Рішення

від 18.12.2020 по справі 922/3382/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3382/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛАНПРОМ" (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Римаренків, 24) до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЛАНПРОМ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ", в якому просить стягнути з відповідача заборгованість та штрафні санкції за Договором № 238-18/826 від 22.04.2020 в сумі 266118,70 грн., з яких: 253015,92 грн. - основний борг за неоплачену продукцію, 11661,77 грн. - договірної пені, 1070,10 грн. - інфляційних втрат, 370,91 грн. - 1% річних. Витрати зі сплати судового збору позивач також просить стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором № 238-18/826 від 22.04.2020 в частині своєчасної оплати за поставлену продукцію.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3382/20. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено, що у разі ненадання відзиву на позов у встановлений судом строк, справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами. Також, роз`яснено сторонам, що відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

12.11.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вх. № 26458, в якому відповідач просить суд вимогу про стягнення основної суми боргу у розмірі 253015,92 грн. залишити на розсуд суду; у вимозі щодо стягнення пені відмовити у повному обсязі, у разі задоволення цієї вимоги врахувати контррозрахунок відповідача та прийняти до уваги клопотання про зменшення штрафних санкцій до 50%; вимогу про стягнення річних та втрат від інфляції залишити на розсуд, а в разі її задоволення врахувати контррозрахунок відповідача; здійснити розподіл судових витрат відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповіді на відзив позивач до суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

22.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Таланпром" (позивачем, постачальником) та Державним підприємством "Завод"Електроважмаш" (відповідачем, замовником) був укладений договір №238-18/826, відповідно до пунктів 1.1-1.3 якого, постачальник зобов`язується поставити продукцію (засоби індивідуального захисту, далі - ЗІЗ) у власність замовника партіями, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим договором. Найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідне до Національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник", затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 № 1749, зазначається у Специфікації №1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього договору. Замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено замовником у формі листа на кожну окрему партію, який включає в себе найменування, кількість, ціну та термін поставки продукції.

Відповідно до пунктів 2.1-2.6 договору, постачальник здійснює поставку продукції замовнику протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту направлення письмового листа або заявки замовника, згідно пункту 1.3 цього договору. Передача продукції здійснюється на складі замовника за адресою: м. Харків, пр. Московський, 299. Транспортування продукції здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок, на умовах DDP (згідно Інкотермс-2010). Право власності на продукцію переходить до замовника з моменту її фактичної поставки від постачальника. Упаковка продукції повинна забезпечувати її збереження і безпеку при транспортуванні, вантажно-розвантажувальних роботах і зберіганні на складі замовника. Замовник має право встановити додаткові вимоги до упаковки і маркування продукції.

Згідно п. 3.1 договору загальна вартість цього договору складає 2448000,00грн.

Згідно п. 4.1 договору, замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021.

На виконання умов Договору № 238-18/826 та на підставі листа (заявки) за вих. № 238-18/08 позивач поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 38213,76 грн., а саме: за видатковою накладною №434 від 29.05.2020 на суму 29237,76 грн.; за видатковою накладною № 438 від 02.06.2020 на суму 8976,00 грн.

На підставі листа (заявки) за вих. № 201-06-18/961 від 17.06.2020 позивач поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 191188,08 грн.: за видатковою накладною №502 від 23.06.2020 на суму 149851,20 грн., за видатковою накладною № 516 від 26.06.2020 на суму 22370,88 грн., за видатковою накладною № 521 від 01.07.2020 на суму 1584,00 грн., за видатковою накладною № 524 від 01.07.2020 на суму 17382,00 грн.

На підставі листа (заявки) за вих. № 201-06-18/1074 від 14.07.2020 позивач поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 23614,08 грн.: за видатковою накладною №648 від 04.08.2020 на суму 8915,52 грн. та за видатковою накладною № 650 від 05.08.2020 на суму 14698,56 грн.

Зауважень щодо якості та кількості поставленого товару у відповідача не виникало. Товар був прийнятий в повному обсязі та не був повернутий позивачу.

Факт поставки товару підтверджується доданими до матеріалів справи специфікацією №1 до договору №238-18/826 від 22.04.2020, видатковими накладними та довіреностями на отримання товару за договором.

