Рішення

від 16.12.2020 по справі 923/1049/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 року Справа № 923/1049/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д. , за участі секретаря Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фермерського господарства "БОГАР", код ЄДРПОУ 19230719, вул. Конотопа, 6, с. Великий Клин Голопристанського району Херсонської області,

до: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, код ЄДРПОУ 39766281, вул. Університетська, 136-а, м. Херсон,

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу,

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Гончаров М.В., ордер серія ХС № 174195 виданий 16.12.2020;

від відповідача: Попкова Ю.П., Виписка з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ № 495904840589 від 23.11.2020,

в с т а н о в и в:

Фермерське господарство "БОГАР" 20.10.2020 звернулось до Господарського суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Позивач просить суд визнати за Фермерським господарством БОГАР право постійного користування земельною ділянкою площею 17,3 га, з них ріллі 15,0 га та 2,3 га під будівлями, лісами та іншими угіддями, для ведення селянського (фермерського) господарства в межах згідно з планом, розташованою на території Гладківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, яка була надана в постійне користування ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 14 травня 1997 року серії ІІ-ХС №004543 на підставі рішення Голопристанської районної ради народних депутатів Херсонської області від 24 лютого 1993 року №155; та визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.02.2020 року №2433-СГ Про відмову у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки .

Ухвалою від 21.10.2020 Господарський суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановив сторонам строк для надання відзиву та відповіді на відзив, призначити підготовче засідання на 17.11.2020 року.

Підготовче засідання 17.11.2020 не відбулося, у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Ухвалою від 26.11.2020 суд призначив справу до розгляду у підготовчому засіданні на 16.12.2020.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 13.11.2020 та підтриманий представником відповідача у судовому засіданні 16.12.2020.

Представник позивача підтримав позовні вимоги викладені у позовній заяві, наполягає на їх задоволенні.

За результатами підготовчого засідання 16.12.2020 представники сторін подали заяву про згоду перейти до розгляду справи по суті у день закінчення підготовчого засідання.

Судом, після виходу з нарадчої кімнати проголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

І. Позиція позивача:

Фермерське господарство БОГАР засноване ОСОБА_1 на земельній ділянці площею 17,3 га на території Гладківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, наданій ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ХС №004543, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійно користування землею за №90 від 14 травня 1997 року. А також на земельній ділянці площею 30,00 га на території Добропільської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, наданій ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ХС №005600, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійно користування землею за №212 від 01 березня 1996 року.

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до пункту 5.5. статуту Фермерського господарства БОГАР до складу земель фермерського господарства входить земельна ділянка площею 38,7766 га., яка складається із земельної ділянки площею 17,3 га, яка розташована на території Гладківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, та земельної ділянки площею 21,4766 га., яка успадкована ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 серпня 2019 року №591.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення Фермерського господарства БОГАР ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення Фермерського господарства БОГАР ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення Фермерського господарства БОГАР ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХІІ Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-ХІІ, на момент створення Фермерського господарства БОГАР втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення Фермерського господарства БОГАР , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Після смерті ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) Фермерське господарство БОГАР здійснювало використання за призначенням - для ведення фермерського господарства вищевказану земельну ділянку площею 15,00 га, сплачувало податки та подавало до контролюючих органів відповідну звітність.

Згідно податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи за період 2018-2020 років Фермерським господарством БОГАР включено у розрахунок земельну ділянку площею 15,00 га та сплачувався щорічно податок.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України та абзацу другого частини другої статті 20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Таким чином, на думку позивача. цілком правомірним є застосування при вирішенні даної справи такого способу захисту як визнання за Фермерським господарством БОГАР права постійного користування земельною ділянкою площею 15,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства в межах згідно з планом, розташованою на території Гладківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, яка була надана в постійне користування ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 14 травня 1997 року серії ІІ-ХС №004543 на підставі рішення Голопристанської районної ради народних депутатів Херсонської області від 24 лютого 1993 року №155.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.02.2020 року №2433-СГ Про відмову у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки позивач зазначає наступне.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (розміщене на сайті за посиланням - khersonska.land.gov.ua/wp-content/uploads), завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Херсонської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Херсонської області.

На підставі наведеного, Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі статтю 122 ЗК України.

Отже, відповідач, який є державним органом, однією з функцій якого є ведення державного обліку і реєстрації земель, а також забезпечення достовірності інформації про наявність та використання земель, не міг не знати, що позивач є постійним користувачем земельної ділянки площею 15,0 га, яка була надана саме для створення і функціонування фермерського господарства.

Тому відповідачем, порушено встановлену національним законодавством процедуру прийняття спірного наказу, адже спірний наказ порушує базові гарантії захисту права мирного володіння майном, встановлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, приписи норм права, які визначають зміст постійного користування землі, обумовили законні очікування позивача на те, що земельна ділянка, яка була надана в постійне користування з метою створення фермерського господарства та здійснення ним господарської діяльності, буде використовуватися саме для цієї мети увесь час існування фермерського господарства.

У своєму рішенні у справі Pine Valley Developments Ltd. and others v. Ireland Європейський суд визнав компанію-заявника, яка купила земельну ділянку, отримавши дозвіл на будівництво, такою, що має законні очікування розвивати спірну територію, а відповідний дозвіл на здійснення господарської діяльності на земельній ділянці був визнаний "складовою частиною власності заявника" в розумінні ст. 1 Протоколу № 1.

Таким чином умовою наявності законного очікування (legitimate expectations) в розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Тобто, законне очікування - це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

У даному спорі законні очікування позивача мають ще більш очевидний характер, аніж в наведеній справі ЄСПЛ, оскільки законодавцем встановлене спеціальне призначення спірної земельної ділянки - для ведення фермерського господарства; використання позивачем земельної ділянки на підставі Закону носить тривалий характер; право позивача на використання спірної ділянки визнано державними фіскальними органами.

Право позивача на використання земельної ділянки, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності Фермерського господарства БОГАР , є законними очікуваннями (legitimate expectations), і в якості таких вони підлягають захисту як майно в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

За таких умов спірний наказ, порушує приписи статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведені положення частини другої статті 19 Конституції України означають, що органи державної влади та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами прийнятими у межах компетенції.

Згідно пункту г частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

ІІ. Позиція Відповідача:

У своєму відзиві Головне управління зазначає, що вважає доводи та вимоги, викладені в позовній заяві, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. З Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч.1 ст. 126 ЗКУ право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до статті 131 ЗКУ громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог ЗКУ.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положення статті 317 ЦКУ та статті 78 ЗКУ розкриває зміст права власності на землю через окремі правомочності: правомочність володіння; правомочність користування; правомочність розпорядження землею. Тобто, лише власник має право одночасно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (земельною ділянкою).

Відповідно до частини 4 статті 122 ЗКУ та Положення про Головне управління, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308 (в редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 № 53), з 01.01.2013 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області є розпорядником та орендодавцем земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Херсонської області.

Таким чином, власником вказаної земельної ділянки є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ХС № 004543, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 14.05.1997 за № 90 (далі-Акт), був наділений правом володіти та користуватися земельною ділянкою загальною площею 15,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, без правомочності розпоряджатися нею.

Відтак, спростовується твердження Позивача, що площа земельної ділянки за Актом складає 17,3 га.

За наданими Позивачем матеріалами - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

13.10.2020, на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 27.06.2020, відомості про вказану земельну ділянку площею 15,0 га, розташовану на території Гладківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, були внесені до Державного земельного кадастру та земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6522382000:02:001:0400, що підтверджуються витягом з Державного земельного кадастру від 06.11.2020 № НВ-6508597102020 (далі - Витяг з ДЗК).

Зазначаємо, що між Фермерським господарством БОГАР та розпорядником земельної ділянки, в особі Головного управління, не укладались договори, згідно з якими фермерське господарство наділене правом використовувати вищезгадану земельну ділянку.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.11.2020 № 231643457 (додається) та Витягу з ДЗК, інформація щодо права користування за Позивачем - відсутня.

Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 31 ЗКУ та ч.І ст.7 Закону України Про фермерське господарство землі фермерського господарства складаються з:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідача наполягає на тому, що саме ОСОБА_1 належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 92 чинного ЗКУ право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до наведених положень законодавства, до майна (земель) фермерського господарства не входить спірна земельна ділянка, адже право володіння та користування земельною ділянкою фермерським господарством було похідним від права фізичної особи.

Оскільки, відповідно до положення ч.2 ст.92 чинного ЗКУ до суб`єктів набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель держаної та комунальної власності не відносяться фізичні особи, склалась ситуація, коли чинним Земельним кодексом України не врегульовано відносини щодо переходу, припинення, спадкування права постійного користування землею, що перебуває у користуванні фізичних осіб.

Згідно з ч.І0 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У даному випадку підлягає застосуванню аналогія закону, адже: 1) ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами та потребують цивільно-правового врегулювання; 2) вирішення спору, що виник, не може бути здійснено виходячи із засад і змісту законодавства; 3) існують правові норми, які регулюють схожі відносини і можуть бути застосовані до цих відносин.

Статтею 141 ЗКУ встановлено підстави припинення права користування земельною ділянкою.

Зокрема, згідно з пунктом в частини 1 зазначеної статті підставою припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійної організацій, державних чи комунальних підприємств, установ, організацій.

Відтак, за аналогією, припинення діяльності підприємства, установи, організації, як і смерть фізичної особи, унеможливлює володіння та використання земельної ділянки останніми, адже такі правомочності щодо земельної ділянки діють лише на період наявності у особи цивільно-правової дієздатності та припиняються у зв`язку з припиненням (смертю) особи.

Тобто, за аналогією, припинення діяльності підприємства, установи, організації, які смерть фізичної особи, унеможливлює використання земельної ділянки останніми, адже право користування земельною ділянкою діє лише на період наявності у особи цивільно-правової дієздатності та припиняється у зв`язку з припиненням/смертю особи.

Окрім того зазначаємо, що Позивачем обрано спосіб захисту права, який не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 16 ЦКУ, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Окремим способом захисту цивільних прав та інтересів і визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 152 ЗКУ захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частини другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 155 ЗКУ у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦКУ визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої ст. 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз положень вказаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Відповідач вважає, що Головним управлінням у межах своїх повноважень не приймалися акти, які порушували би право користування Позивача, оскільки воно в нього відсутнє, а оскаржуваний наказ від 27.02.2020 № 2433-СГ прийнятий згідно норм чинного законодавства.

Відповідач, в обгрунтування своїх заперечень посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц (Провадження № 14-122цс18), де Верховний Суд зазначив, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗКУ серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визнаються державою.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року N 562-ХІІ "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічні приписи містяться в пунктах 1 і 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

Головне управління наголошує, що визнання за Позивачем права постійного користування на земельну ділянку, для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Гладківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області площею 17,3 га, не відповідає вимогам статей 92, 116. 125, 126, пунктів 1 і 7 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, оскільки суд не може підміняти собою інші органи, уповноважені законом вирішувати питання про оформлення прав землекористування та зазначаємо, що Позивач не позбавлений можливості вирішити питання оформлення права власності чи права користування в установленому чинним законодавством порядку.

ІІІ. Мотивувальна частина рішення:

Господарським судом встановлено, що рішенням Голопристанської районної ради народних депутатів Херсонської області № 155 від 24.02.1993 відповідно до ст.ст. 51 та 52 Земельного Кодексу України надано ОСОБА_1 15 га земель із запасу Гладківської сільської Ради народних депутатів у довічне успадковуване володіння земельні ділянки для ведення селянських (фермерських) господарств. (а.с.14).

Розпорядженням Голопристанської районної державної адміністрації зареєстровано фермерське господарство Крицуни Богдана Михайловича площею 15 га з назвою "Богар" в с. Гладківка, надано йому статус юридичної особи (а.с.17).

Державний акт на право постійного користування землею видано громадянину України ОСОБА_1 14.05.1997 ІІ-ХС № 004543 (а.с. 13).

Відповідно до п. 2.1 статуту СФГ "БОГАР" ОСОБА_1 є засновником і головою СФГ, до складу інших членів ФГ входять ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 16).

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку із смертю ОСОБА_1 , були внесені відповідні зміни до статуту та реєстраційних документів, відповідно до яких новим головою визначено ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що позивач є добросовісним користувачем, звітує до податкового органу та на протязі всього часу, включаючи 2020 рік платить земельний податок за спірну земельну ділянку.

При вирішенні даного спору, суд враховує, що за змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справах Буланов та Купчик проти України, №№ 7714/06 та 23654/08 від 09.12.2010, Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 та 2001), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При цьому державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім`я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства, де чітко визначалась її мета та цільове використання - ведення селянського (фермерського) господарства.

Суд зазначає, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім`ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що з метою використання спірної земельної ділянки (державний акт на право постійного користування землею IІ ХС № 004543) за цільовим призначенням - ведення фермерського господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_1 до створеного ним ФГ "БОГАР", відомості про неї включено до змісту Статуту господарства.

Суд зазначає, що необхідною умовою набуття ФГ "БОГАР" статусу юридичної особи та реалізацією нею мети її діяльності - здійснення сільськогосподарської діяльності, головою ФГ Крицуном

Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

було отримання у користування земельну ділянку .

Для цього, з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, голова фермерського господарства, в тому числі, прав на користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Водночас суд зазначає, що фермерське господарство - є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Воно має своє найменування, печатку і штамп.

Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Діяльність фермерського господарства регулюється Конституцією України, Земельним кодексом України та Законом України Про фермерське господарство .

Отже, необхідною умовою існування фермерського господарства - є здійснення виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР 1963 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим та доведеним, що з 1996 обов`язки землекористувача спірної земельної ділянки перейшли до ФГ "БОГАР".

Таким чином, з 22.01.1996 саме створене громадянином України ОСОБА_1 ФГ "БОГАР" несе обов`язки землекористувача земельної ділянки площею 15 га, яка розташована на території Гладківської сільської Ради Голопристанського району Херсонської області.

Приймаючи рішення у цій справі про задоволдення вимог позивача суд керується правовими висновками, викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, Провадження № 12-205гс19.

"Правова позиція Верховного Суду

1) У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

2) Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини.

3) Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такої юридичної особи - фермерського господарства.

Стислий зміст правової позиції:

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ, так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

З моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника."

Суд завертає увагу відповідача на порушення ним у своїй діяльності прав позивача.

Згідно приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, суд зазначає, що аргументи, які викладені відповідачем у відзиві на позов та підтримані в судовому засіданні представником не відповідають правовим висновкам, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, хоча зазначені висновки щодо застосування норм права є обов`язковими для Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області як суб`єкта владних повноважень, який застосовує у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять відповідні норми права.

Розглядаючи вимогу про визнання недійсним наказу суд зазначає таке.

Статтею 107 Земельного кодексу України встановлено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Стаття 186 ЗК України встановлює порядок погодження і затвердження документації із землеустрою. Частина 14 цієї статті встановлює, що Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується:

Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності.

Відповідно до приписів статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідач Наказом від 27.02.2020 №2433-СГ відмовив позивачеві у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки, з мотивів відсутності права у позивача на користування земельною ділянкою та відмовляється відновити права позивача і після звернення до нього із цим позовом, наполягаючи на своїй протиправній позиції, відстоюючи законність прийнятого рішенні.

Оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність позивача як фермерського господарства на момент видачі спірного наказу не припинилася, користування земельною ділянкою продовжувалося і, оскільки у землекористувача не було сформовано земельну ділянку як окремий об`єкт цивільних прав, він мав право на реалізацію цього права, отрмавши відповідний дозвіл, виготовивши технічну документацію тощо.

Суд вкотре звертає увагу Відповідача, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею Серія IІ-ХС № 004543 , таке право не є таким що припинилось.

Згідно з приписами статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонської області, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Херсонської області.

Згідно з п. 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонської області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Головне управління Держгеокадастру у Херсонської області, з 01.01.2013 наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі статтю 122 ЗК України.

Разом з тим, під час розгляду даного спору, Головне управління Держгеокадастру у Херсонської області не відновило права Позивача, продовживши наполягати на своїй протиправній позиції, що виглядає як свавільна в контексті загального розуміння цих правовідносин у державі, зокрема виходячи з правових позицій Верховного Суду.

Суд вважає заперечення відповідача безпідставними, оскільки, по-перше, законне володіння виникає на підставі відповідного титулу і не вимагає будь-яких додаткових підтверджень, по-друге, в силу презумпції правомірності володіння, саме на відповідача покладається обов`язок спростування законності володіння, в тому числі доведення того факту, що володіння не відбулось.

Згідно статті 73 ГГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких умов позов ФГ "БОГАР", про визнання права ФГ "БОГАР" на постійне користування земельною ділянкою площею 15 га, яка розташована на території Гладківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області і посвідчена державним актом на право користування землею Серія IІ-ХС № 004543 , до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, визнається судом законним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, а наказ - недісним.

ІV. Розподіл судових витрат:

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 4204,00 грн згідно квитанції № 13 від 15.09.2020 року.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати за Фермерським господарством "БОГАР", код ЄДРПОУ 19230719, вул. Конотопа, 6, с. Великий Клин Голопристанського району Херсонської області, право постійного користування земельною ділянкою площею 17,3 га, з них ріллі 15,0 га та 2,3 га під будівлями, лісами та іншими угіддями, для ведення селянського (фермерського) господарства в межах згідно з планом, розташованою на території Гладківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, яка була надана в постійне користування ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею, запис №90, від 14 травня 1997 року, серії ІІ-ХС №004543, на підставі рішення Голопристанської районної ради народних депутатів Херсонської області від 24 лютого 1993 року №155.

3. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 27.02.2020 року №2433-СГ "Про відмову у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки".

4. Судові витрати покласти на відповідача.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, код ЄДРПОУ 39766281, вул. Університетська, 136-а, м. Херсон, на користь Фермерським господарством "БОГАР", код ЄДРПОУ 19230719, вул. Конотопа, 6, с. Великий Клин Голопристанського району Херсонської області, 4204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні 00 копійок) витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати в установленому порядку після набрання рішенням законної сили.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду або через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2020

Суддя П.Д. Пригуза