Рішення

від 24.11.2020 по справі 556/2197/19

ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 556/2197/19

Номер провадження 2/556/77/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.11.2020 дата розгляду справи

Володимирецький районний суд Рівненської області

в складі головуючої судді Іванків О.В.

при секретарі Кньовець Н.П.

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Слободіна А.С.,

представника третьої особи - органу опіки та піклування - Босика В.М.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Савенко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Володимирець справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби в справах дітей Володимирецької районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав його матері ОСОБА_2 , та стягнення з неї аліментів на утримання сина в розмірі 1/3 частини її заробітку. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, залишила сім`ю, життям та вихованням сина не цікавиться.

Вказаний позов надійшов до суду 03.12.2019 року.

05.12.2019 року позов прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.

27.02.2020 року справу передано для розгляду під головування судді Іванків О.В.

07.07.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засідання позивач та його представник підтримали позов та надали пояснення в його межах.

Відповідач повністю заперечила позовні вимоги, пояснила, що вона любить свого сина, приділяє належну увагу його вихованню, намагається забезпечити достатні умови його життя та виховання, лікування та навчання. Зокрема, в даний час ОСОБА_2 після розлучення з позивачем переїхала на постійне місце проживання в смт Володимирець, де створила нову сім`ю, в даний час вагітна та очікує народження дитини. Однак, до переїзду в Володимирець вона піклувалась про сім`ю, в т.ч. про сина ОСОБА_3 , постійно лікувала його, проходила з сином обстеження в т.ч. в місті Рівному та Києві, забезпечила проходження сином ЛКК та оформлення пенсії по інвалідності. Завдяки цьому ОСОБА_3 має щомісячний дохід. В даний час вона спілкується з сином телефоном, відносини між ними є непростими, однак вона любить ОСОБА_3 , як і інших своїх дітей, намагається впливати на його поведінку. В даний час вона не працює, тому не має коштів для сплати аліментів на утримання сина, однак після народження дитини та закінчення відпустки по догляду за дитиною, має намір працевлаштуватись та надавати сину фінансову допомогу. Просила відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав позов, пояснив, що за висновком органу опіки та піклування позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, відповідатиме інтересам її неповнолітнього сина.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та учасників судового розгляду, проаналізувавши та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивачем на підтвердження своїх доводів надано докази - письмовий акт обстеження житлово-побутових умов, копії рішень Кузнецовського міського суду від 19.02.2007 року про розірвання шлюбу між сторонами та Володимирецького районного суду від 24.09.2019 року про визначення місця проживання ОСОБА_3 , а також виписку з медичної карти неповнолітнього.

Разом з тим, сукупність вказаних обставин, на думку суду, не є достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Так, у відповідності до ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ст.164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Зі ст..ст.111, 112, 114 Закону України Про охорону дитинства , вбачається, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Держава надає батькам допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Вказані положення вітчизняного законодавства відповідають також і вимогам міжнародно-правових нормативних актів, які також є джерелом права. Зокрема, у додатку до Рекомендації Rec(2005)5 Комітету міністрів, прийнятої 16 березня 2005 року, перелічено основні принципи забезпечення прав дітей, які виховуються в інтернатських закладах. Зокрема, ці принципи передбачають таке: "...Сім`я є природним середовищем для розвитку і забезпечення добробуту дитини, і головну відповідальність за виховання та розвиток дитини покладено на батьків; наскільки це можливо, мають вживатися профілактичні заходи з підтримки дітей і сімей з урахуванням їхніх особливих потреб; встановлення опіки над дитиною має залишатися винятком, і головною метою такого заходу є захист інтересів дитини...; рішення про встановлення опіки над дитиною і сам такий захід не повинні бути предметом дискримінації.

Таким чином, аналіз вказаних норм в сукупності із положеннями ст.51 Конституції України, у відповідності до якої сім`я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою, свідчить, що позбавлення батьківських прав є винятковим засобом захисту інтересів дітей, і перелік підстав позбавлення батьківських прав, наведений у ст.164 СК України, є вичерпним.

Підставою позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 позивач зазначив ухилення нею від виконання обов`язків по вихованню дітей.

Як вбачається зі змісту п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду №3 від 30.03.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце в тих випадках, коли вони не піклуються про фізичний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загально признаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

В той же час, в ході судового розгляду даної справи судом встановлено, що відповідач не ухиляється умисно та систематично від виховання свого сина ОСОБА_3 , хоча окремі проблеми в організації життя сім`ї мали місце.

Показання відповідача підтверджується письмовими доказами та поясненнями сторін, позитивною характеристикою ОСОБА_2 за місцем проживання.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що належних та переконливих доказів умисного ухилення відповідача від обов`язку по вихованню сина не здобуто і не надано позивачем.

Згідно з Рекомендацією Rec(2006)19 "Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками", прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов`язків. Особливу увагу слід приділяти сім`ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами.

При цьому суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема висновки, викладені у справі Савіни проти України (справа №39948\06) від 18.12.2008 року. Так, суд встановив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини… Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням .

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстав для задоволення позову немає.

Щодо стягнення аліментів, суд прийшов до наступних висновків.

Як вбачається зі ст.ст.180, 181 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Таким чином, ОСОБА_2 , яка проживає окремо від неповнолітнього сина, зобов`язана приймати участь в його утриманні.

Разом з тим, як це вбачається зі ст.ст.182, 188 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Судом встановлено, що на час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 не працює, не має будь-якого доходу, є вагітною. В той же час, в своїх поясненнях сторони визнали ту обставину, що неповнолвтвній ОСОБА_1 отримує самостійний дохід - пенсію.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку доходи дитини перевищують доходи матері, у зв`язку з чим підстави для стягнення з ОСОБА_2 аліментів відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 60, 212-213 ЦПК України , ст. ст. 150, 164, 166, 171 СК України, суд , -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення аліментів на його утримання - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У відповідності до п.15.5) розділу Х111 Прикінцеві положення, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до або через Володимирецький районний суд Рівненської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя: Іванків О.В.

Учасники провадження.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа - Служба у справах дітей Володимирецької районної державної адміністрації, 34300, смт Володимирець Рівненської області, вул. Грушевського,56, код ЄДРПОУ 22580570.