Проте, відповідач поставлений товар не оплатив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 253015,92 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору № 238-18/826 від 22.04.2020 та на підставі листів (заявок) відповідача, позивач поставив відповідачу продукцію на суму 253015,92 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 434 від 29.05.2020, № 438 від 02.06.2020, № 502 від 23.06.2020, № 516 від 26.06.2020, № 521 від 01.07.2020, № 524 від 01.07.2020, № 648 від 04.08.2020, № 650 від 05.08.2020.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

Частиною п`ятою статті 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та того, що за деякими видатковими накладними останній день строку з оплати припадає на суботу чи неділю, тобто вихідні дні, кінцевим строком розрахунку за поставлену продукцію є:

- 29.07.2020 - за видатковою накладною № 434 від 29.05.2020;

- 03.08.2020 - за видатковою накладною № 438 від 02.06.2020;

- 24.08.2020- за видатковою накладною № 502 від 23.06.2020;

- 25.08.2020 - за видатковою накладною № 516 від 26.06.2020;

- 31.08.2020 - за видатковою накладною № 521 від 01.07.2020;

- 31.08.2020 - за видатковою накладною № 524 від 01.07.2020;

- 05.08.2020 за видатковою накладною № 648 від 04.08.2020;

- 05.08.2020 - за видатковою накладною № 650 від 05.08.2020.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 253015,92 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 370,91 грн. 1% річних та 1070,10 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Разом з тим, відповідно до п. 10.5 договору, за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.

За розрахунками позивача за період з 29.07.2020 по 15.10.2020 стягненню з відповідача підлягає 1% річних у розмірі 370,91 грн. та 1070,10 грн. інфляційних втрат.

Згідно контррозрахунку відповідача за період з 29.07.2020 по 15.10.2020 сплаті підлягає 1% річних у сумі 354,86 грн. Суму інфляційних втрат відповідач не спростовує.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1070,10 грн. є обґрунтованими.

При цьому, судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши правильність нарахування 1% річних, суд дійшов висновку, що позивачем не було враховано ч. 5 ст. 254 ЦК України, що призвело до збільшення кількості днів прострочення. В той же час, контррозрахунок здійснений відповідачем не суперечить вимогам чинного законодавства України та здійснено відповідачем арифметично вірно. Враховуючи вказане, суд вважає що позовні вимоги є обгрунтованими в частині стягнення 1% річних у розмірі 354,86 грн. В частині стягнення 1% річних у розмірі 16,05 грн. слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 11661,77 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п.10.4 договору, за порушення строку оплати, передбачених цим договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

За підрахунками позивача стягненню з відповідача за період 29.07.2020 по 15.10.2020 підлягає пеня у розмірі 11661,77 грн.

Згідно контррозрахунку відповідача розмір пені за вищевказаний період складає 4258,31 грн.

Перевіривши правильність нарахування пені, суд дійшов висновку, що позивачем не було враховано ч. 5 ст. 254 ЦК України, що призвело до збільшення кількості днів прострочення, а також не враховано положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Суд звертає увагу, що силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За підрахунками суду, які здійснені з використанням калькулятора "Ліга-Закон", а також з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ч. 5 ст. 254 ЦК України та умов договору, за період з 29.07.2020 по 15.10.2020 правомірно нарахованою є пеня у розмірі 4258,31 грн., а тому позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими. В іншій частині щодо стягнення пені у розмірі 7403,46 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Що стосується клопотання про зменшення пені до 50 %, слід зазначити наступне.

В обґрунтування вищезазначеного клопотання відповідач зазначає, що він є державним підприємством, яке на даний час знаходиться в скрутному матеріальному становищі. При цьому, періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладання арештів на всі рахунки відповідача та кризовий стан в галузі машинобудування сприяло вимушеним частковим виплатам не тільки контрагентам, але і працівникам заробітної плати та платежів до бюджету та комунальних платежів, що підтверджується довідкою № 244/503 від 08.10.2020. Також відповідач вказує, що пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, а відтак зменшення розміру пені врахує оптимальний баланс інтересів сторін у спорі та є таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у ст. 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

Враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд виходить з того, що відповідач тривалий час не сплачує борг, має неналежну платіжну дисципліну, пеня погоджена сторонами у договорі, відповідач не надав належних доказів наявності виняткових обставин, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про зменшення пені.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 253015,92 грн. основного боргу, 354,86 грн. 1% річних, 1070,10 грн. інфляційних втрат, 4258,31 грн. пені. В решті позову, а саме в частині стягнення з відповідача 16,05 грн. 1% річних та 7403,46 грн. пені - суд відмовляє в задоволенні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 3880,48 грн. Витрати зі сплати судового збору у розмірі 111,30 грн. залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таланпром" (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Римаренків, 24, код ЄДРПОУ 30033103) 253015,92 грн. основного боргу за договором № 238-18/826 від 22.04.2020, 354,86 грн. 1% річних, 1070,10 грн. інфляційних втрат, 4258,31 грн. пені, 3880,48 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог щодо стягнення 1% річних у розмірі 16,05 грн. та пені у розмірі 7403,46 грн. - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Таланпром" (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Римаренків, 24, код ЄДРПОУ 30033103).

Відповідач: Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121).

Повне рішення складено "18" грудня 2020 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/3382/20