Рішення

від 11.12.2020 по справі 177/1256/20

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1256/20

Провадження № 2/177/826/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 грудня 2020 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Строгової Г. Г.

за участі: секретаря Короновської Д. І.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання права на довічне успадковуване володіння на земельну ділянку в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача - ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеною позовною заявою, в обґрунтування якої вказав, що позивач є спадкоємцем за законом майна, що залишилось після смерті її матері, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_3 , крім іншого майна, була власником земельної ділянки площею 5,2300 га, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею.

Будучи спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач звернулась до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, однак державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з неналежним оформленням прав на земельну ділянку спадкодавцем за її життя.

В зв`язку з неможливістю належним чином оформити свої спадкові права після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , для захисту своїх спадкових прав вона змушена звернутися до суду, тому просить суд визнати за нею право на земельну ділянку 5,2300 га, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка належала їй на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого 23 лютого 1993 року головою Криворізької районної ради народних депутатів Ю.А. Волосовим, на підставі рішення сесії районної Ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області від 23 квітня 1992 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 375.

Ухвалою судді від 06 жовтня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду та за заявою позивача в порядку підготовки справи до судового розгляду з Шостої криворізької державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та з Відділу у Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, витребувані докази на підтвердження викладених в позові обставин (а.с. 26).

Позивач та її представник - ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, від представника надійшла заява, в якій він просив справу розглядати за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримали в повному обсязі а наполягали на їх задоволені (а.с. 59-60).

Представник відповідача - Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, від нього на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника, позовні вимоги визнали, проти їх задоволення не заперечують (а.с. 52).

В зв`язку з тим, що сторони правом на участь в судовому засіданні не скористалися, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 206 ЦПК України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши письмові матеріали справи, давши оцінку доказам, враховуючи визнання позову відповідачем, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в підготовчому засіданні з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 18).

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлої.

Після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на належну їй на праві довічного успадковуванного володіння земельну ділянку площею 5,2300 га, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого 23 лютого 1993 року головою Криворізької районної ради народних депутатів Ю.А. Волосовим, на підставі рішення сесії районної Ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області від 23 квітня 1992 року. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 375 (а.с. 13-16).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За життя ОСОБА_3 розпорядження з приводу належного їй майна не здійснила, що підтверджується копією спадкової справи № 30/2019 заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.33-47).

Згідно з ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який пережив його, та батьки.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є її доньки ОСОБА_1 - позивач по справі, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 12) та копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 (а.с. 17), та син ОСОБА_4 , який від прийняття спадщини відмовився на користь ОСОБА_1 , надавши відповідну заяву до нотаріальної контори, що підтверджується копією спадкової справи № 30/2019 (а.с.33-47)

Як вбачається з копії спадкової справи № 30/2019, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з заявою про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася донька померлої ОСОБА_1 - позивач по справі, ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася донька померлої ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_4 звернувся син померлої ОСОБА_4 з заявою про відмову від спадщини після смерті матері на користь ОСОБА_1 . 14.02.2020 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарчими побудовами, розташований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 33-47).

Будучи спадкоємцем за законом, позивач звернулась до Шостої криворізької держаної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку 5,2300 га, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яка за життя належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, однак постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14 лютого 2020 року державним нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, через неналежне оформлення прав на земельну ділянку за спадкодавцем за її життя (а.с. 21).

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Як вбачається, мати позивача, ОСОБА_3 , отримала спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року Про селянське (фермерське) господарство , яким і було визначено порядок його успадкування.

З інформації наданої Відділом у Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 25.11.2020, вбачається, що згідно запису в книзі реєстрації видачі державних актів на право користування землею від 23.02.1993 року ОСОБА_3 зареєстрований державний акт на право довічного успадкованого володіння землею за № 375 для ведення селянського (фермерського) господарства площею 5,23 га на території Криворізького району Дніпропетровської області (а.с. 61) З витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, що спірна земельна ділянка має кадастровий номер 1221882200:03:003:0020, її цільове призначенням для ведення фермерського господарства, та нормативно грошова оцінка складає 134537,61 грн. (а.с.62)

Вказана обставина вказує на визнання державним органом - відділом у Криворізькому районі головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області факту надання земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 у довічне успадковуване володіння.

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

З правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, вбачається системне посилання у цих судових рішеннях на вказані норми у сукупності з висновками про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду (Постанова від 20 листопада 2019 року, справа № 368/54/17, провадження № 14-487цс19) визначила, що наявні правові підстави для відступлення від вказаних висновків з огляду на таке.

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею. ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом, не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, так як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте, ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Також, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи те, що оскільки спірна земельна ділянка була виділена ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства без встановлення строку, а право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, суд вважає необхідним позов задовольнити та визнати за позивачем право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку 5,2300 га, кадастровий номер 1221882200:03:003:0020, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, розташовану на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 200, 206, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 16, 368, 372, 377, 1217, 1220, 1218, 1245, 1261, 1268, 1269 ЦК України, ст. 92, 125, 126, 131 ЗК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання права на довічне успадковуване володіння на земельну ділянку в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку 5,2300 га, кадастровий номер 1221882200:03:003:0020, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Грузької сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка належала їй на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого 23 лютого 1993 року, на підставі рішення сесії районної Ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області від 23 квітня 1992 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 375.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або відповідно до п. 15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України через Криворізький районний суд Дніпропетровської області.

Суддя: