (далі - ФОП Миколаєнко В.І., відповідач) про стягнення 68050,85 грн. заборгованості за договором поставки № 11/07/19-ДПБ від 11.07.2019 р., у тому числі - 43441,20 грн. боргу за договором, 3703,98 грн. пені, 8688,24 грн. штрафу, 1047,40 грн. інфляційних втрат, 11170,03 грн. 20% річних.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем 11.07.2019 р. було укладено договір поставки № 11/07/19-ДПБ, згідно умов якого відповідачеві було поставлено товар на загальну суму 82441,20 грн., який було прийнято останнім, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами. Відповідно, у ФОП Миколаєнка В.І. виник обов`язок з оплати такого товару. Проте, всупереч вимогам зазначеного договору, відповідачем оплату за поставлений ТОВ "Богуславський завод продтоварів" товар було здійснено частково, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 68050,85 грн. заборгованості за договором поставки № 11/07/19-ДПБ від 11.07.2019 р., у тому числі - 43441,20 грн. боргу за договором, 3703,98 грн. пені, 8688,24 грн. штрафу, 1047,40 грн. інфляційних втрат, 11170,03 грн. 20% річних, і судові витрати покласти на відповідача.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю "Богуславський завод продтоварів" позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Миколаєнка Віктора Івановича про стягнення 68050,85 грн. заборгованості за договором поставки № 11/07/19-ДПБ від 11.07.2019 р., підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.10.2020 р. було відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику сторін).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору відповідачем до справи подано не було.

З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

11.07.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Богуславський завод продтоварів" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Миколаєнком Віктором Івановичем (покупець) був укладений договір поставки № 11/07/19-ДПБ, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставляти і передавати на умовах даного договору, згідно із замовленнями (заявками), продовольчу продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.3 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю. Підтвердженням передачі товару є підписання сторонами (уповноваженими представниками) накладної або іншої, визначеної чинним законодавством України, документації на товар.

У відповідності з п. 3.1 договору ціна на товар зазначається у видатковій накладній на поставку відповідної партії товару.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що покупець зобов`язується оплачувати кожну партію товару в строк, що не перевищує 14 календарних днів, з моменту виконання постачальником зобов`язання з поставки відповідної партії товару. Якщо останній день строку оплати приходиться на вихідний або святковий день, то оплата поставленої партії товару здійснюється в наступний робочий день за вихідним або святковим днем. Датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок постачальника.

Датою поставки товару є дата фактичного отримання товару покупцем (п. 4.5 договору).

Умовами п. 6.2 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 20% від суми боргу.

Відповідно до п. 11.6 договору у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом одного календарного року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 9.1 договору).

Як слідує з матеріалів справи, постачальником на виконання умов договору поставки № 11/07/19-ДПБ від 11.07.2019 р. було поставлено покупцю товар на загальну суму 82441,20 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № SAP SBA14009M7/76939/0 від 12.07.2019 р. на суму 40317,72 грн., № SAP SBA14009QQ/77744/0 від 26.07.2019 р. на суму 42123,48 грн., копії яких долучені позивачем до матеріалів справи.

З позову слідує, що ФОП Миколаєнко В.І. частково оплатив товар, що підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ "Богуславський завод продтоварів" за період з 01.07.2019 р. до 08.10.2020 р., з якої вбачається, що 14.08.2019 р. надійшла оплата від ФОП Миколаєнка В.І. в сумі 9000,00 грн., 03.09.2019 р. надійшла оплата від ФОП Миколаєнка В.І. в сумі 10000,00 грн., 18.09.2019 р. надійшла оплата від ФОП Миколаєнка В.І. в сумі 15000,00 грн.

Також до матеріалів справи додано платіжні доручення, а саме - № ПН739581 від 27.11.2019 р. на суму 2000,00 грн., 06.12.2019 р. на суму 1500,00 грн., 17.12.2019 р. на суму 1000,00 грн., № @2PL384015 від 05.02.2020 р. на суму 500,00 грн., які підтверджують часткову сплату відповідачем отриманого від позивача товару.

ТОВ "Богуславський завод продтоварів" було направлено ФОП Миколаєнку В.І. претензію № 18 11 2019 від 18.11.2019 р. на суму 48441,20 грн., відповідно до якої позивач просив відповідача сплатити заборгованість протягом 10 банківських днів, з моменту отримання претензії.

Відповідь на претензію отримано не було, заборгованість не сплачено.

Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Оскільки відповідач станом на час подання позовної заяви не виконав взяті на себе зобов`язання і не сплатив ТОВ "Богуславський завод продтоварів" заборгованість за поставлений товар за договором поставки № 11/07/19-ДПБ від 11.07.2019 р., останнє і звернулось з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач будь-яких заперечень проти позову чи доказів здійснення повної оплати поставленого товару згідно договору поставки № 11/07/19-ДПБ від 11.07.2019 р. суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

Як зазначалось вище, умовами договору сторони визначили граничний термін оплати за поставлений товар, а саме - 14 календарних днів, з моменту виконання постачальником зобов`язання з поставки відповідної партії товару (п. 3.7 договору).

Виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, настав.

Проте, відповідач свої обов`язки в частині оплати за поставлений товар по договору поставки у обсязі та строки, які визначено умовами зазначеного правочину, належним чином не виконав. У свою чергу, відповідачем було здійснено оплату у загальній сумі 39000,00 грн., що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями, копії яких долучені позивачем до матеріалів справи.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором поставки № 11/07/19-ДПБ від 11.07.2019 р. в сумі 43441,20 грн., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у зазначеній сумі, є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3703,98 грн. пені за порушення термінів оплати товару та 8688,24 грн. штрафу.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Водночас, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 6.2 договору у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 20% від суми боргу.

Розмір штрафу, визначений позивачем, становить 8688,24 грн., нарахований на суму 43441,20 грн. (1317,72 грн. залишок заборгованості за видатковою накладною № SAP SBA14009M7/76939/0 від 12.07.2019 р. на суму 40317,72 грн. + 42123,48 грн. заборгованість за накладною № SAP SBA14009QQ/77744/0 від 26.07.2019 р.), який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим штраф підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Також за прострочення строків сплати коштів за договором поставки № 11/07/19-ДПБ від 11.07.2019 р. позивач нарахував до сплати відповідачеві пеню в сумі 3703,98 грн.

Слід зазначити, що за приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання здійснюється від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Судом встановлено, що заявлений до стягнення розмір пені був визначений позивачем у сумі 3703,98 грн. за період з 25.10.2019 р. до 12.02.2020 р. щодо кожної видаткової накладної окремо, з урахуванням часткових оплат, однак з порушенням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так, статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, зважаючи на положення п. 3.7 договору, ст. 253 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені у даному випадку має здійснюватися за період з 29.07.2019 р. по 29.01.2020 р. (видаткова накладна № SAP SBA14009M7/76939/0 від 12.07.2019 р.) та з 12.08.2019 р. по 12.02.2020 р. (№ SAP SBA14009QQ/77744/0 від 26.07.2019 р.) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Виходячи з вірного визначення моменту виникнення заборгованості щодо кожної видаткової накладної окремо, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, суд дійшов висновку, що вірний розмір пені за видатковою накладною № SAP SBA14009M7/76939/0 від 12.07.2019 р. за період з 25.10.2019 р. до 29.01 .2020 р. становить 115,60 грн. та 3580,59 грн. за видатковою накладною № SAP SBA14009QQ/77744/0 від 26.07.2019 р. за період з 25.10.2019 р. до 12.02.2020 р.

З урахуванням викладеного, пеня, заявлена позивачем до стягнення підлягає частковому стягненню з відповідача в сумі 3696,19 грн.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 1047,40 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1047,40 грн., нарахованих на заборгованість відповідача, за загальний період з серпня 2019 р. до серпня 2020 р. щодо кожної видаткової накладної окремо, з урахуванням часткових оплат, є арифметично вірним, у зв`язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Позивач також нарахував та просить суд стягнути з відповідача за прострочення оплати 20% річних в сумі 11170,03 грн. за період з 29.07.2019 р. до 08.10.2020 р. щодо кожної видаткової накладної окремо, з урахуванням часткових оплат.

За умовами п. 11.6 договору сторони дійшли згоди, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

У відповідності з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною другою статті 625 ЦК України конкретизовано передбачений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України надано можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб, обумовлений у договорі, та обмеження свободи сторін в укладенні договору щодо визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно зі статтями 693, 536, 625 ЦК України.

Системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дає змогу дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами. Однак диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 р. у справі № 922/3578/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2020 р. у справі № 910/14180/18, від 14.01.2019 у справі № 910/3777/18, від 11.10.2018 р. у справі № 911/3847/17.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням зазначеного, розмір відсотків річних за умовами договору було збільшено, що не протирічить вимогам законодавства.

Отже, розмір 20% річних, визначений позивачем, є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим 20% річних в сумі 11170,03 грн. підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Богуславський завод продтоварів".

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Миколаєнка Віктора Івановича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Богуславський завод продтоварів" (09700, Київська обл., м. Богуслав, вул. Грушевського, буд. 27, код 00378431) 43441 (сорок три тисячі чотириста сорок одну) грн. 20 коп. основного боргу, 3696 (три тисячі шістсот дев`яносто шість) грн. 19 коп. пені, 8688 (вісім тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн. 24 коп. штрафу, 1047 (одну тисячу сорок сім) грн. 40 коп. інфляційних втрат, 11170 (одинадцять тисяч сто сімдесят) грн. 03 коп. 20% річних, 2101 (дві тисячі сто одну) грн. 76 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 21.12.2020 р.

Суддя В.М. Бабкіна