Постанова

від 11.11.2020 по справі 742/1743/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 742/1743/18

провадження № 61-5533св19

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - територіальна громада с. Рудівка в особі Рудівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Карпенко Віктор Константинович, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до територіальної громади с. Рудівка в особі Рудівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у 1993 році Виконавчий комітет Рудівської районної ради народних депутатів Прилуцького району Чернігівської області видав його батьку ОСОБА_2 державний акт на право постійного безстрокового та безоплатного користування земельною ділянкою площею 49,24 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, на території Рудівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області. У 1994 році ОСОБА_2 створив Фермерське господарство Нива-2 (далі - ФГ Нива-2 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після чого у 2009 році були внесені зміни до статуту ФГ Нива-2 і він (позивач) був включений до його членів.

Нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва на спадщину на спірну земельну ділянку площею 49,24 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, на території Рудівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, з посиланням на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право користування на земельну ділянку площею 49,24 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованого на території Рудівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею від 1993 року за № 102 серії Б № 043892, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за заповітом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року у складі судді Ільченка О. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право користування на земельну ділянку площею 49,24 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану на території Рудівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею від 1993 року за № 102 серії Б № 043892, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за заповітом.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до вимог статей 1217-1222 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наявні підстави для визнання за позивачем, який є спадкоємцем після смерті свого батька, права на спадщину, яка включає право постійного користування земельною ділянкою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області задоволено, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції постановив, що оскільки спір стосується двох земельних ділянок площею 22,62 га та 26,62 га, які розташовані за межами населеного пункту, відносяться до земель сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до форми державної статистичної звітності 6-зем станом на 01 січня 2016 року, їх розпорядником є Головне управління Держгеокадастру в Чернігівській області. Тому територіальна громада с. Рудівка в особі Рудівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області є неналежним відповідачем у цій справі. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а саме: суд ухвалив судове рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки, осіб, які не були залучені до участі у справі. Позов у справі не міг бути вирішений по суті відповідно до закону незалежно від того, якими фактичними обставинами та правовими нормами він обґрунтований.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, яка знаходиться на території Рудівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, серії НОМЕР_1 виданий Виконавчим комітетом Рудівської районної ради народних депутатів Прилуцького району Чернігівської області, який потім був реорганізований в Рудівську сільську раду Прилуцького району Чернігівської області, і на той час Головне управління Держгеокадастру в Чернігівській області не мало ніякого відношення до спірної земельної ділянки. Головне управління Держгеокадастру в Чернігівській області набуло повноваження розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення вже після смерті ОСОБА_2 . Тому висновок апеляційного суду про пред`явлення позову до неналежного відповідача є неправильним.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року і витребувано із Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області цивільну справу № 742/1743/18.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до державного акта на право користування землею серії Б № 043892 від 1993 року, виданого Виконавчим комітетом Рудівської районної ради народних депутатів Прилуцького району Чернігівської області, за ОСОБА_2 закріплено в безстрокове і безоплатне користування земельні ділянки площею 49,24 га, для ведення селянського (фермерського) господарства.

У 1994 році ОСОБА_2 створив ФГ Нива-2 .

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 26 грудня 2009 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВРЕ № 142069 від 10 березня 2011 року спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 , 1931 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син - ОСОБА_1 .

Із відповіді на запит суду Прилуцької міської державної нотаріальної контори від 20 червня 2018 року № 900/01-16 та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру вбачається, що державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 51/2010 за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини. Інші спадкоємці до державної нотаріальної контори не зверталися. Свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 за заповітом були видані 10 березня 2011 року за реєстрами № 1-124, № 2-127, № 2-130, № 2-133.

13 квітня 2018 року державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Ярмак Н. О. прийнято постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право користування земельною ділянкою площею 49,24 га, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно з планом землекористування, що була надана ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статуту ФГ Нива-2 підставою для створення фермерського господарства став державний акт серії Б № 043892 на право постійного користування земельною ділянкою площею 49,24 га на території Рудівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, який зареєстровано у книзі записів державних актів на право користування землею 1993 року за № 102. Головою фермерського господарства є ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником ФГ Нива-2 є ОСОБА_1 .

Спірні земельні ділянки продовжує використовувати ФГ Нива-2 , яке протягом усього часу сплачує до Державного бюджету України податок на землю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Позивач обґрунтовував свою вимогу про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування тим, що оскільки його батько ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства та заснував таке господарство, то після його смерті він може успадкувати право постійного користування земельною ділянкою.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини: батько позивача ( ОСОБА_2 ) у 1993 році отримав право постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, 18 лютого 1994 рокузареєстрував ФГ Нива-2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після смерті засновника ФГ Нива-2 перейшло його сину ОСОБА_1 .

На час набуття засновником ФГ Нива-2 права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв Земельний кодекс Української РСР 1990 року (далі - ЗК Української РСР 1990 року), відповідною редакцією якого передбачалось таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 цього Кодексу у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 ЗК Української РСР 1990 року). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР 1990 року ).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР 1990 року).

На час заснування ФГ Нива-2 відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулювались Законом України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (далі - Закон України Про селянське (фермерське) господарство ), приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР 1990 року.

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 29 Закону України Про селянське (фермерське) господарство діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України.

За змістом наведених приписів на час створення ФГ Нива-2 можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема права на постійне користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Велика Палата Верховного Суду, формулюючи висновок щодо того, чи можливо успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження №14-63цс20) зазначила таке.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР 1990 року, статей 31, 92 ЗК України після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смертігромадянина, який вів селянське (фермерське) господарство . Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що з моменту створення ФГ Нива-2 відбулася фактична заміна постійного землекористувача і обов`язки постійного землекористувача перейшли від ОСОБА_2 до ФГ Нива-2 з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно, з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18 (провадження № 14-101цс19), а також у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19) (підпункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом цього переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України Про фермерське господарство ). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 зазначеного Закону).

Увипадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Для забезпечення судової практики щодо спадкування права користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) вважає за необхідне: відступити від висновку Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладеного у його постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 399/374/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 183/4638/16, від 13 березня 2019 року у справі № 532/1150/17, від 20 березня 2019 року у справі № 587/260/17 та від 03 квітня 2019 року у справі № 525/1385/16-ц, про те, що право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, та не входить до складу спадщини, відступити шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц і від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з моменту державної реєстрації ФГ Нива-2 як юридичної особи за Законом України Про селянське (фермерське) господарство право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник ОСОБА_2 , перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника та не може бути успадкованим спадкоємцями останнього. У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою зі збереженням її цільового призначення на підставі державного акта на право постійного користування землею серії Б № 043892 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, однак неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Карпенко Віктор Константинович, задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, а в іншій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк